M’Cheyne Bible Reading Plan
Суддя Тола
10 Після Авімелеха прийшов спасти Ізраїль Тола, син Пуа, сина Додая, з коліна Іссаха́ра. Жив він у Шамірі в горах Ефраїмових. 2 Тола був суддею Ізраїлю двадцять три роки. Потім він помер і був похований у Шамірі.
Суддя Яїр
3 Після нього прийшов Яїр ґілеадський, який був суддею Ізраїлю двадцять два роки. 4 Він мав тридцять синів, які їздили на тридцяти віслюках[a] і мали вони тридцять міст на землях Ґілеадських (і по сьогодні вони звуться містами Яїра).
5 Коли Яїр помер, його поховали в Камоні. 6 Ізраїльтяни знову почали чинити зле в очах Господніх. Вони поклонялися богам Ваалу та Ашторет, а також богам Арама, богам Сидона, богам Моава, богам аммонійців і богам филистимлян. Вони зрадили Господа й не служили Йому.
7 Отож Господь розгнівався на них і дозволив филистимлянам та аммонійцям завоювати їх. 8 Того року ці народи розбили й підкорили ізраїльтян. Вони пригнічували всі коліна ізраїльські, які жили на березі Йордану на землях амморійців та Ґілеаду.
9 І аммонійці перейшли Йордан, щоб також піти війною проти Юди, Веніамина, людей Ефраїмових. Отож Ізраїль мав великий клопіт. 10 Й ізраїльтяни заволали до Господа: «Ми вчинили гріх проти Тебе, бо ми покинули нашого Бога й поклонилися Ваалу». 11 На те Господь сказав ізраїльтянам: «Хіба не Я звільнив вас від єгиптян, аморійців, аммонійців та филистимлян? 12 І сидоняни, амаликійці та моавійці[b] гнобили вас, а ви молили Мене про допомогу. І Я визволив вас із-під їхнього панування. 13 Але ви покинули Мене, ви й далі поклонялися іншим богам. Тому Я ніколи більше не буду вас рятувати. 14 Ідіть і просіть про допомогу тих богів, яких ви собі вибрали. Хай вони рятують вас у лиху годину».
15 Та ізраїльтяни сказали Господу: «Ми вчинили гріх. Зроби з нами що завгодно, але зараз, будь ласка, врятуй нас!» 16 Отож вони відмовилися від чужих богів і почали поклонятися Господу. І Господь не витримав страждань ізраїльтян. 17 Аммонійці зібрали сили, щоб розпочати війну, й розбили табір у Ґілеаді. Ізраїльтяни теж зібрались і розбили табір поблизу Міцпи. 18 Воєначальники Ґілеада вирішили між собою: «Хто той чоловік, який розпочне війну проти аммонійців? Він і буде правителем Ґілеада».
Суддя Єфта
11 Єфта ґілеадський був хоробрим воїном, але сином повії. Батьком Єфти був Ґілеад. 2 Дружина його народила йому ще синів, і коли ті її сини стали дорослі, вони вигнали Єфту. Вони сказали йому: «Ти не матимеш спадщини в батьківській родині, бо ти син іншої жінки». 3 Тож Єфта втік від братів і жив на землі Тов. Навколо нього зібралися такі собі нікчеми, і вони його супроводжували.
4 Через деякий час аммонійці пішли війною проти Ізраїлю. 5 Коли аммонійці пішли війною на Ізраїль, старійшини Ґілеада прийшли до Єфти з землі Тов. 6 Вони сказали йому: «Стань нашим воєначальником, щоб могли ми битися проти аммонійців». 7 Єфта відповів старійшинам Ґілеада: «Чи не ви ненавиділи мене, чи не ви мене вигнали з батьківської оселі? То чому ж зараз, у лиху годину, ви прийшли до мене?»
8 Старійшини Ґілеада мовили до Єфти: «Саме тому ми й звернулися до тебе зараз, щоб пішов ти з нами й бився проти аммонійців і став вождем усіх мешканців Ґілеада». 9 Єфта сказав старійшинам Ґілеада: «Якщо ви бажаєте, щоб я повернувся додому, та бився проти аммонійців, то Господь допоможе мені перемогти їх, я буду вашим вождем». 10 Старійшини Ґілеада відповіли Єфті: «Господь свідок, ми зробимо так, як ти кажеш».
11 Отож пішов Єфта зі старійшинами Ґілеада, й люди зробили його своїм вождем і начальником. І Єфта повторив усе обіцяне перед Господом поблизу Міцпи.
