Book of Common Prayer
37 Давидів. Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних,
2 бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов'януть!
3 Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй!
4 Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!
5 На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить,
6 і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою немов південь.
7 Жди Господа мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі.
8 Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло,
9 бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують!
10 А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його,
11 а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!
12 Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами,
13 та Господь посміється із нього, бачить бо Він, що наближується його день!
14 Безбожні меча добувають та лука свого натягають, щоб звалити нужденного й бідного, щоб порізати людей простої дороги,
15 та ввійде їхній меч до їхнього власного серця, і поламані будуть їхні луки!
16 Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох,
17 бо зламані будуть рамена безбожних, а справедливих Господь підпирає!
18 Знає Господь дні невинних, а їхня спадщина пробуде навіки,
19 за лихоліття не будуть вони посоромлені, і за днів голоду ситими будуть.
20 Бо загинуть безбожні, і Господні вороги, як овечий той лій, заникнуть, у димі заникнуть вони!
21 Позичає безбожний і не віддає, а праведний милість висвідчує та роздає,
22 бо благословенні від Нього вспадкують землю, а прокляті від Нього понищені будуть!
23 Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;
24 коли ж упаде, то не буде покинена, бо руку її підпирає Господь.
25 Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.
26 Кожен день виявляє він милість та позичає, і над потомством його благословення.
27 Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!
28 Бо любить Господь справедливість, і Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені, а насіння безбожних загине!
29 Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній.
30 Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
31 Закон Бога його в його серці, кроки його не спіткнуться.
32 А безбожний чатує на праведного, і пильнує забити його,
33 та Господь не зоставить його в руках того, і несправедливим не вчинить його, коли буде судити його.
34 Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні.
35 Я бачив безбожного, що збуджував пострах, що розкоренився, немов саморосле зелене те дерево,
36 та він проминув, й ось немає його, і шукав я його, й не знайшов!
37 Бережи неповинного та дивися на праведного, бо людині спокою належить майбутність,
38 переступники ж разом понищені будуть, майбутність безбожних загине!
39 А спасіння праведних від Господа, Він їхня твердиня за час лихоліття,
40 і Господь їм поможе та їх порятує, визволить їх від безбожних і їх збереже, бо вдавались до Нього вони!
11 І була вся земля одна мова та слова одні.
2 І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.
3 І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно.
4 І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
6 І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.
7 Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного.
8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто.
9 І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.
13 Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
14 говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!
15 І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
17 Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
18 щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
19 що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
20 куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
4 Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
2 хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
3 Він покинув Юдею та знову пішов у Галілею.
4 І потрібно було Самарію Йому переходити.
5 Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові.
6 Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
7 Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: Дай напитись Мені!
8 Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи.
9 Тоді каже Йому самарянка: Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки? Бо юдеї не сходяться із самарянами.
10 Ісус відповів і промовив до неї: Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води.
11 Каже жінка до Нього: І черпака в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, звідки ж маєш Ти воду живу?
12 Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?
13 Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову.
14 А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.
15 Каже жінка до Нього: Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати.