M’Cheyne Bible Reading Plan
Послання Єфти
12 Потім Єфта відіслав посланців до царя аммонійців із запитанням: «Яка сварка між тобою і мною, що ти прийшов воювати на мою землю?» 13 Цар аммонійців відповів посланцям Єфти: «Бо коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони захопили всі землі від ріки Арнон до ріки Яввок і до Йордану. Отож зараз віддайте їх з миром».
14 [a] Знову Єфта вирядив посланців до царя аммонійців. 15 Він відповів царю у своєму посланні: «Ось що сказав Єфта:
„Ізраїль не забирав землі моавські або аммонійські. 16 Коли наші люди вийшли з Єгипту, то йшли пустелею до Червоного моря, аж доки не прийшли до Кадешу. 17 Потім Ізраїль вирядив посланців до царя едомського й попросив: „Дозволь нам, будь ласка, пройти твоїми землями”. Але цар едомський і слухати про це не хотів. Тоді ізраїльтяни вирядили своїх посланців також і до царя моавського, але й він не дозволив їм пройти його землями. Отож ізраїльтяни залишились у Кедеші.
18 Потім ізраїльтяни пішли пустелею в обхід земель Едома та Моава і прийшли на східний край землі Моавської, і розбили табір на іншому боці ріки Арнон. Вони не заходили на Моавську землю, бо її кордоном була ріка Арнон.
19 Далі Ізраїль відіслав посланців до царя Сихона аморійського, царя Хешбона й попросив: „Дозволь нам пройти твоєю землею, щоб дістатися до землі своєї”. 20 Але Сихон не довіряв Ізраїлю й не дозволив пройти тією землею. Отож Сихон зібрав військо, розбив табір біля Ягазу та й виступив проти Ізраїлю. 21 Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сихона в руки ізраїльтян, і вони перемогли його. Так Ізраїль зайняв землю аморійців, які там жили. 22 Вони зайняли землі аморійців від ріки Арнон до ріки Яввок, та від пустелі до ріки Йордан.
23 Отож зараз Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморійців і віддав їхні землі ізраїльтянам. А ти хочеш прогнати звідти ізраїльтян? 24 Хіба ви не живете на землі, яку віддав вам Хемош, бог ваш, хіба не володієте нею? Отак і ми житимемо й володітимемо тими землями, які віддав нам Господь, Бог наш. 25 А тепер скажи, чим ти кращий від царя Валака, сина Зиппора моавського[b]? Хіба він коли сварився з Ізраїлем чи воював з ним? 26 Ізраїльтяни жили в Хешбоні й навколишніх селах та в Ароері й навколишніх селах, і в усіх містах уздовж берегів ріки Арнон триста років, чому ж ти не проганяв їх увесь цей час? 27 Я нічого поганого не зробив тобі, а ти чиниш зле і воюєш проти мене. Тож хай Господь, Суддя, вирішить сьогодні, хто правий—ізраїльтяни чи аммонійці”».
28 Але цар аммонійців не захотів дослухатися до послання, яке надіслав йому Єфта.
Клятва Єфти
29 Тоді Дух Господній зійшов на Єфту, і він пройшов через Ґілеад і землі Манассії, і дістався до Міцпи в Ґілеаді, а з Міцпи ґілеадської він вирушив до аммонійців. 30 Єфта поклявся Господу. Він сказав: «Віддай мені аммонійців. 31 І тоді той, хто першим вийде назустріч мені з дверей мого дому, коли я повернусь, перемігши аммонійців, буде відданий Господу, і я принесу це Тобі в жертву».
32 І Єфта пішов війною проти аммонійців, а Господь віддав їх у його руки. 33 Він розбив їх від Ароера до самого Минніта (двадцять міст), і далі аж до Авель-Кераміма. То був страшний удар нанесений аммонійцям, після якого вони підкорилися ізраїльтянам.
34 Коли Єфта повертався додому, назустріч йому вийшла його дочка з бубоном і танцями. Була вона єдина дитина в нього. Крім неї, не мав він ні сина, ані дочки. 35 Як побачив він її, розірвав на собі одяг (в знак туги) і вигукнув: «О дочко моя! Ти занапастила мене і спричинила мені велике горе. Я дав клятву Господу і не можу від неї відступитися». 36 Вона мовила до нього: «Батьку, ти поклявся Господу. Отож зроби зі мною те, що обіцяв, бо це ж Господь віддав тобі перемогу над аммонійцями, ворогами нашими». 37 І ще вона сказала батькові: «Дай мені дозвіл. Дай мені два місяці, щоб пішла я в гори разом зі своїми подругами оплакувати своє дівоцтво».
