M’Cheyne Bible Reading Plan
П’ятеро царів вирушають проти Ісуса
10 Почув Адоніцедек, цар єрусалимський, що Ісус захопив Аї, що він ущент зруйнував його, а також про те, що зробив він з Єрихоном та його царем, а ще й про те, що люди Ґівеона (а жили вони поруч) уклали мир з Ізраїлем. 2 І сам він, і люди його жахнулися. Бо ж Ґівеон був великим містом, подібним царським містам, і був він навіть більше за Аї, і всі чоловіки в ньому були добрими воїнами.
3 Отож Адоніцедек, цар єрусалимський, направив послання Гогаму, цареві хевронському, Піраму, цареві ярмутському, Яфії, цареві лахиському, Девіру, цареві еґлонському: 4 «Прийдіть і допоможіть мені напасти на Ґівеон, бо уклали ґівеонці мир з Ісусом та ізраїльтянами».
5 Тоді п’ять аморійських царів: єрусалимський, хевронський, ярмутський, лахиський та еґлонський зібрали свої війська, щоб виступити разом. Вони обклали Ґівеон і пішли на нього війною. 6 Тоді мешканці Гівеона відрядили посланців до Ісуса в табір у Ґілґал з такими словами: «Не полиш нас, рабів своїх. Приходь швидко і врятуй нас, допоможи нам, бо царі аморійські, які живуть у гірській місцевості, зібралися й разом виступили проти нас».
7 Тож Ісус виступив із Ґілґала з усією армією, з кращими воїнами.
Коли сонце зупинилося на небі
8 Господь сказав Ісусу: «Не бійся їх, Я віддам їх у Твої руки. Ти переможеш. Жоден перед тобою не встоїть». 9 Всю ніч ішов Ісус із Ґілґала й напав на ворогів зненацька. 10 Господь посіяв між них страшну паніку. Ізраїльтяни одержали велику перемогу під Ґівеоном. І погнали їх ізраїльтяни дорогою, що веде в гори, аж ген до Бет-Горона і били їх протягом усієї гонитви до Азеки і Маккеди. 11 А як втікали вони від ізраїльтян по дорозі з Бет-Горона до Азеки, Господь наслав на них кам’яний град з небес. І всіх повбивало. Більше людей загинуло від того граду, ніж від мечів ізраїльських.
12 І тоді звернувся Ісус до Господа і було це того дня, коли Господь віддав аморійців ізраїльтянам. І сказав він перед усім людом Ізраїля:
«О сонце, зупинись над Ґівеоном.
І Місяцю, стій над долиною Айжалонською».
13 І Сонце стало, і Місяць зупинився, і були нерухомі, аж поки сини Ізраїля не перемогли ворогів своїх. Хіба не так записано в книзі Яшар[a]? Сонце зупинилося посеред неба і нерухомо стояло цілий день. 14 Ніколи такого не траплялося ні до, ні після, щоб Господь послухався людину. Бо то Господь воював за Ізраїль.
Страта п’яти царів
15 Потім Ісус повернувся до свого табору в Ґілґалі з усіма ізраїльтянами. 16 П’ятеро ж тих царів утекли й переховувалися в печері Маккеда. 17 Ісусу доповіли: «Ми знайшли п’ятьох царів, що переховуються в печері Маккеда».
18 Ісус сказав так: «Треба завалити великим камінням вхід до печери й поставити вартових. 19 Самі ж там не лишайтеся. Переслідуйте ворогів своїх, нападайте на них ззаду. Не дайте їм увійти в їхні міста, бо Господь наш перемогу над ними нам віддав».
20 Ісус та ізраїльтяни безжалісно розгромили ворога, розбили його вщент, хоча декому вдалося втекти й проникнути в свої укріплені міста. 21 І коли люди Ізраїля повернулися благополучно до Ісуса в табір у Маккеді, ніхто й кривого слова не смів сказати проти ізраїльтян. 22 Тоді Ісус наказав: «Відкрийте вхід до печери й приведіть Мені з тієї печери п’ятьох царів».
