M’Cheyne Bible Reading Plan
Єфта і Ефраїм
12 Людей Ефраїмових було зібрано, й вони прийшли до Цафона і сказали Єфті: «Чому ти пішов битися з аммонійцями, а нас із собою не покликав? Ми спалимо тебе і твою хату!» 2 Єфта відповів їм: «Я і мій народ мали великий розбрат з аммонійцями. Я звертався до вас, але ви не схотіли врятувати мене від них. 3 Коли я побачив, що ви не врятуєте мене, я, ризикуючи життям своїм, виступив проти аммонійців. Господь допоміг мені перемогти їх. Чому ж сьогодні ви прийшли воювати зі мною?»
4 Потім Єфта зібрав усіх чоловіків Ґілеада і побив ефраїмців. Сини Ґілеада розбили Ефраїм, бо їм казали: «Ви, ґілеадці, просто залишки ефраїмців, що жили серед колін Ефраїма та Манассії». 5 Тоді ґілеадці захопили броди річки Йордан, щоб не дати ефраїмцям її перейти. Коли ж хтось із залишків коліна Ефраїмового казав: «Дозвольте мені перейти річку»,—люди Ґілеада питали його: «Ти ефраїмець?» Той, звісно, відказував «Ні!» 6 Але вони завжди просили: «Будь ласка, скажи слово „Шибболет”». І той відповідав неправильно: «Сібболет». То вони хапали його і вбивали біля Йорданських бродів. Сорок дві тисячі ефраїмців було тоді вбито.
7 Єфта був суддею Ізраїлю шість років. Коли Єфта з Ґілеада помер, його поховали у його рідному місті Ґілеаді.
8 Після нього суддею Ізраїлю був Ізбан із Віфлеєма. 9 У нього було тридцять синів і тридцять дочок, яких він віддав заміж за чоловіків з інших колін. І синів своїх тридцятьох він теж одружив із дівчатами з інших колін. І він був суддею Ізраїлю сім років. 10 Коли Ізбан помер, його поховали у Віфлеємі.
11 Після нього суддею Ізраїлю був Елон із Завулонового коліна. Він був суддею Ізраїлю десять років. 12 Потім Елон із Завулонового коліна помер, і поховали його в Айжалоні на землі Завулоновій.
13 Після нього суддею Ізраїлю був Авдон, син Хіллела з Піратона. 14 У нього було сорок синів і тридцять онуків, і їздили вони на сімдесяти віслюках[a]. Авдон був суддею Ізраїлю протягом восьми років. 15 Потім Авдон, син Хіллела з Піратона помер, і його поховали в Піратоні на землі Ефраїма, у горах амаликійських.
Господь кличе Павла до Македонії
16 Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком. 2 Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії. 3 Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.
4 Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі. 5 Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.
Павло в Македонії
6 Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії. 7 Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх. 8 Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.
9 Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам». 10 Після цього видіння, ми[a] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.
Павло й Сила в Македонії
11 Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя. 12 Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.
13 В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там. 14 Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло. 15 Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.
Павло і Сила у в’язниці
16 Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом[b], який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям. 17 Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!» 18 Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.
19 Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі. 20 Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди—юдеї, вони каламутять усе місто! 21 Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».
22 Весь натовп піднявся проти Павла й Сили. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. 23 Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. 24 Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.
25 Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. 26 Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. 27 Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, 28 та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».
29 Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. 30 А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» 31 Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний—ти й твої домашні».
32 І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. 33 Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. 34 Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.
35 Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». 36 Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». 37 Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».
38 Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила—римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.
Суд Божий над Юдеєю
25 Слово, що було до Єремії про весь народ юдейський на четвертому році царювання Єгоякима[a], сина Йосії. То був перший рік правління Навуходоносора, царя вавилонського. 2 Ось що пророк Єремія проголосив усьому народу Юдеї і всім мешканцям Єрусалима. Він сказав: 3 «З тринадцятого року царювання Йосії, сина Амона, царя юдейського, й досі, протягом двадцяти трьох років, проголошую я слово Господа. Я промовляю його вам невтомно, та ви не слухаєте. 4 Господь невтомно посилає до вас усіх Своїх слуг-пророків, але ви не слухаєте їх, не докладаєте зусиль, щоб почути.
5 Ті пророки говорили вам: „Відверніться кожен від нечестивого путі свого й грішних вчинків. Живіть на тій землі, що Господь вам і батькам вашим віддав на віки вічні. 6 За іншими богами не ходіть, щоб їм служити й поклонятися низько, і не дратуйте Мене тим, що зробили власними руками. То й від Мене вам не буде лиха.[b] 7 Але Всевишнього не слухали ви. Прогнівив Мене цей народ тим, що зробив власними руками собі на лихо”». Так мовить Господь.
8 Тож ось що Господь Всемогутній каже: «Ви не слухали слів моїх. 9 Через те Я посилаю слово, щоб скликати всі племена півночі, та Навуходоносора, царя вавилонського, слугу Мого. І поведу Я всіх їх проти землі цієї та її мешканців і проти тих народів, що навкруги. Назавжди силою Своєю вижену їх, вигублю ущент, зробивши народ цей посміховиськом та вічною руїною». Господь мовить так: 10 «І знищу Я голос радощів і звуки свята, голос нареченого і нареченої, звуки жорна й світло каганця. 11 Увесь цей край обернеться на висушену пустелю, й народи ці служитимуть царю вавилонському сімдесят років».
12 «А як завершаться сімдесят років, Я покараю царя вавилонського і весь народ той,—каже Господь,—за беззаконня їхнє й покараю халдейську землю і приречу її на вічне запустіння. 13 Я наведу на землю цю всі обіцяні лиха, що проти неї Я промовив, усе, що написано в книзі цій, що Єремія пророкував проти всіх народів. 14 Багато народів і царів великих стануть їхніми рабами, навіть халдеї, які поневолили інші народи. Я відплачу їм за вчинками їхніми, за творіння нечестивих рук».
Суд Божий над поганськими народами
15 Тож ось що Господь Бог Ізраїлю сказав мені: «Візьми з руки Моєї винний келих цей, сповнений гніву Мого. Я примушу всі народи випити його. 16 Вони вип’ють його й захитаються, й будуть, мов божевільні перед мечем, що знище їх».
17 Тож взяв я з руки Господа той келих і примусив усі народи, до яких Він послав мене, випити його: 18 то були Єрусалим і всі міста юдейські з їхніми царями й вельможами. Я дав їм той келих, щоб зробити з них пустку й посміховисько, як і є воно зараз.
19 Я змусив і фараона, царя єгипетського, слуг, вельмож і усіх людей його випити той келих гніву Господа. 20 Я змусив випити усіх кочівників і всіх царів країни Уз, усіх царів землі Филистимської, Ашкелону, Ґазу, Екрон та решту Ашдода. 21 Осушили його Едом, Моав і сини Аммона. 22 Усі царі Тира і Сидона випили, а також і всі царі узбережжя по той бік моря. 23 Я змусив випити Дедан, Тему й Буц, та всі землі, де люди голять собі скроні. 24 Випили всі правителі Аравії і всі царі на прикордонних землях, що живуть у пустелі. 25 І всі царі Зимрі, Еламу і Мидії пили з цієї чаші. 26 І всі царі півночі, як сусідні, так і ті, що далеко одне від одного, і всі царства землі, що на тверді її існують, а цар Шешака[c] вип’є останнім.
27 Ти скажеш їм: «Ось що Господь Всемогутній, Бог Ізраїлю, каже: „Пийте, упийтеся, хай вас повивертає, падайте й не стійте перед мечем, що Я на вас насилаю. 28 Але якщо відмовляться вони з руки твоєї взяти келих цей і пити, тоді ти скажеш їм, що Господь Всемогутній каже: „Ви неодмінно вип’єте! 29 Бо Я вже насилаю лихо на Єрусалим, місто що носить ім’я Моє, то невже ви гадаєте, що уникнете кари? Вас кара не мине, бо ось Я меч насилаю на всіх мешканців землі”». Так каже Господь Всемогутній.
Суд Божий над усією землею
30 Так Господь каже: «Єреміє, пророкуй їм усі ці слова.
Ти скажеш їм: „Господь гукає із висоти,
зі Свого святого храму Він голос подає.
Могутній грім Його розноситься над паствою Його,
немовби згуки тих людей,
які виноградні грона топчуть.
31 Цей гук доходить аж до краю землі,
бо Господь призиває всі народи до суду.
Він починає суд над усім людством,
грішників віддаючи мечу”».
32 Ось що Господь Всемогутній каже:
«Лихо розходиться від народу до народу,
здіймається велика буря до найвіддаленіших країн.
33 Від краю землі до краю лежатимуть побиті Богом. За ними не тужитимуть, їх не попідбирають і не поховають, вони гнитимуть, кинуті просто на землі.
34 Пастухи[d], ридайте й голосіть,
поводирі отари, качайтеся у поросі[e],
бо настав час вашої страти, знищення.
Я розкидаю ваше стадо,
неначе черепки від розбитого посуду.
35 Не дам Я пастухам сховатися у небезпеці,
і не дозволю повтікати поводирям отари.
36 Я чую ридання пастухів
і голосіння поводирів отари,
бо їхнє пасовисько Бог спустошив».
37 Луки мирні спустіли через палкий гнів Господній.
38 Немов той лев, залишив Всевишній лігво Своє,
а несе Він спустошення їхній землі
від згубного меча гнобителя,
від пекучого гніву Його.