Павло й Варнава тікають до Лістри
14 Так само і в Іконії Павло та Варнава пішли до юдейської синагоги, і говорили там так, що величезна кількість як юдеїв, так і поган, увірували. 2 Але юдеї, котрі не повірили, почали підбурювати поган, викликавши в тих лихі почуття до віруючих.
3 Павло й Варнава довго лишалися в Іконії, і відважно проповідували в ім’я Господа. Та Він підтверджував Послання милості Своєї, допомагаючи Павлу і Варнаві творити дивовижні знамення й чудеса. 4 Тож люди в місті розділилися: одні підтримували юдеїв, інші—апостолів.
5 Деякі погани та юдеї на чолі зі своїми вождями, намагалися побити Павла і Варнаву камінням. 6-7 Довідавшись про це, Павло з Варнавою втекли до міст Лістри й Дервії, що в Лікаоніі, та довколишніх земель, де продовжували проповідувати Благовість.
Зцілення каліки в Лістрі
8 У Лістрі мешкав один каліка, кривий від народження, який ніколи не ходив.: 9 Він уважно слухав, як говорив Павло. Павло пильно подивився на каліку і, відчувши, що той мав віру зцілитися, 10 голосно промовив: «Підведися й стань на ноги!» І тієї ж миті каліка скочив на ноги й почав ходити.
11 Коли люди в натовпі побачили, що зробив Павло, вони почали голосно вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібні до людей і зійшли до нас!» 12 Варнаву вони називали Зевсом, а Павла—Гермесом, оскільки здебільшого він говорив. 13 Жрець, який служив у храмі Зевса, що був розташований відразу за містом, привів биків, та приніс вінки до міської брами. Він, а також і весь натовп, збиралися принести пожертву Варнаві та Павлу.
14 Почувши про це, апостоли Павло та Варнава у гніві роздерли на собі одяг[a]. Вони кинулися у натовп, вигукуючи: 15 «Люди! Нащо ви таке робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми прийшли, щоб розповісти вам Благовість, і відвернути вас від цих негідних справ до живого Бога. Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є на небі, на землі та в морі.
16 В минулі часи Він дав волю кожному народові йти своїм власним шляхом, 17 але Він ніколи не залишав вас без свідчень про Себе. Він творив добро для вас: проливаючи на вас дощ із небес, і даючи збіжжя в належну пору, даруючи вам хліб щоденний і сповнюючи радістю ваші серця».
18 Навіть промовляючи таке, Павлові й Варнаві було важко втримати людей, які прагнули принести їм пожертви.
19 Згодом прийшли деякі юдеї з Антиохії та Іконії, й переконали натовп піти проти Павла. Тоді люди закидали Павла камінням, а потім витягли його за межі міста і кинули, вважаючи, що він мертвий. 20 Але коли над ним зійшлися учні, Павло підвівся й повернувся до міста, а наступного дня разом з Варнавою вирушив до Дервії.
Повернення до Антиохії
21-22 В Дервії вони проповідували Благовість і придбали багато послідовників, а потім повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії. Там вони зміцнювали душі віруючих, надихали їх перебувати у вірі. Вони казали: «Щоб увійти до Царства Божого, ми маємо пройти через багато страждань». 23 Павло і Варнава призначали старійшин у кожній церкві. Молитвою і постом вони ввіряли старійшин Господу, в Якого ті повірили.
24 Пройшовши через Пісідію, Павло й Варнава прийшли до Памфилії. 25 А коли розповіли про Послання Господа в Пергії, то вирушили до Атталії. 26 А звідти відпливли до Антиохії, де їм було Божою милістю доручено справу, яку вони виконали.
27 Прибувши до Антиохії, вони зібрали всіх віруючих й розповіли їм про все, що Бог зробив через них. Павло й Варнава також повідомили, що Бог відчинив браму віри для поган. 28 І вони довго лишалися там з іншими віруючими.
Суд над пастирями неправедними
23 «Горе пастухам[a], що занедбують і розгонять овець стада Мого»,—каже Господь. 2 Тож ось що Господь Бог Ізраїлю каже про пастухів, що народ мій пасуть: «Ви розігнали овець Моїх і вигнали їх, про них не дбаючи. Тож Я тепер вам відплачу за все те зло, що наробили ви»,—каже Господь. 3 «Я позбираю рештки стада Мого з усіх земель, куди Я повиганяв їх, і поверну назад на пасовисько їхнє, щоб плодилися й множилися вони. 4 Поставлю Я над ними пастухів і тоді вівці не будуть більше боятися, ані лякатися, і жодна більше не загубиться»,—каже Господь.