23 Так вони й зробили. І привели до Нього з тієї печери п’ятьох царів: єрусалимського, хевронського, ярмутського, лахиського та еґлонського. 24 Коли тих царів привели до Ісуса, то скликав Він усіх ізраїльтян і наказав своїм воєначальникам: «Підійдіть ближче й поставте ноги їм на шиї». То вони попідходили й поставили ноги на шиї царів. 25 А Ісус сказав їм: «Не бійтеся й не лякайтеся. Будьте мужні й відважні, бо так Господь робитиме з усіма вашими ворогами, з якими ви будете битися».
26 Після слів цих Ісус вбив царів і повісив їх на п’яти деревах, де вони висіли аж до вечора. 27 А як зайшло сонце, Ісус наказав зняти їх з дерев і кинути в ту саму печеру, де вони переховувалися. Потім вхід до печери закидали великим камінням, яке там лежить і досі.
Завоювання південної Палестини
28 Того дня Ісус захопив Маккеду. Він повбивав увесь народ і їхнього царя. Він ущент розбив їх і знищив усе живе. Жодної живої душі не лишилося у місті. З царем Маккеди він вчинив так само, як і з царем Єрихона.
29 Ісус з усім ізраїльським людом пішов з Маккеди до Ливни й напав на це місто. 30 Господь віддав Ізраїлю це місто та його царя. Ізраїльтяни повбивали всіх, жодного в живих не лишивши, а з царем вчинили так само, як і з царем Єрихона.
31 Потім Ісус з усіма ізраїльтянами попрямував з Ливни до Лахиша. І став табором біля нього, а потім атакував. 32 Віддав Господь Ізраїлю перемогу над Лахишом, тож наступного дня захопили вони його. Як і в Ливні, вони повбивали усіх.
33 Тоді на допомогу Лахишу виступив цар Хорам ґезерський, але Ісус розгромив його та його військо, нікого в живих не залишив.
34 Потім Ісус з усім народом ізраїльським попрямував з Лахиша до Еґлона, обложив і атакував його. 35 Того ж дня вони його й захопили, вбили всіх людей і знищили все живе, як і в Лахиші.
36 Тоді Ісус з ізраїльтянами пішов з Еґлона до Хеврона і розпочав проти цього міста битву 37 і захопив його. Вони вбили царя і всіх людей цього міста й навколишніх поселень, не лишивши жодної живої душі, точнісінько як в Еґлоні. Він ущент зруйнував місто, не лишивши нічого живого.
38-39 Потім Ісус та ізраїльтяни повернулися до Девіра й, напавши на місто, захопили його разом з його царем, захопили навколишні поселення. І все живе було вбито і геть знищено, живим ніхто не лишився. Ісус зробив із Девіром та його царем те саме, що вчинив у Хевроні, і так як вчинив він з Ливною та її царем.
40 Ісус переміг увесь край: гори, Неґев[b], західні підгір’я, схили та всіх тамтешніх царів. Жодного живого не залишилося. Він геть знищив усе живе, як Господь Бог Ізраїлю й наказував.
41 Отож Ісус розгромив усіх від Кадеш-Барнеа аж до Ґази, по всій землі Ґошена[c] аж до Ґівеона. 42 Ісус захопив усіх тих царів і землі їхні одним походом, бо Господь Бог Ізраїлю воював на боці Ізраїлю. 43 Потім Ісус і всі ізраїльтяни повернулися у табір під Ґілґалом.
142 Маскіль Давида, коли він був у печері. Молитва.
2 Я кличу Господа!
Благаю Господа мені послати ласку.
3 Я Йому душу виливаю,
розповідаю про усі мої печалі.
4 Коли занепадає дух мій,
Ти знаєш, що мені робити.
Однак, хоча б куди я йшов,
чатують вороги на мене.
5 Поглянь! Немає поруч мене друга,
немає місця, де б відчув себе в безпеці я,
ніхто не переймається: чи я живу, чи вмер.
6 О Господи, Тебе я кликав,
казав, що Ти—моє спасіння,
бо Ти для мене—все, що маю в світі.
