The Daily Audio Bible
Today's audio is from the NIV. Switch to the NIV to read along with the audio.
Гріх царя Агазії
1 Після смерті Агава Моав повстав проти Ізраїлю. 2 Сталося так, що Агазія випав через ґрати своєї горішньої кімнати в Самарії і поранився. Ось він вирядив посланців, наказавши їм: «Ідіть і запитайте Ваал-Зевава, бога Екрона, чи здолаю я цю рану».
3 Однак Ангел Господній сказав Іллі тишвіту: «Підведись і вийди назустріч посланцям самарійського царя й запитай їх: „Невже немає в Ізраїлі Бога, що ви радитеся з Ваал-Зевавом, екронським богом?”» 4 Тому Господь ось що каже: «Ти не підведешся з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш». І пішов Ілля.
5 Коли посланці повернувся до царя, той спитав їх: «Чому ви повернулися?» 6 Вони відповіли: «Нам вийшов назустріч чоловік і сказав нам, щоб ми повернулися до того царя, який вас послав, і сказали йому про те, що сповістив Господь: „Чи в Ізраїлі немає Бога, що ти посилаєш людей радитися з Ваал-Зевавом? Ось тому ти й не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти справді помреш!”»
7 Цар запитав: «А що ж то за чоловік, що вийшов вам назустріч, який вам таке сказав?» 8 Вони відповіли: «Це був чоловік у шкурі[a], оперезаний шкіряним паском». Цар відповів: «То був Ілля тишвіт».
9 Тоді він послав до Іллі свого командира з загоном із п’ятдесяти воїнів. Підійшов командир до Іллі, що сидів на пагорбі, й мовив: «Божий чоловіче, цар наказав: „Спускайся”». 10 Ілля відповів на це командиру: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят вояків!» І впав з небес вогонь, і пожер командира та його воїнів.
11 Тоді цар послав до Іллі іншого командира з п’ятдесятьма воїнами. Командир звернувся до Іллі: «Божий чоловіче, ось що цар наказує: „Мерщій зійди!”»
12 Тоді Ілля відгукнувся і сказав їм: «Якщо я Божий чоловік, нехай тоді вогонь зійде з небес і поглине тебе й твоїх п’ятдесят воїнів!» І зійшов з небес вогонь, і поглинув командира і його воїнів.
13 Цар послав третього командира з п’ятдесятьма воїнами. Цей проводир, наблизившись до Іллі, упав на коліна перед ним. «Божий чоловіче,—почав він благати,—вияви ласку до життя мого і ще п’ятдесяти чоловік, твоїх слуг! 14 Послухай, вогонь зійшов з небес і поглинув перших двох командирів разом з усіма їхніми воїнами. Зглянься ж над моїм життям!»
15 Господній Ангел звернувся до Іллі: «Зійди з ним, не бійся його». От і підвівся Ілля, і спустився разом з ним до царя. 16 Він сказав цареві: «Ось що говорить Господь: „Невже немає для тебе в Ізраїлі Бога, що ти вирядив посланців запитати Ваал-Зевава, екронського бога? За те, що ти так вчинив, ти ніколи не встанеш з ліжка, на якому лежиш. Ти напевне помреш!”»
17 І він помер, як сказав йому Ілля, передаючи Господні слова. А що не було в нього сина, то царювати після нього почав Йорам[b]. Це сталося на другий рік царювання Єгорама, сина Єгошафата, юдейського царя. 18 Що ж до всіх інших діянь Агазії і його справ, то всі вони описані в книгах Хронік Царів Ізраїлю.
Іллю взято на небо
2 Саме тоді, коли Господь збирався підняти смерчем Іллю на небеса, Ілля з Елішею поверталися з Ґілґала. 2 Ілля сказав Еліші: «Залишайся тут, Господь послав мене в Бетел». Проте Еліша відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я не залишу тебе». От вони й пішли в Бетел.
3 До Еліші підійшли пророки з Бетела[c] й запитали його: «Ти знаєш, що Господь збирається розлучити тебе сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів Еліша,—але не говоріть про це».
4 Потім Ілля сказав йому: «Залишайся тут, Елішо. Господь послав мене до Єрихона». Але той відповів: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». Так вони й вирушили до Єрихона.
5 У Єрихоні до Еліші підійшов гурт пророків. Вони його запитали: «Ти знаєш, що Господь збирається тебе розлучити сьогодні з твоїм володарем?»
«Звісно, знаю,—відповів він,—але не говоріть про це».
