M’Cheyne Bible Reading Plan
9 І пішов Авімелех, син Єруббаалів, до Сихему, до братів своєї матері, і говорив до них та до всього роду батьківського дому своєї матері, кажучи:
2 Говоріть голосно до всіх сихемських господарів: Що ліпше для вас: чи панування над вами семидесяти мужів, усіх Єруббаалових синів, чи панування над вами мужа одного? І пам'ятайте, що я кість ваша та тіло ваше.
3 І говорили брати його матері про нього голосно до сихемських господарів усі ті слова, і їхнє серце схилилося до Авімелеха, бо вони сказали: Він наш брат.
4 І дали йому сімдесят шеклів срібла з дому Баал-Беріта, а Авімелех найняв за них пустих та легковажних людей, і вони пішли за ним.
5 А він прийшов до дому свого батька в Офру, і повбивав своїх братів, синів Єруббаалових, сімдесят чоловіка на однім камені. І позостався тільки Йотам, син Єруббаалів, наймолодший, бо сховався.
6 І були зібрані всі сихемські господарі та ввесь Бет-Мілло, і вони пішли та й настановили Авімелеха за царя при Елон-Муццаві, що в Сихемі.
7 І повідомили про це Йотама, і він пішов, і став на верхів'ї гори Ґаріззім, і підвищив свій голос, і закликав та й сказав їм: Почуйте мене, сихемські господарі, і хай почує вас Бог!
8 Пішли були раз дерева, щоб помазати царя над собою, і сказали вони до оливки: Царюй ти над нами!
9 А оливка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду над деревами?
10 І сказали дерева до фіґи: Іди ти, та й над нами царюй!
11 І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодощі та свій добрий врожай, і сторожити піду над деревами?
12 І дерева промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй!
13 І промовив до них виноград: Чи я загубив свого сока, що Бога й людей веселити, і сторожити піду над деревами?
14 Тоді всі дерева сказали тернині: Іди ти, та й над нами царюй!
15 А тернина сказала деревам: якщо справді мене на царя над собою помазуєте, підійдіть, поховайтеся в тіні моїй! А як ні, то ось вийде огонь із тернини, та кедри ливанські поїсть!
16 А тепер, якщо направду й у невинності зробили ви, що настановили Авімелеха царем, і якщо ви добре зробили з Єруббаалом та з домом його, і якщо ви зробили йому за заслугою рук його,
17 бо мій батько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпеку, і врятував вас із руки Мідіяна,
18 а ви сьогодні повстали на дім батька мого, та й повбивали синів його, сімдесят люда, на одному камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими господарями, бо він брат ваш,
19 і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами!
20 А як ні, вийде огонь з Авімелеха, та й поїсть господарів Сихему й Бет-Мілло, і вийде огонь із господарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з'їсть Авімелеха.
21 І втік Йотам і збіг, і пішов до Бееру, і сидів там перед братом своїм.
22 І володів Авімелех над Ізраїлем три роки.
23 І послав Господь злого духа між Авімелехом та між сихемськими господарями, і зрадили сихемські господарі Авімелеха,
24 щоб прийшла кривда семидесяти Єруббаалових синів, а їхня кров спала на Авімелеха, їхнього брата, що їх повбивав, та на сихемських господарів, що зміцнили його руки забити братів своїх.
25 І сихемські господарі поставили на верхів'ях гір чатівників на нього, і вони грабували все, що приходило до них на дорозі. І сказано про це Авімелеху.
26 І прийшов Ґаал, Еведів син, та брати його, і вони прийшли до Сихему, і довірилися йому сихемські господарі.
27 І виходили вони в поле, і збирали виноград свій, і вичавлювали, і робили празник. І входили вони до дому свого бога, і їли й пили та проклинали Авімелеха.
28 І говорив Ґаал, син Еведів: Хто Авімелех і хто Сихем, що будемо служити йому? Чи ж він не син Єруббаалів, а Зевул начальник його? Служіть людям Гемора, батька Сихема, а чому ми будемо служити йому?
29 А хто дав би цього народа в мою руку, то я прогнав би Авімелеха. І він скаже до Авімелеха: Помнож своє військо, та й вийди!
30 І почув Зевул, голова міста, слова Ґаала, сина Еведового, і запалився його гнів.
31 І послав він послів до Авімелеха з хитрістю, говорячи: Ось Ґаал, син Еведів, та брати його приходять до Сихему, і ось вони підбурюють місто проти тебе.
