Book of Common Prayer
41 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. (41-2) Блаженний, хто дбає про вбогого, в день нещастя Господь порятує його!
2 (41-3) Господь берегтиме його та його оживлятиме, буде блаженний такий на землі, і Він не видасть його на поталу його ворогам!
3 (41-4) На ложі недуги подасть йому сили Господь, усе ложе йому перемінить в недузі його.
4 (41-5) Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив!
5 (41-6) Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його?
6 (41-7) А коли хто приходить відвідати, мовить марне: його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те...
7 (41-8) Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють:
8 (41-9) Негідна річ тисне його, а що він поклався то більше не встане!...
9 (41-10) Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п'яту!
10 (41-11) Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу,
11 (41-12) із того довідаюся, що Ти любиш мене, коли надо мною сурмити не буде мій ворог.
12 (41-13) А я через невинність мою Ти підсилиш мене, і перед обличчям Своїм ти поставиш навіки мене!
13 (41-14) Благословенний Господь, Бог ізраїлів, від віку й до віку! Амінь і амінь!
52 Для дириґетна хору. Псалом навчальний Давидів. (52-3) Чого хвалишся злом, о могутній? Цілий день Божа милість зо мною.
2 (52-4) Замишляє лукавство язик твій, як та бритва нагострена ти, що чиниш обману!
3 (52-5) Ти зло полюбив над добро, а неправду більш, як правду казати, Села,
4 (52-6) ти любиш усякі шкідливі слова, ти язику обманний!
5 (52-7) Отож, Бог зруйнує назавжди тебе, тебе викине й вирве з намету тебе, й тебе викоренить із країни життя. Села.
6 (52-8) і побачать це праведні, й будуть боятись, і будуть сміятися з нього:
7 (52-9) Ось муж, що Бога не чинить своєю твердинею, та на великість багатства свого покладає надію, втікає до злого свого...
8 (52-10) А я як зелена оливка у Божому домі, надіюсь на Божую милість на вічні віки!
9 (52-11) Буду славити вічно Тебе, що вчинив Ти оце, і про ймення Твоє буду звіщати побожним Твоїм, що добре воно!
44 Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом навчальний. (44-2) Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки нам оповідали: велике Ти діло вчинив за їхніх днів, за днів стародавніх:
2 (44-3) Ти вигнав поганів Своєю рукою, а їх осадив, понищив народи, а їх Ти поширив!
3 (44-4) Не мечем бо своїм вони землю посіли, і їхнє рамено їм не помогло, а правиця Твоя та рамено Твоє, та Світло обличчя Твого, бо Ти їх уподобав!
4 (44-5) Ти Сам Цар мій, о Боже, звели ж про спасіння для Якова:
5 (44-6) Тобою поб'ємо своїх ворогів, ім'ям Твоїм будемо топтати повсталих на нас,
6 (44-7) бо я буду надіятися не на лука свого, і мій меч не поможе мені,
7 (44-8) але Ти нас спасеш від противників наших, і наших ненависників засоромиш!
8 (44-9) Ми хвалимось Богом щодня, і повіки ім'я Твоє славимо, Села,
9 (44-10) та однак Ти покинув і нас засоромив, і вже не виходиш із нашими військами:
10 (44-11) Ти вчинив, що від ворога ми обернулись назад, а наші ненависники грабували собі наш маєток...
11 (44-12) Ти віддав нас на поїд, немов тих овечок, і нас розпорошив посеред народів,
12 (44-13) Ти за безцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив!
13 (44-14) Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу, на наругу та посміх для наших околиць,
14 (44-15) Ти нас учинив за прислів'я поганам, і головою хитають народи на нас...
15 (44-16) Передо мною щоденно безчестя моє, і сором вкриває обличчя моє,
16 (44-17) через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й месника...
17 (44-18) Прийшло було все це на нас, та ми не забули про Тебе, й заповіту Твого не порушили,
18 (44-19) не вступилось назад наше серце, і не відхилився наш крок від Твоєї дороги!
19 (44-20) Хоч у місце шакалів Ти випхнув був нас, і прикрив був нас смертною тінню,
20 (44-21) чи й тоді ми забули ім'я Бога нашого, і руки свої простягнули до Бога чужого?
21 (44-22) Таж про те Бог довідається, бо Він знає таємності серця,
22 (44-23) що нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних...
23 (44-24) Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди!
24 (44-25) Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?
25 (44-26) Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі...
26 (44-27) Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!
24 (24-2) І сталося, як вернувся Саул із погоні за филистимлянами, то донесли йому, говорячи: Ось Давид у пустині Ен-Ґеді.
2 (24-3) І взяв Саул три тисячі війська, вибраних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.
3 (24-4) І прийшов він до кошар на отари при дорозі, а там печера. І Саул увійшов туди для потреби, а по боках печери сиділи Давид та люди його.
4 (24-5) І сказали люди Давида до нього: Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах. А Давид устав, і тихо відтяв полу Саулового плаща.
5 (24-6) І сталося потім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.
6 (24-7) І сказав він до своїх людей: Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому помазанцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він помазанець Господній!
7 (24-8) І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула. А Саул устав із печери, і пішов дорогою.
8 (24-9) А потому Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: Пане мій, о царю! А Саул озирнувся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.
9 (24-10) І сказав Давид до Саула: Нащо ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?
10 (24-11) Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосердився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він помазанець Господній!
11 (24-12) І подивися, батьку мій, і поглянь на полу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю полу плаща твого, то я не забив тебе. Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чигаєш на душу мою, щоб забрати її!
12 (24-13) Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімститься Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!
13 (24-14) Як говорить стародавня приказка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!
14 (24-15) За ким вийшов Ізраїлів цар? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою?
15 (24-16) І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки.
16 (24-17) І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова до Саула, то Саул сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде? І підняв Саул голос свій, та й заплакав.
17 (24-18) І сказав він до Давида: Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.
18 (24-19) Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.
19 (24-20) Як чоловік знайде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою? І Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.
20 (24-21) А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царювати, і стане в руці твоїй Ізраїлеве царство.
21 (24-22) А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого.
22 (24-23) І Давид заприсягнув Саулові. І пішов Саул до дому свого, а Давид та люди його ввійшли до твердині.
44 А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Слова.
45 Як юдеї ж побачили натовп, то наповнились заздрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
46 Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось.
47 Бо так заповів нам Господь: Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!
48 А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
49 І ширилось Слово Господнє по цілій країні.
50 Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли переслідування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
51 Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконію.
52 А учні сповнялися радощів і Духа Святого.
4 І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.
2 І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:
3 Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.
4 І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.
5 Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;
6 а як сонце зійшло то зів'яло, і, коріння не мавши, усохло.
7 А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.
8 Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.
9 І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
10 І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.
11 І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,
12 щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!
13 І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
14 Сіяч сіє слово.
15 А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
16 Так само й посіяні на кам'янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
17 та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
18 А між терен посіяне, це ті, що слухають слово,
19 але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.
20 А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.