M’Cheyne Bible Reading Plan
Рут і Воаз
2 Чоловік Наомі мав родича. То був впливовий землевласник з родини Елімелеха на ім’я Воаз[a] із Віфлеєма.
2 Якось Рут, моавська жінка, сказала Наомі: «Я хотіла б піти в поле й позбирати колоски пшениці за женцями, якщо вони дозволять мені». Наомі відповіла: «Іди й зроби так, дочко». 3 Тож Рут пішла. Прийшла вона збирати в полі колоски за женцями. І сталося так, що поле те належало Воазу з родини Елімелеха. 4 Воаз прийшов у поле з Віфлеєма. Він привітав женців такими словами: «Хай Господь буде з вами!» А ті відповіли: «Хай Господь благословить тебе».
5 Тоді Воаз спитав свого слугу, який головував над женцями: «Чия то молодиця?» 6 Слуга, який головував над женцями, відповів: «Це ж моавська молодиця, що повернулася з Наомі з полів моавських». 7 Вона сказала: «Дозвольте мені, будь ласка, збирати колоски за женцями й біля скирт». Вона прийшла сюди на світанні й досі тут. ЇЇ дім ось там![b]
8 Воаз сказав Рут: «Послухай мене, доню. Тобі не треба йти на якісь інші поля, щоб збирати пшеницю. Не йди з цього поля. Залишайся тут, поруч із моїми дівчатами-служницями. 9 Дивись, на яке поле вони йдуть жати, і сама йди за ними. А я наказав своїм людям не чіпати тебе. Якщо захочеться пити, іди попий воли з тієї пляшки, з якої слуги мої п’ють».
10 Рут шанобливо впала перед ним долілиць і сказала: «Я здивована, що ти взагалі помітив мене! Я чужоземка, а ти так по-доброму до мене поставився!»
11 Тоді Воаз відповів їй: «Мені багато розповідали про те, що ти зробила для своєї свекрухи після смерті чоловіка. Ти залишила своїх батька та матір і свою рідну землю, пішла жити до людей, про яких нічого раніше не знала. 12 Хай Господь винагородить тебе за те добро, що ти зробила. І нехай повною буде твоя винагорода від Господа, Бога Ізраїлю. Господа, під чиїм крилом ти прийшла шукати притулку».
13 Вона сказала тоді: «Сподіваюся, що не розчарую тебе, господарю. Бо ти втішив мене. Такі добрі слова сказав ти мені, своїй слузі».
14 Під час обідньої перерви Воаз сказав Рут: «Іди сюди й поїж трохи нашої їжі. Вмочуй хліб в оцтовий соус отут!» То сіла вона поруч з женцями, і дали вони їй печене зерно. Вона поїла досхочу і ще й лишилося. 15 Тоді підвелася вона збирати колоски. Воаз наказав своїм слугам: «Хай збирає вона і між скиртами. Не ображайте її. 16 Залишайте після себе й повні колоски, щоб вона могла їх підбирати. І не докучайте їй».
17 Отож вона збирала колоски аж до вечора. Тоді вибила зерно з тих колосків, що позбирала. Назбирала вона майже ефу ячменю. 18 Тоді взяла вона те зерно й повернулася в місто. І Рут показала своїй свекрусі, що вона назбирала. А ще вона принесла їжу, що залишилася в обід, і віддала Наомі.
19 Свекруха спитала її: «Де ти сьогодні збирала колоски? Де працювала? Благословенна людина, яка помітила тебе!» І тоді Рут розповіла своїй свекрусі, як усе те сталося з Воазом. Вона сказала: «Чоловіка, в якого я сьогодні працювала, звуть Воазом».
20 Наомі сказала невістці: «Бог благословить того, хто лишається добрим і справедливим як до мертвих, так і до живих». І додала: «Воаз—один із наших родичів. Він один з наших покровителів[c]».
21 Моавитянка Рут розповіла далі: «Він навіть сказав мені, щоб я працювала разом з його робітниками до кінця жнив». 22 Тоді Наомі сказала своїй невістці Рут: «Дочко, це добре, що ти лишаєшся з його робітниками. Там тебе не образять».
23 Отак Рут і далі збирала колоски з робітниками Воазовими до кінця збирання ячменю, а потім і до кінця житніх жнив, живучи із своєю свекрухою.
Подорож до Риму
27 Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру[a] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора. 2 Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
3 Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього. 4 Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер. 5 Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії. 6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7 Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона. 8 Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
9 Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст[b] уже пройшов. 10 Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя». 11 Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
12 Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя. 13 Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Буря
14 Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник». 15 Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
16 Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен. 17 Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль. 18 Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж, 19 а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
20 Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок. 21 Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди. 22 Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо. 23 Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”. 25 Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано. 26 Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
Порятунок
27 Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. 28 Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів[c]. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів[d]. 29 Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
30 Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. 31 Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». 32 Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
33 Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. 34 Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». 35 Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. 36 Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. 37 Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. 38 Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
39 А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. 40 Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. 41 Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
42 Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. 43 Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. 44 А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
Єремія у в’язниці
37 Цар Седекія, син Йосії, царював замість Єгояхина, сина Єгоякима. Навуходоносор, цар Вавилону, призначив його царем Юдеї. 2 Ні Седекія, ні слуги його, ані народ землі цієї не слухали слів Господа, які Він говорив через пророка Єремію.