32 А тепер устань уночі ти та той народ, що з тобою, і чатуй на полі.
33 І буде, встанеш рано вранці, як сходитиме сонце, і нападеш на місто. І ось, він та народ той, що з ним, вийдуть до тебе, а ти зробиш йому, як знайде потрібним рука твоя.
34 І встав уночі Авімелех та ввесь народ, що з ним, та й чатували над Сихемом чотири відділи.
35 І вийшов Ґаал, син Еведів, і став при вході міської брами. І встав Авімелех та народ, що з ним, із засідки.
36 А Ґаал побачив той народ, та й сказав до Зевула: Ось народ сходить із верхів гір. І сказав до нього Зевул: Ти бачиш гірську тінь, немов людей!
37 А Ґаал далі говорив та казав: Ось народ сходить з верхів'я, а один відділ приходить із дороги Елон-Меоненіму.
38 І сказав до нього Зевул: Де тоді уста твої, що говорили: Хто Авімелех, що ми будем служити йому? А оце той народ, що ти погорджував ним. Виходь же тепер, та й воюй з ним!
39 І вийшов Ґаал перед сихемськими господарями, та й воював з Авімелехом.
40 І Авімелех погнав його, і він побіг перед ним. І нападало багато трупів аж до входу до брами.
41 І осівся Авімелех в Арумі, а Зевул вигнав Ґаала та братів його, щоб не сиділи в Сихемі.
42 І сталося другого дня, і вийшов народ на поле, а Авімелеху донесли про це.
43 І взяв він людей, і поділив їх на три відділи, та й чатував на полі. І побачив він, аж ось народ виходить із міста, і встав він на них, та й побив їх.
44 А Авімелех та відділи, що з ним, напали й стали при вході міської брами, а два відділи напали на все, що в полі, та й повбивали їх.
45 І Авімелех воював із містом цілий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю.
46 І почули про це всі, хто був у сихемській башті, і ввійшли до твердині, до дому бога Беріта.
47 І було донесено Авімелехові, що зібралися всі господарі сихемської башти.
48 І вийшов Авімелех на гору Цалмон, він та ввесь народ, що з ним. І взяв Авімелех сокири в свою руку, та й настинав галуззя з дерева, і позносив його, і поклав на своє плече. І сказав він до народу, що з ним: Що ви бачили, що зробив я, поспішно зробіть, як я.
49 І настинав також увесь народ кожен галуззя собі, і пішли за Авімелехом, і поскладали над печерою, та й підпалили над ними ту печеру огнем. І повмирали всі люди сихемської вежі, близько тисячі чоловіків та жінок.
50 І пішов Авімелех до Тевецу, і таборував при Тевеці, та й здобув його.
51 А в середині міста була міцна башта, і повтікали туди всі чоловіки й жінки та всі господарі міста, і замкнули за собою, та й вийшли на дах тієї башти.
52 І прийшов Авімелех аж до башти, та й воював із нею. І підійшов він аж до входу башти, щоб спалити її огнем.
53 Тоді одна жінка кинула горішнього каменя від жорен на Авімелехову голову, та й розторощила йому черепа.
54 І він зараз кликнув до юнака, свого зброєноші, та й сказав йому: Витягни свого меча, та й забий мене, щоб не сказали про мене: Його жінка забила! І його юнак проколов його, і він помер.
55 І побачили ізраїльтяни, що Авімелех помер, та й порозходилися кожен на своє місце.
56 І Бог віддав Авімелехові зло, яке він зробив був своєму батькові, що повбивав сімдесят братів своїх.
57 А все зло сихемських людей Бог повернув на їхню голову, і прийшло на них прокляття Йотама, Єруббаалового сина.
13 А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл.
2 Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!
3 Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули.
5 Як були ж в Саламіні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до послуг же мали й Івана.
6 А коли перейшли аж до Пафи ввесь острів, то знайшли ворожбита одного, лжепророка юдеянина, йому на ім'я Варісус.
7 Він був при проконсулі Сергії Павлі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Савла, і прагнув послухати Божого Слова.
8 Але їм опирався Еліма ворожбит той, бо ім'я його перекладається так, і намагавсь відвернути від віри проконсула.
9 Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув,
10 і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг?
11 І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора...
12 Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
13 І, як від Пафа Павло й ті, хто з ним був, відпливли, то вони прибули в Памфілійську Пергію. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
14 А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
15 А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!
