M’Cheyne Bible Reading Plan
Йонатан нападає на филистимлян
14 Одного дня Йонатан, син Саула, сказав своєму молодому зброєносцю: «Ходімо до филистимської залоги на тому боці». Але про свій намір він не сказав батькові.
2 Саул сидів під гранатовим деревом в Міґроні[a], на околиці Ґівеа. З ним було близько шестисот чоловік. 3 Був там і Агіжа, який носив ефод. Він доводився сином Агітуві, братові Іхавода, сина Фінегаса, сина Елі. Ніхто не підозрював, що Йонатан пішов від них.
4 На шляху, яким Йонатан збирався пройти через филистимську залогу, стояли дві зубчасті скелі—по одній з кожного боку. Одна називалася Бозез, а друга—Сене. 5 Одна скеля стояла з півночі, від Мікмаша, а друга—з півдня, від Ґеви.
6 Йонатан звернувся до свого молодого зброєносця: «Давай підемо до сторожової залоги тих чужинців[b]. Може, Господь нам допоможе. Ніщо не може завадити Господу нас врятувати, чи багато нас, чи мало».
7 «Роби, як намислив,—відповів зброєносець.—Іди, а я з тобою і серцем, і душею».
8 Йонатан запропонував: «Ходімо ж! Перейдемо так, щоб нас помітили сторожові, коли будемо наближатись. 9 Якщо вони крикнуть нам: „Стійте, поки ми до вас підійдемо, ми залишимось на місці, до них не йтимемо. 10 Але якщо вони гукнуть: „Піднімайтеся до нас”,—ми піднімемось, тому що це буде нам знаком, що Господь віддав їх у наші руки”».
11 Тож вони обидва показалися филистимській залогі.
«Погляньте,—закричали филистимляни,—гебрейці ідуть зі щілин, у яких ховалися». 12 Вартові крикнули Йонатану та зброєносцю: «Ну ж бо, піднімайтеся до нас, ми вас провчимо». Тоді Йонатан сказав своєму слузі: «Піднімайся за мною, бо Господь віддав їх у руки Ізраїлю».
13 Йонатан видерся нагору, чіпляючись руками за все, що на очі траплялося. За ним видряпався зброєносець. Филистимляни падали, поранені Йонатаном, а його зброєносець слідом за ним добивав іще живих. 14 У тій першій сутичці Йонатан зі своїм зброєносцем убили близько двадцяти чоловік на шматку землі, яку пара волів виоре за день.
Ізраїль розбиває филистимлян
15 Почалося замішання, що передалося тим, хто отаборився і хто залишався в полі, хто був у сторожових залогах і в наступаючих загонах—земля аж задвиготіла. Цей жах послав Бог.
16 Вартові Саула, які розмістилися в Ґівеа Веніаминового, побачили, як військо розбігається навсібіч. 17 Саул звернувся до людей, що були при ньому: «Перевірте військо й виявіть, хто від нас утік». Коли це зробили, з’ясувалося, що зникли Йонатан та його зброєносець.
18 Саул сказав Агіжі: «Принеси ковчег Божий». А на той час ковчег Божий якраз був у ізраїльтян.[c] 19 Коли Саул розмовляв зі священиком, у филистимському таборі зростала все більша паніка. Тому Саул попросив священика: «Опусти руку»[d].
20 Саул зібрав усе своє військо і повів у наступ. Вони побачили, що филистимляни перелякалися настільки, що почали рубати одне одного. 21 Ті гебреї, які раніше жили з филистимлянами, а тепер служили в їхньому війську, перейшли до ізраїльтян, щоб прислужитися Саулу та Йонатану. 22 Коли всі ізраїльтяни, що ховалися в горах Ефраїма, почули, що филистимляни кинулися навтіч, вони вступили теж у бій і почали переслідувати ворогів. 23 Так Господь врятував Ізраїль того дня, а бої перекинулися за межі Бет-Авена.[e]
Йонатан їсть мед
24 Ізраїльтяни були дуже пригнічені того дня. Ізраїльтяни почувалися недобре, бо дуже зголодніли.[f] Це сталося тому, що Саул зв’язав їх присягою: «Хто з’їсть хоч крихту до заходу сонця, доки я не помщуся ворогам, той буде проклятий». Тому жоден воїн не мав ані крихти в роті цілий день.
