M’Cheyne Bible Reading Plan
Три коліна повертаються додому
22 Тоді скликав Ісус коліна Рувима, Ґада та половину коліна Манассії[a]. 2 Він сказав їм: «Ви виконали все, що Мойсей, слуга божий, звелів вам, і дослухалися голосу Мого у всьому, що Я наказував. 3 Ви не залишали братів своїх увесь цей час, аж по сьогодні, й виконували всі веління Господа вашого Бога. 4 А тепер Господь, Бог ваш, дав безпеку братам вашим, як він і обіцяв їм. Отож тепер повертайтеся до своїх осель, на землю, яку Мойсей, слуга Божий, дав вам по той бік Йордану. 5 Але пильнуйте за використанням заповітів та законів, які Мойсей, слуга Божий, дав вам: любіть Господа Бога свого, йдіть шляхами його, дотримуйтесь його заповітів і служіть йому всім серцем, усією душею».
6 Потім Ісус благословив їх і відпустив. І розійшлися вони по своїх домівках. 7 Мойсей віддав півколіну Манассієвому землі в Башані, а другому півколіну Ісус віддав землі поруч із братами-ізраїльтянами на захід від Йордану. Тож Ісус відпустив їх додому, благословивши. 8 Він сказав їм: «Повертайтеся додому з багатствами великими, з отарами численними, зі сріблом та золотом, з одягом усіляким. Розділіть із братами те, що здобули в бою». 9 Отож люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассії залишили ізраїльтян коло міста Шило, в землі Ханаанській, і повернулися до Ґілеада, на рідну землю, яку віддав їм Мойсей за велінням Господа.
10 Як прийшли вони до Ґелілота, що біля Йордану на землі Ханаанській, то сини Рувима, Ґада й половини коліна Манассії побудували там вівтар неподалік від Йордану. Вівтар той був краси надзвичайної. 11 Ізраїльтяни почули, що люди Рувима, Ґада та половини коліна Манассія збудували вівтар на землі Ханаанській біля Ґелілота неподалеку від Йордана на боці ізраїльтян. 12 Як почули про це ізраїльтяни, то вся громада зібралася у місті Шило, щоб виступити проти них війною.
13 Тоді ізраїльтяни послали священика Фінегаса, сина Елеазарового, до синів Рувима, Ґада й половини коліна Манассії в землю Ґілеадську. 14 З ним вирушили десять старійшин—по одному від кожного ізраїльського коліна, та кожен із них був главою свого коліна між кланів ізраїльських.
15 І пішли вони до людей Рувима, Ґада та половині коліна Манассії у Ґілеад. І сказали вони їм: 16 «Уся громада Господня таке каже: „Чому ви повстали проти Бога Ізраїля, відвернулися від Господа, спорудивши вівтар у теперішньому заколоті своєму проти Господа? 17 Чи не досить з нас провини в Пеорі? Ми ще той гріх з себе не змили, хоча чума і впала на громаду Господню. 18 А ви тепер відвертаєтеся від Господа? Якщо ви повстанете проти Господа сьогодні, завтра Він розгніваєтеся на весь ізраїльський рід. 19 Якщо ж земля, яку ви одержали, нечиста, тоді йдіть на землю Господню, де стоїть намет Господній і оселяйтеся серед нас. Але ж не поставайте проти Господа або проти нас, споруджуючи собі вівтар інший, ніж вівтар Господа Бога нашого.
20 Хіба не впав гнів Господній на всю ізраїльську громаду, коли Ахан, син Зери, не виконав наказу й не знищив прокляте майно? Чи гнів Господній упав тоді не на всю громаду ізраїльську? Так, не тільки Ахан поплатився життям за той гріх”».
21 Тоді люди Рувима, Ґада й половини коліна Манассії відповіли старійшинам ізраїльських родин: 22 «Господь—наш Бог[b]! Ще раз проголошуємо ми, що Господь—наш Бог! Він знає! І нехай сам Ізраїль знає! Якщо у вчинку нашому заколот або злочин проти Господа, хай ніщо не врятує нас сьогодні.
23 Якщо збудували ми собі вівтар, щоб від Господа відвернутися й приносити жертви всеспалення та хлібні офіри або ж принести мирну жертву, то хай Сам Господь нас покарає. 24 Ні, ми зробили це, бо боялися й думали, що одного дня ваші нащадки скажуть нашим: „Ви не можете молитися Господу, Богу Ізраїля”. 25 Вони могли сказати: „Бог проклав між нами кордон рікою Йордан між нами й вами, синами Рувимовими та Ґадовими, тож не бути вам частиною Ізраїля”. Тобто ваші нащадки можуть змусити наших дітей відступитися від віри в Господа.