38 І він погодився: «Йди». І відпустив її на два місяці. Вона пішла разом зі своїми подружками, і вони оплакували її дівоцтво. 39 Як два місяці минуло, повернулась вона до свого батька, і зробив він те, в чому поклявся. Отож оскільки вона не знала мужа, то це стало звичаєм в Ізраїлі. 40 Щороку дочки Ізраїлю йдуть оплакувати дочку Єфти з Ґілеада, чотири дні на рік.
Апостольський собор в Єрусалимі
15 Через деякий час прийшли якісь люди до Антиохії з Юдеї і почали навчати братів: «Якщо ви не обрізані за звичаєм Мойсеєвим, то не можете бути врятовані». 2 Павло й Варнава не погодилися з цим, і між ними зав’язалася гостра суперечка. Павло й Варнава і ще дехто були обрані йти до апостолів та старійшин у Єрусалим, і там обговорити це питання.
3 Церква вирядила їх в дорогу, і вони рушили через Фінікію та Самарію. По дорозі вони розповідали людям, як поганам потрібно було прийти до істинного Бога. Ці розповіді скрізь викликали радість поміж братів. 4 Коли вони прибули до Єрусалиму, їх радо зустріли церква, апостоли й старійшини, а вони розповіли про все, що Бог зробив разом із ними. 5 Дехто з віруючих, ті, хто належали до фарисеїв, встали й мовили: «Погани мусять бути обрізані, вони зобов’язані виконувати Закон Мойсеїв!»
6 Тоді апостоли й старійшини зібралися разом, щоб вирішити це питання. 7 Після довгих обговорень Петро встав і сказав: «Браття, ви знаєте, що в найперші дні Бог обрав серед вас мене. Він зробив так, щоб саме з моїх уст погани почули Благовість і повірили. 8 Бог, Якому відкриті серця, засвідчив їм Свою прихильність, давши їм Дух Святий, як раніше нам. 9 Бог не зробив ніякої різниці між ними й нами, Він очистив серця їхні вірою. 10 А раз так, то нащо ж ви Бога випробовуєте? Навіщо намагаєтеся на шиї цих учнів накинути ярмо[a], якого ні самі ми, ані наші предки не були спроможні нести? 11 Але милістю Господа Ісуса вони вірять, щоб бути спасенними так само, як ми».
12 Запала мовчанка. Вони уважно слухали розповідь Варнави й Павла про всі ті знамення й чудеса, які Бог чинив через них перед поганами.
13 Коли вони скінчили розповідати, встав Яків і сказав: «Браття, послухайте мене. 14 Симон розповів нам, як Бог уперше виявив Своє любов до поган, коли прийняв їх до Себе, щоб стали вони Його людьми. 15 Слова пророків узгоджуються з цим. Адже написано:
16 „Я повернусь після того
і відбудую занепалий дім Давидів.
Я підніму його з руїн
і наново поставлю,
17 щоб і решта людства,
які будуть покликані іменем Моїм,
могли шукати Господа.
Отак мовить Господь,
Який зробив все це.(A)
18 І це було відоме в віках”[b].
19 Через те, я вважаю, ми не повинні відштовхувати поган, які приходять до Бога. 20 Натомість ми повинні написати їм і застерегти їх від вживання їжі, споганеної бовванами, від перелюбу, від м’яса удушених тварин та крові.
21 Вони не повинні цього робити, бо в кожному місті з давніх-давен є ті, хто проповідують Закон Мойсея, та читають його щосуботи у синагогах».
Послання до віруючих-неюдеїв
22 Тоді апостоли та старійшини разом з усією церквою вирішили обрати з-поміж себе тих, кого вони пошлють до Антиохії разом з Павлом та Варнавою. Вони обрали Юду, якого ще звали Варсавою, та Силу—чоловіків, котрих поважали брати. 23 Через них передали такого листа:
«Апостоли й старійшини, ваші брати шлють вітання братам з поган в Антиохії, Сирії та Кілікії.
Любі Брати,
24 Ми чули, що дехто звертається до вас від нашого імені й своїми словами турбує і бентежить вас, але все те робилося без наших вказівок. 25 Усі ми згодилися й вирішили обрати з-поміж себе людей і послати їх до вас разом з нашими любими друзями Варнавою та Павлом. 26 Вони віддали своє життям в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. 27 Тож ми посилаємо Юду й Силу, і вони на словах перекажуть вам те саме. 28 Для Святого Духа й для нас добре не обтяжувати вас нічим більшим, ніж ці необхідні речі:
29 Не вживайте того, що було принесене в пожертву бовванам,
від вживання крові, м’яса задушених тварин та від розпусти.
Якщо ви вбережете себе від таких вчинків, то робитиме добре.
Бувайте здорові».
