M’Cheyne Bible Reading Plan
Юда воює з ханаанцями
1 Після смерті Ісуса ізраїльтяни запитали Господа: «Хто перший виступить на ханаанців, щоб воювати проти них?»
2 Господь відповів: «Юдине коліно піде першим. Дивіться, Я віддаю цю землю під Юдину руку». 3 Тоді люди Юдиного коліна звернулися до братів своїх з коліна Симеонового: «Ходімо разом з нами на ту землю, що випала нам, і будемо разом битися проти ханаанців. А потім ми також підемо з вами на ту землю, що випаде вам». То Симеон пішов разом з Юдою.
4 І виступив Юда, і Господь віддав ханаанців та перизійців у його руки. Вони вбили десять тисяч чоловік у Везеку. 5 У Везеку вони знайшли й правителя цього міста[a] і билися проти нього, і перемогли вони ханаанців і перизійців. 6 Правитель Везека втік, але вони переслідували його і зловили, і відрубали великі пальці на обох руках та ногах. 7 Правитель Везека сказав: «Сімдесяти королям відрубав я великі пальці на руках та ногах, і вони підбирали крихти з-під мого столу. Як я чинив, так і мені Бог відплатив». Вони взяли його до Єрусалима, і там він помер.
8 Юдині люди билися проти Єрусалима й захопили його. Вони віддали місто вогню й мечу. 9 Згодом люди коліна Юдиного пішли проти ханаанців, що мешкали в горах Неґеву[b] та в західних підгір’ях. 10 Юда виступив проти ханаанців, що жили у Хевроні. (Раніше Хеврон називався Киріат-Арва). Там вони перемогли Шешая, Агімана й Талмая[c].
Калев і його дочка
11 Звідти Юда виступив проти людей, що мешкали в Девірі. (Раніше Девір мав назву Киріат-Сефер). 12 Тоді Калев сказав: «За того, хто нападе на Киріат-Сефер і захопить його, я віддам свою дочку Ахсу». 13 І Отніел, син Кеназа[d], який був молодшим братом Калева, захопив місто, і Калев віддав заміж за нього свою дочку Ахсу.
14 Коли вона приїхала до Отніела, свого чоловіка, він намовив її піти й попросити в її батька землі. Як злазила вона з віслюка, Калев запитав її: «Чого ти хочеш?» 15 Вона відповіла: «Зроби мені милостивий дарунок. Бо раз віддав ти мені засушливу пустелю Неґев, то дай також і джерела». І Калев віддав їй верхні та нижні джерела.
16 А нащадки Кеніта, Мойсеєвого тестя[e], залишили місто Пальм[f] і пішли з Юдиними людьми жити в пустелю Юди в Неґеві поблизу міста Арада. Потім вони пішли й оселилися разом з амаликійцями. 17 Потім Юда пішов зі своїм братом Симеоном, і вони розбили ханаанців, що жили в Зефаті, і вщент зруйнували місто. І назвали це місто Хорма[g]. 18 Юда захопив місто Ґаза та довколишні землі, місто Ашкелон із довколишніми землями та місто Екрон із довколишніми землями. 19 Господь був на боці Юди, отож вони захопили гори, але не змогли здолати людей, які жили на рівнині, бо люди ті мали залізні колісниці. 20 Хеврон було віддано Калеву, як і обіцяв Мойсей, і вони вигнали звідти три коліна Анакових.
Сини Веніаминові поселяються в Єрусалимі
21 А сини Веніаминові не змогли вигнати євуситів, що жили в Єрусалимі. Тож вони й сьогодні[h] живуть поміж людьми Веніаминовими.
Сини Йосипа захоплюють Бетел
22 Сини Йосипові також виступили проти Бетела, і Господь був на їхньому боці. 23 Вони вислали розвідників до Бетела. Раніше це місто мало назву Луз. 24 Коли розвідники побачили чоловіка, який виходив із міста, вони сказали йому: «Покажи нам вхід у місто, і ми справедливо поведемося з тобою». 25 Той показав їм вхід у місто. І вони віддали те місто мечу. Але того чоловіка й родину його відпустили. 26 Тоді чоловік той пішов на землю хиттитів і збудував там місто, і назвав його Луз. Так воно зветься й донині.
Війна інших племен із ханаанцями
27 Манассія не вигнав людей, що жили у Бет-Шеані, Таанаху, Дорі, Івлеамі, Меґіддо та довколишніх селах і містечках, ханаанці й далі жили на цій землі. 28 Коли ж Ізраїль зміцнів, то перетворив ханаанців на своїх рабів, але зовсім вигнати їх так і не зміг.
29 Ефраїм не вигнав ханаанців, що жили у Ґезері, і ханаанці жили в Ґезері поміж людьми Ефраїмовими.
