M’Cheyne Bible Reading Plan
Давид і Ґоліаф
17 Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. 2 Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. 3 Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.
4 Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь[a], 5 у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів[b]. 6 На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. 7 Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів[c]. Перед ним стояв його щитоносець.
8 Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. 9 Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». 10 Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». 11 І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.
12 [d] Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. 13 Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий—Авінадав, а третій—Шамма. 14 Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, 15 а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.
16 Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.
17 Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу[e] підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. 18 А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. 19 Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».
20 Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. 21 Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.
22 Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. 23 Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. 24 А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.
25 Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».
26 Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний[f] филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»
27 Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».
28 Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»
29 «Що я такого зробив,—здивувався Давид,—невже й поговорити не можна?» 30 З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. 31 Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.
32 Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».
33 Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат[g], а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».
34 Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, 35 я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. 36 Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. 37 Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина».
Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».
38 Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. 39 Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання.
«Я не можу ходити в цьому, я не звик»,—пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. 40 Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.
41 Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.
42 Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним[h] та ставним, не сприйняв його всерйоз. 43 Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. 44 «Іди-но сюди,—сказав він,—я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»
45 Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. 46 Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. 47 Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»
48 Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. 49 Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.
50 Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.
51 Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой—мертвий, вони кинулися навтіч. 52 Ізраїльтяни та юдеї з криком побігли за ними й переслідували їх аж до Ґата[i] і брам Екрона. Трупами филистимлян був встелений Шаараїмський шлях аж до воріт Ґата й Екрона. 53 Коли ізраїльтяни повернулися після переслідування филистимлян, вони пограбували їхній табір.
54 Давид забрав голову филистимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю поклав у своєму наметі.
55 Коли Саул побачив, як Давид ішов назустріч филистимлянину, він спитав Авнера, який командував військом: «Авнере, чий син той юнак?»
Авнер відповів: «Присягаюся твоїм життям, царю, я не знаю його». 56 Тоді цар звелів: «Довідайся, чий син цей хлопчина».
57 Відразу ж по тому, як Давид повернувся, вбивши филистимлянина, Авнер привів його до Саула. А Давид усе ще тримав голову филистимлянина в руці.
58 «Чий ти син, юначе?»—спитав його Саул.
Давид відповів: «Я син твого слуги Єссея з Віфлеєма».
Ми сильні вірою своєю
15 Ми сильні, отже, мусимо бути терпимі до слабких і не догоджати собі. 2 Кожен з нас мусить догоджати ближньому своєму, аби укріпити його дух. 3 Навіть Христос догоджав не Собі. Навпаки. У Святому Писанні сказано: «Зневага тих, хто зневажав Тебе, впала на Мене»(A). 4 Тож усе, що було написано заздалегідь у Писанні, написано для того, щоб навчити нас терпіння і втіхи, що несе в собі Святе Писання. 5 Нехай Бог, джерело терпіння і великої втіхи, допомагає вам жити у злагоді одне з одним, як того бажає Ісус Христос. 6 Щоб усі разом, в один голос могли ви віддати подяку Богу, Отцю Господа нашого Ісуса Христа.
7 Тож приймайте одне одного, як Христос прийняв вас. Робіть так заради слави[a] Божої. 8 Кажу вам, що Христос став слугою юдеям заради Божої істини, щоб підтвердилися обітниці прабатькам. 9 І щоб погани віддали подяку Богу за Його милість до них. Так сказано у Святому Писанні:
«Через те Я славитиму Тебе серед поган
і співатиму хвалу імені Твоєму».(B)
10 І ще сказано:
«Радійте, погани, разом з народом,
який був обраний Богом».(C)
11 І ще сказано у Святому Писанні:
«Хваліть Господа, всі ви, погани,
і нехай усі народи славлять Його».(D)
12 Також і пророк Ісая говорив:
13 Тож нехай Бог, джерело усіх надій, наповнить вас всілякою радістю й миром, поки ви віруєте в Нього. І тоді ви будете збагачені надією, силою Святого Духа.
Павло говорить про свою працю
14 Я переконаний, брати і сестри мої, що ви сповнені доброти, і маєте достатньо знань усіляких, й можете поправити одне одного. 15 Та я написав вам дещо сміливіше про деякі речі, щоб нагадати про них іще раз. Зробив я це завдяки дару, що маю від Бога. 16 Дар цей—бути слугою Христа Ісуса для поган. Моя праця—проповідувати Благовість Божу, щоб погани стали приношенням, бажаним Богу, і освятилися Святим Духом.