26 І тоді ми вирішили: „Збудуймо собі вівтар не для офіри всеспалення або пожертв. 27 Хай він буде свідоцтвом між нами й вами для наших прийдешніх поколінь, що ми відправляємо службу Господу перед лицем Його офірами всеспалення, жертвами та мирними офірами. І щоб у майбутньому нащадки ваші не сказали нашим нащадкам: „Він не є наш спільний Господь”. 28 Тож ми подумали: „Якщо колись у майбутньому вони скажуть таке нам або нащадкам нашим, то ми відповімо: „Подивіться на цю точну копію вівтаря Господнього, яку збудували наші предки не для офір всеспалення чи пожертв, а як свідоцтво між нами і вами”.
29 Ми й гадки не мали повставати проти Господа й відвертатися та відступати від Нього нині, коли збудували вівтар для жертв всеспалення, та хлібних пожертв. Таким є тільки вівтар Господа Бога нашого, що стоїть перед наметом Його”».
30 Коли священик Фінегас і вожді громади, глави колін, які були з ним, почули слова Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів, вони були задоволені. 31 Тоді священик Фінегас, син Елеазара, промовив до Рувимових, Ґадових та Манассієвих синів: «Тепер ми бачимо, що Господь—з нами, оскільки ви не ослухалися Всевишнього в цій справі. Зараз ви врятували ізраїльтян від кари Господньої».
32 Священик Фінегас, син Елеазара, й вожді повернулися від Рувимових та Ґадових синів із землі Ґілеадської до землі Ханаанської і про все розповіли. 33 Ізраїльтяни були втішені розповіддю й благословили Бога. І більше вони ніколи не говорили про те, щоб піти війною проти Рувимових та Ґадових синів і вигубити їхню землю. 34 Рувимові та Ґадові сини назвали той вівтар так: «Це, справді, є свідчення між нами, що наш Господь—то Бог».
Дух Святий сходить на апостолів
2 Коли настала П’ятидесятниця, всі вони зібралися разом у одному місці. 2 Несподівано з неба долинув звук, подібний до завивань лютого вітру. Він заповнив увесь будинок, де були апостоли. 3 Вони побачили щось подібне до язиків вогню, що осіли на кожному з них. 4 І всі вони сповнилися Духом Святим, та почали говорити іншими мовами, бо Святий Дух дав їм таку здатність.
5 У той час побожні юдеї з усіх країн світу жили в Єрусалимі. 6 Коли пролунав цей звук, зібрався великий натовп, і всі люди дивувалися з цього, бо кожен із них почув свою рідну мову.
7 Люди були вражені. Вони здивовано перепитували один одного: «Чи всі ці люди, які розмовляють, не ґалилеяни? 8 Як же могло таке статися, що тепер кожен із нас чує від них свою рідну мову? 9-11 Серед нас же тут парфяни, мидяни й еламіти! Тут мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту і Азії, Фриґії та Памфилії, з Єгипту і лівійських земель поблизу Кирени, гості з Рима, як юдеї, так і новонавернені, критяни й араби. Ми всі чуємо, що ці люди говорять про величні Божі діла нашими рідними мовами!»
12 Усі присутні були здивовані й збентежені, та все перепитували одне одного: «Що б це могло означати?»
13 А інші навпаки, насміхалися з них, говорячи: «Вони випили надто багато вина».
Петрова проповідь
14 Тоді Петро встав з одинадцятьма апостолами, і голосно звернувся до людей: «Брати юдейські і ви всі, хто мешкає в Єрусалимі, дозвольте сказати, що це все означає. Добре вслухайтеся в мої слова! 15 Ці люди не п’яні, як ви думаєте, адже тільки дев’ята ранку. 16 А сталося якраз те, про що пророк Йоїл говорив:
17 „В останні дні,—говорить Бог,—
Я проллю Мій Дух на всіх людей,
і ваші сини і дочки будуть пророкувати,
а ваші юнаки бачитимуть з’яви,
старим же снитимуться сни.
18 Так, у ті дні Я проллю Дух Мій
на слуг Моїх: чоловіків і жінок—
і ті почнуть пророкувати.
19 Знамення покажу Я в небесах,
і знаки різні на землі:
кров і вогонь, і клуби диму.
20 Сонце стане темним, а місяць—кривавим
у переддень великого і славного приходу Господа.
