M’Cheyne Bible Reading Plan
Михей та бовван
17 У горах Ефраїмових жив чоловік на ім’я Михей. 2 Він сказав своїй матері: «Ось тисяча сто шекелів срібла[a], украдені в тебе, за які ти прокльони промовляла, навіть у моїй присутності. Дивись, ось це срібло, я взяв його». Мати сказала: «Сину мій, Господом благословенний!»
3 Тоді повернув він матері своїй тисячу сто шекелів срібла. Мати сказала: «Все це срібло я присвятила Господу з рук моїх для сина мого, щоб зробити литого металевого боввана. А зараз я повертаю срібло тобі[b]». 4 Однак, він повернув срібло матері, й вона взяла двісті шекелів срібла[c] й віддала майстрові. А той зробив срібного литого боввана й поставив його в Михиній оселі. Тож оселя Михея була зовсім не тим місцем, де міг стояти той бовван. 5 Михей мав у себе божницю. Зробив він ефод, і призначив одного зі своїх синів стати священиком.
6 Царя тоді в Ізраїлі не було. Кожен робив, що заманеться. 7 Жив там собі молодик-левит із Віфлеєма юдейського, з коліна Юдиного. 8 Він залишив Віфлеєм юдейський, щоб поселитися деінде. Він прийшов у гори Ефраїмові й по дорозі натрапив на оселю Михея.
9 Михей спитав його: «Звідки ти йдеш?» Той відповів: «Я левит із Віфлеєма, подорожую, щоб знайти місце, де я зможу жити». 10 Михей запропонував йому: «Лишайся в мене. Будь мені за батька й священика. Я даватиму тобі десять шекелів срібла[d] щорічно, необхідне вбрання та харчі».
Левит погодився жити в Михея. 11 І став молодий чоловік мов син для Михей. 12 Михей посвятив левита, і той став його священиком. І залишився він у домі Михея. 13 Тоді Михей сказав: «Тепер я знаю, що Бог дбає про мене, бо я маю левита за священика».
Павло приходить до Єрусалиму
21 Попрощавшись із старійшинами, ми попливли прямим курсом на острів Кос, наступного дня на Родос, а звідти вирушили у Патару. 2 Там ми зійшли на борт корабля, який прямував до Фінікії.
3 Ми залишили по лівому борту Кіпр і попливли до Сирії. Ми пристали в Тирі, тому що там нам треба було розвантажити корабель. 4 У тому місті ми знайшли Ісусових учнів і залишалися з ними протягом семи діб. Вони застерігали Павла, щоб той не ходив до Єрусалиму, бо Дух Святий попередив їх.
5 Як час наш там вийшов, вирушили ми далі. Всі віруючі з жінками своїми й дітьми пішли проводжати нас аж за місто. І там на березі стали ми на коліна й молилися. 6 З усіма попрощавшись, ми сіли на корабель, а вони розійшлися по домівках.
7 З Тира ми продовжили нашу подорож і пристали до берега у Птолемаїді. Привітавши братів, ми пробули з ними цілий день. 8 Наступного дня, вирушивши в путь, дісталися ми до Кесарії. Коли ми прийшли до оселі проповідника Благовісті Пилипа, одного з сімох обраних на особливу службу[a], то в нього й зупинилися. 9 В нього були чотири незаміжні дочки, які мали дар пророкування.
10 Через кілька днів прийшов туди пророк на ім’я Аґав із Юдеї. 11 Підійшовши до нас, він узяв пасок Павла, зв’язав собі руки й ноги і сказав: «Ось що каже Святий Дух: „Отак юдеї у Єрусалимі зв’яжуть чоловіка, якому належить цей пасок. Вони видадуть його поганам”».
12 Почувши це, і ми, і всі люди, які зібралися, почали благати Павла не йти до Єрусалиму. 13 На те Павло відповів: «Що ви робите, навіщо плачете, надриваючи моє серце? Я ж готовий не тільки бути зв’язаним, а й життя віддати в Єрусалимі за Господа Ісуса!»
14 Переконати його було неможливо, то ми й перестали вмовляти, сказавши: «Нехай буде воля Господня».
15 Згодом ми зібралися й подалися до Єрусалиму. 16 Дехто з Ісусових учнів із Кесарії пішли з нами й привели нас до Мнасона, в якого ми мали зупинитися. Це був чоловік з Кіпру, один з перших послідовників Христа.
Павло приходить до Якова
17 Коли прибули ми до Єрусалиму, брати і сестри радо привітали нас. 18 Наступного дня Павло і всі ми пішли до Якова, де зібралися всі старійшини. 19 Він привітав їх і докладно розповів про те, що зробив Бог через його служіння серед поган.
20 Почувши Павлову розповідь, старійшини хвалили Бога й сказали Павлові: «Брате, ти бачиш, як багато тисяч юдеїв повірило в Ісуса, і всі вони старанно дотримуються Закону Мойсея. 21 Їм розповідали, що ти вчиш усіх юдеїв, які живуть серед поган, не слідувати Мойсеєвому вченню, що навчаєш не робити обрізання дітям і не дотримуватися звичаїв народу нашого.
22 Як же бути? Вони напевне дізнаються, що ти прийшов. 23 Тож зроби так, як ми тобі радимо. Серед нас є чотири чоловіки, які дали обітницю[b] Богу. 24 Візьми та пройди з ними обряд очищення[c], заплати за них, щоб могли вони поголити голови[d]. Тоді всі дізнаються, що неправдиві чутки про тебе, і що ти якраз дотримуєшся Закону Мойсея.
25 А щодо віруючих поган, то ми надіслали їм листа з таким закликом:
„Утримуйтеся від їжі, що була принесена в жертву бовванам, від крові та м’яса задушених тварин і від розпусти”».
26 Тоді Павло взяв з собою тих чоловіків і наступного дня пройшов з ними обряд очищення. Потім він пішов у храм, щоб оголосити, коли скінчаться дні очищення і коли за кожного з них буде принесено пожертву.
Арешт Павла
27 По закінченні тих семи днів, деякі юдеї з Малої Азії побачили його в храмі. Вони підбурили увесь натовп й схопили його, 28 вигукуючи: «Народ ізраїльський, допоможи нам! Це той чоловік, який навчає всіх і повсюди виступає проти Закону Мойсея, нашого народу і храму Божого. А тепер він навіть привів у храм поган, і тим осквернив святе місце».
29 Бо перед тим вони бачили Павла з Трохимом із Ефеса й подумали, що Павло привів його в храм. 30 Усе місто збурилося, і звідусіль збігалися люди. Схопивши Павла, вони витягли його з храму й негайно зачинили браму. 31 У той час, коли юдеї намагалися вбити Павла, до командира римської армії, розташованої в Єрусалимі, дійшла звістка про те, що все місто було охоплене заколотом. 32 Він негайно взяв кілька воїнів та офіцерів[e] і побіг туди. Побачивши командира і його солдатів, юдеї перестали бити Павла.
33 Командир підійшов до Павла й заарештував його, наказавши воїнам зв’язати його двома ланцюгами. Потім він запитав Павла, хто він такий і що вчинив. 34 З натовпу одні люди вигукували одне, інші—інше. І оскільки командир не міг з’ясувати через безладдя, що таки насправді трапилося, то наказав відвести Павла до фортеці. 35 Коли Павло підійшов до сходів, воїни змушені були його нести, щоб захистити від розлюченого натовпу. 36 Юрба йшла за ними, вигукуючи: «Смерть йому!»
37 Коли вони майже завели його до фортеці, Павло звернувся до командира зі словами: «Чи можна вам щось сказати?»
Командир промовив: «Ти говориш грецькою? 38 Чи ти не той єгиптянин, який нещодавно вчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?» 39 Павло відповів: «Я юдей із Тарса в Кілікії, громадянин славного міста. Прошу тебе, дай мені можливість поговорити з народом». 40 І коли той дав дозвіл, Павло став на сходах і зробив знак рукою людям. Після того юрба заспокоїлась, і він звернувся до них єврейською мовою.
Надія
30 Ось слово, що дійшло до Єремії від Господа: 2 «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Запиши в сувої всі слова, що Я сказав тобі. 3 Час надходить, коли Я поверну народи Мої ізраїльський та юдейський, що були забрані в полон. Я поверну їх до землі, яку батькам їхнім віддав, щоб могли вони володіти нею”». Так мовить Господь. 4 Ось слова, що Господь промовив про Ізраїль та Юдею. 5 Ось що Всевишній каже:
«Ми чуєм голос тих, хто голосить від жаху,
народ наляканий, немає миру на землі.
6 Спитайте, будь ласка, й подумайте:
Чи може чоловік дитину народити? Звичайно ні!
Чому ж усі чоловіки могутні схопилися за животи,
неначе жінка при пологах?
Чому обличчя їхні бліді ніж полотно?
Тому що всі налякані вони.
7 Біда! Страшний той день! Ще не було такого.
Для Якова—це лиха година,
але врятований від цього буде він».