6 Потім Ілля звернувся до нього: «Залишайся тут, Господь послав мене до Йордану». Еліша знову не погодився: «Присягаюся життям Господа і твоїм життям, що я тебе не залишу». От вони й пішли далі вдвох.
7 П’ятдесят чоловік із числа пророків пішли слідом за ними й зупинилися віддалік, спостерігаючи за Іллєю та Елішею, коли ті підійшли до Йордану. 8 Ілля скинув плаща, згорнув його і вдарив ним по воді. Вода розступилася перед ними ліворуч і праворуч, і вони пройшли суходолом. 9 Коли вони перейшли через річку, Ілля сказав Еліші: «Скажи, що я можу зробити для тебе до того, як мене заберуть».
«Дозволь мені успадкувати від тебе подвійну частку духу твого»,—відповів Еліша.
10 «То дуже важко, про що ти просиш,—відповів Ілля.—І все ж, якщо ти побачиш, як мене розлучать з тобою, тоді він буде твоїм. Інакше не станеться того, чого ти хочеш».
11 Так вони йшли поруч і розмовляли, аж раптом вогняна колісниця з вогняними кіньми з’явилася перед ними, роз’єднавши їх. Ілля з вихором піднявся в небо. 12 Еліша помітив це і закричав: «Батьку мій! Батьку мій! Колісниці та верхові Ізраїлю!»[d] Більш нічого вже не побачив Еліша. Він узявся за своє вбрання і розірвав його на собі.
13 Він підхопив плаща Іллі, що спав з нього, і повернувся до берега Йордану. 14 Еліша узяв плаща, що спав з Іллі, і вдарив ним по воді. «Де нині Господь, Бог Іллі?»—запитав він. Коли він ударив по воді плащем, вода розділилася навпіл: ліворуч і праворуч—і він перейшов через річку.
15 Група пророків з Єрихона, що спостерігали за ним звіддалік, сказали: «На Елішу зійшов дух Іллі». Вони поспішили йому назустріч і низько вклонилися. 16 «Послухай,—сказали вони—нас п’ятдесят твоїх вдатних слуг. Нехай вони підуть і пошукають твого володаря. Напевне, Господній Дух підхопив і заніс його на якусь вершину чи скинув десь у долину».
«Ні,—заперечив Еліша,—не посилайте їх». 17 Але вони так наполягали на своєму, що йому стало соромно. Тому й сказав: «Пошліть їх». От вони й послали п’ятдесят чоловік, які за три дні обшукали все навколо, але не знайшли його. 18 Коли вони повернулися до Еліші, який перебував у Єрихоні, він їм сказав: «Хіба ж я не казав вам не ходити?»
Очищення води
19 Мешканці міста звернулися до Еліші: «Послухай, владико, це місто в гарній місцині, ти сам це бачиш. Але вода тут недобра, то й земля неродюча».
20 «Принесіть мені новий дзбан і покладіть туди солі»,—попросив Еліша. Вони йому все принесли. 21 Тоді він пішов до джерела і кинув у нього сіль, примовляючи: «Ось що говорить Господь: „Я оздоровив цю воду. І вже ніколи вона не призведе до смерті, ніколи не зробить землю неродючою”».
22 І дотепер ця вода лишається зціленою, як і обіцяв Еліша.
Закляття Еліші
23 Звідти Еліша попрямував до Бетела. По дорозі кілька юнаків вийшли з міста й почали глузувати з нього: «Гей ти, лисий, іди сюди. Йди-но сюди, ти, лисий». 24 Він обернувся, поглянув і послав на них закляття ім’ям Господа. Тут вийшли з лісу дві ведмедиці й задрали сорок два молодика. 25 А він пішов звідти до гори Кармел, а звідти повернувся в Самарію.
42 Коли Павло й Варнава йшли з синагоги, люди почали просити їх, щоб наступної суботи вони знову прийшли й розповіли їм більше про все це. 43 А коли з синагоги всі розійшлися, то чимало юдеїв і побожних новонавернених у юдаїзм подалися за Павлом і Варнавою. Апостоли розмовляли з ними й переконували їх не полишати віри в Божу милість.
44 Наступної суботи мало не все місто зійшлося послухати Слово Господа. 45 Коли юдеї побачили юрмиська людей, серця їхні сповнилися заздрощів. Вони почали сперечатися з Павлом і ображати його.