21 Та кожен, хто вірить у Господа[a],
буде помилуваний”.(A)
22 Ізраїльтяни, послухайте мої слова: Ісус із Назарета був Чоловіком, Якого Бог прославив перед вами чудесами і знаменнями. Усе це Бог чинив серед вас Його руками. Ви й самі це знаєте. 23 Ісус був виданий вам з певною метою і передбаченням Божим. Але ви, руками лихих людей, вбили Його, розіп’явши на хресті. 24 Бог звільнив Його від смертельних страждань і воскресив із мертвих, бо смерть не могла втримати Його. 25 Адже ще Давид говорив про Нього:
„Я завжди бачив Господа перед собою.
Він незмінно праворуч від мене,
щоб я був у безпеці.
26-27 І через це радіє моє серце і вуста мої радіють,
і тіло моє буде жити з надією,
тому що не залишиш Ти мою душу у країні мертвих[b],
Ти не даси Своєму Святому[c] зазнати тління.
28 Ти відкрив мені дороги життя.
Ти наповниш мене радістю у присутності Своїй”».(B)
29 «Брати мої,—продовжував Петро,—я можу розповісти вам довірчо про Давида, нашого патріарха. Він помер і був похований. Могила його тут із нами й сьогодні. 30 Але він був пророком і знав, що Бог пообіцяв йому посадити на його трон одного з Давидових нащадків[d]. 31 Він дивився в майбутнє, маючи на увазі Ісусове воскресіння, коли говорив:
„Душа Його не залишиться в країні мертвих,
і тіло Його не зазнає тління”.
32 Бог воскресив Ісуса, і всі ми були свідками цього. 33 Ісус був вознесений на Небеса і зараз знаходиться по праву руку від Бога. Христос одержав обіцяний Дух Святий від Отця, і пролив його неначе дощ. Саме це ви зараз бачите і чуєте. 34-35 Адже Давид не вознісся на Небеса, але сам він говорив:
„Господь мовив до Господа мого:
Сядь по праву руку від Мене,
доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх”[e].(C)
36 Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!»
37 Почувши це, люди були дуже засмучені. Вони запитали Петра й інших апостолів: «Браття, що нам робити?»
38 Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа. 39 Бо ця обітниця для вас і для ваших дітей, і для всіх, хто далеко. Це обітниця для всіх, кого Господь Бог наш кличе до Себе».
40 І ще багато чого говорив Петро, застерігаючи людей, і молив їх: «Рятуйтеся від цього лукавого роду!» 41 Хто сприйняв Петрове послання, той охрестився. Близько трьох тисяч людей додалося до числа віруючих того дня.
Життя перших християн
42 Віруючі присвячували життя своє вивченню вчення апостолів. Вони їли разом[f] і молилися разом. 43 Пошана до Бога перебувала в серці кожного з них, й багато чудес і знамень чинили апостоли. 44 Всі віруючі були разом і ділилися всім, що мали. 45 Вони продавали своє майно і власність, та розподіляли їх між усіма за потребою кожного. 46 Щодня вони всім товариством зустрічалися в храмі. Вдома вони розламували хліб і їли разом. І були вони щасливі й щирі серцями. 47 Віруючі славили Бога і втішалися з того, що всі люди добре ставилися до них, й щодня Господь додавав до їхньої спільноти тих, хто спаслися.
Порушення Угоди
11 Це послання було Єремії від Господа. 2 Почуйте слова Заповіту цього: «Скажи їх людям Юдеї та мешканцям Єрусалима». 3 Скажи їм: «Ось, що Господь Бог Ізраїлю каже: „Проклятий той, хто не слухає Заповіту цього. 4 Його Я дав батькам вашим, коли виводив їх із землі Єгипетської, з печі залізної. Сказав Я їм: „Слухайте Мене і робіть те, що наказую вам. Тоді ви будете Моїм народом, а Я—Богом вашим”».
5 Я сказав так, щоб здійснилася клятва, якою присягнувсь Я батькам вашим: дати землю їм, що точиться молоком і медом, як воно і нині є. І відповів я, Єремія: «Хай так і буде, Господи».
6 Тоді Господь сказав до мене: «Оголоси це по містах Юдеї й на вулицях Єрусалима: „Почуйте слова Заповіту цього і виконуйте їх. 7 Бо справді я попереджав батьків ваших невтомно від того дня, як вивів їх із землі Єгипетської, аж донині. Щодня Я попереджав їх: „Підкоритеся волі Моїй!” 8 Але ж не слухали вони Мене, жили вперто в затятості лихих сердець своїх. Тож Я навів на них усе згадане у Заповіті, як і наказував, та все ж вони уваги не звертали”».
