M’Cheyne Bible Reading Plan
17 І рушила вся громада Ізраїлевих синів із пустині Сін на походи свої з наказу Господнього, і отаборилася в Рефідімі. І не було води пити народові.
2 І сварився народ із Мойсеєм, і казали вони: Дайте нам води, і ми будемо пити! А Мойсей їм сказав: Чого ви сваритеся зо мною? Нащо випробовуєте Господа?
3 І народ був там спраглий води. І ремствував народ на Мойсея й говорив: Нащо це ти випровадив нас із Єгипту? Щоб повбивати спраглого мене та синів моїх, та отари мої?
4 І кликав Мойсей до Господа, кажучи: Що я вчиню цьому народові? Ще трохи, і вони вкаменують мене!
5 І сказав Господь до Мойсея: Перейдися перед народом, і візьми з собою декого з старших Ізраїлевих, а палицю, що нею ти вдарив був Річку, візьми в свою руку, та й іди!
6 Ось Я стану перед лицем твоїм там, на скелі в Хориві, а ти вдариш у скелю, і вийде із неї вода, і буде пити народ! І зробив Мойсей так на очах старших Ізраїлевих.
7 І назвав він ім'я того місця: Масса та Мерива через колотнечу Ізраїлевих синів і через випробування ними Господа, коли казали: Чи є Господь серед нас, чи нема?
8 І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі.
9 І сказав Мойсей до Ісуса: Вибери нам людей, і вийди воюй з Амаликом. Узавтра я стану на верхів'ї гори, а Божа палиця буде в моїй руці.
10 І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів'я гори.
11 І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик.
12 А руки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця.
13 І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча.
14 І сказав Господь до Мойсея: Напиши це на пам'ятку в книзі, і поклади до вух Ісусових, що докраю зітру Я пам'ять Амаликову з-під неба.
15 І збудував Мойсей жертівника, і назвав ім'я йому: Єгова-Ніссі.
16 І проказав він: Бо рука на Господньому прапорі: Господеві війна з Амаликом із роду в рід!
20 І сталось одного з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Новину звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
2 та й до Нього промовили, кажучи: Скажи нам, якою владою Ти чиниш оце? Або хто Тобі владу цю дав?
3 І промовив до них Він у відповідь: Запитаю й Я вас одну річ, і відповідайте Мені:
4 Іванове хрищення з неба було, чи від людей?
5 Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: З неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили?
6 А як скажемо: Від людей, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переконані, що Іван то пророк.
7 І вони відповіли, що не знають, ізвідки...
8 А Ісус відказав їм: То й Я не скажу вам, якою владою Я це чиню.
9 І Він розповідати почав людям притчу оцю. Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винарям, та й відбув на час довший.
10 А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб дали йому частку з плодів виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
11 І знову послав він до них раба іншого, а вони й того збили й зневажили, та й відіслали ні з чим.
12 І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
13 Сказав тоді пан виноградника: Що маю робити? Пошлю свого сина улюбленого, може його посоромляться...
14 Винарі ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, щоб спадщина наша була.
15 І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що ж зробить їм пан виноградника?
16 Він прийде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть. Слухачі ж повіли: Нехай цього не станеться!
17 А Він глянув на них та й сказав: Що ж оце, що написане: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем!
18 Кожен, хто впаде на цей камінь розіб'ється, а на кого він сам упаде, то розчавить його.
19 А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись народу. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
20 І вони слідкували за Ним, і підіслали підглядачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й владі намісника.
21 І вони запитали Його та сказали: Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
22 Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?
23 Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: Чого ви Мене випробовуєте?
24 Покажіте динарія Мені. Чий образ і напис він має? Вони відказали: Кесарів.
25 А Він їм відказав: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!
26 І не могли вони перед людьми зловити на слові Його. І дивувались вони з Його відповіді, та й замовкли.
27 І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресіння, і запитали Його,
28 та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як умре кому брат, який має дружину, а помре бездітний, то нехай його брат візьме дружину, і відновить насіння для брата свого.
29 Було ж сім братів. І перший, узявши дружину, бездітний умер.
30 І другий узяв був ту дружину, та й той вмер бездітний.
31 І третій узяв був її, так само й усі семеро, і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
32 А по всіх умерла й жінка.
33 А в воскресінні котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її.
34 Ісус же промовив у відповідь їм: Женяться й заміж виходять сини цього віку.
35 А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити,
36 ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши.
37 А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим.
38 Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.
39 Дехто ж із книжників відповіли та сказали: Учителю, Ти добре сказав!
40 І вже не насмілювалися питати Його ні про що.
41 І сказав Він до них: Як то кажуть, що Христос син Давидів?
42 Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене,
43 поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
44 Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?
45 І, як увесь народ слухав, Він промовив до учнів Своїх:
46 Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах,
47 що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!
35 І говорив Елігу та й сказав:
2 Чи це полічив ти за право, як кажеш: Моя праведність більша за Божу?
3 Бо ти говорив: Що поможе тобі? Яку користь із цього я матиму більшу, аніж від свойого гріха?
4 Я тобі відповім, а з тобою і ближнім твоїм.
5 Подивися на небо й побач, і на хмари споглянь, вони вищі за тебе.
6 Як ти будеш грішити, що зробиш Йому? А стануть численні провини твої, що ти вчиниш Йому?
7 Коли праведним станеш, що даси ти Йому? Або що Він візьме з твоєї руки?
8 Для людини, як ти, беззаконня твоє, і для людського сина твоя справедливість!...
9 Від безлічі гноблення стогнуть вони, кричать від твердого плеча багатьох...
10 Та не скаже ніхто: Де ж той Бог, що мене Він створив, що вночі дає співи,
11 що нас над худобу земну Він навчає, і над птаство небесне вчиняє нас мудрими?
12 Вони там кричать, але через бундючність злочинців Він відповіді не дає.
13 Тільки марноти не слухає Бог, і Всемогутній не бачить її.
14 Що ж тоді, коли кажеш: Не бачив Його! Та є суд перед Ним, і чекай ти його!
15 А тепер, коли гнів Його не покарав, і не дуже пізнав про глупоту,
16 то намарно Йов уста свої відкриває та множить слова без знання...
5 Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний.
2 Тому то й зідхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашею, що з неба,
3 коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі!
4 Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
7 бо ходимо вірою, а не видінням,
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
9 Тому ми й пильнуємо, чи зостаємося в домі тіла, чи виходимо з дому, бути Йому любими.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
12 Бо не знову себе ми доручуємо вам, але даємо вам привід хвалитися нами, щоб мали ви що проти тих, що хваляться обличчям, а не серцем.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, то Богові, коли ж при здоровому розумі, то для вас.
14 Бо Христова любов спонукує нас, що думають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
16 Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
17 Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,
19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
21 Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!