M’Cheyne Bible Reading Plan
Землі колін Манассії та Ефраїма
16 Земля, що дісталася за жеребом нащадкам Йосипа, починалася від Йордану коло Єрихона, простиралася на схід від Єрихонського джерела і звідти тягнулася до гірського краю Бетел. 2 Вона пролягала від Бетела до Луза[a] і далі вздовж аркійського кордону з Атаротом. 3 Їхні землі спускалися до кордону з яфелітами, аж до нижнього Бет-Горона та Ґезера і закінчувалася біля Середземного моря. 4 От землі, що їх одержали у спадщину сини Йосипа Манассії та Ефраїма.
5 Ось землі, дані коліну Ефраїмову за його родами: кордони їхніх володінь простяглися від Атарот-Аддара на сході до Верхнього Бет-Горона. 6 А звідти кордон простягався на захід аж до самого моря. На півночі від Мікметату кордон звертав на схід до Таанат-Шило і пролягав на схід до Яноа. 7 Далі кордон спускався від Яноа до Атарота і Наари, доходив до Єрихона і закінчувався при річці Йордан. 8 Від Таппуа кордон біг на захід до вод Кани і закінчувався в Середземному морі. Ці землі стали спадщиною коліна Ефраїмового, згідно з його родами.
9 Також синам Ефраїмовим дісталися міста з довколишніми селами за межами їхніх земель—на землях коліна Манассіїного. 10 Але вони не прогнали ханаанців, які жили в Ґезері. Тож і живуть ханаанці поміж людей ефраїмових і понині. Але вони стали рабами, змушеними виконувати тяжку роботу.
Землі коліна Манассіїного
17 Потім згідно жеребу була надана така земля колінові Манассія, який був старшим сином Йосипа. Ґілеад і Башан уже належали Макіру, старшому сину Манассії і володарю[b] Ґілеада. Він був хоробрим воїном. 2 Інші роди коліна Манассіїного також одержали свої наділи: нащадки Авіезера, Хелека, Азріела, Сихема, Хефера і Шеміда. Ось імена інших нащадків Манассії, сина Йосипа, родини цих чоловіків дістали свою частку землі згідно з родовим поділом.
3 Зелофехад син Хефера, сина Ґілеада, сина Макіра син Манассії не мав синів, у нього були тільки дочки. Ось їх імена: Махла, Ноа, Гоґла, Милка, Тирца. 4 Вони прийшли до священика Елезара, Ісуса сина Навина та старійшин і сказали: «Господь наказав Мойсею дати нам землю нарівні з чоловіками». То Елеазар дав їм землю нарівні з братами їхнього батька, як і наказував Господь.
5 Отож коліно Манассія одержало десять земельних наділів, крім Ґілеада і Башана по той бік ріки Йордан. 6 Адже дочки Манассії одержали спадщину, як і сини. Земля Ґілеада тепер належала решті нащадків Манассії. 7 Кордони земель Манассії простяглися від Ашера до Мікметата, що навпроти Сихема, а потім тягнувся на південь, де живуть люди Ен Таппуа. 8 Земля Таппуа належала коліну Манассії, але саме місто Таппуа, що було на кордоні, належало Ефраїмовим нащадкам. 9 Далі кордон спускався до потоку Кана. Міста на південь від потоку належали коліну Ефраїмову. Кордон землі Манассіївої йшов на північ від потоку і закінчувався в Середземному морі. 10 Земля на південь належала колінові Ефраїма, а на північ—Манассії. А Середземне море було західним кордоном земель Манассієвих. Кордон доходив до Ашерових земель на півночі й до Іссаха́рових земель на сході.
11 В Іссаха́рі та Ашері коліну Манассії належали міста Бет-Шеан, Івлеам та маленькі селища довкруж, населення Дора, Ендора, Таанаха, Меґіддо і маленьких навколишніх поселень, а також три міста Нафота. 12 Люди Манассії не змогли здолати населення тих міст. Тож ханаанці й далі жили на цій землі. 13 А як ізраїльтяни зміцніли, то примусили ханаанців працювати на себе, та позбутися їх зовсім так і не змогли.
Йосипові люди просять нових земель
14 Люди Йосипа звернулися до Ісуса: «Чому Ти дав нам лише один наділ землі у спадщину? Ми численний народ, бо Господь благословив нас на те». 15 Ісус відповів їм так: «Якщо ви коліно велике, то ідіть у гори, в ліси. Розчистіть і освоюйте землі перизійців та рефаїв, якщо гірська країна Ефраїма замала для вас». 16 Люди Йосипа сказали: «Гірська країна недостатня для нас, але ханаанці, що живуть у долині, мають залізні колісниці, як і ті в Бет-Шеані й маленьких прилеглих містечках та в долині Єзреел». 17 Тоді сказав Ісус Йосиповим, Ефраїмовим та Манассієвим людям: «Ви—чисельний народ, і сила у вас велика. Не тільки цей земельний наділ буде вашим, 18 а й гори. І хоч вони лісисті, ви освоїте їх і одержите в спадок. Бо ви проженете ханаанців, хоч у них і є залізні колісниці, й хоча вони справді є сильним народом».
