Book of Common Prayer
56 Для дириґетна хору. На „Німа голубка в далечині". Золотий Давидів псалом, коли филистимляни захопили були його в Ґаті. (56-2) Помилуй мене, Боже, бо топче мене чоловік, цілий день він воює та тисне мене!
2 (56-3) Чатують мої вороги цілий день, бо багато таких, що воюють завзято на мене!
3 (56-4) Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу,
4 (56-5) я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені?
5 (56-6) Цілий день біль приносять слова мої, усі їхні думки проти мене на зло:
6 (56-7) слідкують, ховаються, пильнують вони мої стопи... Як чатують на душу мою,
7 (56-8) так Ти через гріх віджени їх, пониж, Боже, людей в Своїм гніві!
8 (56-9) Полічив Ти тиняння моє, помісти ж мої сльози перед Собою, чи ж вони не записані в книзі Твоїй?
9 (56-10) Тоді то мої вороги повтікають назад, того дня, як я кликати буду. Те я знаю, що Бог при мені,
10 (56-11) і в Бозі я справу свою докінчу, докінчу я в Господі справу!
11 (56-12) На Бога надію кладу й не боюсь, що людина учинить мені?
12 (56-13) На мені зостаються, о Боже, присяги Тобі, та для Тебе я виповню жертви хвали.
13 (56-14) Як Ти спас мою душу від смерти, то хіба ж не спасеш моїх ніг від падіння, щоб у світлі життя я ходив перед Богом?
57 Для дириґетна хору. На спів: „Не вигуби". Золотий псалом Давидів, коли він утікав від Саула в печеру. (57-2) Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо до Тебе вдається душа моя, і в тіні Твоїх крил я сховаюсь, аж поки нещастя мине!
2 (57-3) Я кличу до Бога Всевишнього, до Бога, що чинить для мене добро.
3 (57-4) Він пошле з небес і врятує мене, Він поганьбить того, хто чатує на мене. Села. Бог пошле Свою милість та правду Свою
4 (57-5) на душу мою. Знаходжуся я серед левів, що людських синів пожирають, їхні зуби як спис той та стріли, а їхній язик гострий меч.
5 (57-6) Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над всією землею!
6 (57-7) Вороги приготовили пастку для стіп моїх, душу мою нахилили, вони викопали вовчу яму для мене, і попадали в неї самі! Села.
7 (57-8) Моє серце зміцнилося, Боже, зміцнилося серце моє, я буду співати та славити Тебе!
8 (57-9) Збудися ж ти, хвало моя, пробудися ж ти, арфо та цитро, я буду будити досвітню зорю!
9 (57-10) Я буду Тебе вихваляти, о Господи, серед народів, я буду співати Тобі між племенами,
10 (57-11) бо Твоє милосердя велике воно аж до неба, а правда Твоя аж до хмар!
11 (57-12) Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над всією землею!
58 Для дириґетна хору. На спів: „Не вигуби". Золотий псалом Давидів. (58-2) Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите?
2 (58-3) Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі.
3 (58-4) Від лоня ще матернього вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудилися неправдомовці,
4 (58-5) їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуляє,
5 (58-6) що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!
6 (58-7) Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи,
7 (58-8) нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов'януть вони, як трава по дорозі,
8 (58-9) бодай стали, немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!
9 (58-10) Поки почують тернину запалену ваші горшки, нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену!
10 (58-11) А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!
11 (58-12) і скаже людина: Поправді є плід справедливому, справді є Бог, суддя на землі!
64 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. (64-2) Вислухай, Боже, мій голос, як скаржуся я, від страху ворожого душу мою хорони!
2 (64-3) Заховай мене від потаємного збору злочинців, від крику свавільців,
3 (64-4) які нагострили свого язика, як меча, натягнули стрілу свою словом гірким,
4 (64-5) щоб таємно стріляти в невинного, вони нагло стрілятимуть в нього, і не будуть боятись!...