16 Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: Послухайте, мужі ізраїльтяни, та ви, богобійні!
17 Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив народ, як він перебував у єгипетськім краї, і рукою потужною вивів їх із нього,
18 і літ із сорок Він їх годував у пустині,
19 а вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив жеребком їхню землю між ними,
20 майже що по чотириста й п'ятидесяти роках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів давав.
21 А потім забажали царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з Веніяминового племени, на чотири десятки років.
22 А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.
23 За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасіння Ізраїлеві,
24 як Іван перед самим приходом Його усьому народові Ізраїлевому проповідував хрищення на покаяння.
25 А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: Я не Той, за Кого ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв'язати ремінця від узуття Його я недостойний.
26 Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоязний із вас! Для вас було послане слово спасіння цього.
27 Бо мешканці Єрусалиму та їхня старшина Його не пізнали, а пророчі слова які щосуботи читаються вони сповнили присудом,
28 і хоч жадної провини смертельної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
29 Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
30 Але Бог воскресив Його з мертвих!
31 Він з'являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми.
32 І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям,
33 що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!
34 А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотління, те так заповів: Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!
35 Тому то й деінде говорить: Не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
36 Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тління побачив.
37 Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тління не побачив.
38 Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.
39 І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий.
40 Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
41 Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!
42 А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова.
43 А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павлом та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Слова.
45 Як юдеї ж побачили натовп, то наповнились заздрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось.
47 Бо так заповів нам Господь: Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!
48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
49 І ширилось Слово Господнє по цілій країні.
50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли переслідування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконію.
52 А учні сповнялися радощів і Духа Святого.
22 Так говорить Господь: Зійди в дім Юдиного царя, і будеш казати там оце слово,
2 та й промовиш: Послухай Господнього слова, о царю юдейський, що сидиш на Давидовім троні, ти й раби твої та народ твій, що входите в брами оці.
3 Так говорить Господь: Чиніть правосуддя та правду, і рятуйте грабованого від руки гнобителя, чужинця ж, сироту та вдову не гнобіть, не грабуйте, і крови невинної не проливайте на місці цьому!
4 Бо коли оце слово насправді ви виконаєте, то ходитимуть брамами дому оцього царі, що будуть сидіти на троні Давида, що їздити будуть колесницями й кіньми, він і раб його та народ його.
5 А якщо не послухаєтесь оцих слів, то клянуся Собою говорить Господь: руїною станеться дім цей!
6 Бо так промовляє Господь про дім царя Юди: Ти для Мене Ґілеад, щит Лівану, та поправді кажу Я, тебе оберну на пустиню, на міста незаселені!
7 І приготую на тебе отих, що руйнують людину та зброю її, і вони твої кедри добірні зітнуть і їх повкидають в огонь!
8 І люди численні ходитимуть містом оцим і будуть казати один до одного: Защо Господь зробив так цьому місту великому?
9 І відкажуть: За те, що вони покинули заповіта Господа, Бога Свого, і вклонялися іншим богам, і служили їм.
10 Не плачте за вмерлим, і не жалкуйте за ним, але плакати плачте за тим, хто відходить в полон, бо вже не повернеться, і не побачить землі, де він народився...
11 Бо так промовляє Господь до Шаллума, сина Йосіїного, царя Юдиного, що царював замість Йосії, свого батька, що вийшов із місця цього: Він сюди вже не вернеться!
12 Бо помре він у місці, куди його полонили, Краю ж цього не побачить уже...
13 Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує, а верхні кімнати безправ'ям, хто каже своєму ближньому працювати даремно, і платні його йому не дає,
14 що говорить: Збудую собі дім великий, і верхні кімнати широкі! І вікна собі повирубує, й криє кедриною, і малює червоною фарбою.
15 Чи ти зацарюєш тому, що в кедрах ти мешкаєш? Чи ж твій батько не їв та не пив? І коли правосуддя та правду чинив він, тоді було добре йому,
16 він розсуджував справу нужденного й бідного, й тоді добре було! Чи не це Мене знати? говорить Господь.
17 Хіба твої очі та серце твоє не обернені тільки на користь свою, та щоб проливати кров невинну, і щоб гніт та насилля чинити?...
18 Тому так промовляє Господь про Єгоякима, Йосіїного сина, царя Юдиного: Не будуть за ним голосити: О мій брате! й О сестро! Не будуть за ним голосити: О пане й О величносте його!