Ісус в’їжджає до Єрусалиму як Цар
(Мт. 21:1-11; Лк. 19:28-40; Ін. 12:12-19)
11 1-2 Коли Ісус і Його учні наблизилися до Єрусалиму, вони зупинилися у містах Ветфаґія та Віфанія, що біля Оливної гори. Тоді Він відіслав двох Своїх учнів з такими словами: «Ідіть у це місто, що перед вами. Тільки-но ви ввійдете туди, то одразу ж знайдете там припнутого віслючка, на якому ніхто ще не їздив. Відв’яжіть його й приведіть сюди. 3 А якщо хтось запитає вас: „Для чого ви відв’язуєте його?”—то ви мусите відповісти: „Віслючок потрібен Господу, але Він незабаром пришле його сюди”».
4 Отож учні пішли до села й, знайшовши віслючка, припнутого до дверей на вулиці, відв’язали його. 5 Дехто з людей, які стояли там, запитали їх: «Що ви робите? Навіщо віслючка відв’язуєте?» 6 Та учні відповіли, як Ісус їх навчив, тож люди дозволили їм забрати віслючка. 7 Привівши віслючка до Ісуса, вони поклали на нього свій одяг, а Ісус сів на нього верхи.
8 Багато хто з людей стелили на дорозі свій одяг, а інші—зелене віття, зрізане в лузі. 9 Люди в натовпі, які йшли попереду й позаду Нього, вигукували:
«Осанна![a] Благословенний Той,
Хто приходить в ім’я Господнє!(A)
10 Благословенне царство батька нашого Давида!
Осанна Богу в небесах!»
11 Увійшовши до Єрусалиму, Ісус ступив у храм і оглянув усе навколо. Але оскільки було вже пізно, Він вирушив із дванадцятьма апостолами до Віфанії.
Ісус проклинає фіґове дерево
(Мт. 21:18-19)
12 Наступного дня, коли Ісус вирушав з Віфанії, Він дуже зголоднів. 13 Побачивши ряснолисте фіґове дерево, Він підійшов подивитися, чи не знайдеться на ньому плодів. Та наблизившись, Ісус не побачив на дереві нічого, крім самого листя, оскільки була не та пора, коли родить фіґове дерево. 14 Тоді ж Ісус промовив до дерева: «Нехай же повік більше ніхто не їсть плодів твоїх!» Та учні Його те чули.
Ісус у храмі
(Мт. 21:12-17; Лк. 19:45-48; Ін. 2:13-22)
15 У Єрусалимі Ісус зайшов у двір храму, і почав виганяти звідти усіх, хто щось там продавав або купував. Він перевертав столи міняйл та лави тих, хто продавав голубів. 16 І не дозволяв нікому нічого проносити через храм. 17 Потім Ісус почав навчати людей, промовляючи: «У Святому Писанні сказано: „Мій храм буде домом молитви для всіх народів”(B), а ви перетворили його на розбійницьке кубло!(C)» 18 Головні священики та книжники почули те й почали обмірковувати, як убити Ісуса, бо боялися Його, адже весь народ був вражений Його наукою.
19 Як настав вечір, Ісус і Його учні подалися з міста.
Сила молитви
(Мт. 21:20-22)
20 Вранці, йдучи повз фіґове дерево, учні побачили, що воно геть висохло від самого кореня. 21 Петро згадав про дерево і сказав Ісусу: «Вчителю, поглянь! Те дерево, що Ти прокляв, геть усохло». 22 Ісус відповів на те: «Майте віру в Бога. 23 Істинно кажу вам: якщо скажете цій горі: „Зруш з місця і впади в море!” І якщо матимете ви віру і не сумніватиметесь, то воно неодмінно збудеться. 24 Ось чому Я й кажу вам: чого б не просили ви у молитві, вірте, що ви все це вже одержали, й тоді усе це стане вашим. 25 Коли молитеся, прощайте тим, проти кого щось погане маєте, щоб і Отець ваш на небесах міг простити вам гріхи ваші. 26 [Але якщо ви не прощаєте, то й Отець Небесний не простить вам гріхів ваших»][b].
Звідки влада в Ісуса
(Мт. 21:23-27; Лк. 20:1-8)
27-28 Повернувшись знову до Єрусалиму, Ісус прийшов до двору храма. До Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини і запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?» 29 У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання, і якщо ви дасте Мені відповідь, тоді й Я скажу вам, чиєю владою Я все це роблю. 30 Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей? Відповідайте ж Мені».
31 Юдейські лідери почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо: „Від Господа”,—то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?” 32 А якщо скажемо: „Від людей”,—то народ розгнівається на нас». (Вони боялися людей, адже народ вважав, що Іоан був справді пророком). 33 Тож вони відповіли Ісусові: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення». Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я це все роблю».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International