7 Прислухайсь до молитв моїх,
адже я немічний, безсилий.
Врятуй мене від тих,
хто по п’ятах іде, вони ж бо дужі.
8 Дай вирватись душі з цієї пастки, де страждає,
аби я міг вславлять Твоє ім’я.
Тоді довкруги зберуться добрі люди,
бо власноруч подбав про мене Ти.
143 Хвальний псалом Давида.
О Господи, почуй мої молитви
і до благань прислухайся моїх!
Прийди на допомогу добрими ділами.
2 Не позивайся зі Своїм слугою,
адже перед Тобою кожен винний.
3 Полює ворог, переслідує мене і хоче вбити,
підштовхує мене в могилу, в морок,
немов мене уже давно нема в живих.
4 Душа і серце завмирають з переляку.
5 Я пам’ятаю все, що Ти колись зробив,
я думаю про всі Твої діла,
кажу про все, що здійснене Тобою.
6 Здіймаю руки у молитвах!
Мов спрагла без дощу земля, Тебе жадаю! Села
7 Благаю дати відповідь мерщій,
тому що дух уже згасає мій.
Не відвертай Свій лик від мене,
інакше я піду до тих, хто спочиває в могилі.
8 Нехай світанки подарують Твою ласку незрадливу,
бо покладаюся на Тебе.
Навчи, яким шляхом іти в житті,
адже життя моє—в Твоїх руках.
9 Врятуй мене від ворогів моїх,
бо я в Тобі вбачаю, Господи, свій прихисток надійний.
10 Навчи, як жити за веліннями Твоїми,
бо Ти—наш Бог.
Нехай Твій добрий дух веде нас у прекрасний край.
11 Даруй мені, о Господи, життя заради імені Твого,
будь милосердний, витягни з біди!
12 Яви Свою любов і ворогів моїх побий,
моїх затятих ворогів згуби, бо я—Твій слуга.
4 «Ізраїлю, якщо ти хочеш повернутись,—
Господь каже,—повернись до Мене,
бовванів забери з очей Моїх
і не ходи за іншими богами.
2 Й коли ти присягатимешся Господом,
й робитимеш це чисто, щиросердно й чесно,
тоді народи Він благословить,
й вони хвалитимуться тим, що сотворив Господь».
3 Бо так Господь каже до мужів Юдеї та Єрусалима:
«Оріть ниву неорану
й не розкидайте зерен серед будяків.
4 Мужі Юдеї та Єрусалима,
змініться, ради Господа,
геть необрізанність ваших сердець[a].
Однак, якщо не зробите цього,
то гнів Мій спалахне, мов той вогонь.
Й тоді його уже нічим не загасити
через гріховність вашого життя».
Вороги з півночі
5 Скажи це усьому народу Юдеї:
В Єрусалимі хай Мої слова почують:
«Сурміть у сурми! Голосно гукайте!
Збираймося разом в міста-фортеці.
6 Піднімем прапори, Сіон[b] щоб попередить.
Втікайте, схованку шукайте, не баріться,
бо з півночі веду біду й руїну[c].
7 Підвівся лев із лігва, вирушає,
уже в путі погуба для народів.
Він з дому вирушив, щоб зруйнувати твій край.
Міста твої спустошені лежатимуть в руїнах.
8 Тож одягни волосяницю
і лементуй, голоси від туги,
адже Господній гнів на нас іще живий.
9 Тоді царя покине мужність,
відвагу втратять всі воєначальники його,
священики злякаються, здивуються пророки».
Так каже Господь.
10 Сказав я: «О Всемогутній Боже! Юдею і Єрусалим Ти справді на слизьке завів. Ти їм казав: „Вам буде мир”,—коли вже меч завис над горлом їхнім».
11 Тоді Юдеї та Єрусалиму скажуть:
«Пекучий вітер[d] з кам’яних пустель повіяв на Мій народ.
Та це не добрий вітер,
мета його—не розвіяти і не очистити.
12 Занадто дужий вітер прилетів до Мене.
Тепер проголошу Я вирок їхній.