30 Коли посланці Варнава, Павло, Юда й Сила прибули до Антиохії, вони зібрали віруючих і вручили їм листа. 31 Ті прочитали й дуже зраділи такій підтримці. 32 Юда й Сила, які самі були пророками, багато говорили з братами, підтримуючи й зміцнюючи їхню віру. 33 Вони пробули там деякий час, а потім браття відпустили Юду й Силу з миром, і вони повернулися до тих, хто послав їх. 34 [Однак Сила вирішив залишитися там][c].
35 Але Павло й Варнава залишилися в Антиохії. Разом з багатьма іншими вони навчали народ Слова Божого й Благовісті Господній.
Друга подорож Павла
36 За кілька днів по тому, Павло сказав Варнаві: «Давай повернемося до братів наших у всіх тих містах, де ми проповідували Слово Господа, й подивимося, як їм живеться».
37 Варнава хотів узяти з собою Іоана, якого ще називали Марком, 38 але Павло не вважав, що буде краще взяти з собою того, хто кинув їх у Памфилії і не пішов з ними на працю. 39 Між Павлом та Варнавою виникла незгода, і як наслідок, вони вирушили кожен своїм шляхом. Варнава взяв Марка й поплив з ним до Кіпру.
40-41 Павло обрав Силу і вони пішли через Сирію та Кілікію, допомагаючи церквам зміцнюватися, а браття з Антиохії доручили їх піклуванню Господа.
Два кошики з фіґами
24 Господь показав мені два кошики з фіґами, що стояли перед храмом Господнім. Було це після того, як Навуходоносор, цар Вавилона, вислав із Єрусалима[a] Єгояхина[b], сина Єгоякима, царя Юдеї, а також із ним вельможу юдейського і ремісників, і ювелірів, і привів їх до Вавилона. 2 В одному кошику були дуже добрі фіґи, найкращі. А в другому—дуже погані, які не можна було їсти—такі негодящі.
3 І спитав мене Господь: «Що ти бачиш, Єреміє?» Я відповів: «Добрі фіґи—дуже добрі, а погані—такі погані, що й не можна їсти». 4 І слово Господа дійшло до мене. Він сказав: 5 «Ось що Господь Бог Ізраїлю каже: „Як над цими добрими фіґами, так само Я зглянуся над вигнанцями юдейськими, яких із цього місця вигнано було в халдейську землю. 6 З прихильністю наглядатиму за ними й поверну їх назад до цієї землі. Я відбудую народ цей й не руйнуватиму більше і не викорінюватиму. 7 Я дам їм серце, щоб Мене пізнали, що Я—Господь. Вони народом Моїм будуть, а Я—Богом їхнім. Кажу це, бо вони повернуться до Мене всім серцем”».
8 Що ж до поганих фіґ, що їх не можна їсти, то ось що Господь каже: «Ось як Я чинитиму з Седекією, царем юдейським та вельможами його, і з тією рештою, хто лишився в Єрусалимі, в цьому краю, та з тими, хто мешкає в Єгипті. 9 Я їх виставлю на острах і огиду для царств усієї землі. У всіх на очах терпітимуть вони наругу, ставши притчею во язицех, посміховиськом і прокляттям по всіх землях, куди Я їх повиганяю. 10 Я нашлю на них війну, голод і хворобу, доки не буде вигублено цей народ нікчемний із землі, яку Я віддав їм і батькам їхнім».
Повчання Ісуса про розлучення
(Мт. 19:1-12)
10 І пішовши звідти, Ісус прийшов до країни юдейської та землі по той бік Йордану. І знову натовп зібрався навколо Нього, тож навчав Він людей за звичаєм Своїм. 2 Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю?» 3 Ісус відповів: «Що вам Мойсей заповідав?» 4 Вони кажуть: «Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа»[a].
5 Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших. 6 Від самого початку створення світу, Господь „створив людей чоловіком і жінкою”(A). 7 Ось чому „чоловік покине своїх батька та матір і з’єднається з дружиною своєю. 8 І стануть вони єдиною людиною”(B), і більше не буде їх двоє, а буде одна плоть. 9 Отож ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом». 10 Коли вони були в домі, учні знову запитали Його про це. 11 І Він сказав їм: «Хто розлучається зі своєю дружиною й одружується з іншою жінкою, той грішить і чинить перелюб. 12 І якщо жінка розлучається з чоловіком своїм і бере шлюб з іншим, також й сама чинить перелюб».
Ісус благословляє дітей
(Мт. 19:13-15; Лк. 18:15-17)
13 Люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Але учні Його почали дорікати їм. 14 Коли Ісус побачив це, то розгнівався й сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони.
15 Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде». 16 Ісус пригорнув дітей, поклав на них руки і благословив їх.