17 Отже, в Христі Ісусі я пишаюся своєю працею для Бога. 18-19 Я пишу тільки про те, що здійснив Христос через мене. Це ж Він привів поган до послуху перед Богом через слова мої і вчинки, силою знамень і чудес, силою Духа Божого. Отже, від Єрусалиму і повсюди, аж до Іллірика я закінчив проповідувати Благовість про Христа і тим завершив своє служіння. 20 Моєю метою завжди було проповідувати Благовість там, де ім’я Христове ще невідоме, щоб не будувати на чужих підвалинах. 21 Та сказано у Святому Писанні:
«Ті, кому не казали про Нього, побачать,
а ті, хто не чув, зрозуміють».(F)
Павло бажає відвідати Рим
22 Чимало обов’язків мав я в цих землях, і це багато разів перешкоджало мені прийти до вас.
23-24 Та зараз я скінчив свою роботу, і вже немає такого місця в цих землях, де б я не проповідував. Але оскільки я маю давнє бажання, то планую відвідати вас, коли йтиму до Іспанії. Так, сподіваюся по дорозі завітати до вас. І ще сподіваюся, що ви допоможете мені в моїй подорожі туди після великої радості недовгого перебування у вас.
25 Та зараз я йду до Єрусалиму, щоб служити там Божим людям. 26 Бо церкви Македонії та Ахаї вирішили зібрати кошти на користь бідних людей Божих в Єрусалимі. 27 Вони вирішили це зробити, бо відчувають свій обов’язок перед віруючими Єрусалиму. Оскільки погани розділили з юдеями їхні духовні блага, то мають і самі допомагати матеріально. 28 Тож коли я виконаю свої справи й пересвідчуся, що бідні одержали гроші, зібрані для них, то вирушу до Іспанії і дорогою відвідаю ваше місто.
29 І я знаю, що коли прийду до вас, то принесу вам повне благословення Христове. 30-31 Брати і сестри мої, благаю вас Господом нашим Ісусом Христом та в ім’я любові, що йде до нас від Духа Святого, пристати до щирих молитв Богу за мене, щоб допоміг Він мені позбутися невіруючих в Юдеї і щоб служіння моє в Єрусалимі було прийняте Божими людьми. 32 Якщо буде на те Божа воля, я зможу прийти до вас із радістю й відпочити разом з вами.
33 І нехай Бог миру буде разом з вами усіма. Амінь!
Господь зруйнував Єрусалим
2 Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві.
З небес на землю гордість Ізраїлю скинув.
Він не згадав про Свій підніжок[a]
у день Свого гніву.
2 Господь усе понищив,
не пожалів Він жодного із Якового дому.
У люті повалив твердині дочки Юдеї[b].
Зрівняв Він їх з землею.
Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.
3 В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю.
Від ворога Свою правицю відвернув
і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий,
що пожирає все довкола.
4 Напнув Він лук Свій, наче ворог,
немов противник, напростав правицю
і повбивав усе, що оку миле.
В намет дочки Сіону
Він вилив лють Свою, немов вогонь.
5 Став ніби ворогом Господь.
Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині.
Він зруйнував усі її укріплені міста,
примножив голосіння й плач,
і стогін по землі Юдеї.
6 Спустошив Він притулок Свій[c], неначе сад,
Він знищив Своє місце зібрання.
Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот.
Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.
7 Господь відкинув Свій вівтар,
від власної святині відсахнувся:
у руки ворогам віддав мури твердині.
Вороги у домі Всевишнього кричали з радості,
мов у свята Господнього день.
8 Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону.
Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче,
і Він не стримував Себе.
Примусив Він укріплення й мури тужити,
та їхня міць пропала геть.
9 Ввійшли у землю брами Єрусалима.
Він розламав і потрощив залізні засуви.
Царя й князів її розкидано між племенами,
й ніяких правил не існує.
Пророки більше з’яв від Господа не мають.
10 Старійшини дочки Сіону
сидять, мовчать й ридають на землі.
Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття[d].
Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.
11 Немає більше сліз в очах моїх,
у мене все всередині кипить.
