Book of Common Prayer
137 Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!
2 На вербах у ньому повісили ми свої арфи,
3 співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі наші, а веселощів наші мучителі: Заспівайте но нам із Сіонських пісень!
4 Як же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця?
5 Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!
6 Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам'ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!...
7 Пам'ятай же, о Господи, едомським синам про день Єрусалиму, як кричали вони: Руйнуйте, руйнуйте аж до підвалин його!...
8 Вавилонськая дочко, що маєш і ти ограбована бути, блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла!
9 Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!...
144 Давидів. Благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!
2 Він моє милосердя й твердиня моя, фортеця моя та моя охорона мені, Він мій щит, і я до Нього вдаюся, Він мій народ підбиває під мене!
3 Господи, що то людина, що знаєш її, що то син людський, що зважаєш на нього?
4 Людина стала до пари подібна, її дні як та тінь проминуща!
5 Господи, нахили Своє небо, й зійди, доторкнися до гір, і вони задимують!
6 Заблищи блискавицею, й їх розпорош, пошли Свої стріли, і їх побентеж!
7 Пошли з висоти Свою руку, й мене порятуй, і визволь мене з вод великих, від руки чужинців,
8 що їхні уста промовляють неправду, а їхня правиця правиця зрадлива!
9 Боже, я пісню нову заспіваю Тобі, на арфі десятиструнній заграю Тобі,
10 що Ти перемогу царям подаєш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча!
11 Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинців, що їхні уста промовляють марноту, а їхня правиця правиця зрадлива,
12 щоб були сини наші, немов саджанці, виплекані в їхній молодості, наші дочки немов ті наріжні стовпи, витесані на окрасу палати!
13 Повні наші комори, вони видають найрізніше, котяться тисячами наші вівці та кози, десятками тисяч по наших подвір'ях розплоджуються!
14 Ситі наші бики, немає пригод і немає хвороби, і на вулицях наших нема нарікань!
15 Блаженний народ, що йому так ведеться, блаженний народ, що Господь йому Бог!
104 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти вельми великий, зодягнувся Ти в велич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як шати, небеса простягає, немов би завісу.
3 Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових!
4 Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг.
5 Землю Ти вґрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась,
6 безоднею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над горами,
7 від погрози Твоєї вона втекла, від гуркоту грому Твого побігла вона,
8 виходить на гори та сходить в долини, на місце, що Ти встановив був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла, щоб вона не вернулася землю покрити.
10 Він джерела пускає в потоки, що пливуть між горами,
11 напувають вони всю пільну звірину, ними дикі осли гасять спрагу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посеред галузок.
13 Він напоює гори з палаців Своїх, із плоду чинів Твоїх земля сититься.
14 Траву для худоби вирощує, та зеленину для праці людині, щоб хліб добувати з землі,
15 і вино, що серце людині воно звеселяє, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце людині зміцняє.
16 Насичуються Господні дерева, ті кедри ливанські, що Ти насадив,
17 що там кубляться птахи, бузько, кипариси мешкання його.
18 Гори високі для диких козиць, скелі сховище скельним звіринам.
19 і місяця Він учинив для означення часу, сонце знає свій захід.
20 Темноту Ти наводиш і ніч настає, в ній порушується вся звірина лісна,
21 ричать левчуки за здобичею та шукають від Бога своєї поживи.
22 Сонце ж засвітить вони повтікають, та й кладуться по норах своїх.
23 Людина виходить на працю свою, й на роботу свою аж до вечора.
24 Які то численні діла Твої, Господи, Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!
25 Ось море велике й розлогошироке, там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!
26 Ходять там кораблі, там той левіятан, якого створив Ти, щоб бавитися йому в морі.
27 Вони всі чекають Тебе, щоб Ти часу свого поживу їм дав.
28 Даєш їм збирають вони, руку Свою розкриваєш добром насичаються.
29 Ховаєш обличчя Своє то вони перелякані, забираєш їм духа вмирають вони, та й вертаються до свого пороху.