25 Під час битви воїни зайшли в ліс, а там на землі лежали щільники з медом. 26 Вони підійшли до щільників, але жоден не підніс меду до уст, адже боявся порушити клятву. 27 Але Йонатан не чув, як батько зв’язав людей присягою. Тож він простягнув дубця, що був у його руці, й занурив у щільники. Він підніс руку до уст, і розвиднілося йому в очах. 28 Тоді хтось із людей мовив: «Твій батько зв’язав військо клятвою, пообіцявши: „Проклятий буде той, хто скуштує сьогодні щось!” Ось чому люди такі пригнічені».
29 Йонатан відказав: «Батько завдав країні клопоту. Погляньте, як заблищали мої очі, коли я скуштував дещицю цього меду. 30 Наскільки краще було б, якби воїни з’їли щось із того, що відняли у ворогів. Хіба не була б поразка филистимлян іще більшою?»
31 Того дня, коли ізраїльтяни побили филистимлян від Мікмаша до Айжалона, вони вибилися з сил. 32 Вони кинулися грабувати, відбираючи овець, худобу, телят, різати тварин на землі й тут же з’їдати разом з кров’ю. 33 Тоді хтось доповів Саулу: «Поглянь-но, воїни грішать проти Господа, пожираючи м’ясо з кров’ю».
«Ви порушили присягу,—сказав він.—Негайно прикотіть сюди великий камінь». 34 А тоді додав: «Ідіть між люди й накажіть їм: „Приведіть кожен свого вола чи вівцю, заріжте її, а потім вже їстимете. Не грішіть проти Господа, поїдаючи живе м’ясо з кров’ю”. То кожен привів вола й зарубав його там. 35 Потім Саул спорудив вівтар Господу. Це був перший вівтар, який він спорудив Господу».
36 Саул сказав: «Давайте спустимося вниз і наздоженемо филистимлян уночі. До ранку їх знищимо, щоб жодного в живих не лишити». «Роби так, як вважаєш найліпше»,—погодилися вони. Але священик застеріг: «Спершу спитайте про це Бога».
37 Саул запитав Бога: «Чи слід мені пуститися переслідувати филистимлян? Чи віддаси Ти їх у руки Ізраїлю?» Але того дня Бог йому не відповів.
38 Тож Саул вирішив: «Збирайтеся всі полководці, погляньте і зважте, який гріх сьогодні стався. 39 Присягаюся Господом, Який рятує життя Ізраїлю, навіть якщо провина на синові моєму Йонатані, то й він мусить загинути». Але жоден з людей не відповів.
40 Тоді Саул звернувся до всіх ізраїльтян: «Ви станете по той бік, а ми з Йонатаном, сином моїм, станемо по цей бік».
«Роби як вважаєш за краще»,—відповіли люди.
41 Тоді Саул сказав: «О Господи Боже Ізраїлю, чому не відповів Ти слузі Своєму сьогодні? Якщо я чи мій син Йонатан провинилися, дай відповідь урим, а якщо згрішив народ Ізраїлю, дай відповідь туммим».[g] Вина упала на Саула та Йонатана, а народ Ізраїлю був виправданий. 42 Саул мовив: «Киньте жереб між мною та моїм сином Йонатаном». Випав Йонатан. 43 От Саул і запитав Йонатана: «Що ти накоїв?» Йонатан відповів йому: «Я лише злизав краплину меду з дубця, якого мав у руці. Невже я мушу за це вмерти?»