19 Поховають його, немов того осла, волочачи та викидаючи геть за брами Єрусалиму...
20 Зійди на Ливан та й кричи, і в Башані свій голос подай, і кричи з Аваріму, бо понищені всі твої друзі...
21 Говорив Я тобі в час гаразду твого, але ти казала: Не слухатиму! Це дорога твоя від юнацтва твого, бо не слухалась ти Мого голосу...
22 Усіх твоїх пастирів буря розкидає, а коханці твої підуть до полону, справді, тоді посоромлена та побентежена будеш за все своє зло!...
23 О ти, що сидиш на Ливані, що кублишся в кедрах, як ти будеш стогнати, як болі й дрижання на тебе спадуть, мов на ту породіллю!
24 Як живий Я, говорить Господь, коли б був Конія, син Єгоякимів, цар Юдин, печаткою-перснем на правій руці Моїй, справді Я й звідти тебе зірву!
25 І дам Я тебе в руку тих, хто шукає твоєї душі, і в руку тих, що боїшся ти їх, і в руку Навуходоносора, царя вавилонського, і в руку халдеїв...
26 І кину тебе й твою матір, яка породила тебе, до іншого краю, де ви не зродились, і там ви повмираєте!
27 А до Краю, куди вони прагнуть душею своєю вернутись, туди не повернуться!
28 Чи муж цей, Конія, це глиняний посуд, погорджений та розпорошений? Хіба він посудина та непотрібна? Чом відкинені він та насіння його, та й закинені в землю, якої не знають?
29 О Краю, мій Краю, о Краю, послухай Господнього слова:
30 Так говорить Господь: Запишіть людину оцю самітною, мужем, якому не буде щаститись у днях його, бо нікому з насіння його не пощаститься сидіти на троні Давидовім та панувати ще в Юді!
8 Тими днями, коли було знову багато народу, а їсти не мали чого, покликав Він учнів Своїх та й промовив до них:
2 Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, та їсти не мають чого.
3 А коли відпущу їх голодних до їхніх домівок, то ослабнуть у дорозі, бо деякі з них поприходили здалека.
4 І відказали Йому Його учні: Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?
5 А Він їх запитав: Скільки маєте хліба? Вони ж повідомили: Семеро.
6 Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши семеро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали народові.
7 І мали вони трохи рибок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.
8 І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім кошів назбирали...
9 А їдців було тисяч з чотири!
10 І всів Він негайно до човна з Своїми учнями, та й прибув до землі Далманутської.
11 І вийшли фарисеї, і почали сперечатися з Ним, і, Його випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба.
12 А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу вам, що родові цьому ознака не буде дана!
13 І покинув Він їх, усів знову до човна, і на той бік відбув.
14 І забули вони взяти хліба, і крім одного буханця, у човні не мали з собою нічого.
15 А Він їм наказував та говорив: Стережіться уважливо фарисейської розчини й розчини Іродової!
16 Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.
17 А Ісус, знавши те, промовляє до них: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділим?
18 Мавши очі не бачите, і мавши вуха не чуєте? І не пам'ятаєте,
19 коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, скільки повних кошів із кусків ви зібрали? Вони кажуть до Нього: Дванадцять.
20 А як сім на чотири тисячі, скільки кошиків повних з кусків ви зібрали? І відказують: Сім.
21 І сказав Він до них: Ви ще не розумієте?...
22 І приходять вони в Віфсаїду. І приводять до Нього сліпого, і благають Його, щоб доторкнувся до нього.
23 І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І послинивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.
24 І, зиркнувши, сказав той: Я бачу людей, які ходять, немов би дерева...
25 Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, і прозрів той, і одужав, і виразно став бачити все!
26 І послав Він додому його й наказав: До села й не заходь, і нікому в селі не розповідай!
27 Потому пішов Ісус й учні Його до сіл Кесарії Пилипової, а в дорозі питав Своїх учнів, говорячи їм: За кого Мене люди вважають?
28 Вони ж відповіли Йому, кажучи: За Івана Христителя, другі за Іллю, а інші за одного з пророків.
29 І Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро Йому в відповідь каже: Ти Христос!
30 І Він заборонив їм, щоб нікому про Нього вони не казали!
31 І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне.
32 І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв набік Його, і Йому став перечити.
33 А Він обернувся й поглянув на учнів Своїх, та й Петру докорив і сказав: Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське!
34 І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!
35 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.
36 Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?
37 Або що назамін дасть людина за душу свою?
38 Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими.