M’Cheyne Bible Reading Plan
Народження Самсона
13 І знов ізраїльтяни почали грішити в очах Господніх. Тож Господь віддав їх у руки филистимлян на сорок років.
2 Був собі чоловік на ім’я Маноа у місті Зорі й належав він до коліна Данового. Дружина його була неплідна. 3 Ангел Господній явився їй і мовив: «Хоч ти й неплідна, але завагітнієш і народиш сина. 4 Та будь обережна. Не пий ні вина, ані пива. І не їж нічого нечистого. 5 А як завагітнієш і народиш сина, то нехай лезо не торкається його голови, бо хлопчик від народження буде назореєм[a]. Саме він розпочне звільняти Ізраїль від влади филистимлян».
6 Тоді жінка пішла й сказала своєму чоловікові: «Посланець Божий до мене приходив! На вигляд він був схожий на Божого Ангела, дуже величний! 7 Він сказав мені: „Ти завагітнієш і виносиш сина. Не пий вина, ані пива і не їж нечистої їжі, бо дитина буде назореєм Божим від народження до дня смерті”». 8 Тоді Маноа помолився Господу й сказав: «Пробач, Господи, але хай чоловік Божий, якого ти прислав, прийде до нас знову. Хай навчить нас, як поводитися з хлопчиком, котрий народиться».
9 Господь зробив так, як просив Маноа. Ангел Божий явився жінці, коли вона була в полі, але чоловіка з нею не було. 10 Отож жінка побігла швидко за чоловіком і погукала його. Вона сказала йому: «Поглянь! Той, хто раніше приходив до мене, знову явився».
11 Маноа підвівся й пішов за своєю дружиною. Він підійшов до того чоловіка й запитав: «Це ти той, хто говорив з моєю дружиною?» Той відповів: «Так, це я». 12 Тоді Маноа спитав: «Отож якщо справдяться слова твої, то яким має бути життя його й рід занять?»
13 Ангел Божого сказав Маноа: «Жінка має берегтися всього, про що я казав їй. Нехай не їсть нічого, що робиться з п’яного винограду. І не повинна вона пити ні вина, ані пива. 14 І не повинна їсти нічого нечистого. Вона мусить дбати про все те, що я наказав їй».
15 Тоді Маноа сказав Ангелу Божого: «Дозволь нам затримати тебе й дозволь нам почастувати тебе молодою кізочкою». 16 Але Ангел Божий відповів Маноа: «Якщо я й залишуся, то не їстиму вашої їжі. Але якщо ти хочеш зробити офіру всеспалення, то присвяти її Господу». (Бо ж не знав Маноа, що то був Ангел Божий).
17 Тоді Маноа спитав Ангела Божого: «Як тебе звуть? Бо коли справдяться слова твої, ми хочемо вшанувати тебе». 18 Ангел Божий відповів йому: «Навіщо тобі ім’я моє? Воно занадто велике, та тобі не збагнуть[b]». 19 Отож узяв Маноа молоденьке козля й зерно для офіри і вчинив на скелі пожертву всеспалення Господу, Тому, Хто чудеса творить. Маноа та його дружина спостерігали.
20 Коли від вівтаря здійнялося полум’я аж до небес, Ангел Божий піднявся разом із тим полум’ям, а Маноа й дружина його все те бачили на власні очі. Тоді вони впали долілиць.
21 Ангел Божий більше не являвся Маноа та його дружині. Тоді зрозумів Маноа, що то був Ангел Божий. 22 Маноа сказав дружині своїй: «Ми напевно помремо, бо Бога бачили». 23 Жінка відказала: «Якщо б Господь хотів убити нас, то не прийняв би жертву всеспалення від нас, і не показав би всього того, що ми бачили й чули».
24 Вона народила сина й назвала його Самсоном. Хлопчик зростав, і Господь благословив його. 25 Дух Божий почав сходити на нього в місті Махане-Дан, що між містами Зорою та Ештаолом.
Павло й Сила в Солуні
17 Пройшовши через Амфіполь та Аполонію, Павло та Сила прибули до Солуні, де була юдейська синагога. 2 Павло, за своїм звичаєм, пішов туди й протягом трьох субот обговорював з юдеями Святе Писання. 3 Він їм пояснював і доводив, що Христу належало прийняти страждання і що Він мусив воскреснути з мертвих. Павло казав: «А цей Ісус, про Якого я вам розповідаю—то й є Христос». 4 Декого з тих людей вони переконали, й ті приєдналися до Павла та Сили. Багато віруючих греків, і ще чимало знатних жінок долучилося до громади віруючих.
