M’Cheyne Bible Reading Plan

Давид рятує Кейлу

23 Коли Давидові сказали: «Поглянь, филистимляни напали на Кейлу, забирають зерно, розтягуючи його з токів»,— ² він звернувся до Господа, питаючи: «Чи треба мені йти війною на филистимлян?»

Господь йому відповів: «Іди, бийся з филистимлянами і врятуй Кейлу».

³ Але Давидові люди не погодилися: «Ми боїмося тут, в Юдеї, а ще більше боятимемось, якщо підемо до Кейли битися з филистимським військом».

⁴ Знову Давид спитав Господа, і Господь йому відказав: «Вирушай до Кейли, бо Я збираюся віддати филистимлян у твої руки». ⁵ Тож Давид зі своїм військом вирушив до Кейли воювати з филистимлянами, забрав їхню худобу. Він завдав тяжкої поразки филистимлянам і врятував жителів Кейли.

⁶ Авіатар, син Агімелеха, коли тікав до Давида в Кейлу, узяв з собою ефод.

⁷ Саулу донесли, що Давид пішов у Кейлу, і він сказав: «Бог віддав його мені, тому що Давид сам себе ув’язнив, зайнявши місто з брамами й засувами».

⁸ Саул зібрав усе своє військо, щоб вирушити до Кейли й оточити там Давида з його людьми. ⁹ Коли Давид почув, що Саул проти нього намислив, він попросив Авіатара, священика: «Принеси ефод». ¹⁰ Давид промовив: «О Господи Боже Ізраїлю, твій раб достеменно знає, що Саул збирається прийти і знищити через мене все місто. ¹¹ Чи видадуть жителі Кейли мене йому? Чи прийде Саул, як почув про це Твій слуга?»

І Господь відповів: «Так, він прийде».

¹² Давид знову запитав: «Чи здадуть вожді Кейли Саулові мене й моїх людей?» І Господь промовив: «Вони видадуть тебе».

¹³ Через це Давид із своїми людьми, а було їх близько шестисот, вийшов із Кейли й помандрував краєм. Коли Саулу донесли, що Давид утік з Кейли, він туди й не пішов. ¹⁴ Давид був в укріпленнях, що розкидані по пустелі, та на пагорбах пустелі Зиф. День у день Саул шукав його, але Бог^[a] не видав Давида в його руки.

¹⁵ Коли Давид зрозумів, що Саул вирушив на пошуки Давида, щоб убити його, він був у Хореші, в пустелі Зиф. ¹⁶ А син Саула, Йонатан, прийшов до Давида в Хореш і допоміг йому утвердитися в Божій допомозі. ¹⁷ «Не бійся,—промовив він,—мій батько Саул не здійме на тебе руку. Ти будеш царем Ізраїлю, а я буду другим при тобі. Про це знає навіть мій батько, Саул».

¹⁸ Вони удвох присягнули перед Господом. Після цього Йонатан вирушив додому, а Давид залишився у Хореші.

¹⁹ Зифійці прийшли до Саула в Ґівеа і повідомили: «Давид ховається в наших краях, в укріпленнях Хореша, на узвишші Гакіла, на південь від Єшимона. ²⁰ Прийди ж, царю, коли тобі схочеться, а ми обіцяємо, що передамо його в твої руки!»

²¹ Саул відповів: «Нехай Господь благословить вас за вашу турботу про мене. ²² Повертайтеся ж і готуйтеся. Довідайтеся, куди Давид має звичку ходити і хто його там бачив. (Саул думав: „Можливо, він задумав щось хитре”). ²³ Розвідайте всі місця, де він ховається, й повертайтесь до мене з точними відомостями. Тоді ми разом вирушимо. Якщо він буде в тому краї, я вистежу його серед усіх родів Юдеї».

²⁴ Вони знялися й вирушили до Зифа поперед Саула. А Давид зі своїми людьми був у пустелі Маон, що лежить в Араві, на південь від Єшимона. ²⁵ Саул зі слугами вдався до пошуків. Коли Давиду про це розказали, він пішов до певної скелі в Маонській пустелі. Прочувши про це, Саул кинувся наздоганяти Давида в пустелі Маон.

²⁶ Саул ішов з одного боку гори, а Давид з людьми йшов з іншого боку, поспішаючи втекти від Саула. Коли Саул зі своїм військом мали от-от схопити Давида, ²⁷ до Саула прийшов посланець зі звісткою: «Вирушай негайно! Филистимляни спустошують землі».

²⁸ Кинув Саул переслідувати Давида й пішов боротися з филистимлянами. Ось чому це місце назвали Села Гаммалекот^[b].

²⁹ А Давид звідти вийшов і перейшов жити до укріплень Ен-Ґеді.

