Beginning
17 «Мій дух понищено, життя поволі гасне,
могила—ось на мене що чекає.
2 Усяк мене на глум здіймає,
а я лише дивлюся, як зрадливо мене шпиняють.
3 Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою,
бо хто, крім тебе, це підтвердить може?
4 Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд,
тому від них не жди пошани.
5 Існує істина, що заради друга
можна й про дітей забути;[a]
однак всі мої друзі, зрадою відмінні,
війною на мене йдуть.
6 Бог мене виставив на посміховисько юрбі.
І кожен у лице мені плює.
7 На очі сльози набігають так, що ледве бачу,
від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь.
8 Вражає праведних людей мій жалюгідний стан,
тому невинні постають проти безбожних.
9 Людина віддана не схибить з обраного шляху,
зміцниться той, у кого чисте є сумління.
10 Ідіть усі у наступ знову,
немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене,
я не знайду такого.
11 Життя скінчилося,
зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання.
12 Змішалось все у них:
їм день як ніч, а морок світлом виглядає.
13 Якщо Шеол бажаю мати за притулок
і розстеляти ліжко в темряві могильній,
14 якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька,
а червам—що вони мені за матір чи сестру,
15 то де тоді живе моя надія,
хто сподівань моїх побачить може слід?
16 Чи спуститься вона до брам Шеолу,
чи нам разом судилося перетворитися на порох?»
Слово Білдада
18 Тоді відповів Білдат із Шуа:
2 «Як довго ще чекати кінця таких розмов?
Прийди до тями, вніми порадам нашим.
3 Чому в твоїх очах ми виглядаємо дурними,
чому звертаєшся до нас, немов до дурнів?
4 Терзаєш собі душу гнівом марним.
Хіба спустошиться земля заради тебе,
чи скеля з місця рушить?
5 Без сумніву, що світло кривдників погасне,
і їх не грітиме вогонь життя.
6 Вже темрява прокралась у шатро безбожника,
вгас світильник, що висів у нім.
7 Повільною стає його швидка хода,
і з ніг його збивають власні наміри підступні.
8 Піймається нога у пастку, ним поставлену,
коли він ступить в замасковану решітку.
9 Капкан уп’ється в його ногу,
захопить туго, вирватись не дасть.
10 Десь є на світі мотузок прихований,
щоб буть сильцем для нього,
та пастка на його шляху.
11 Його повсюди переслідують нещастя
і звідусюди навздогін йому спішать.
12 Біда за ним полює, зголодніла,
страждання вже крокує поруч,
ладне з ніг звалити вмить.
13 Ввіп’ється в його тіло болячка невситима,
смерть поїсть його і м’язи, і кістки.
14 Його відірвуть від надійного над головою даху
і змусять вирушити до царя жахів[b].
15 В його оселі будь-хто зможе оселитися тоді,
мов сіркою[c] очистять місце, де він жив.
16 Як корінь спраглого деревця відсихає,
а гілля в’яне, відмирає,
17 так само з пам’яті земної зникне він,
на вулицях його ім’я не буде чутно.
18 Його штовхнуть із світла в морок
і викреслять із цього світу.
19 Немає в нього ані сина, ні онука,
ніхто не вижив там, де він селився.
20 На заході народ нажаханий, що випало йому!
На сході люди вражені, як трапитись таке могло.
21 Таке життя, без сумніву, на богохульника чекає,
хто відступається від Бога, той іншого нехай не жде».
Відповідь Йова
19 Озвався Йов на це:
2 «Як довго будете мені ятрити душу,
як довго убивати будете словами?
3 Разів з десяток ображали;
хіба не соромно вам дошкулять мені щораз?
4 Якщо я й справді помилявся, то помилки—мої,
і вам з них немає ніякого діла.
5 Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко,
якщо мої приниження—моя провина,
6 то знайте, то знайте, Бог мене принизив
і розкидав навколо мене Свої сіті.
7 Кричу: „Допоможіть!”—
то ані слова я у відповідь не чую.
Коли ж про допомогу я благаю,
то справедливості нема ніде.
8 Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди,
не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив.
9 Позбавив мене шани Він
і збив з моєї голови корону.
10 Він розбивав мене з усіх боків.
Я, переможений, втікаю.
Й надію вже останню вириває Він,
мов дерево, з корінням.
11 Він розпалився, гнівом заярів на мене,
повівся так, неначе ворога зустрів.