5 Але юдеї, які не повірили в Благовість, сповнені заздрощів, знайшли якихось розбишак з базарної площі, зібрали юрмисько й заходилися підбурювати ціле місто. Вони прийшли до Ясонової оселі, сподіваючись знайти там Павла й Силу, щоб вивести їх до людей. 6 А не знайшовши, потягли Ясона та ще декого з віруючих до міських урядовців. Вони вигукували: «Ці люди, які підбурюють весь світ, зараз прийшли сюди! 7 Ясон прийняв їх у своєму домі. Всі вони чинять супроти цезаревих указів, стверджуючи, що існує інший Цар, Якого вони називають Ісусом».
8 Натовп і міські урядовці були збентежені цими словами. 9 Вони взяли з Ясона та інших заставу й відпустили їх.
Павло й Сила у Верії
10 Тієї ж ночі браття вислали Павла та Силу до Верії. Прибувши туди, Павло та Сила прийшли до юдейської синагоги. 11 Люди в Верії були більш сприйнятливими до Божого вчення, ніж ті у Солуні. Вони сприйняли Послання з великим запалом й щодня вивчали Святе Писання, щоб переконатися, чи правда все те, про що їм казав Павло. 12 Зрештою, багато юдеїв повірило в Господа, а серед них чимало знатних греків: чоловіків і жінок.
13 Коли солунські юдеї довідалися, що Павло проповідує Слово Боже й у Верії, вони також прийшли туди й почали намовляти й підбурювати народ. 14 Тоді браття негайно відправили Павла на узбережжя, а Сила й Тимофій лишились у Верії. 15 Ті, хто супроводжували Павла, привели його до Афін. Перш ніж вони повернулися до Солуні, Павло наказав їм переказати Силі та Тимофію, щоб, як тільки випаде нагода, вони негайно приєдналися до нього.
Павло в Афінах
16 Поки Павло чекав в Афінах Силу й Тимофія, дух його страждав, коли він бачив, що в місті повно бовванів. 17 Щодня він розмовляв у синагозі з юдеями й богобійними греками, а також із тими, кого зустрічав на базарній площі.
18 Деякі філософи, епікурейці та стоїки почали сперечатися з Павлом. Одні з них питали: «Що цей базікало хоче сказати?» Інші казали: «Здається, він проповідує про іноземних богів». Вони казали так, бо Павло проповідував Добру Звістку про Ісуса та воскресіння. 19 Вони запитали Павла: «Чи можна нам узнати, що це за таке нове вчення, про яке ти говориш? 20 Ми чуємо від тебе якісь дивні речі, то хотіли б зрозуміти, що вони означають». 21 (Всі афіняни та іноземці, які жили там, марнували час, переповідаючи щось нове і нечуване).
Промова Павла в Ареопазі
22 Тоді Павло став перед Ареопагом і сказав: «Мужі афінські, як я бачу, ви люди дуже релігійні. 23 Бо коли я ходив і дивився на речі, яким ви поклоняєтеся, то помітив вівтар, на якому було написано: Невідомому Богові. Отже, ви поклоняєтеся Тому, Кого не знаєте. Це і є Той Бог, Якого я проповідую.
24 Бог, Який створив світ і все, що в ньому є (оскільки Він Господь небес і землі), не живе в рукотворних храмах. 25 Йому не служать людські руки, так ніби Він у чомусь має потребу. Це Він дає кожному з нас життя й дихання і все інше. 26 З одного чоловіка Він створив усі народи, щоб вони заселили цілу землю. Він установив для всіх них терміни і кордони проживання.
27 Він зробив так, щоб вони прагнули Бога, і щоб, можливо, шукаючи, знайшли Його. Адже Він—поруч із кожним. 28 „Ми в Ньому живемо, ми в Ньому рухаємося, ми в Ньому існуємо,—каже дехто із ваших поетів,—бо ми Його діти”.
29 Тож якщо ми Божі діти, ми не повинні вважати, що Він подібний до чогось, що може бути сформоване вмінням або уявою людською. Його не можна створити з золота, срібла або каменя. 30 У минулому ми не знали Бога, і Він не зважав на те незнання, але зараз Господь вимагає, щоб усі люди повсюди покаялися і прийшли до Нього. 31 Бо Він призначив День, коли судитиме світ судом Чоловіка, Якого Він обрав. Бог довів це кожному, воскресивши Того Чоловіка з мертвих».
32 Почувши про воскресіння з мертвих, дехто з присутніх засміявся. Але інші промовили: «Ми б хотіли, щоб ти про все це розповів знову». 33 По цих словах Павло пішов звідти. 34 Деякі з людей приєдналися до нього і повірили. Серед них був Дионісій, член Ареопагу, жінка на ймення Дамара і ще дехто з ними.