30 Посилаєш Ти духа Свого вони творяться, і Ти відновляєш обличчя землі.
31 Нехай буде слава Господня навіки, хай ділами Своїми радіє Господь!
32 Він погляне на землю й вона затремтить, доторкнеться до гір і димують вони!
33 Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу!
34 Буде приємна Йому моя мова, я Господом буду радіти!
35 Нехай згинуть грішні з землі, а безбожні немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілуя!
23 А оце останні Давидові слова: Слово Давида, сина Єссеєвого, і слово мужа високопоставленого, помазаного Богом Якововим, і солодкого піснотворця Ізраїлевого.
2 Дух Господній говорить в мені, а слово Його на моїм язику!
3 Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пануючий серед людей, справедливий панує у Божім страху!
4 І він буде, як світло поранку безхмарного, коли сонце виходить уранці, як з блиску трава виростає з землі по дощі!
5 Чи мій дім не такий перед Богом? Вічного бо заповіта в усьому мені там укладено і він стережеться, бо він усе спасіння моє й усе жадання! Хіба Він не дасть, щоб він виріс?
6 А нечестивий, як терен, відкинений, і вони всі, бо рукою його не беруть.
7 А хто хоче до них доторкнутись, нехай запасеться залізом чи держаком списа, і на місці своїм огнем будуть попалені!
13 І зійшли троє з тридцяти напочатку, і прийшли в жнива до Давида, до твердині Адуллам. А громада филистимлян таборувала в долині Рефаїм.
14 Давид же тоді був у твердині, а залога филистимська була тоді в Віфлеємі.
15 І спрагнув Давид та й сказав: Хто напоїть мене водою з криниці, що в брамі?
16 І продерлися ці три лицарі до филистимського табору, і зачерпнули води з віфлеємської криниці, що в брамі. І вони винесли, і принесли до Давида, та він не схотів її пити, і вилив її для Господа,
17 та й сказав: Борони мене, Господи, чинити таке! Чи я буду пити кров тих мужів, що ходили, наражаючи життям своїм? І не хотів він пити її... Оце зробили три ці лицарі.
13 Як минуло ж днів кілька, цар Агріппа й Верніка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.
14 А що там багато днів вони пробули, то Фест виклав справу Павлову цареві й промовив: Є один чоловік від Фелікса лишений в'язень,
15 на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські принесли скаргу, домагаючись його осуду.
16 Я їм відповів, що римляни не мають звичаю людину якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачів, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.
17 І як зійшлись вони тут, то я, зволікання не роблячи жадного, сів наступного дня на сидіння суддеве, і звелів привести цього мужа.
18 І винувальники стали круг нього, проте не вказали вини ані жадної з тих, яких я сподівався.
19 Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.
20 І я був непевний у цьому змаганні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?
21 Через те ж, що Павло заявив, щоб залишений був він на кесарів розсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до кесаря.
22 А Агріппа промовив до Феста: Хотів би і я цього мужа послухати! Узавтра сказав той почуєш його.
23 А назавтра Агріппа й Верніка прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста. І як Фест наказав, то Павло був приведений.
24 І сказав до них Фест: О царю Агріппо, та з нами присутні всі мужі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи, що йому не повинно більш жити.
25 Я ж дізнавсь, що нічого, вартого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.
26 Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, царю Агріппо, щоб після переслухання мав що писати.
27 Бо здається мені нерозважливим ув'язненого посилати, і не означити обвинувачень на нього.
13 І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: Подивися, Учителю яке то каміння та що за будівлі!
2 Ісус же до нього сказав: Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!
3 Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій:
4 Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатись має?
5 Ісус же почав промовляти до них: Стережіться, щоб вас хто не звів.
6 Бо багато-хто прийдуть в Ім'я Моє, кажучи: Це Я. І зведуть багатьох.
7 І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець.
8 Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних.
9 Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм.
10 Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана.
11 Коли ж видадуть вас і поведуть, не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, а що дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий.
12 І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків, і їм смерть заподіють.
13 І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!