44 Саул відповів: «Нехай Господь обійдеться зі мною дуже суворо, якщо ти не помреш, Йонатане». 45 Тут до Саула кинулися люди: «Хіба мусить Йонатан померти? Той, хто приніс величне звільнення Ізраїлю? Нізащо! Як правдою є те, що Господь існує, що з голови Йонатана не впаде жодна волосина, хоча б тому, що він зробив це з Божою поміччю». Ось так люди врятували Йонатана, і його не було страчено.
46 Саул припинив переслідувати филистимлян, і филистимляни пішли на свої землі.
47 Саул захопив землі навколо Ізраїлю. Він воював зі своїми ворогами зусібіч: з Моавом, з аммонійцями, з Едомом, з царями Зови та филистимлянами. Хоч коли б він воював, завжди завдавав їм поразки. 48 Він хоробро боровся і розгромив амаликійців, визволивши Ізраїль з рук тих, хто його грабував.
Саулова родина
49 Сауловими синами були: Йонатан, Ішві та Малкі-Шуа. Старшу дочку звали Мерав, а молодщу—Міхал. 50 Його дружину звали Агіноам, дочка Агімааза. Сауловим військом командував Авнер, син Нера, а Нер доводився дядьком Саула. 51 Батько Саула Кіш та батько Авнера Нер були синами Авіела.
52 Скільки Саул жив, стільки й точилася війна з филистимлянами. Тому коли Саул зустрічав дужого чи хороброго чоловіка, то брав до себе на службу.
Присвятіть своє життя Богу
12 Отже, благаю вас, брати і сестри мої, через милосердя Боже віддайте життя[a] своє Богу, як живу пожертву, що є свята й мила Богу. То буде вашим духовним служінням Йому. 2 Не підкоряйтеся світу цьому. Краще нехай ваш розум зміниться і відновиться, щоб змогли ви пізнати й прийняти волю Божу, щоб збагнули ви, що є добре, досконале й бажане Богу.
3 Оскільки Бог дав мені особливий дар, то я звертаюся до кожного з вас. Не треба цінувати себе більше, ніж то годиться. Будьте розсудливими, виходячи з тієї віри, якою Бог наділив кожного з вас. 4 Кожен із нас має тіло, що складається з різних частин. І не всі частини мають однакове призначення. 5 Так само й ми є багатьма частинами, які утворюють одне тіло у Христі. Кожна частина належить до всіх інших.
6 Ми маємо дари, які різняться згідно з благодаттю, даною нам. І якщо хтось одержав обдарування бути пророком, то він мусить користатися ним настільки, наскільки він вірить. 7 Якщо хтось одержав дар служіння іншим, той нехай присвятить життя своє служінню. Якщо хтось має хист навчати інших, той нехай навчає. 8 Хто обдарований умінням утішати, той нехай втішає. А хто має дар ділитися з людьми, нехай робить це щиро. Хто має здатність керувати, нехай керує сумлінно. Наділений же талантом милосердя нехай це милосердя з радістю несе людям.
9 Нехай любов ваша буде щирою. Ненавидьте зло й горніться до добра. 10 Будьте відданими братерській любові одне до одного. Шануйте одне одного більше, ніж себе самого. 11 У праці будьте завзятими й не лінуйтеся. Палайте серцем у служінні Господу.
12 Втішайтеся надією. Будьте терплячі в біді й наполегливі в молитвах ваших. 13 Допомагайте святим людям Божим у скруті, гостинними будьте до перехожих. 14 Благословляйте тих, хто переслідують вас; благословляйте, а не проклинайте.
15 Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. 16 Живіть у злагоді. Не пишайтеся, краще товаришуйте з приниженими. Не вважайте себе мудрими.
17 Нікому не відповідайте злом за зло. Дбайте про те, щоб робити добро на очах у всіх людей. 18 Якщо це можливо і якщо це залежить від вас, живіть у мирі з усіма людьми. 19 Любі друзі, не будьте мстивими, краще залиште місце гніву Божому. Адже сказано у Святому Писанні: «Мені належить помста. Я відплачу,—говорить Господь»(A). 20 Отож:
«Якщо ворог твій голодний, то нагодуй його.
Якщо ж він спраглий, то дай йому напитися.