Єремія в небезпеці
26 На початку царювання Єгоякима, сина Йосії, царя юдейського,[a] таке слово було від Господа. 2 Ось що Всевишній сказав: «Стань на подвір’ї оселі Господньої і промов до людей, що приходять з міст юдейських до храму молитися, цю звістку, що Я наказую тобі. Не пропусти жодного слова. 3 Може, послухаються вони, і кожен з них зверне з лихого путі свого. Тоді це розчулить Мене, і не наведу Я те лихо, яке задумав їм вчинити за нечестивість вчинків їхніх.
4 Тож ти скажеш їм про те, що Господь мовить: „Якщо ви Бога не послухаєте й не житимете за законом Моїм, що настановив Я вам, 5 якщо не будете слухати слова Моїх слуг-пророків, яких раз-у-раз Я посилаю вам, 6 тоді зроблю Я з домом цим те ж, що зробив з Шило[b] й перетворю це місто на прокляття для всіх народів землі”».
7 Священики, пророки, й увесь народ чули, як Єремія промовляв ці слова у храмі Господньому. 8 Коли ж він закінчив говорити все, що Господь йому звелів промовити, тоді священики й пророки, і люди всі схопили його зі словами: «Смерть тобі! 9 Чому ти пророкуєш ім’ям Господа і кажеш: „З домом цим буде те ж, що й з Шило, й мешканців міста цього буде вигублено?”» І весь народ з’юрмився навколо Єремії в храмі Господньому.
10 Вельможі юдейські почули ці звинувачення, вийшли з палацу й подалися до храму Господнього. І сіли вони при вході до Нової брами, яка вела до храму. 11 Священики й пророки сказали вельможам і народу всьому: «Цього чоловіка приречено до смерті, бо пророкував він проти міста цього. Ви чули те на власні вуха».
12 Тоді Єремія сказав усім вельможам і народу всьому: «Господь послав мене пророкувати дому й місту цьому всі слова, що ви чули. 13 Тож виправте путі і вчинки ваші, коріться Всевишньому Богу вашому. Господь змилосердиться й відведе те лихо, що прорік вам. 14 Але я у руках ваших. Робіть зі мною, що вам здається добрим і справедливим. 15 Однак мусите знати напевне: якщо мене ви вб’єте, тоді кров невинного буде на вас і на цьому місті, і на мешканцях його, бо й справді Господь мене послав до вас вкласти всі ці слова у вуха ваші».
16 І вельможі, й народ увесь сказали священикам та пророкам: «Цей чоловік не заслуговує на смерть, бо він промовляв до нас іменем Господа». 17 Деякі мужі, дехто із старійшин цієї землі підвелися й промовили до всього зібрання: 18 «Михей з Морешета[c] пророкував за часів Езекії. І він сказав усьому народу юдейському: „Ось що Господь Всемогутній каже:
19 Хіба ж Езекія, цар юдейський, разом з усіма юдеями вбив його? Хіба він не боявся Господа й не шукав Його прихильності? Та Всевишній змилосердився й відвів лихо, на яке Він їх прирік. Тож ми робимо велику шкоду душам своїм”».
20 Був також іще один чоловік, який пророкував іменем Господа,—Урія, син Шемаї, з Киріат-Єарима. Він пророкував проти міста цього й проти цього краю і казав те ж саме, що й Єремія. 21 Цар Єгояким, всі воїни і всі вельможі чули слова його. Він намагався вбити Урію, але він почув про те і втік, опинившись в Єгипті. 22 Та цар Єгояким послав людей до Єгипту: Елнатана, сина Акбора, та декого з ним. 23 Вони повернули Урію з Єгипту й привели до царя Єгоякима. Той наказав стратити його й тіло кинути на бідняцький цвинтар.
24 Але Агікам, син Шафана, захистив Єремію, тож його не видали народу і не вбили.
Бог посилає Свого Сина
(Мт. 21:33-46; Лк. 20:9-19)
12 Ісус, навчаючи народ, розповів таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Навколо нього поставив огорожу, викопав яму для давильні й звів башту. Потім здав виноградник в оренду та й поїхав собі мандрувати. 2 Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю. 3 Але орендарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. 4 Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі тому розбили голову й безсоромно з нього познущалися. 5 Господар послав третього, але цього орендарі вбили. Знову й знову він посилав слуг, а виноградарі кого з них били, а кого й убивали.
6 З ним лишився тільки улюблений син його. Тож зрештою господар послав сина свого, міркуючи: „Вони неодмінно поважатимуть сина мого!” 7 Але ж орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!” 8 Тож вони схопили сина господаря, викинули його з виноградника і вбили.
9 То що тепер власникові виноградника діяти з ними? Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим. 10 Хіба не читали ви у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули,
став наріжним каменем.