8 «Того дня,—каже Господь Всемогутній,—Я скину ярмо, що на вашій шиї, та розіб’ю кайдани. Ви більше не служитиме чужинцям. 9 Ізраїльтяни і Юдеї служитимуть Господу їхньому Богу й царю Давиду[a], якого Я поставлю над ними».
10 «А ти, слуга мій Якове, народ Ізраїлю, не бійся,—
Господь каже,—Ізраїлю, не тремти,
бо Я тебе спасу від сторони чужої,
й твоїх нащадків виведу з неволі[b].
Повернеться Яків, безпеку і спокій матиме він,
ніхто його більше тремтіти не змусить».
11 «Адже, Ізраїль та Юдея, Я з вами,—каже Господь,—
щоб врятувати вас, вигублю Я всі народи,
поміж якими вас розкидано було.
Але ж Я вас не вигублю, а покараю справедливо,
а винним Я не дам уникнути покарання».
12 Ось що Господь каже:
«Рана твоя незагойна не лікується.
13 Немає жодної людини, щоб вгамувати біль,
немає ліків, щоб загоїти ту рану.
14 Ізраїль та Юдея,
ви друзями були для багатьох народів,
але вони забули вас.
Як те зробив би ворог,
Я покарав суворо вас за тяжку провину вашу,
за скоєнні незліченні гріхи.
15 Чого ж кричите над раною своєю?
Ваш біль—незцілимий.
За тяжку свою провину, за гріхи незліченні,
вчинив Я з вами ось таке.
16 Тож усі, хто смерть несли вам, від меча падуть,
усі вороги ваші—всі підуть в заслання!
Всі, хто в війні грабіжкою собі скарби здобув,
самі пограбовані будуть і втратять все».
17 «Ви можете в тім не сумніватись,
бо Я ваше здоров’я відновлю,
та вилікую від ран болючих,—Господь каже,—
справді бо вас „вигнанцем” називають люди,
Сіоном тим, який нікому не потрібен».
18 Ось що Господь каже:
«Поверну тих з родини Якова,
кого в полон забрали,
зглянусь Я на місто Якова[c].
Місто зросте на руїнах,
стоятиме палац на своєму місці.
19 Молебни вдячні будуть линути від них,
до того голосу Я згуки радощів додам,
Я рід примножу, щоб не вщухали.
Я їх важливими зроблю,
ніхто їх не зневажить.
20 І сини його будуть як колись,
і його громада переді Мною буде.
Тож покараю всіх, хто його нищить.
21 Його володар вийде з власного народу,
його правитель вийде з-поміж нього.
Його наближу Я, та він наблизиться до Мене,
бо тільки по волі Моїй люди наближаються до Бога.
22 Ви будете Моїм народом,
Я ж буду вашим Богом.
23 Погляньте! Буря Господня покарання несе!
Лють Його вибухнула, вихором знялася.
Вона кружляє над головами нечестивих.
24 Палючий гнів Господній не зупиниться,
скінчить покарання за наміром своїм.
Настане час, і ви збагнете це».
Новий Ізраїль
31 «Тоді,—Господь каже,—Я стану Богом для всіх родів Ізраїлю, а вони стануть Моїм народом».
2 Господь каже: «Всі ті, хто врятувався від меча,
знайшли в пустелі милість.
Діти Ізраїлю шукатимуть спочинок там».
3 Господь появиться здалеку і скаже:
«Народе Ізраїлю, люблю тебе Я вічною любов’ю,
тому й наповнив тебе добротою безмежною.
4 Я побудую тебе знову,
наречена Ізраїль цнотлива.
Ти станеш великою країною,
та знову прикрашатимеш себе дзвіночками своїми
і поведеш веселий танок.
5 Ти знову виноградники насадиш по горах Самарії.
Садівники насадять їх й збиратимуть плоди.
6 Настане день, коли кричатимуть по горах Ефраїму вартові[d]:
„Вставайте, і ходімо до Сіону,
до Господа, Бога нашого!”»
7 Бо ось що Господь каже:
«Співайте Якову щасливо
і вихваляйте першого серед народів.
Вигукуйте, хваліть й промовляйте:
„Врятуй народ Свій, Господи,[e] Ізраїлю останок”.
8 Я з півночі їх приведу,
та позбираю їх з усіх кінців землі.
Між ними і сліпий, і кульгавий,
вагітна й та, що при пологах.
Вони повернуться громадою численною.
9 Ізраїльтяни із плачем прийдуть,
тож Я їм мир та спокій подарую,
Я поведу їх при потоках вод, дорогою прямою,
щоб не спіткнутись їм, бо Я—батько Ізраїля,
а Ефраїм—Мій первісток».
