M’Cheyne Bible Reading Plan
42 А Яків побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яків до синів своїх: Пощо ви споглядаєте один на одного?
2 І сказав він: Ось чув я, що в Єгипті є хліб; зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, і будемо жити, і не помремо.
3 І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
4 А Веніямина, Йосипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: Щоб не спіткало його яке нещастя!
5 І прибули Ізраїлеві сини купити хліба разом з іншими, що приходили, бо був голод у Краї ханаанськім.
6 А Йосип він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі. І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
7 І побачив Йосип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: Звідкіля прибули ви? А вони відказали: З ханаанського Краю купити їжі.
8 І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
9 І згадав Йосип сни, що про них йому снились були. І сказав він до них: Ви шпигуни! Ви прибули підглянути слабі місця цієї землі.
10 А вони відказали йому: Ні, пане мій, а раби твої прибули купити їжі.
11 Ми всі сини одного чоловіка, ми правдиві. Раби твої не були шпигунами!
12 Він же промовив до них: Ні, бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!
13 А вони відказали: Дванадцятеро твоїх рабів брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї. А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема.
14 І промовив їм Йосип: Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.
15 Оцим ви будете випробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди наймолодший ваш брат!
16 Пошліть з-поміж себе одного, і нехай візьме вашого брата, а ви будете ув'язнені. І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами; а коли ні, клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!
17 І він забрав їх під варту на три дні.
18 А третього дня Йосип промовив до них: Зробіть це і живіть. Я Бога боюся,
19 якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув'язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
20 А свого наймолодшого брата приведіть до мене, і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте. І вони зробили так.
21 І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали... Тому то прийшло це нещастя на нас!
22 І відповів їм Рувим, говорячи: Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається...
23 А вони не знали, що Йосип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.
24 А він відвернувся від них та й заплакав... І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симеона, та й зв'язав його на їхніх очах.
25 А Йосип наказав, щоб наповнили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу. І їм зроблено так.
26 І понесли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.
27 І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, а воно ось в отворі мішка його!
28 І сказав він братам своїм: Повернене срібло моє, і ось воно в мішку моїм! І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до одного: Що це Бог нам зробив?
29 І прибули вони до Якова, батька свого, до Краю ханаанського, і розповіли йому все, що їх спіткало було, говорячи:
30 Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
31 А ми сказали йому: Ми правдиві, не були ми шпигунами!
32 Ми дванадцятеро братів, сини нашого батька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї.
33 І сказав до нас муж той, пан того краю: З того пізнаю, що правдиві ви, зоставте зо мною одного вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
34 І приведіть до мене брата вашого найменшого, і буду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві. Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете переходити цей край для купівлі.
35 І сталося, вони випорожнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку! І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, і полякались...
36 І сказав до них Яків, їх батько: Ви позбавили мене дітей, Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете? Усе те на мене!
37 І промовив Рувим до батька свого, кажучи: Двох синів моїх уб'єш, коли не приведу його до тебе! Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе.
38 А той відказав: Не зійде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався... А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!...
12 І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.
2 А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарів.
3 Та вони схопили його та й побили, і відіслали ні з чим.
4 І знову послав він до них раба іншого, та й того вони зранили в голову та зневажили.
5 Тоді вислав він іншого, і того вони вбили. І багатьох іще інших, набили одних, а одних повбивали.
6 І він мав ще одного, сина улюбленого. Наостанок послав і того він до них і сказав: Посоромляться сина мого!
7 А ті винарі міркували собі: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде!
8 І вони схопили його та й убили, і викинули його за виноградник...
9 Отож, що пан виноградника зробить? Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим.
10 Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем!
11 Від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших.
12 І шукали Його, щоб схопити, але побоялись народу. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю притчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
13 І вони вислали деяких із фарисеїв та іродіянів до Нього, щоб зловити на слові Його.
14 Ті ж прийшли та й говорять Йому: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?
15 А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: Чого ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити.