30 Завулон не вигнав людей, що жили в Китроні, й людей, що жили в Нагалолі, тож ханаанці ці жили серед людей Завулонових, але працювали на них як раби.
31 Ашер не зміг вигнати людей, що жили в Акко, Сидоні, Ахлаві, Ахзиві, Гелбі, Афеку й Регові. 32 Люди Ашерові жили серед ханаанців, що мешкали на тій землі, бо не вигнали їх.
33 Сини Нафталі не вигнали людей, що жили в Бет-Шемеші, та людей, що жили в Бет-Анаті, а поселилися вони серед ханаанців, які жили на цих землях. Але тих мешканців Бет-Шемеша та Бет-Аната перетворили вони на рабів своїх.
34 Аморійці відкинули людей Данових, змусили повернутися в гори й не давали їм спуститися в долину. 35 Аморійці вирішили й далі жити на горі Херес, в Айжалоні та Шаалвімі. Та коли коліно Йосипове стало сильнішим, вони перетворили аморійців на рабів своїх. 36 Земля аморійців пролягала від перевала Скорпіона[i] до Сели й далі.
Ананія і Сапфіра
5 1-2 Чоловік на ймення Ананія разом зі своєю дружиною продав свою власну ділянку, але апостолам віддав не все. Разом з жінкою Сапфірою вони приховали частину грошей.
3 Петро сказав йому: «Ананіє, чому ти дозволив сатані керувати твоїм серцем? Адже ти збрехав Духові Святому і присвоїв частину грошей від продажу землі. 4 Чи вона не належала тобі, коли ти продавав її? А коли вже продав, то чи не від тебе залежало, як розпорядитися грішми? Навіщо ти надумав таке? Адже ти збрехав Богові, а не людям».
5 Почувши ці слова, Ананія упав на землю й помер. Тоді великий страх охопив усіх, хто почув про це. 6 Кілька юнаків прийшли й, загорнувши тіло в саван, винесли і поховали його.
7 Приблизно через три години прийшла Ананієва дружина, яка нічого не знала про те, що сталося. 8 Петро запитав її: «Скажи мені, чи ви продали землю саме за таку суму?» Вона відповідає: «Так, оце все». 9 Тоді Петро й каже: «Навіщо ви двоє погодились випробувати Дух Господній? Поглянь! Ті, хто поховали твого чоловіка, вже стоять біля дверей. Вони понесуть також і тебе».
10 Тієї ж миті вона впала й померла. Юнаки ввійшли і знайшли її вже мертвою. Тож вони винесли тіло й поховали поруч із її чоловіком. 11 І великий страх напав на всю церкву, й на всіх, хто чув про ці події.
Громада віруючих зростає
12 Багато знамень і чудес були зроблені руками апостолів серед людей. Усі віруючі зібралися разом на Соломоновому ґанку, маючи спільну мету. 13 Ніхто інший не наважувався пристати до їхнього гурту, але люди прославляли їх. 14 І все більше й більше віруючих додавалося до Господа, як чоловіків, так і жінок. 15 Зрештою люди почали виносити своїх хворих просто на вулиці. Ті, які лежали на ліжках або на постелях сподівалися, що коли Петро йтиме вулицею, то бодай тінь його впаде на когось із них.
16 Цілі юрби людей приходили до Єрусалиму з довколишніх міст і сіл. Вони також приносили своїх хворих чи одержимих нечистими духами і всі зцілювалися.
Переслідування апостолів
17 Тоді первосвященик і ті, хто був з ним, тобто саддукеї, сповнилися заздрощів. 18 Вони схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. 19 Але вночі Ангел Господній відчинив двері в’язниці, і вивів апостолів на волю, сказавши їм: 20 «Ідіть, станьте у храмі й усе розкажіть людям про нове життя».
21 Почувши ці слова, апостоли на світанку прийшли до храму й почали навчати людей.
Вранці первосвященик і ті, хто був з ним, скликали Синедріон і загальне зібрання старійшин Ізраїлю й послали варту до в’язниці, щоб привести апостолів. 22 Коли вартові прийшли до в’язниці, то вони там апостолів не знайшли. Повернувшись до первосвященика, вони доповіли: 23 «Двері в’язниці були надійно зачинені, вартові стояли біля дверей, але, відчинивши двері, ми побачили, що всередині нікого немає».
24 Коли начальник варти й верховні священики почули цей звіт, вони були збентежені й дивувалися, що б то могло трапитися.
25 Аж тут інший чоловік сказав їм: «Люди, яких ви кинули до в’язниці, стоять зараз у храмі й навчають народ!» 26 Тоді начальник, узявши з собою воїнів, пішов до храму й привів апостолів. Але силу вони не могли застосувати, бо розуміли, що люди можуть закидати їх камінням.