Таким чином ти примусиш його присоромитися»[b].(B)
21 Не піддавайся злу, а перемагай його добром.
51 Ось що Господь каже:
«Погляньте, здійму дух руйнівника
на Вавилон і мешканців Лев-Камая[a].
2 Нашлю чужинців Я на Вавилон,
і вони її розвіють наче вітром й спустошать землю,
бо прийдуть зусібіч, коли настане час її біди.
3 Хай жоден лучник не опустить лука,
хай зброї не кидає.
Не щадіть її найкращих юнаків,
дощенту вигубіть все його військо.
4 Убиті падатимуть у землі Вавилонській,
від ран смертельних падатимуть на вулицях його.
5 Бо Ізраїль і Юдея Богом їхнім
Господом Всемогутнім не кинуті, мов та вдова,
хоча і сповнена земля виною їхньою
проти Святого Ізраїлю.
6 Втікайте з Вавилона!
Своє життя рятуйте!
Не згиньте через всі її гріхи,
бо час настав Господньої помсти.
Він сповна платить!
7 Вавилон—то келих золотий у Господа в руці,
Він змусить край увесь упитися.
Народи напились його вина,
тому й поводяться, мов божевільні.
8 Зненацька Вавилон впаде і розіб’ється.
Тож голосіть по ній,
візьміть бальзам для ран її,
можливо, зможете загоїть їх.
9 Ми б Вавилон зцілили,
та зцілить її не можна.
Тож покиньте, кожен з вас нехай іде до власної землі,
бо тільки Бог вирішує, яке покарання надати їй.
10 Господь за нас помстився.
Ходім, розповімо в Сіоні
про Господа Бога нашого діла.
11 Стріли гостріть, щити наготуйте,
Господь вже збудив дух мидіанських царів,
бо гнів Його—проти Вавилона.
Господь намірився знищити її,
Він воздасть їй за Свій храм.
12 Стяг підніміть на мурах Вавилона,
посильте варту, розставте вартових,
засідки налаштуйте, бо що Господь задумав,
те Він вчинить, що проти вавилонян наказав.
13 Ти, що живеш над могутніми водами,
зі скарбами великими,
прийшов кінець твій,
час спустошення прийшов».
14 Господь Всемогутній Собою присягнувся:
«Людьми тебе наповню Я напевно,
нелічено їх буде, наче сарани,
тож здіймуть переможний над тобою крик».
15 Всевишній силою Своєю землю створив,
Хто Своєю мудрістю утвердив світ
і розумом Своїм небо розпростер.
16 Коли мов грім лунає голос Його,
ревуть у небі води,
з усіх кінців землі здіймаються у небо хмари.
Він посилає блискавки для зливи,
виходить вітер зі сховищ Його.
17 Але кожен в світі—дурень,
бо не розуміє, що Господь зробив.
Коваль, що золото кує,
зганьблений своїм бовваном,
подоби його—хибні, духу в них нема.
18 Вони нічого не варті,
вони—привід для глузування,
коли настане кари час, вони загинуть.
19 Хто частка Якова[b], Той не такий,
бо Він творець всього.
Ізраїль—це коліно спадщини Його,
Господь Всемогутній—ім’я Його.
20 Ти—бойова моя палиця, війни знаряддя.
Я тобою народи розбиваю,
тобою царства нищу.
21 Тобою вигублю коня і вершника на ньому,
тобою розбиваю колісницю й візника у ній,
22 тобою я вбиваю чоловіка й жінку,
тобою я старого і малого убиваю,
тобою я вбиваю молодого й молоду,
23 тобою вигублю я пастуха й отару,
тобою я трощу і орача, й вола.
Тобою я намісників вбиваю і вельмож.
24 «Я на твоїх очах і Вавилону відплачу,
і вавилонянам усім за все те зло,
що заподіяли Сіону»,—так Господь каже.
25 «Я проти тебе, о Вавилоне,
горо руйнівна,—Господь каже,—
ти руйнівниця всього на землі.