9 Тоді Господь сказав мені: «Викрито змову між людьми Юдеї та мешканцями Єрусалима. 10 Вони повернулися до злочинів, що їхні батьки чинили, зреклися слова Мого. Й пішли вони за іншими богами, щоб їм служити. Дім Ізраїлю й дім Юди порушили Угоду Мою, що Я уклав з батьками їхніми».
11 Тож ось що Господь каже: «Наведу на них кару, якої неможна буде уникнути. Вони молитимуть Мене, та Я не слухатиму. 12 Тоді міста Юдеї та мешканці Єрусалима підуть і благатимуть богів, яким вони спалюють запашне куріння, але ті не врятують їх від страждань. 13 Бо в тебе, Юдо, в кожному місті бог, на кожній вулиці Єрусалима—інший вівтар. Ті вівтарі зведені для ганьби—для воскурення ладану Ваалу.
14 А щодо тебе, Єреміє, не молися за людей цих, не промовляй за них ні благання, ані молитви, бо не слухатиму Я, коли звертатимуться до Мене в стражданнях своїх.
15 Яке право моє Моя улюблена Юдея
бути в Моєму храмі після того,
як вчинила ти так багато лихого?
Чи думаєш, що клятви й плоть свята пожертв
можуть зняти з тебе погань і відвернути нещастя?
Чи зможеш ти кари уникнути кров’ю пожертв?
16 Тебе назвали „пишною маслиною”,
прекрасною, з плодом достиглим.
Із ревінням могутньої бурі,
запалить Він вогонь на ній і гілля її запалає[a].
17 І Бог Всемогутній, який посадив тебе,
прорік тобі страждання за те зло,
що скоїли народи Ізраїлю та Юдеї.
Вони самі собі лиха завдали,
розгнівавши Мене воскуреннями на честь Ваалу».
Змова проти Єремії
18 Господь дав мені знати, що люди Анатота[b] чинили зговір проти мене і я довідався, що вони зговорилися проти мене. 19 До цього я був немов покірливе ягня, що на заріз ведуть; не знав я, що змовилися вони проти мене. Вони сказали: «Давайте дерево з плодами знищимо, хай пам’ять про нього згине». 20 Але Господь Всемогутній, суддя справедливий, знавець людських бажань, людських сердець, дай мені побачити Твою відплату їм, бо справу свою я Тобі віддав.
21 Тож ось що Господь каже про людей Анатота, які прагнуть тебе вбити, повторюючи: «Якщо ж ти перестанеш пророкувати ім’ям Господа, тоді не вб’єм тебе». 22 Тож ось що Всемогутній Господь каже: «Я покараю їх, молоді загинуть у бою, сини їхні й дочки загинуть від голоду. 23 Нікого з них не лишиться, бо напущу Я кару на людей Анатота».
Притча про десятьох дівчат
25 «Того дня Царство Боже буде подібне до десятьох дівчат, які взяли свої світильники й вийшли назустріч нареченому. 2 П’ятеро з них були легковажні, а інші п’ятеро—розумні. 3 Легковажні взяли світильники та забули олію для них. 4 Розумні ж разом із світильниками прихопили й олію в глечиках.
5 Оскільки наречений забарився, вони почали дрімати і позасинали. 6 Опівночі хтось загукав: „Дивіться! Он наречений іде! Зустрічайте його!” 7 Тієї ж миті усі дівчата підхопилися й приготували свої світильники. 8 І легковажні попросили в розумних: „Дайте нам трохи олії. Наші світильники гаснуть!” 9 Але у відповідь ті мовили: „Не можемо, бо на всіх не вистачить. Краще йдіть і придбайте собі у крамаря”.
10 Поки ті ходили купувати олію, з’явився наречений, і дівчата, які залишилися й були готові, вирушили з ним на весілля. Коли ж вони прийшли, то зачинили за собою двері. 11 Зрештою з’явилися й ті дівчата, які ходили по олію, і кажуть: „Господарю! Господарю! Відчини нам двері!” 12 Але той відповідає: „Істинно кажу вам: я вас не знаю!” 13 Отже, будьте пильними, бо вам не відомий день і час, коли Син Людський прийде».