Ісус розмовляє з багатим чоловіком
(Мт. 19:16-30; Лк. 18:18-30)
17 Коли Ісус вирушив у путь, до Нього підбіг один чоловік і, упавши на коліна, запитав: «Вчителю Добрий, що мушу я робити, аби успадкувати вічне життя?» 18 На те Ісус йому сказав: «Чому ти називаєш Мене Добрим? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. 19 Тобі відомі заповіді: „Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, не чини кривди, шануй батька й матір своїх”(C)».
20 Той відповів: «З юності я дотримуюся цих заповідей». 21 Ісус подивився на чоловіка, сповнений любові до нього, сказав: «Одного тобі бракує: піди й продай усе, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним. І тоді матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».
22 Той чоловік глибоко засмутився, бо був він дуже багатий. 23 Ісус подивився на Своїх учнів й мовив до них: «Тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже!»
24 Учні були здивовані Його словами, та Ісус повторив: «Діти мої, як важко ввійти в Царство Боже! 25 Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже». 26 Учні були ще дужче вражені і казали один одному: «То хто ж тоді може бути спасенний?» 27 Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».
28 Тоді Петро промовив до Ісуса: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою!» 29-30 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, матір, батька, дітей або господарство своє заради імені Мого та Євангелія, ще в цьому житті одержить у сто разів більше помешкань, братів, сестер, матерів, дітей і ланів, так само, як і переслідувань, а також—нагороду вічного життя в прийдешні часи. 31 Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».
Ісус говорить про Свою смерть і воскресіння
(Мт. 20:17-19; Лк. 18:31-34)
32 Сталося це по дорозі до Єрусалиму. Ісус ішов попереду. Його учні були збентежені, а ті, котрі йшли позаду, відчували страх. Знову Ісус відкликав дванадцятьох і почав розповідати їм про те, що має статися з Ним в Єрусалимі: 33-34 «Ми йдемо до Єрусалиму. Там Сина Людського буде віддано до рук головних священиків та книжників. Вони засудять Його на смерть і віддадуть поганам. Ті збиткуватимуться з Нього, плюватимуть на Нього й битимуть Його батогами, а потім вб’ють. Але через три дні Він воскресне з мертвих».
Прохання синів Зеведеєвих
(Мт. 20:20-28)
35 Яків та Іоан, сини Зеведеєві, підійшли до Ісуса й кажуть: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив для нас те, про що ми попросимо Тебе». 36 Ісус запитав їх: «Що ж ви бажаєте, щоб Я зробив для вас?» 37 А вони кажуть: «Дозволь нам розділити з Тобою велику славу Твою: дозволь одному з нас сидіти по праву руку від Тебе, а другому—по ліву».
38 Ісус відповів: «Ви не знаєте, про що просите! Чи зможете ви випити чашу[b] страждань, яку Я випити маю, і прийняти таке хрещення[c], яке Я приймаю?» 39-40 Вони відповіли: «Так, ми зможемо». Тоді Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам, ви вип’єте з чаші, яку Я питиму, і приймете таке хрещення, яке Я приймаю, але кому сидіти від Мене праворуч чи ліворуч—те не Мені вирішувати. Господь приготував ці місця для обранців Своїх».
41 Почувши це, інші десять учнів розгнівалися на Якова та Іоана. 42 Тоді Ісус покликав їх до Себе і сказав: «Ви знаєте, що погани обирають правителів, які люблять показувати владу свою над людьми, а їхні намісники гноблять народ. 43-44 Але ж не так має бути між вами: хто хоче бути великим, хай стане слугою для вас; хто хоче стати першим серед вас, хай буде рабом для всіх. 45 Бо навіть Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому служити іншим й віддати життя Своє як викуп за багатьох».
Зцілення сліпого
(Мт. 20:29-34; Лк. 18:35-43)
46 Опісля прийшли вони до Єрихона, а коли Ісус виходив з того міста в супроводі Своїх учнів та великого натовпу, при дорозі сидів сліпий жебрак Вартимей, син Тимеїв. 47 Почувши, що Ісус із Назарета проходить повз, він загукав: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною!» 48 Багато людей почали докоряти йому, щоб він замовк. Але він гукав ще голосніше: «Сину Давидів, змилуйся наді мною!»
49 Тоді Ісус зупинився й сказав: «Підведіть його до Мене!» Люди покликали сліпого, кажучи: «Радій! Підведися, бо Ісус кличе тебе». 50 Сліпий, скинувши верхню одежину, швидко підвівся й підійшов до Ісуса. 51 Христос запитав його: «Що ти хочеш, щоб Я зробив для тебе?» Жебрак сказав: «Учителю, я знову хочу бачити». 52 Тоді Він промовив: «Іди! Твоя віра врятувала[d] тебе». І тієї ж миті жебрак прозрів і подався вслід за Ісусом по дорозі.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International