11 Так Господь зробив,
та дивовижно це для нас”».(A)
12 Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би схопити Його, але побоялися народу. Тож вони залишили Ісуса та й пішли собі геть.
Цезареві—цезареве, а Богові—Боже
(Мт. 22:15-22; Лк. 20:20-26)
13 Згодом, юдейські лідери підіслали до Ісуса декого з фарисеїв та іродіанців, аби зловити Його на слові. 14 Ті підійшли до Ісуса й сказали: «Вчителю, ми знаємо, що Ти—чоловік чесний, і не зважаєш на те, хто і що про Тебе подумає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий. Тож скажи нам, чи справедливо сплачувати податки цезареві, чи ні? Мусимо ми платити їх, чи ні?»
15 Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів: «Навіщо ви перевіряєте Мене, аби зловити Мене на слові? Принесіть динар, щоб Я міг подивитися на нього». 16 Коли вони принесли динар, Ісус запитав: «Хто тут зображений й чиє ім’я викарбуване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве». 17 Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю цезареве, а Богу—Боже». Почувши таку відповідь, вивідники були вражені.
Саддукеї намагаються зловити Ісуса на слові
(Мт. 22:23-33; Лк. 20:27-40)
18 Згодом, декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його: 19 «Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”[a]. 20 От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей. 21 Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним. Те ж саме трапилося й з третім братом. 22 Усі семеро мали шлюб з тією жінкою, але всі вони померли, не залишивши дітей. Останньою померла жінка. 23 Отже, в майбутньому житті, після воскресіння з мертвих, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
24 Ісус відповів їм: «Звісно, причиною вашої помилки є те, що ви не знаєте ні Святого Писання, ані сили Божої. 25 Адже, коли люди повстануть із мертвих, вони не одружуватимуться, ані заміж виходитимуть. Вони будуть подібні до Ангелів Небесних. 26 А щодо воскресіння з мертвих, то хіба не читали ви в книзі Мойсеєвій, де йдеться про палаючий кущ?[b] Бог сказав Мойсеєві: „Я—Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова”(B). 27 Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Тож усі вони—живі. Саме тому ви, саддукеї, глибоко помиляєтесь».
Яка заповідь найважливіша?
(Мт. 22:34-40; Лк. 10:25-28)
28 Один із книжників, наблизившись до Ісуса, слухав, як Він розмовляв з саддукеями, та фарисеями. Побачивши, як добре Ісус відповідав, книжник запитав Його: «Вчителю, яка заповідь Закону є найважливішою?» 29 Ісус відповів: «Ось найважливіша заповідь: „Слухай, Ізраїлю! Всевишній Господь наш—єдиний Бог. 30 Тож любіть Господа Бога свого всім серцем, усією душею, всім розумом і силою своєю”(C). 31 Друга за важливістю заповідь така: „Любіть ближнього[c] свого, як себе самого”(D). Немає важливішої заповіді, ніж оці дві».
32 І книжник погодився: «Добре сказано, Вчителю. Ти маєш слушність, кажучи: Господь Всевишній—єдиний Бог, і немає іншого, крім Нього. 33 Кожен мусить любити Його всім серцем, усім розумінням і силою своєю, а також любити ближнього свого, як себе самого,—усе те є багато важливішим за всі підношення й пожертви».
34 Почувши таку мудру відповідь, Ісус сказав книжникові: «Ти недалекий від Царства Божого». І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
Чи є Христос Сином Давидовим або Сином Божим?
(Мт. 22:41-46; Лк. 20:41-44)
35 Навчаючи у храмі, Ісус говорив: «Чому книжники стверджують, що Христос—Син Давидів? 36 Адже сам Давид, якого надихнув Дух Святий, казав:
„Господь Бог мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”[d].(E)
37 Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
Та величезний натовп слухав Ісуса з задоволенням.
Ісус викриває книжників
(Мт. 23:1-36; Лк. 20:45-47)
38-39 Ісус продовжував навчати народ, кажучи: «Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах. 40 А самі вони оббирають вдів і виживають їх із їхніх осель, а потім моляться довго напоказ, щоб виглядати щирими. Господь покарає їх найтяжче».
Істинна пожертва
(Лк. 21:1-4)
41 Ісус сів біля жертовної скриньки у храмі й почав стежити, як люди кладуть гроші до скарбнички. Й чимало багатіїв залишали там значні суми. 42 Аж ось підійшла бідна вдова й поклала дві дрібні мідні монети. 43 Тоді Ісус зібрав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам, що ця бідна вдова пожертвувала більше, ніж усі інші люди. 44 Адже всі вони давали від лишка свого, а вона, бідна, віддала все, що мала на прожиття».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International