13 Мов хмари, ворог здіймається,
мов вихор колісниці його,
а коні його прудкіші від орлів.
Горе нам, бо нас розбито!
14 Єрусалиме, відмий від лиха свої серце,
щоб можна врятувати тебе було.
Як довго ще ти будеш дозволяти
лихим думкам селитися в тобі?
15 Це справді так, бо голос віщує від Дана,
і проголошує лихо від Ефраїмових гір[e].
16 Зробіть, щоб всі народи знали,
оповістіть Єрусалим.
Йдуть вороги здалеку,
бо в облогу взяти міста Юдеї,
лунають їхні крики бойові.
17 Мов варта, що охороняє поле,
вони уже стоять довкола.
Це через те,
що збунтувався проти Мене Єрусалим.
18 Твоє життя й твої діла це покарання спричинили.
Це твоя кара, вона гірка
й вражає в саме серце».
Так каже Господь.
Плач Єремії
19 О мій живіт, о корчусь я від болю,
шалено б’ється моє серце,
і ніяк не можу заспокоїть я його.
Бо звук сурми душа моя почула,
звук сурми бойової й битви грім.
20 Одне нещастя вслід іде за іншим,
авжеж, спустошена моя земля.
Зненацька пошматовано мої намети,
роздерті покривала мої вмить.
21 Як довго бачити мені,
як майорить військовий прапор?
Як довго мушу чути звук сурми?
22 І справді, мій народ дурний,
мене не знає, Бога не шанує[f].
Мов дітлахи дурні, не розуміють геть нічого,
вони розумні тільки до лихого,
але не знають, як творить добро.
Біда
23 На землю глянув я,
але вона була пуста і гола[g],
на небеса—там світла не було.
24 На гори глянув я, вони здригались,
і пагорби тремтіли всі.
25 Поглянув я, а людей ніде немає
й порозліталися усі птахи небесні.
26 Поглянув я, а землю родюча на пустелю обернулась,
усі міста зруйновані лежать від гніву Господа.
27 Кажу це я, бо так Господь каже:
«Оця земля спустошеною буде,
та не дощенту вигублю її.
28 І через це зажуриться земля
і небеса над нею почорніють,
бо Я від рішення Свого не відступлюсь».
29 Від тупоту копит,
від свисту стріл втікає місто кожне.
Ховається народ по печерах[h] та хащах,
здираються на скелі вгору.
Міста покинуто, ніхто там не живе.
30 Юдею, тебе спустошено.
Чого ж у кармазини вбралась?
Пощо наділа ти прикраси золоті?
Навіщо очі густо так нафарбувала?
Даремно ти прикрасила себе.
Твої коханці[i] нехтують тобою,
вони прийшли, аби забрати твоє життя.
31 Бо крик почув я, ніби жінка при пологах,
що корчиться від болю, звук страждань,
немов народжує дитину свою першу.
Я чую крик дочки Сіону,
вона істошно молиться, руки простягла.
І каже: «Горе мені!
Я мужність перед вбивцями втрачаю».
Хто є самим великим у Царстві Небеснім
(Мк. 9:33-37; Лк. 9:46-48)
18 Саме тоді учні підійшли до Ісуса і спитали: «Хто є найвеличнішим у Царстві Божому?» 2-3 Тоді Він покликав до Себе дитину, поставив перед ними й мовив: «Істинно кажу вам, поки ви не змінитесь і не станете мов діти серцем своїм, то ніколи не ввійдете до Царства Небесного. 4 Отже, хто буде покірливим, подібно до цієї малої дитини, той стане найвеличнішим у Царстві Небеснім. 5 Хто приймає таку малу дитину в ім’я Моє, той приймає і Мене».