Апостоли Христові

4 Ось як люди мають думати про нас, як про слуг Христових, котрим довірено таємні істини Божі. ² А ті, кому довірено таємниці, мусять бути гідними довіри. ³ Та мені байдуже, чи ви судитимете мене, чи якийсь інший суд людський, адже й сам я себе не суджу. ⁴ Сумління моє чисте, та не в цьому моє виправдання. Лише Господь мені суддя. ⁵ Тож не судіть передчасно, доки Господь не прийде. Він висвітлить усе, що приховано в темряві, й виявить таємні задуми сердець. І тоді буде кожному така похвала від Бога, на яку той заслуговує.

⁶ Брати і сестри мої, я показав усе це на прикладах Аполлоса і своєму власному прикладі заради вас, щоб ви змогли навчитись і зрозуміти значення цих слів: «Не йдіть далі того, що написано у Писанні»,—щоб ви не величалися одне перед одним. Щоб ви не підносили одних, зневажаючи інших. ⁷ Хто каже, що ти кращий за інших? І що ти маєш такого, що не було дано тобі? Але якщо все, що маєш ти, отримав як дарунок, то чого ж вихвалятися, наче лише своїми силами здобув усе це?

⁸ Ви вважаєте, що маєте все необхідне. Думаєте, що поставали багатіями й царями без нас. Хотів би я, щоб ви й справді були царями, тоді й ми могли б царювати разом з вами. ⁹ Та мені здається, що Бог дав нам, апостолам, останнє місце, зробив нас людьми приреченими до смерті. Адже ми стали видовищем для всього світу: як для Ангелів, так і для людей. ¹⁰ Ми нерозумні заради Христа, а ви вважаєте себе такими мудрими в Христі! Ми немічні, а ви похваляєтесь собою, кажучи, що ви дужі! Ви в пошані, а ми безславні!

¹¹ І досі ми голодні й спраглі, бідно одягнені, побиті й безпритульні. ¹² Тяжкою працею, власними руками добуваємо ми щоденний хліб свій. ¹³ Коли нас ганьблять, ми благословляємо; коли нас переслідують, ми терпимо; коли на нас зводять наклепи, ми втішаємо. Ми стали покидьками світу, порохом земним, що його люди й дотепер топчуть.

Будьте моїми послідовниками

¹⁴ Я пишу це не для того, щоб присоромити вас. Я застерігаю вас як улюблених дітей своїх. ¹⁵ Бо якби ви мали навіть десять тисяч наставників у Христі, ви не матимете багато батьків. Це я через Благовість дав вам життя в Ісусі Христі. ¹⁶ Тож благаю вас: наслідуйте мене. ¹⁷ Ось чому послав я до вас Тимофія^[a], мого улюбленого й вірного сина в Господі. Він нагадає вам шляхи мої в Христі Ісусі так само, як і я навчаю скрізь, у кожній церкві.

¹⁸ Та дехто з вас запишався, міркуючи, що я не прийду до вас. ¹⁹ Але невдовзі я буду з вами, якщо на те буде Божа воля. І тоді я побачу, чи спроможні ті красномовні хвальки на щось більше, ніж порожні балачки. ²⁰ Бо Царство Боже виявляється не в словах, а в силі. ²¹ Чого ж ви хочете: щоб я прийшов до вас із карою чи з любов’ю і духом ніжності?

Покликання Езекиїла

2 Він сказав мені: «Сину людський, стань на ноги, Я говоритиму з тобою». ² Коли Він говорив, Дух увійшов у мене^[a] і поставив мене на ноги, і я почув, що він мовить до мене. ³ Він сказав: «Сину людський, Я посилаю тебе до синів Ізраїлю, до бунтівного народу, що повстав проти Мене. Вони та їхні батьки бунтують проти Мене аж до цього дня. ⁴ Люди, до яких я посилаю тебе, вперті й затяті. Скажи їм: „Ось що Господь Бог говорить”.

⁵ Вони не слухатимуть тебе, бо вони—бунтівний народ, але ж вони знатимуть, що серед них є пророк. ⁶ А ти, сину людський, не бійся їх, ані їхніх слів. Не бійся, хоча реп’яхи та колючки оточуватимуть тебе і ти житимеш серед скорпіонів. Не бійся того, що вони говорять, не лякайся їхніх поглядів, бо то бунтівний рід. ⁷ Ти повинен донести до них Мої слова, навіть якщо вони й не слухатимуть тебе, бо народ той—бунтівний! ⁸ Але ти, сину людський, слухай, що Я говоритиму тобі. Не бунтуй, як цей непокірливий народ; відкрий рот, з’їж те, що Я тобі даю^[b]».

⁹ Дивлюсь я і бачу руку, простягнуту до мене, а в ній сувій. ¹⁰ Він розгорнув його переді мною. Сувій був списаний з обох боків: ззовні і зсередини. То були слова плачу, туги та скорботи.

¹ Пам’ятний псалом^[a] Давида.