10 Слухайте, народи, слово Господа,
оповістить його далеким узбережжям:
«Господь людей Ізраїлю розвіяв,
але Він збере їх й доглядатиме,
немов пастух отару.
11 Адже Господь приведе назад Якова народ,
і врятує його із рук сильнішого за нього плем’я.
12 Прийдуть вони і весело співатимуть на пагорбах Сіону,
й втішатимуться щедрості Господній:
пшениці й вина молодому,
чудовій олії, ягнятам й худобі.
Ізраїль стане немов квітучий сад, напоєний водою,
ніколи більш не сумуватиме йому.
13 Тоді дівчата підуть у танок
разом із хлопцями й сивими дідами.
І їхню тугу Я на радість оберну,
Я втішу їх, зміню печаль на свято.
14 Достатком я священиків задовольню,
народ Мій буде втішений достатком, що Я їм дам».
Так каже Господь.
15 Ось що Господь каже:
«У Рамі чути голос, голосіння й гіркі ридання.
Рахиль[f] ридає над дітьми своїми.
Їй не потрібна втіха, бо сини всі мертві».
16 Ось що Господь каже:
«Годі плакати, годі сльози лити,
винагорода за все, що ти пережила».
Так каже Господь.
«Повернуться вони з країни ворогів.
17 Тож є надія для майбутнього твого,—
Господь каже.—
Повернуться на власну землю твої діти».
18 Я справді чув тужіння Ефраїма:
«Ти покарав мене немов теля невчене,
та твій урок я зрозумів.
Дай повернутися мені до Тебе,
бо Ти, воістину Господь, мій Бог.
19 Всевишній мій Господь, я відвернувся від Тебе,
та зрозумівши всі гріхи свої, розкаявся,
змінивши серце і життя своє.
О Господи, спіткав я сором і приниження,
бо я носив наругу юності своєї».
20 Всевишній каже:
«Хіба ж бо Ефраїм не дорогий Мій син?
Хіба ж не люба він Моя дитина?
Хоч часто Я про нього говорив,
а все ж його Я пам’ятаю.
Тому ж Я щиро його люблю
і справді йому дуже співчуваю.
21 Діти Ізраїлю,
поставте собі дороговкази та стовпи,
які до дому приведуть.
Стежте за дорогою, якою йдете.
Вернись, Ізраїль цнотлива, до міст твоїх.
22 Як довго ти блукатимеш, зрадлива дочко?
Коли до дому ти прийдеш?
Коли Господь нове в цих землях створить:
як жінка піклуватися про чоловіка буде[g]».
23 Ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Я знов робитиму добро Юдеї, та поверну народ Мій із полону. Та знов він промовлятиме слова ці в землі Юдеї та по містах її: „Нехай Господь тебе благословить, оселе праведна, Горо свята!” 24 Юдея і всі міста її там житимуть разом—хлібороби й ті, хто за отарою ходять, 25 бо освіжу Я їхню стомлену душу, кожну знесилену душу зміцню».
26 Тут я прокинувся і подивився навколо. То був солодкий сон.
27 «Надходять дні,—каже Господь,—коли народ Ізраїля й Юди дім зросте немов насіння з під опікою Моєю». 28 «Так само пильно, як Я наглядав за ними, щоб вирвати й кинути, розвалити й зруйнувати їх, спричинити лихо, так пильно наглядатиму за ними, щоб відбудувати й насадити,—каже Господь.— 29 У ті часи не говоритимуть більше люди:
„Батьки зелений їли виноград,
а у дітей оскома на зубах”[h].
30 Натомість кожен умиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, сам оскомину матиме».
Нова угода
31 «Надходять дні,—каже Господь,—коли Я укладу Нову Угоду з домом Ізраїля та домом Юди—новий Заповіт. 32 Він не буде схожий на той Заповіт, що Я уклав з батьками їхніми. Ту Угоду я уклав з ними того дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести з землі Єгипетської. Вони порушили той Заповіт, хоч Я був Володарем їхнім». Так каже Господь.
33 «В майбутньому, Я укладу той Заповіт з домом Ізраїлю. Я напишу його на їхнім серці. Я буду їхнім Богом, а вони—Моїм народом. 34 Не буде більше сусід навчати сусіда, а брат—брата: „Взнайте Господа”. Всі вони Мене знатимуть із найменшого до найбільшого,—каже Господь,—бо Я прощу провину їхню й більш не згадуватиму їхнього гріха».
Господь ніколи не залишить Ізраїль
35 Ось що Господь каже:
«Хто сонце дав, щоб вдень світило?
Хто сяяти зіркам і місяцю звелів вночі?
Хто море так розбурхує, що його хвилі аж ревуть?
Господь Всемогутній—ось Його ім’я.