Я проти тебе руку простягаю,
тебе примушу Я зі скель упасти,
перетворю тебе на вигорілу гору».
26 «З тебе не можна буде взяти наріжного каменя,
ні каменя на підвалину[c],
бо будеш ти спустошена навік,—Господь каже.—
27 Стяг війни підніміть у краї,
сурміть серед народів в сурми.
Освятіть народи на битву проти Вавилону,
скликайте царства проти неї:
Арарат, Мінні й Ашкеназ.
Призначте наглядача над нею,
нашліть на неї коней, мов рій сарани.
28 Підготуйте й посвятіть народи проти неї,
мидіанського царя, й намісників, й усіх правителів,
і край увесь, що підданий був їй.
29 Земля двигтить і труситься,
бо проти Вавилона Господь зробив все, що замишляв,
щоб обернути вавилонський край
на безлюдну пустелю.
30 Воїни Вавилона припинили битву,
вони засіли у своїх фортецях,
бо вичерпалась сила їхня,
вони ж перелякались, мов жінки.
Палають їхні житла,
розламано засуви.
31 Один гонець біжить за іншим,
один посланець за другим,
щоб сповістити царю Вавилона,
що місто вже його захоплене з усіх боків.
32 Захоплено броди і спалено чагарі на болотах,
а воїни у розпачі».
33 Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже:
«Місто Вавилон, мов тік, коли утоптують його.
Час жнив уже не за горами.
34 В минулому, Навуходоносор, цар Вавилону,
нам болю завдавав, приносячи руїну.
Він наш народ в неволю забирав, до тих пір,
доки для нього ми не стали мов пуста чаша.
Немов дракон той ненажерний,
усе найкраще він зжирав,
та черево напхавши ласощами,
подалі викинув він нас».
35 «Нехай наруга над нашою плоттю, що він вчинив,
впаде на Вавилон»,—кажуть мешканці Сіону.
«Хай кров Моя на Вавилоні буде»,—каже Господь.
36 Тому ось що Господь каже:
«Я заступлюся в твоїй справі й відплачу за тебе.
Зроблю пустелю з її моря
і повисушую її джерела.
37 І стане купою каміння Вавилон, шакалів лігвом:
спустошеним, осміяним, безлюдним.
38 Ревуть вавилоняни, мов левенята,
скиглять, мов леви молоді».
39 «Ті люди поводяться немов могутні леви,
та Я приготую їм бенкет, примушу пити так,
що сп’янілі, вони сміятимуться без упину.
Тоді спочиють вічним сном,
і не прокинуться вони,—Всевишній каже.—
40 Я поведу їх ніби вівці на забій,
немов баранів разом із козлами.
41 Коли ж Шешак[d] здобутий буде,
то найвеличніша й найпихатіша країна світу
поневолена буде!
Яким же жахом буде Вавилон серед народів!
42 Накотить море на Вавилон,
шум хвиль її накриє.
43 Її міста обернуться на пустку,
сухе та дике поле.
Не житиме ніхто в них більше,
жоден ними не пройде.
44 Я покараю Бела в Вавилоні,
у нього з рота витягну Я людей, що він ковтнув.
Народи більше не підуть до нього,
і впадуть мури Вавилону.
45 Виходь із нього, мій народе,
від гніву Господа палкого рятуйте всі життя своє.
46 Нехай не мліє серце ваше, не бійтеся чуток,
що поповзуть по краї.
Одного року буде одна чутка,
а інша чутка—на наступний рік.
Чутки поширяться про насильства в краї,
про те, що правитель на правителя іде.
47 Тож дні надходять,
коли Я бовванів Вавилона покараю.
І посоромленою буде вся її земля,
і вбиті її лежатимуть посеред неї».
48 «Тоді і небо, і земля, і все, що є в них,
від радості кричатимуть над Вавилоном,
бо з півночі[e] руйнівники надходять,
які винищать її»,—Всевишній каже.
49 «Тож Вавилон приречений упасти,
тому що смерть приносила Ізраїлю, та всій землі.