27 Коли апостоли постали перед Синедріоном, первосвященик промовив до них: 28 «Ми вам суворо наказували не проповідувати про того Чоловіка. І все одно ви заповнили весь Єрусалим своїм ученням, та ще й прагнете звалити на нас вину за Його смерть!»
29 На те Петро й інші апостоли відповіли: «Ми мусимо слухатися Бога більше, ніж людей. 30 Бог наших батьків воскресив Ісуса з мертвих. Того Ісуса, Якого ви стратили розп’яттям на хресті. 31 Господь вшанував Христа, посадивши Його по праву руку від Себе, як Князя й Спасителя. Тож Він може дати народу ізраїльському покаяння і прощення гріхів. 32 Ми є свідками цих подій і тому знаємо, що вони істинні. Їх підтверджує і Святий Дух, якого Бог дав тим, хто слухається Його».
33 Почувши таку відповідь, члени Синедріону розлютилися. Вони почали змовлятися, як вбити апостолів. 34 Але в Синедріоні був один фарисей, на ім’я Ґамалиїл. Він був вчителем Закону, та його дуже поважали всі люди. Підвівшись, він наказав на хвилину вивести апостолів. 35 Потім Ґамалиїл звернувся до Синедріону, сказавши: «Мужі ізраїльські, добре обміркуйте те, що ви збираєтеся зробити з цими людьми. 36 Колись з’явився Тевда[a] і видавав себе за велику людину. До нього тоді приєдналося близько чотирьохсот послідовників. Коли Тевду було вбито, його послідовники розійшлися, й це ні до чого не привело. 37 Після нього під час перепису населення прийшов з Ґалилеї Юда. І чимало людей пішло за ним. Його теж було вбито, а всі послідовники його порозбігалися.
38 Тож і зараз, кажу вам, стороніться цих людей. Залиште їх, бо якщо справа їхня йде від людей, вона провалиться. 39 А якщо від Бога, то все одно Його не зупините. Тільки виявиться, що ви воюєте проти Бога!» 40 Члени Синедріону послухалися його і, побивши апостолів батогами, наказали їм не говорити більше від імені Ісуса й відпустили їх.
41 Апостоли залишили Синедріон, радіючи з того, що сподобились зазнати страждань і зневаги заради Ісуса. 42 І кожен день у храмі та йдучи з оселі в оселю вони навчали людей і проповідували Благовість, що Ісус є Христос.
Молитва Єремії під час засухи
14 Слово Єремії від Господа про засуху:
2 «Юдея в жалобі, лементує по вмерлим.
Лежать знесилі по всій землі,
та в Єрусалимі люди молять Бога про спасіння.
3 Вельможі посилають слуг по воду,
але в колодязях нема води.
Приходять слуги, але посуд їх сухий,
а голови від сорому покриті.
4 Земля у розпачі, бо дощу немає в краї;[a]
пригнічені ганьбою хлібороби
також від сорому вкривають голови свої.
5 І навіть лань у полі, народивши,
кидає в полі оленя своє,
бо нема трави і нічим його годувати.
6 Осли здичавілі на горах голих,
мов шакали, нюхають повітря.
Заплющуються очі їхні,
бо трав немає і нічого поїсти.
7 О Господи, хоча наші беззаконня й проти нас,
заради імені Свого зроби що-небудь,
бо вже не раз ми відверталися від Тебе,
й грішили проти Тебе без кінця.
8 Ізраїлю Надіє, Рятівник в часи негоди.
Чому Ти, мов той чужинець в цім краю?
Мов подорожній, що залишається
у місті лише переночувати?
9 Чом Ти мов та здивована людина,
як воїн, що нездатний врятувати?
О Господи, Ти тут, між нами,
й звемося ми ім’ям Твоїм,
тож нас не покидай».
10 Ось що Господь каже про цей народ: «Справді, ноги їхні блукати люблять, та залишати Всевишнього Господа свого. Тож Бог не прийняв їх. Тепер чинитиме Він з ними згідно з беззаконнями, що вони зробили, та покарає їх за всі гріхи».
11 І Господь сказав мені: «Не молися про добро для народу цього. 12 Якщо вони поститимуться, не слухатиму Я їхніх благань, коли приноситимуть жертви всеспалення та хлібні жертви Я не прийму. Кажу так, бо їх Я вигублю мечем і голодом, і моровицею».
13 І я сказав: «О Господи Боже, пророки кажуть їм: „Не бійтеся меча й голоду, вони до вас не прийдуть, бо Я вам дам надійний мир на цій землі”».