36 Хіба як що Я владу втрачу
над сонцем і місяцем, зірками і морем,
тоді нащадки Ізраїля перестануть буть Моїм народом».
37 Ось що Господь каже:
«Хіба що коли люди вимірять все небо угорі,
чи зможуть дослідити глибину земних основ,
тоді лиш Я відкину весь ізраїльський народ,
за все те, що вони вчинили». Так каже Господь.
Новий Єрусалим
38 Господь каже: «Дні настають, коли Єрусалим буде перебудовано від вежі Гананел до Кутової брами для Господа. 39 І знову межа проляже перед пагорбом Ґарев, а тоді поверне до Ґоа. 40 Вся долина, де мертві тіла та попіл, і всі поля, що тягнуться аж до Кідронської долини й рогу Кінської брами на сході, святою для Господа буде. Ніколи більше в віках не повалять і не зруйнують його».
Звістка про Ісусове воскресіння
(Мт. 28:1-8; Лк. 24:1-12; Ін. 20:1-10)
16 Коли минула субота, Марія Маґдалена, Марія, мати Якова, й Саломія придбали пахощів, аби намастити тіло Ісусове. 2 Рано-вранці, тільки-но зійшло сонце, в перший день тижня[a], вони прийшли до гробниці, де було поховано Ісуса. 3 І сказали жінки одна одній: «Хто ж нам відкотить від входу той величезний камінь?»
4 Коли вони наблизившись до склепу, то помітили, що той величезний камінь, який затуляв вхід до гробниці, було відкочено вбік. 5 Ввійшовши до склепу, жінки побачили, що праворуч сидить молодий чоловік, убраний в білу одежину. Тож вони були дуже налякані. 6 Тоді він мовив до них: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарета, Який був розіп’ятий на хресті. Однак Його тут зараз немає, бо Він воскрес із мертвих! Огляньте те місце, де Він лежав! 7 Тож йдіть негайно до Його учнів і Петра та й скажіть їм: „Він прийде в Ґалилею раніше за вас. Там ви знайдете Його, як Він вам і обіцяв”».
8 Тоді жінки вийшли звідти й побігли геть від гробниці, приголомшені й охоплені страхом. І, нажахані, вони нікому нічого не сказали. [Але згодом вони розповіли про все, що наказав Ісус Петру та усім іншим апостолам. Після того Сам Ісус відіслав їх в усі кінці світу, аби донести до людей Святе Послання, яке не згине ніколи—всі люди матимуть спасіння вічне][b].
Ісус являється Марії Маґдалені та Своїм учням
(Мт. 28:9-10; Ін. 20:11-18; Лк. 24:13-35)
9 Після Свого воскресіння, рано-вранці першого дня тижня Ісус, насамперед, з’явився Марії Маґдалені, з якої Він вигнав сімох нечистих. 10 Побачивши Ісуса, Марія одразу ж пішла й розповіла про це Його учням, які тужили й ридали за Ним. 11 Почувши, що Ісус живий, і що вона бачила Його, учні не повірили їй.
12 Пізніше Ісус у іншій постаті з’явився двом учням Своїм, коли ті йшли по дорозі поза містом. 13 Вони повернулися й розповіли про все іншим, але ніхто не повірив і їм.
Ісус являється Своїм учням
(Мт. 28:16-20; Лк. 24:36-49; Ін. 20:19-23; Дії 1:6-8)
14 Згодом Ісус з’явився і одинадцятьом апостолам, коли вони обідали. Ісус почав докоряти їм за їхнє невір’я і впертість, бо не повірили вони тим, хто бачив Його, воскреслого з мертвих. 15 І промовив Ісус: «Ідіть по всьому світові й проголошуйте Добру Звістку Божу всім створінням Господнім. 16 Хто повірить[c] і охреститься, той буде спасенний, а хто не матиме віри, той приречений[d]. 17-18 Та, як доказ цього, ті, хто віруватимуть, творитимуть такі чудесні знамення: Моїм ім’ям вони виганятимуть демонів, заговорять невідомими їм раніше мовами, гадюк братимуть голими руками, а якщо вип’ють отруту, вона не візьме їх. Вони покладатимуть руки свої на хворих, і ті зцілюватимуться».
Вознесіння Ісуса на небо
(Лк. 24:50-53; Дії 1:9-11)
19 Отак промовивши, Господь Ісус вознісся на небо, і там Він сів по праву руку від Бога.
20 Апостоли ж вирушили по всьому світу проповідувати Добру Звістку, і Господь допомагав їм. Давши їм владу творити чудесні знамення, Господь підтверджував те, що Слово Його було істинним.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International