Ісусові застороги проти гріха
(Мк. 9:42-48; Лк. 17:1-2)
6 «Та якщо хтось введе в гріх одного з малих оцих, які вірують в Мене, то краще було б для нього, щоб почепили йому на шию жорно і втопили в глибокому морі. 7 Горе світу цьому від каменів спотикання[a], бо вони завжди існуватимуть, та горе тому, через кого вони з’являються. 8 Якщо рука твоя чи нога примушує тебе на гріх, відітни її і викинь геть. Краще ввійти у вічне життя калікою, ніж мати обидві руки та ноги, та потрапити у пекло незгасне. 9 Якщо твоє око спричиняє спотикання, виколи його та викинь геть, бо краще ввійти у вічне життя з одним оком, ніж, маючи обидва, бути кинутим до пекельного вогню».
Притча про заблудлу вівцю
(Лк. 15:3-7)
10 «Глядіть, не ставтеся зверхньо до жодного з цих малих дітей, бо кажу Я вам, що їхні Ангели-охоронці на Небі завжди перебувають із Батьком Моїм Небесним. 11 [Бо Син Людський прийшов, щоб врятувати загублених][b].
12 Як ви думаєте, коли хтось із вас має сто овець, і одна з них заблукає, то чи не залишить він оті дев’яносто дев’ять на схилі гори й чи не піде шукати її? 13 Істинно кажу вам: коли він знайде її, то буде їй радий більше, ніж тим дев’яноста дев’ятьом, що не заблукали. 14 Так само й Отець ваш Небесний не хоче, щоб хтось із малих отих дітей заблукав».
Як ставитися до гріхів брата свого
(Лк. 17:3)
15 «Якщо брат твій має гріх проти тебе[c], іди й покажи йому помилку наодинці. Якщо він тебе послухає, то ти повернув собі брата. 16 Якщо ж ні, то візьми ще одного або двох свідків із собою, щоб кожне зауваження було підтверджене устами ще двох або трьох свідків[d]. 17 Якщо ж він відмовиться вислухати, розкажи про все церкві. Якщо ж він і церкву не послухає, то стався до нього як до безбожника чи збирача податків.
18 Істинно кажу вам: коли ви судитиме на землі, те буде судом Божим, а коли ви обіцятиме прощення тут на землі, то буде прощення від Господа[e]. 19-20 І ще істинно кажу вам: якщо двоє з вас тут на землі погодяться про щось і молитимуться про це, хоч би що то було, воно буде здійснене для них Отцем Моїм Небесним. Бо там, де двоє чи троє збираються разом в ім’я Моє, Я теж буду серед них».
Прощення братових гріхів
21 Тоді Петро підійшов до Ісуса й сказав: «Господи, скільки разів я маю прощати свого брата[f], коли він грішить проти мене, може, сім разів?» 22 Ісус йому відповів: «Кажу тобі, що не лише сім разів. Ти мусиш прощати його навіть коли він согрішить проти тебе сімдесят сім разів![g]
23 Отже, Царство Небесне подібне до царя, який вирішив упорядкувати рахунки зі своїми слугами. 24 І як тільки він почав це робити, привели до нього боржника, який був винен десять тисяч талантів. 25 Оскільки той не мав, чим сплатити борг, цар наказав продати його разом з жінкою, дітьми та майном, що той мав, аби повернути гроші. 26 Тоді слуга впав на коліна і почав благати: „Зажди трохи і, клянуся, я поверну все!” 27 І змилосердився цар, простив той борг і відпустив його.
28 Коли слуга пішов, то знайшов одного зі своїх побратимів, який був винен йому сто динарів, схопив того за горло і сказав: „Поверни все, що винен мені!” 29 Той упав на коліна й почав благати: „Зажди трохи, і я поверну все!” 30 Але перший слуга відмовив, пішов і кинув його за грати на весь час, аж доки не сплатить борг.
31 Коли інші слуги побачили, що сталося, то дуже обурились і пішли розповіли про все хазяїну. 32 Цар покликав того слугу й мовив до нього: „Ти—негідний рабе! Я простив тобі весь твій борг, бо ти благав мене! 33 То хіба ти не мусив так само виявити милосердя до свого побратима, як я це зробив?” 34 І, розгнівавшись, він звелів покарати слугу і тримати у в’язниці, аж доки той не сплатить усе вповні. 35 Ось як Мій Отець Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас від усього серця не простить брата чи сестру свою».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International