50 Ви ж, хто врятувався від меча,
ходім, не стійте.
Пам’ятайте Господа вдалечині,
думайте з любов’ю про Єрусалим.
51 Нам соромно, бо ми образу чули,
сором вкрив обличчя наші,
бо прийшли чужинці у святиню дома Господа.
52 Тож дні надходять,—Господь каже,—
коли Я покараю бовванів її,
і по всьому краю поранені стогнатимуть».
53 «Навіть якщо Вавилон до неба піднесеться,
якщо зміцнить свої фортеці,
однак все ж від Мене прийдуть руйнівники до нього,—Господь каже.—
54 Крик чути в Вавилоні,
великий гук розвалу чутно з краю вавилонян.
55 Господь зруйнує Вавилон
і вгамує її галас невгамовний.
Накриють хвилі ворогів, немов ріка,
відлунювати буде крик її.
56 Бо руйнівник насувається на Вавилон,
і воїнів її могутніх бере у полон.
Потрощені луки їхні, бо Господь є Бог,
Який потребує повної відплати,
напевне Він відплатить».
57 «Я доп’яна напою вельмож і мудреців,
правителів, начальників і воїнів її.
Вони заснуть навічно, і не прокинуться ніколи»,—
Цар каже, Господь Всемогутній ім’я Його.
58 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Великі мури Вавилона
будуть зрівняні з землею,
високі брами у вогні згорять.
Дарма народи виснажували себе,
намагаючись врятувати місто це—
усі вони пожерті вогнищем шаленим».
Послання до Вавилона
59 Це послання пророка Єремії начальнику Сераї, сину Нерії, сину Масеї, коли він пішов із Седекією, царем Юдеї, до Вавилона на четвертому році свого царювання[f]. 60 Єремія написав у сувої про всі ті нещастя, що мали статися з Вавилоном, все те, що було написано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Коли ти прийдеш до Вавилона, дивись зачитай усі ці слова вголос. 62 І скажеш ти: „Господи, Ти сказав, що вигубиш це місто. Не буде там жодного мешканця: ні людини, ні тварини—бо стане воно пусткою навіки”. 63 Коли скінчиш читати цей сувій, прив’яжи до нього камінь і кинь його на середину Євфрату. 64 Тоді промовиш: „Саме так Вавилон потоне й більш не випірне ніколи через усе те лихо, що Я нашлю на нього”».
На цьому закінчуються слова Єремії.
30 Псалом Давида. Пісня на освячення храму.
2 Я прославляю, Господи, Тебе,
бо Ти порятував мене від лиха
й не дав втішатися ворогам моїм.
3 До Тебе, Господи, звертався я,
і Ти мене зцілив, мій Боже.
4 З Шеолу Ти мене підняв,
спас мою душу і не дав зійти в могилу.
5 Усі, хто вірні, хто за Господом іде,
псалми співайте Господу своєму,
і славте всі Його святе ім’я!
6 Чому? Тому що гнів його—то смерть,
коли ж прихильний Він, тоді життя дарує.
Увечері я впав і сльози лив,
на ранок я підвівся вже щасливий!
7 Коли у мирі й злагоді я жив,
гадав, мене нещастя не торкнеться[a].
8 І справді, доки втішений Ти був,
я почувавсь, мов на вершині світу.
Коли ж від мене відвернувся Ти,
тоді перелякався я до смерті!
9 О Господи, як я Тебе благав
допомогти мені, як я молився,
Володарю, щоб Ти помилував мене:
10 «Що користі, якби зійшов я в яму?
Хіба покійники оспівують Тебе?
Чи кажуть нам про доброту Твою до нас? Ні!
11 О Господи, почуй мою молитву,
до мене Свою милість прояви,
і стань рятівником Моїм!»
12 Перетворив Ти сум на радість,
Ти з мене зняв печалі плащ
і вбрав мене у шати щастя.
13 Аби співало моє серце, не мовчало,
тебе, о Господи, я буду славити повік!
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International