14 Тоді Господь сказав мені: «Пророки неправду пророкують іменем Моїм. Я їх не посилав і не наказував їм, і взагалі з ними не розмовляв. Вони постійно пророкують вам про лживі з’яви та одкровення, пророцтва марні—то їхні власні облудні думки». 15 Тож ось що Господь каже щодо пророків, що пророкують іменем Моїм, хоч Я їх не посилав, що говорять: «Меч і голод не впадуть на цю землю». Саме ці пророки поляжуть від меча й голоду. 16 І людей, кому вони пророкували, викинуто буде на вулиці Єрусалима, бо через голодомор і меч нікому буде їх ховати. Я виллю на них усіх, на жінок і дочок їхніх ту смертельну кару.
17 Ось чому Єремія каже народу Юдеї:
«Хай мої очі ллють сльози
щодня і щоночі невпинно.
Я плачу, бо тяжке нещастя
спіткало невинну дочку Мого народу[b],
бо так болить йому та невигойна рана.
18 Я вийду в поле, а там мечем побиті,
ввійду у місто, а там голодна смерть;
пророки і священики угнані в полон
до незнайомої землі.
19 Хіба Юдеї зовсім зрікся Ти?
Чи нехтує душа Твоя Сіоном?
Навіщо нас Ти так побив,
що зцілення немає?
На мир чекаєм ми,
але нічого доброго нема.
Ми прагнем зцілення,
та маєм тільки розпач.
20 Тобі відомі, Господи, гріхи всі наші,
і беззаконня наших праотців,
ми справді проти Тебе грішні.
21 Не нехтуй нами ради імені Твого,
не зневажай престолу величі Твоєї.
Пам’ятай про наш союз,
не розривай його.
22 Чи є серед ідолів поганських ті,
хто здатен сотворити зливу?
Хіба то небеса самі дощі дають?
Чи ж то не Ти, о Господи, наш Боже?
На тебе покладаємось,
бо Ти є Той, Хто все те творить».
Звістка про Ісусове воскресіння
(Мк. 16:1-8; Лк. 24:1-12; Ін. 20:1-10)
28 Коли минула субота, на світанку, першого дня тижня, Марія Маґдалена з іншою Марією прийшли подивитися на гробницю, де було поховано Ісуса. 2 У цей час стався великий землетрус, бо Ангел Господній спустився з неба та, підійшовши до скелі, відкотив каменя і сів на нього. 3 Поява Ангела була немов сяйво і спалахи блискавиці, а вбрання його було білосніжне. 4 Сторожа ж від страху перед Ним так тремтіла, що всі стали немов мерці. 5 І тоді Ангел мовив до жінок: «Не бійтеся! Я знаю, що ви шукаєте Ісуса, Який був розіп’ятий на хресті. 6-7 Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих, так, як Він і передрікав. Ідіть і погляньте на те місце, де було тіло Його, а тоді мерщій рушайте до міста й розкажіть Його учням, що Ісус воскрес із мертвих і йде до Ґалилеї поперед них, і що вони Його там побачать. Запам’ятайте все, що я вам сказав».
8 Тоді жінки, швидко вийшовши з гробниці, охоплені страхом, але з великою радістю, побігли сповістити про все Його учнів. 9 Тож раптом їх перестрів Сам Ісус і сказав: «Вітаю вас!» Вони підійшли до Нього, впали до ніг Його і поклонилися. 10 І звернувся Ісус до них, кажучи: «Не бійтеся. Йдіть і накажіть учням[a] Моїм, щоб ішли до Ґалилеї. Вони Мене там побачать».
Донесення сторожі
11 Доки жінки йшли, дехто з воїнів зі сторожі дісталися до міста раніше й розповіли головним священикам про все, що сталося. 12-13 Порадившись із старійшинами, ті вирішили дати воїнам багато грошей, наказавши: «Розповідайте всім, що учні Ісуса прийшли вночі й викрали Його тіло, поки ви спали. 14 А якщо ця чутка дійде до правителя, то ми його переконаємо, домовимося з ним, а вас врятуємо від неприємностей». 15 Тоді воїни, взявши гроші, зробили так, як їм звеліли. І ця чутка поширилася поміж юдеїв й існує досі.
Ісус являється Своїм учням
(Мк. 16:14-18; Лк. 24:36-49; Ін. 20:19-23; Дії 1:6-8)
16 Одинадцять учнів пішли до Ґалилеї, до гори, куди казав їм прийти Ісус. 17 Побачивши Його, вони вклонилися, але дехто з них засумнівався, чи справді це Ісус? 18 Тоді, підійшовши до апостолів, Ісус промовив до них: «Мені дана вся влада на небі й на землі. 19 Тож йдіть і зробіть Моїми учнями й послідовниками всі народи, охрестивши їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, 20 і навчіть їх виконувати все те, що Я вам заповідав. І будьте впевнені—Я завжди буду з вами, аж до кінця світу».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International