3 Однак цар Седекія послав Югукала, сина Шелемії, та Софонію, сина священика Маасії, до пророка Єремії з таким посланням: «Помолись за нас Господу нашому Богу».
4 Тоді Єремія ще вільно ходив серед людей, його ще не посадили до в’язниці. 5 Тим часом військо фараона вирушило з Єгипту, і коли вавилоняни, що облягли Єрусалим, почули про це, то відступили від Єрусалима, щоб битися з Єгиптянами.
6 Тоді слово Господа було пророку Єремії: 7 «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже царю Юдеї, який послав вас до Мене спитати: „Військо фараона, що вирушило на допомогу вам, повернеться назад у власну землю, в Єгипет. 8 Та після того вавилоняни повернуться воювати проти міста цього, захоплять його і спалять”». 9 Ось що Господь каже: «Не обдурюйте самі себе, кажучи, що вавилоняни напевне відійдуть, залишивши вас з миром. Бо те ніколи не здійсниться! 10 Навіть якщо ви поб’єте усе вавилонське військо, що воює з вами, так що лишаться тільки поранені, кожний у своїм наметі, то навіть невелика кількість воїнів тих у змозі буде повстати і спалити місто це».
11 Коли вавилонське військо відступило від Єрусалима, оскільки наближалося фараонове військо, 12 Єремія вийшов з Єрусалима й пішов до землі Веніаминової[a], щоб отримати там спадщину, яка належала його родині. 13 Коли він підійшов до Веніаминової брами[b], начальник варти на ім’я Іріжа, син Шелемії, сина Хананії, заарештував пророка Єремію зі словами: «Ти зрадив нас. Ти йдеш, щоб приєднатися до вавилонян?»
14 Та Єремія мовив: «Неправда. Не йду я до вавилонян». Але той його не слухав. Тож Іріжа схопив Єремію й привів його до можновладців. 15 Ті були розлючені на Єремію, побили його й ув’язнили в домі писаря Йонатана, який вони перетворили на в’язницю.
16 Тож Єремія потрапив до каземату, в темницю, де й лишався багато днів. 17 Тоді цар Седекія послав по нього, і наодинці розпитував його у царському палаці. Він сказав: «Чи є якесь слово від Господа?»
Єремія відповів: «Є»,—а потім додав: «Віддадуть тебе в руки царя вавилонського».
18 Тоді Єремія сказав царю Седекії: «Чим звинив я перед тобою і слугами твоїми, і цим народом, що ти мене у в’язницю посадив? 19 Де твої пророки, що пророкували, казавши: „Цар вавилонський не піде проти вас і проти цього краю? 20 А зараз, мій володарю-царю, будь ласка, вислухай мене, хай моє благання до тебе дійде. Не повертай мене у дім писаря Йонатана, бо я там помру”».
21 Тож цар Седекія віддав наказ ув’язнити Єремію на тюремному подвір’ї. Йому давали щоденно окраєць хліба з вуличних пекарень, доки не скінчився весь хліб у місті. Тож весь цей час Єремія перебував на тюремному подвір’ї.
1 Чому Ти, Господи, далеко так?
Чому мовчиш у цю тяжку годину?!
2 Пихато кривдники знущаються із бідних,
та зрештою в свої ж потраплять пастки.
3 Лихі людці, ті, ясна річ,
зажерливістю хваляться своєю,
а Господа клянуть захланно й зневажають!
4 В погорді й люті нечестивець
поради в Бога не шукає.
У намірах його немає Богу місця.
5 Його дорога стелиться рівненько.
Твій суд для нього надто вже далекий,
сміється він із ворогів своїх.
6 Про себе думає він так,
що не помилиться ніколи.
Мовляв, ніколи саме з ним
не трапиться нічого злого.
7 Уста їх без упину проклинають,
серця їх чорні наміри снують,
на їхніх язиках брехня й прокльони.
8 При житлі, не захищенім стіною,
у засідці вони і тільки слушної чекають миті
на перехожих кинутися враз,
й життя в нещасних тих людей відняти.
9 Мов лев, у хащах причаївшись,
лиш миті ждуть, аби схопити бідолах
й оплутати своєю сіттю.
10 Нещасні жертви, збиті з ніг,
притиснуті зненацька до землі
потужною безбожника рукою.
11 А ті лиш заспокоюють себе:
«Бог забуває нас, на нас він не зважає,
не бачить Він, що робимо ми тут».
12 Встань, Господи! Скарай лихих людців, о Боже!
Не забувай про бідних і нещасних!
13 Чом відвертається від Бога лютий люд,
чому повторює собі постійно:
«Бог не воздасть мені за те, що я роблю?»
14 Але ж Ти, Боже, бачиш, що твориться!
Всі біди і страждання бачиш Ти!
І подаси Ти руку допомоги,
нещасні сиріти на Твою підтримку ждуть.
15 Здолай безбожника і зло, що він вчинив,
із коренем, щоб й духу не лишилось, вирви!
16 Господь на віки вічні править!
Й безбожників Він вижене з своїх земель!
17 Почув Ти, Господи, що треба бідним людям.
Дай їм відвагу! І прислухайся до них!
18 Зроби, що треба, для пригноблених людей[a].
Не допусти, щоб на Твоїй землі,
лихі людці залякували інших.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International