148 Славімо Господа!
Славімо Господа Небесного!
Ви, Ангели, хваліть Його на небесах!
2 Всі Ангели, оспівуйте Його,
Небесне військо,[a] величальної співай!
3 Його вславляйте, Сонце й Місяць,
всі мерехтливі зорі, й ви хваліть Його!
4 Небо і води над ним, Господа вихваляйте!
5 Нехай усі вони вславляють Господа ім’я,
бо створене усе Його велінням.
6 Усе це Він навіки встановив.
Він встановив закони, їм кінця не буде.
7 Хваліть Господа, усі чудовиська морські й земні!
8 Вогонь і град, і сніг, і дим, і вітер штормовий—
усі Господа хваліть.
9 Славте Його усі пагорби, гори, кедри і сади фруктові.
10 Ви, тварини дрібні і звіри велетенські,
невеликі плазуни й крилате птаство—
усі хваліть Його.
11 Співайте хвалу Йому ви, царі землі й народів різних,
усі вельможі і судді на землі,
12 і юнаки, і підлітки і сиві старці.
13 Хай вихваляють всі ім’я Господнє,
бо лиш Його ім’я підносити належить!
Про Нього слава лине над землею й небесами.
14 Він переможцем зробить Свій народ.
Нехай Його вславляють шанувальники смиренні.
Нехай ізраїльтяни, Його улюблений народ,
Господу хвалу співає!
На самий Закон надія марна
8 «Тоді,—каже Господь,—повиймають вони останки[a] царів та володарів Юдеї, її священиків та пророків, останки мешканців Єрусалима з могил їхніх. 2 І розкидають вони їхні кістки під сонцем і під місяцем, під усіма зірками небесними, якім вони люблять служити, та поклонятися. Та ті кістки не збиратимуть і не ховатимуть: вони будуть гноєм на поверхні землі. 3 Усі ті, що лишилися, воліли б радше вмерти, ніж жити. Ті, хто зосталися з цього нечестивого роду, будуть мешкати по всіх чужих місцях, куди Я вишлю їх».
Гріх та покарання за нього
4 І ти скажеш їм: «Ось що Господь каже:
„Чи люди падають і більше не встають?
Як хтось звертає із дороги,
хіба не вернеться на неї?
5 Тоді чому народ оцей
постійно відступається від Мене?
Чому Єрусалим постійно йде хибним шляхом?
Вони тримаються брехні й каяття не бажають.
6 Звернув увагу Я,
а вони не кажуть правди.
Немає жодного,
хто б каявся у нечестивих гріхах своїх.
Усі вони звертають, ідуть своїм шляхом,
немов той кінь, що стрімголов до бою рветься.
7 Навіть лелека в небі знає
призначений для нього час прямувати до дому,
горлиця, ластівка і журавель також.
Але народ Мій не знає,
чого від нього жде Господь.
8 Як можете казати ви:
„Ми мудрі, бо Закон Господній з нами!”
Але ж насправді,
писарчуки спотворили все своїм пером брехливим[b].
9 А „мудрих” осоромлено,
їх нажахано й захоплено в полон.
Вони відмовились приймати Господнє слово.
Яка ж то їхня мудрість?
10 Тож Я віддам дружин їхніх іншим чоловікам,
віддам угіддя іншим хазяям.
Це так, бо від бідніших до багатих,
всі дбають лиш про незаконний зиск.
Усі люди: від пророка до священика—
всі віддались брехні.
11 Вони загоять дух недужий
народу легковажного Мого, кажучи:
„Усе гаразд! Нема причини піклуватись!”—
хоча рани ті смертельні.
12 Їм мусить бути соромно за скоєну гидоту.
Вони ж бо не соромляться цього,
бо сорому не мають зовсім.
Тож упадуть із рештою, кому належить впасти,
в час покарання згинуть всі разом вони”».
13 «Я все зберу і знищу,—Всевишній каже,—
не буде більше а ні винограду на лозі,
а ні смокв на смоковниці,
і, навіть листя, й те зів’яне.
Усе, що дав їм, буде забрано від них[c]».
14 Чого ми сидимо тут?
Збираймося й ходімо у фортеці!
Якщо Господь прирік нас на загибель,
то хай нас смерть настигне у фортецях.
Бо ми грішили перед Богом,
тож Він примусив випити отруйної води.
15 Ми жадали миру,
та нічого доброго немає,
чекали зцілення, та маєм лише жах.
16 Із Данових земель доноситься хропіння коней,
уся земля здригалась від іржання жеребців його.
Вони прийшли і знищіли усе довкола:
і місто, й тих, хто в місті жив.
17 «Тож ось нашлю на цей народ гадюк[d],
що їх спинить не можна,
щоб вас кусали»,—каже так Господь.