16 І принесли вони. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті ж Йому відказали: Кесарів.
17 Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони...
18 І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресення, і запитали Його та сказали:
19 Учителю, Мойсей написав нам: Як помре кому брат, і полишить дружину, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружину його, та й відновить насіння для брата свого.
20 Було сім братів. І перший взяв дружину й умер, не лишивши дітей.
21 Другий теж її взяв та й помер, і він не лишив дітей. Так само і третій.
22 І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
23 А в воскресенні, як воскреснуть вони, то котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її.
24 Ісус їм відказав: Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?
25 Бо як із мертвих воскреснуть, то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, немов Анголи ті на небі.
26 Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів,
27 Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь дуже.
28 А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: Котра заповідь перша з усіх?
29 Ісус відповів: Перша: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог Бог єдиний.
30 І: Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це заповідь перша!
31 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе! Нема іншої більшої заповіді над оці!
32 І сказав Йому книжник: Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що Один Він, і нема іншого, окрім Нього,
33 і що Любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і з цілої сили, і що Любити свого ближнього, як самого себе, це важливіше за всі цілопалення й жертви!
34 Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не насмілювався вже питати Його.
35 Потому Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: Як то книжники кажуть, що ніби Христос син Давидів?
36 Адже той Давид Святим Духом сказав: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
37 Сам Давид Його Господом зве, як же Він йому син? І багато людей залюбки Його слухали.
38 Він же казав у науці Своїй: Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах проходжуватись, і привіти на ринках,
39 і перші лавки в синагогах, і перші місця на прийняттях,
40 що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!
41 І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато.
42 І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш.
43 І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
44 Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь...
8 І заговорив шух'янин Білдад та й сказав:
2 Аж доки ти будеш таке теревенити? І доки слова твоїх уст будуть вітром бурхливим?
3 Чи Бог скривлює суд, і хіба Всемогутній викривлює правду?
4 Якщо твої діти згрішили Йому, то Він їх віддав в руку їх беззаконня!
5 Якщо ти звертатися будеш до Бога, і будеш благати Всемогутнього,
6 якщо чистий ти та безневинний, то тепер Він тобі Свою милість пробудить, і наповнить оселю твою справедливістю,
7 і хоч твій початок нужденний, але твій кінець буде вельми великий!
8 Поспитай в покоління давнішого, і міцно збагни батьків їхніх,
9 бо ми ж учорашні, й нічого не знаєм, бо тінь наші дні на землі,
10 отож вони навчать тебе, тобі скажуть, і з серця свойого слова подадуть:
11 Чи папірус росте без болота? Чи росте очерет без води?
12 Він іще в доспіванні своїм, не зривається, але сохне раніш за всіляку траву:
13 отакі то дороги всіх тих, хто забуває про Бога! І згине надія безбожного,
14 бо його сподівання як те павутиння, і як дім павуків його певність...
15 На свій дім опирається, та не встоїть, тримається міцно за нього, й не вдержиться він...
16 Він зеленіє на сонці, й галузки його випинаються понад садка його,
17 на купі каміння сплелося коріння його, воно між каміння вросло:
18 Якщо вирвуть його з його місця, то зречеться його: тебе я не бачило!...
19 Така радість дороги його, а з пороху інші ростуть.
20 Тож невинного Бог не цурається, і не буде тримати за руку злочинців,
21 аж наповнить уста твої сміхом, а губи твої криком радости...
22 Твої ненависники в сором зодягнуться, і намету безбожних не буде!
12 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,
2 і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
3 Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив.
4 Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння,
5 так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени.
6 І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво то виконуй його в міру віри,
7 а коли служіння будь на служіння, коли вчитель на навчання,
8 коли втішитель на потішання, хто подає у простоті, хто головує то з пильністю, хто милосердствує то з привітністю!
9 Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!
10 Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!
11 У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві,
12 тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві,
13 беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!
14 Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!
15 Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!
16 Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе!
17 Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!
18 Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми!
19 Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь.
20 Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову.
21 Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!