До самих печінок знедужаю
від гибелі дочки мого народу,
бо діти й немовлята мліють
від голоду на вулицях міських.
12 Вони питають матерів своїх:
«Де хліб, що пити?»
Неначе поранені бійці на вулицях міста,
вони непритомніють від безсилля.
Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.
13 Що можу я тобі сказати,
до чого ти подібна, дочко Єрусалим?
З чим можу порівняти тебе,
щоб втішити, дочко Сіону?
Твоя руїна неосяжна, ніби море.
Хто тебе зцілить?
14 Були твоїм пророкам з’яви,
пусті й оманливі про тебе.
Вони не викривали провин твоїх,
аби неволю відвернути.
Натомість бачили тебе
в брехливих та пустих пророцтвах.
15 Руками сплескують на тебе подорожні.
Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом:
«Невже це місто, про яке розповідали,
що то неперевершена краса, утіха світу всього?»
16 Пащекували проти тебе вороги твої.
Вони свистять, зубами скреготять і кажуть:
«Ми проковтнули їх, це саме той день!
Його чекали ми, і він настав,
ми побачили його»!
17 Те учинив Господь, що Він замислив.
Свою погрозу Він виконав,
яку проголосив давно.
Він без пощади усе зруйнував.
Примусив ворога позбиткуватися з тебе,
зміцнив могутність ворогів твоїх.
18 До Господа взивайте серцем,[e]
мури дочки Сіону.
Хай сльози твої плинуть,
мов потік, і вдень, і уночі.
Не зупиняйтеся,
очам своїм спокою не давайте.
19 Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі.
Благай про милосердя перед Господом своїм.
Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх,
що знепритомніли від голоду
на кожній вуличці міста.
20 О Господи, поглянь і зглянься,
кому Ти все це заподіяв.
Хіба так можна,
що жінки їдять своїх дітей, яких плекали?
В святині Господа священика й пророка вбито!
21 Малі й старі на вулицях лежать.
Мої дівчата й хлопці полягли від меча.
Ти вбив їх у день гніву Свого,
Ти їх забив немилосердно.
22 Ти поскликав людей здовкола,
щоб мордувати мене.
Ти їх немов на свято скликав,
тому ніхто й не втік,
не врятувався в день гніву Господа.
Мій ворог винищив усіх,
кого я випестила і виховала.
1 Радійте, добрі й чесні люди!
Для доброчесних славить Господа—добро.
2 Славите Господа під звуки ліри,
псалми підхопить звук десятиструнних арф.
3 Про Господа складайте пісню нову,
гарненько грайте й дзвінко.
4 Чому? Бо слово Господа правдиве.
Хоч що б робив—у всьому щирий Він.
5 Бог любить праведність і справедливість,
Господня милість—всюди на землі.
6 З веління Господа з’явились небеса,
від подиху Його засяяли небесні зорі.
7 Всі води моря Він зібрав докупи,
приборкав океан, створивши береги[a].
8 Шануйте Господа, земні істоти.
Страхайтеся Його, усі істоти світу.
9 Бо збувається усе, що Він накаже,
з’являється усе, чому звелить Він.
10 Всі замисли людські Він може знищить,
всі їхні плани може звести нанівець.
11 Лиш замисли Господні будуть жити вічно,
лиш задумам Його у поколіннях жити.
12 Благословен народ, чий Бог—Господь,
кого Він сам обрав собі у власність.
13 Господь подивиться униз
й Адамових синів побачить.
14 З престолу в небі бачить Він земних істот.
15 Це ж саме Він створив усіх їх,
Він розуміє їхні всі діла.
16 Не подолати царям могутніх армій,
не переможе воїн, покладаючись на власні сили.
17 Могутні коні—то ще не звитяга,
не порятує кінська сила від загибелі в борні.
18 Послухайте, Господь спостерігає
за усіма, хто благоговіє перед Ним.
Він дбатиме завжди про тих,
хто покладається на милість Божу.
19 Господь рятує їх від смерті,
в голодний час наснагу їм дає.
20 І ми від Господа чекаєм допомоги,
бо Він наш рятівник і захисник.
21 А ще тому, що любимо Його,
у тому й радість.
22 О Господи, нехай Твоя постійна милість
із нами буде, як ми й чекаємо на те.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International