18 Печаль охоплює мене,
і серце моє від жаху мліє.
19 Я чую, як Мій обраний народ
ридає за тих, хто у далекому краю:
«Хіба Господь не з ними?
Хіба цар Сіону не там?
Нащо ж вони підбурюють Мене
бовванами й марнотами чужими».
20 Жнива минули, закінчилось літо,
та нас ніхто не врятував.
21 Якщо народу боляче—то боляче й мені.
Я в розпачі, від відчаю не можу говорить.
22 Хіба нема ніякого бальзаму в Ґілеаді?
Хіба там лікаря ніякого нема?
То чом же зцілення не настає в мого народу?
Притча про весілля
(Лк. 14:15-24)
22 І знову Ісус почав розповідати людям притчі. Він казав: 2 «Царство Боже подібне до царя, який справляв весілля свого сина. 3 Він послав слуг, щоб вони покликали запрошених, але ті не хотіли приходити.
4 Він знову послав слуг сказати усім запрошеним: „Слухайте! Все вже приготовано для весілля, бичків та іншу худобу вже забито, і страви вже на столі. Приходьте на весілля!” 5 Але ніхто на те не звернув уваги, і всі розійшлися—один повернувся до роботи в полі, другий до інших справ. 6 Всі інші, котрі були запрошені, схопили царських слуг, познущалися з них, а потім убили. 7 Тоді цар розгнівався й послав своє військо, і покарав убивць, а їхнє місто спалив.
8 І сказав цар своїм слугам: „Усе готове для весілля, але ті, хто були запрошені, не гідні бути на ньому. 9 Отже, вийдіть на вулиці й на кожному куті запрошуйте кого побачите”. 10 Тоді слуги пішли й запросили всіх, кого побачили: як добрих, так і лихих людей. Весільна зала була повна гостей.
11-12 Але коли цар увійшов і подивився на гостей, то побачив серед них чоловіка в простому вбранні. Цар звернувся до нього: „Друже, як же ти увійшов сюди, не вбравшись у весільне?” Але той мовчав. 13 Тоді цар наказав своїм слугам: „Зв’яжіть йому руки й ноги та й киньте у темряву, де тільки ридання і скрегіт зубів від болю. 14 Бо багато покликаних, але мало вибраних”».
Цезареві—цезареве, а Богові—Боже
(Мк. 12:13-17; Лк. 20:20-26)
15 Тоді фарисеї пішли й почали радитись між собою, як би зловити Ісуса на слові. 16 Вони послали до Ісуса своїх учнів разом з іродіанцями, які мовили таке до Нього: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, правдиво наставляєш на шлях Божий, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. 17 Тож скажи нам, як ти вважаєш, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні?»
18 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Лицеміри! Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? 19 Покажіть Мені динар, яким ви сплачуєте податки». Коли вони принесли динар, 20 Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» 21 Вони відповіли: «Цезареве». Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю—цезареве, а Богу—Боже». 22 Почувши таку відповідь, вивідники були вражені й, залишивши Ісуса, пішли собі геть.
Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові
(Мк. 12:18-27; Лк. 20:27-40)
23 Того ж дня декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 24 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[a]. 25 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, та через те, що в нього не було дітей, другий брат узяв шлюб із тією жінкою. 26 Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома—вони померли, не залишивши дітей. 27 Останньою померла жінка.
28 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
29 Ісус сказав: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 30 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 31 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба ви не читали Божих слів, сказаних вам? Господь сказав: 32 „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(A). Господь є Богом живих а не мертвих. Тож усі вони—живі».
33 Коли люди почули це, то були вражені Його наукою.
Яка заповідь найважливіша?
(Мк. 12:28-34; Лк. 10:25-28)
34 Почувши, як Ісус Своєю відповіддю примусив замовкнути саддукеїв, фарисеї зібралися разом. 35 Один із них, знавець Закону Мойсея запитав, випробовуючи Ісуса: 36 «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 37 Ісус відповів: «„Люби Господа Бога свого всім серцем, усією душею і розумом своїм”(B). 38 Це перша і найголовніша заповідь. 39 Є ще й друга заповідь, подібна до цієї: „Любіть ближнього[b] свого, як себе самого”(C). 40 Увесь Закон і вчення пророків спираються на ці дві заповіді».
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мк. 12:35-37; Лк. 20:41-44)
41 Тоді Ісус звернувся до всіх фарисеїв, які зібралися там: 42 «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» Вони відповіли: «Давидів Син». 43 Ісус сказав: «Як же тоді Давид, якого надихнув Дух Святий, назвав Його Господом, коли казав:
44 „Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх[c]”.(D)
45 Тобто сам Давид називав Христа „Господом”. То як же Він може бути Сином Давидовим?» 46 Але ніхто Ісусу на те нічого не міг відповісти, і відтоді ніхто не наважувався Його про щось питати.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International