46 А Павло та Варнава відважно промовляли: «Так було необхідно, щоб Слово Боже спершу було звернене до вас. Але ж ви відштовхнули його, вирішивши, що не гідні вічного життя. Тож ми й звертаємося до поган. 47 Так наказував нам Господь:
„Я зробив Тебе світлом для поган,
щоб Ти міг нести спасіння у всі кінці землі”».(A)
48 Почувши це, погани зраділи й почали славили Слово Господнє. І ті, кому було призначене життя вічне, повірили. 49 Слово Господнє поширювалося по всіх навколишніх землях. 50 Але юдеї підбурили впливових побожних жінок і найважливіших людей міста, і ті почали переслідування проти Павла та Варнави, й вигнали їх з цих земель. 51 Тоді апостоли обтрусили порох зі своїх ніг проти цих людей[a] і вирушили в Іконію. 52 А учні сповнилися втіхи й Духа Святого.
Павло й Варнава тікають до Лістри
14 Так само і в Іконії Павло та Варнава пішли до юдейської синагоги, і говорили там так, що величезна кількість як юдеїв, так і поган, увірували. 2 Але юдеї, котрі не повірили, почали підбурювати поган, викликавши в тих лихі почуття до віруючих.
3 Павло й Варнава довго лишалися в Іконії, і відважно проповідували в ім’я Господа. Та Він підтверджував Послання милості Своєї, допомагаючи Павлу і Варнаві творити дивовижні знамення й чудеса. 4 Тож люди в місті розділилися: одні підтримували юдеїв, інші—апостолів.
5 Деякі погани та юдеї на чолі зі своїми вождями, намагалися побити Павла і Варнаву камінням. 6-7 Довідавшись про це, Павло з Варнавою втекли до міст Лістри й Дервії, що в Лікаоніі, та довколишніх земель, де продовжували проповідувати Благовість.
139 Для диригента. Псалом Давида.
О Господи, випробування Ти мені послав
й довідався усе про мене.
2 Тобі відомо все, коли сідаю я й коли встаю,
думки мої читаєш ще до того, як вони мені відомі.
3 Ти дбаєш про те, куди вирушаю я,
Тобі відомі місця мого спочинку.
Як добре знаєш Ти мої уподобання!
4 До того, як із уст моїх слова злітають,
вони Тобі давно уже відомі.
5 Довкола мене Ти, і спереду, й позаду,
за мною стежиш, руку на плечі тримаєш.
6 Твої знання страшні для мене аж занадто,
вони занадто мудрі, щоб мені їх осягнуть.
7 Де б міг сховатися від Твого Духа я?
Куди б подітись міг, аби уникнути Тебе?
8 Якби судилося злетіти в небо, Ти там би був,
спуститися в підземний світ, Ти там.
9 Коли б я крила розпростер і полетів на сонцесхід,
або ж попрямував на захід аж до моря,
10 то й там мене б Ти взяв правицею й повів.
11 Я б міг подумати: «Мене сховає ніч,
мене укриє темінь!»
12 Але ж бо ні! Ніколи в темряві Тобі не темно!
Хоча б якою темною була та ніч,
вона Тобі як день—все видно.
І світло й темрява однакові для Тебе.
13 Тому що Ти всі нутрощі[a] мої зліпив й у шкіру обгорнув,
коли в утробі материнській я лежав.
14 Я дякую, що так чудово Ти мене створив!
Мені відомі всі Твої захоплюючі справи.
15 Кістки мої, і ті не сховані від погляду Твого,
хоч я невидимий в утробі матері зростав,
хоч зітканий я по клітинці в таїні.
16 Ти бачив зародок, Ти стежив, як я формувався,
щодня записував мої всі члени,
так що нічого не сховалося і не пропало.
17 Які мені важливі всі Твої думки![b]
І де вони беруться тільки, Боже!
18 Їх полічити—більше вийшло б, ніж піщинок.
Скінчу лічити їх, а то ж лише початок[c].
19 Якби ж Ти, Боже, кривдників понищив,
якби прогнав від мене кровопивців!
20 Вони про Тебе зле торочать,
намарне іменем Твоїм клянуться[d].
21 О Господи, як же ненавиджу я тих,
хто Господа ненавидить, хто проти Тебе йде!
Я зневажаю всіх, хто проти Тебе виступає.
22 І крім ненависті, немає інших почуттів—
це вороги мої!
23 Пошли випробування, Боже, в моє серце зазирни.
Ти перевір мене й побачиш всі мої думки.
24 Простеж, чи не плекаю зле в думках,[e]
і проведи мене до вічного життя[f]!
19 Кому подобається ображати, той любить сварки,
як заколотник до скандалу,
так і скупий веде до злиднів[a].
20 Підступний не знайде добра,
улесливий накличе собі лихо.
21 Хто народжує дурня, пожинає смуток,
батько лайдака не знатиме втіхи.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International