Праведний «Парост»
5 «Час настає,—каже Господь,—
коли Я вирощу з коліна Давидова праведний „Парост”—
Царя, Який мудро царюватиме,
Який справедливість і праведність чинитиме в цім краю.
6 За Його царювання врятовано буде Юдею,
й Ізраїль житиме в безпеці, та ось ім’я його:
Господь—Наша Перемога[b]».
7 Господь продовжує: «Ось час надходить, коли народ ізраїльський більше не казатиме: „Клянусь Всевишнім, що вивів синів Ізраїлю з землі Єгипетської”. 8 Натомість казатимуть: „Клянусь Господом, що вивів їх із землі північної, куди Він вигнав непокірних. І повернуться вони знов на землю праотців”».
Суд над брехливими пророками
9 Скажи пророкам:
«Серце моє розбито в грудях,
усі кістки мої тремтять.
Я, Єремія, сп’янів від слів святих Всевишнього Господа мого.
10 Адже розпусників доволі у Юдеї,
навіть земля стенає від прокляття:
пасовиська у степу повисихали,
на пустелю перетворилися вони.
Пророки ці ідуть шляхом брехні,
і сила їхня—в кривді».
11 «Адже пророки і священики—безбожні.
І навіть у Моєму храмі
Я нечестивість їхню бачу»,—каже Господь.
12 «Тож їхня путь для них слизькою стане.
У темряву їх виженуть, і там вони впадуть,
бо лихо наведу на них в той рік,
коли Я покараю їх»,—каже Господь.
13 «Серед пророків самарійських[c] таку гидоту бачив Я:
пророцтво іменем Ваала вони творили й
зводили на манівці народ Мій.
14 І серед пророків єрусалимських жахливе бачив Я:
брехали одне одному,
перелюб чинили і зміцнювали нечестивих,
аби ніхто не відвертався від гріха свого.
Усі вони для Мене, мов Содом,
та мешканці його, немов Ґоморра.—
15 Всемогутній Господь каже про тих пророків.—
Я їх полин примушу їсти й пити отруйну воду,
бо нечестивість розповзлась по всьому краю
від пророків єрусалимських».
16 Ось що Всемогутній Господь каже:
«Не слухайте слів тих пророків,
що пророкують вам, то все брехня!
Вони вам кажуть про видіння свої власні,
ті з’яви не від Господа прийшли.
17 Вони все кажуть тим, хто зневажає Мене,
що Господь подарує їм мир.
А всі, хто Моїй волі вперто чинить опір,
повторюють: „Вас не спіткає лихо”.
18 Та хто з них стояв у Господа на раді[d]?
Хто Бога бачив і слово Його чув?
Хто дослухався до настанов Його й почув? Ніхто!
19 Ось йде Господня кара, наче буря,
ось вихор люті, що на грішні голови впаде.
20 Гнів Господа не відвернеться,
доки своєї Він не досягне мети,
доки не здійснить задуму Свого.
А як це трапиться, ви всі збагнете,
чому усе це мало статись.
21 Пророків Я не посилав, але вони прибігли.
Не говорив Я з ними, та все ж
вони пророкували ім’ям Моїм.
22 Якби вони були на раді в Мене,
то Господа слова несли б до Якова народу.
Тоді б вони дітей Моїх відвернули
від їхньої дороги злої, від нечестивих вчинків їх».
23 «Я—Господь, Я завжди поруч,—
Всевишній каже,—Я з вами рядом на віки».
24 «Якщо ховається у потайних місцях людина,
хіба її вже не побачу Я?—Всевишній питає.—
Чи Мною не заповнені земля і небо?»
Так говорить Господь: 25 «Я чув, що ті пророки говорили, яку неправду пророкують Моїм ім’ям. Вони кажуть: „Я бачив сон! Я бачив сон!”[e] 26 Як довго будуть ці пророки брехати і дітей Моїх вводити в оману? 27 Вони вважають, що через ті сни, які вони переказують, народ ізраїльський забуде ім’я Господнє. Сподіваються вони, що Мій народ забуде Всевишнього так само, як батьки їхні забули Бога свого й вклонялися Ваалу. 28 Солома—не зерно, а всі ці сни не йдуть від Мене. Якщо чоловік, що бачив сон, розповідає його, це гаразд, але пророк, який має Моє слово, хай промовляє його правдиво». 29 «Хіба слово Моє не вогонь?—Каже Господь.—Не молот, що скелю в порох кришить?»
30 «Через те Я проти пророків,—каже Господь,—які одне в одного крадуть слова Мої. 31 Я проти пророків, що розпускають язики, щоб виголосити якесь пророцтво лживе». 32 «Я проти тих, хто пророкує сни облудні,—мовить Господь.—Вони оповідають їх, щоб своєю зухвалою брехнею збити з пантелику народ Мій. Я їх не посилав і не велів їм говорити. Та, насправді, вони не принесли ніякої користі людям Ізраїлю». Так каже Господь.
Сумні вісті
33 «Якщо цей народ, пророк, чи священик спитає: „Що таке оракул[f] Господній?”—тоді ти їм скажеш: „Ви—той тягар! Я відштовхну вас”»,—Всевишній каже. 34 «Якщо пророк священик, чи люди скажуть: „Я маю оракул Господній”,—Я покараю того чоловіка і його дім. 35 Ось що кажіть одне одному: „Що відповів Господь? Що Господь сказав?” 36 Та не згадуйте оракула Господнього, бо ви перекручуєте слова живого Бога, Всемогутнього Господа нашого. 37 Ось що в пророкові спитаєш: „Що Всевишній тобі відповів? Що Господь сказав?” 38 Але якщо ви спитаєте: „Який тягар був тобі від Господа?”—тоді ось що Господь каже: „Оскільки ви сказали, що пророцтво Господа—це тягар, та Я заповідав вам не казати цього, 39 тож Я неминуче забуду вас, відкину геть від Себе: вас і місто те Єрусалим, що Я дав вам і батькам вашим. 40 Я наведу на вас вічну наругу й непозбутню ганьбу”».
9 І сказав їм Ісус: «Істинно кажу вам: дехто з присутніх тут не спізнають смерті, доки не побачать Царство Боже в усієї силі».
Ісус розмовляє з Мойсеєм та Іллєю
(Мт. 17:1-13; Лк. 9:28-36)
2 Шість днів по тому Ісус узяв Петра, Якова та Іоана й вирушив з ними трьома на високу гору, щоб побути там з ними на самоті. І там Він преобразився в них на очах, 3 а вбрання Його стало сліпучо білим—ніяка праля не могла б його так відбілити. 4 Тоді раптом Мойсей та Ілля явилися їм і почали розмовляти з Ісусом.
5 І, звернувшись до Ісуса, Петро сказав: «Учителю, як добре, що ми тут! Дозволь нам поставимо тут три намети[a]: один для Тебе, один для Мойсея, і один для Іллі». 6 Петро не знав, що сказати, бо вони були налякані.
7 Тоді з неба спустилася хмара й огорнула їх тінню. І голос долинув із хмари: «Це Мій Улюблений Син. Слухайтеся Його!» 8 Та підвівши очі, учні побачили, що більше з ними нікого немає, крім Самого Ісуса.
9 Коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: «Не кажіть нікому про те, що бачили, аж доки Син Людський не воскресне з мертвих». 10 Учні добре те затямили, тільки міркували між собою, що то означає «воскреснути з мертвих». 11 Вони запитали Ісуса: «Чому книжники стверджують, ніби першим мусить прийти Ілля?»[b] 12 На те Ісус їм відповів: «Це так, Ілля мусить першим прийти і все впорядкувати. Але чи не написано про Сина Людського у Святому Писанні, що Він прийме багато мук і буде зневажений? 13 Та Я кажу вам, що Ілля вже прийшов, але люди вчинили з ним усе те погане, що хотіли, як і було написано про нього у Святому Писанні».
Ісус зціляє хлопчика, одержимого нечистим духом
(Мт. 17:14-20; Лк. 9:37-43)
14 Коли Ісус, Петро, Яків та Іоан повернулися до інших учнів, то побачили, що великий натовп зібрався навколо них, і книжники сперечаються з ними. 15 Побачивши Ісуса, всі були здивовані й побігли назустріч, щоб привітати Його. 16 Ісус запитав: «Про що ви з ними сперечалися?» 17 І один з-поміж натовпу відповів: «Я привів до Тебе свого сина. Він одержимий нечистим духом, і цей дух не дає йому розмовляти. 18 Як ухопить його, то кидає об землю. На устах піна виступає, він скрегоче зубами, дерев’яніє. Я просив учнів Твоїх вигнати нечистого, але вони не змогли».