5 (64-6) У злій справі зміцняють себе, змовляються пастки таємно розставити, кажуть: Хто буде їх бачити?
6 (64-7) Вони кривди ховають... Загинемо, як задум їхній сповниться, бо нутро чоловіка та серце глибоке!
7 (64-8) Але вчинить Бог, що стріла на них стрілить, і нагло поранені будуть,
8 (64-9) і вчинить, що їхній язик допадеться до них, і будуть хитати головою усі, хто спогляне на них!...
9 (64-10) і всі люди боятися будуть, і будуть розказувати про чин Бога, і діло Його зрозуміють!
10 (64-11) і праведний Господом буде радіти, і буде вдаватись до Нього, і будуть похвалені всі простосерді!
65 Для дириґетна хору. Псалом Давидів. Пісня. Уся земле, покликуйте Богові:
2 Тобі, Боже, належиться слава в Сіоні, і Тобі має відданий бути обіт!
3 Ти, що молитви вислухуєш, всяке тіло до Тебе приходить!
4 Справи грішні зробились сильніші від нас, Ти наші гріхи пробачаєш!
5 Блаженний, кого вибираєш Ти та наближаєш, в оселях Твоїх спочивати той буде! наситимось ми добром дому Твого, найсвятішим із храму Твого!
6 Грізні речі Ти відповідаєш нам правдою, Боже, Спасителю наш, надіє всіх кінців землі та сущих далеко на морі,
7 що гори ставиш Своєю силою, підперезаний міццю,
8 що втихомирюєш гуркіт морів, їхніх хвиль та галас народів...
9 і будуть боятись ознак Твоїх мешканці кінців землі. Ти розвеселяєш країну, де вихід поранку й де вечір.
10 Ти відвідуєш землю та поїш її, Ти збагачуєш щедро її, повний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, бо Ти так приготовив її!
11 Ти ріллю її насичуєш вогкістю, вирівнюєш груддя її, розпускаєш дощами її, Ти благословляєш рослинність її!
12 Ти добром Своїм рік вкороновуєш, і стежки Твої краплями товщу течуть!
13 Пасовиська пустині спливаються краплями, і радістю підперезались узгір'я! (65-14) Луги зодягнулись отарами, а долини покрилися збіжжям, гукають вони та співають!
19 І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
2 та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці.
3 А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони.
4 Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім.
5 І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!
6 І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,
7 і сказав: Браття мої, не чиніть лихого!
8 Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби... Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого.
9 А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
10 Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.
11 А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу.
12 І сказали ті мужі до Лота: Ще хто в тебе тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, виведи з цього місця,
13 бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його.
14 І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто. Але в очах зятів він здавався як жартун.
15 А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагляли Лота, говорячи: Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста.
16 А що він вагався, то ті мужі через Господню до нього любов схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.
17 І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути.
18 А Лот їм відказав: Ні ж бо, Господи!
19 Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на гору, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.
20 Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно маленьке. Нехай сховаюсь я туди, чи ж воно не маленьке? і буде жити душа моя.
21 І відказав Він до нього: Ось Я прихиливсь до твого прохання, щоб не зруйнувати міста, про яке ти казав.
22 Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не прийдеш туди. Тому й назвав ім'я тому місту: Цоар.
23 Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.
24 І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба.
25 І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.
26 А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!...
27 І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.
28 І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки...
29 І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з середини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.
11 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.
2 Бо нею засвідчені старші були.
3 Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.
4 Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє.
5 Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.
6 Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
7 Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.
8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
9 Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,
10 бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.
11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.
12 Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.
27 Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець.
28 Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?
29 Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав.
30 А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри? Що Ти робиш?
31 Наші отці їли манну в пустині, як написано: Хліб із неба їм дав на поживу.
32 А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба.
33 Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові.
34 А вони відказали до Нього: Давай, Господи, хліба такого нам завжди!
35 Ісус же сказав їм: Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме.
36 Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте.
37 Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть.
38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
39 Оце ж воля Того, Хто послав Мене, щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.
40 Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.