Притча про таланти
(Лк. 19:11-27)
14 «Царство Боже подібне до того чоловіка, який перш ніж рушити в подорож, покликав своїх слуг і доручив їм пильнувати своє майно. 15-16 Одному він дав п’ять талантів[a], другому—два, а третьому—один. Кожного наділив за здібностями та й поїхав. Одразу ж той, що одержав п’ять талантів, пустив їх в обіг і заробив іще п’ять. 17 Так само зробив і той, який одержав два таланти. Він також вклав їх у справу й заробив ще два. 18 А третій, який одержав один талант, пішов і закопав гроші в землю.
19 Багато часу минуло, поки господар повернувся і зажадав їхнього звіту. 20 Чоловік, який одержав п’ять талантів, приніс до господаря його п’ять талантів і ще п’ять зароблених, мовивши: „Господарю, ти доручив мені п’ять талантів, а ось іще п’ять, що я заробив”. 21 Тоді той сказав йому на це: „Гарна праця, ти добрий і вірний слуга! Оскільки ти добре впорався з цією малою сумою, я доручу тобі велику. Іди й розділи разом зі мною цю радість”.
22 Тоді підійшов той слуга, який одержав два таланти від свого господаря, і мовив: „Господарю, ти доручив мені два таланти, а ось іще два, що я заробив”. 23 Хазяїн відповів йому на це: „Молодець! Ти добрий і вірний слуга! Ти добре впорався з цією малою сумою. Отже, я доручу тобі більшу. Іди й розділи зі мною цю радість”.
24 І підійшов до нього той, який одержав один талант, і мовив: „Господарю, я знаю, що ти жорстокий. Збираєш урожай там, де нічого не садив, жнеш там, де нічого не сіяв. 25 Тому я злякався і пішов та й закопав гроші в землю. Ось, забери своє!”
26 У відповідь той мовив: „Ти поганий і ледачий слуга! Знаєш, що я збираю врожай там, де не садив, і жну там, де не сіяв. 27 Тобі слід було пустити гроші в обіг[b], то ж повернувшись, я б і своє одержав, і прибуток мав. 28 Заберіть у нього талант і віддайте тому, хто має десять. 29 Кожному, хто має, додасться ще більше і матиме він надміру, а у того, в кого нічого не має, відніметься і той дріб’язок, що йому належить. 30 Нікчемного слугу киньте геть в темряву кромішню, туди, де плач і скрегіт зубів від болю”».
Син Людський судитиме світ
31 «Коли Син Людський прийде у славі Своїй з усіма Ангелами Своїми, Він сяде на троні Своєму величному. 32 І тоді зберуться перед Ним усі народи, і Він розділить людей, як пастух відділяє овець від кіз у стаді своєму. 33 Він збере овець праворуч від себе, а кіз—ліворуч. 34 І тоді Цар промовить до тих, хто праворуч: „Прийдіть, благословенні Отцем Моїм і успадкуйте Царство, призначене вам від дня створення світу. 35-36 Це вам нагорода, бо голодного Мене ви нагодували, а спраглого напоїли. Перехожому Мені дали притулок, нагого вдягнули, хворого доглядали, а коли Я був у в’язниці, ви прийшли провідати Мене”.
37 І тоді праведні запитають: „Господи, коли це ми бачили Тебе голодним і нагодували, а спраглого напоїли? 38 Коли це було, щоб ми перехожому Тобі дали притулок, а нагого вдягнули? 39 Коли ми бачили Тебе недужим, і коли це Ми приходили до Тебе у в’язницю?” 40 Тоді Цар відповість їм: „Істинно кажу вам: все, що ви робили для когось із найменших братів Моїх, ви це робили для Мене”.
41 Тоді скаже Цар до тих, хто буде ліворуч від Нього: „Геть від Мене, ви, прокляті, геть у вогонь вічний, що приготований дияволові та його ангелам. 42 Це вам покарання за те, що голодного Мене ви не нагодували, а спраглого не напоїли. 43 Перехожому Мені не дали притулку, а нагому не дали ніякої одежини. Коли ж Я був хворий і у в’язниці, ви не подбали про Мене”.
44 І тоді вони у відповідь скажуть: „Господи, коли таке було, щоб ми Тебе бачили голодним чи спраглим, перехожим мандрівником чи нагим, хворим чи ув’язненим—і не допомогли Тобі?” 45 А Він їм на те: „Істинно кажу вам: щоразу, коли ви відмовляли в допомозі одному з братів Моїх найменших, ви відмовляли й Мені”. 46 І приймуть тоді всі неправедні вічну кару, а праведні—вічне життя».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International