19 І мовив Ісус у відповідь: «О роде невірний! Скільки ж ще часу Мені бути з вами? Скільки ж Мені вас терпіти? Приведіть хлопчика до Мене!» 20 Тільки-но побачивши Його, нечистий так затряс хлопця, що той упав додолу, і почав качатися по землі, й піна виступила на устах його. 21 Ісус запитав його батька: «Як давно з ним таке?» Батько відповів: «З дитинства. 22 Багато разів він кидав мого сина в огонь або воду, щоб убити його. Якщо Ти можеш щось зробити, змилуйся, допоможи нам». 23 Ісус промовив: «Чому ти сказав: „Якщо можеш?”—Бо немає нічого неможливого для того, хто вірує». 24 Тієї ж миті батько вигукнув: «Але ж я вірую! Укріпи віру мою!»
25 Побачивши, що натовп оточує їх, Ісус заговорив суворо до нечистого духа: «Ти, дух глухий і німий, наказую тобі вийти з цього хлопця й ніколи більше не входити в нього!» 26 Нечистий дух заверещав, затрусив хлопця в жахливих конвульсіях і вийшов з нього. Було схоже на те, що хлопець помер, отож багато хто з людей казали, що він мертвий. 27 Але ж Ісус узяв хлопця за руку, підняв його й поставив на ноги.
28 Коли Ісус повернувся до помешкання, учні запитали Його на самоті: «Чому ми не змогли вигнати нечистого?» 29 Та Він відповів їм, мовивши: «Цей рід можна вигнати лише молитвою і постом[c]».
Ісус говорить про Свою смерть
(Мт. 17:22-23; Лк. 9:43-45)
30-31 Ісус та Його учні пішли звідти подорожувати Ґалилеєю. Він не бажав, щоби про те хтось знав, бо Він хотів навчати послідовників Своїх. Ісус казав їм: «Сина Людського буде віддано до рук людей, які вб’ють Його, але через три дні після смерті Він воскресне».
32 Однак учні Його не розуміли цих слів, а перепитати Ісуса боялися.
Хто є самим великим у Царстві Небеснім
(Мт. 18:1-5; Лк. 9:46-48)
33 В Капернаумі, зайшовши до однієї з хатин, Ісус запитав Своїх учнів: «Про що ви сперечалися дорогою?» 34 На те вони змовчали, бо по дорозі сперечалися, хто з них є найвеличнішим. 35 Тоді Ісус сів і гукнув усіх дванадцятьох і мовив до них: «Хто хоче бути першим, хай буде останнім, хай буде слугою всім». 36 Він узяв дитину, поставив її перед ними і, обійнявши, сказав Своїм учням: 37 «Хто приймає одного з тих малих дітей в ім’я Моє, той приймає і Мене, а хто приймає Мене, той приймає й Того, Хто послав Мене».
Хто не проти нас—той з нами
(Лк. 9:49-50)
38 Іоан сказав Ісусу: «Вчителю, ми бачили чоловіка, який виганяв нечистого іменем Твоїм. Ми намагалися зупинити його, оскільки він не є одним із нас». 39 Та Ісус промовив: «Не зупиняйте його, бо той, хто творить диво в ім’я Моє, невдовзі вже не зможе лихословити Мене. 40 Хто не проти нас—той за нас. 41 Кожний, хто допоможе вам чим-небудь, хоч би напоївши вас водою через те, що ви належите до Христа, то істинно кажу вам—той напевне одержить винагороду свою».
Ісусові застороги проти гріха
(Мт. 18:6-9; Лк. 17:1-2)
42 «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в морі. 43 Якщо рука твоя примушує тебе на гріх, відітни її. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки, та потрапити у пекло незгасне, 44 [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний][d].
45 Якщо нога твоя примушує тебе грішити, відітни її. Краще увійти у вічне життя кульгавим, ніж із двома ногами бути кинутим до пекла. 46 [де черви не вмирають, і вогонь пече незгасний][e]. 47 Якщо око твоє примушує тебе на гріх, виколи його. Краще однооким увійти у Царство Боже, аніж з обома очима бути ввергнутим у пекло, де 48 „черви не вмирають, і вогонь пече незгасний”.(A) 49 Бо кожен буде просолений та кожна пожертва буде просолена вогнем[f].
50 Сіль—то добра річ. Але якщо вона втратить солоність, як її знову такою зробити? Майте сіль у собі й живіть у злагоді одне з одним».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International