12 Його війська, що наступають дружно,
мені перекривають відступ,
намет мій у кільце беруть.
13 В краї далекі Він моїх братів заслав,
а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають.
14 Не стало в мене родичів,
приятелі давно мене забули.
15 І гості мої, й слуги, навіть,
поводяться зі мною, як з чужинцем.
Здається їм, що зайда я, не свій.
16 Звертаюсь я до служки, той мовчить,
хоч я прошу у нього співчуття.
17 Моє дихання спротивіло дружині,
від мене відвернулися гидливо діти.
18 А що вже дітки, й ті ненавидять мене,
кепкують, ледь почну я говорити.
19 Усі найближчі друзі зневажають,
бридким я став для тих, кого любив.
20 Перетворився я на шкіру та кістки,
я ледве животію.
21 Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі,
бо вразила мене Божа рука.
22 Чому мене ви переслідуєте так, як Бог,
чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі?
23 О, як би я хотів, аби мої слова записані були,
щоб в книзі слід вони лишили.
24 Нехай би стилом і різцем залізним
закарбували їх на скелі на віки.
25 Тому що знаю: Рятівник—живий,
на захист встане він на цій землі.
26 І навіть після того, як залишу я це тіло,
як зотліє моя шкіра, я побачу Бога.
27 Я сам Його побачу,
на власні очі, не чужі, побачу Бога!
Затамувавши подих, дня того чекаю.
28 Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?”—
коли у Ньому корінь всіх нещасть.
29 Про меч караючий самі не забувайте,
бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний.
Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все».
Слово Зофара
20 Сказав тоді Зофар із Наамата:
2 «Мої передчуття тривожні змушують мене
тобі відповісти про те, що відчуваю.
3 Від Йова чую нарікання,
які образливо звучать для мене,
і розуміє серце, що мовчать не може.
4 Хіба не знав ти з незапам’ятних часів,
коли ще на землі з’явилася людина[d].
5 Хіба тоді відомо не було,
що торжество зловмисників минуще,
що свято кривдника триває тільки мить?
6 Бо його пиха тягнеться до неба,
а голова сягає хмар.
7 Як той послід, назавжди зникне він,
хто бачив його, лиш запитає: „Де ж він?”
8 Мов сон[e] вчорашній, відлетить,
примарою нічною щезне,
його ніхто не зможе відшукати.
9 Хто часто бачився із ним, його вже не побачить,
й домашні не зустрінуться очима з ним удома.
10 Почнуть у жебраків жебрачить його діти,
а загребущі руки повернуть
усе нахапане добро.
11 Були кістки його могутні по-юнацьки,
але на порох сила та зітреться.
12 Хоч зло у роті має смак солодкий,
і він ту смакоту ховає під язик.
13 Хоча не може він відмовитись від того,
і намагається утримати подовше,
14 але закисне їжа та, поки дійде до шлунку,
зміїною отрутою для нього стане.
15 Заковтує багатство він, а потім відригає,
Бог його змусить виригати все те.
16 Він живиться зміїною отрутою,
а потім смертельне гадюче жало увіп’ється в нього.
17 Він не побачить ні потоків повноводних,
ні рік молочних, ні медових берегів.
18 Все, що нажив, він мусить повернути,
бо загребти собі усе не зможе.
Плоди трудів йому утіхи не дадуть.
19 Тому що бідних він гнітить, штовхає до зубожіння.
Захоплює будинок, де й цвяха не забив.
20 Тому що він не знав,
коли наситить решту своїх прагнень,
але загарбане лише погибель принесе.
21 Адже ніщо не врятувалось від жаги його,
і через те його багатство згине.
22 Коли він матиме усього повну чашу,
посипляться на нього біди і нещастя,
сповна спізнає він страждання силу.
23 Як буде повним черево його,
Бог лють свою пошле на нього.
Вона проллється струмом нескінченним.
24 Якщо почне тікати злодіяка від меча,
тоді стріла із бронзи дожене його й проткне.
25 Він висмикнути спробує, витягне зі спини,
та вістря вже проткнуло жовчний міхур.
Тоді охопить жах його смертельний.
26 Скарби нагарбані залишаться в землі,
вогонь нищівний пожере їх.
Нікого не лишить живих у тій оселі.
27 Відкриють Небеса його провину,
і здибиться земля в протесті гнівнім.
28 Нестримна повінь гніву Господа його оселю проковтне.
29 Ось яку долю кривдник дістає від Бога,
такий от спадок Бог йому послав».
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International