Book of Common Prayer
89 Навчальна пісня Етана езрахеяннина. (89-2) Про милості Господа буду співати повіки, я буду звіщати устами своїми про вірність Твою з роду в рід!
2 (89-3) Бо я був сказав: Буде навіки збудована милість, а небо Ти вірність Свою встановляєш на нім.
3 (89-4) Я склав заповіта з вибранцем Своїм, присягнув Я Давидові, Моєму рабові:
4 (89-5) Встановлю Я навіки насіння твоє, а твій трон Я збудую на вічні віки! Села.
5 (89-6) і небо хвалитиме, Господи, чудо Твоє, також вірність Твою на зібранні святих,
6 (89-7) бо хто в небі подібний до Господа? Хто подібний до Господа серед Божих синів?
7 (89-8) Бог дуже страшний у зібранні святих, і грізний Він на ціле довкілля Своє!
8 (89-9) Господи, Боже Саваоте, хто сильний, як Ти, Господи? А вірність Твоя на довкіллі Твоїм!
9 (89-10) Ти пануєш над силою моря, коли підіймаються хвилі, Ти їх втихомирюєш.
10 (89-11) Ти стиснув Рагава, як трупа, і сильним раменом Своїм розпорошив Своїх ворогів.
11 (89-12) Твої небеса, Твоя теж земля, вселенна і все, що на ній, Ти їх заложив!
12 (89-13) Північ та південє Ти їх створив, Фавор та Хермон співають про Ймення Твоє.
13 (89-14) Могутнє рамено Твоє, рука Твоя сильна, висока правиця Твоя!
14 (89-15) Справедливість та право підстава престолу Твого, милість та правда обличчя Твоє випереджують!
15 (89-16) Блаженний народ, що знає він поклик святковий, Господи, вони ходять у світлі обличчя Твого!
16 (89-17) Радіють вони цілий день Твоїм іменням, і підвищуються Твоєю справедливістю,
17 (89-18) бо окраса їхньої сили то Ти, а Твоєю зичливістю ріг наш підноситься,
18 (89-19) бо щит наш Господній, а цар наш від Святого ізраїлевого!
19 (89-20) Тоді богобійним Своїм промовляв Ти в об'явленні та говорив: Я поклав допомогу на сильного, Я вибранця підніс із народу:
20 (89-21) знайшов Я Давида, Свого раба, Я його намастив Своєю святою оливою,
21 (89-22) щоб із ним була сильна рука Моя, а рамено Моє вміцнило його!
22 (89-23) Ворог на нього не нападе, а син беззаконня не буде його переслідувати,
23 (89-24) його ворогів поб'ю перед обличчям його, і вдарю його ненависників!
24 (89-25) із ним Моя вірність та милість Моя, а Йменням Моїм його ріг піднесеться,
25 (89-26) і Я покладу його руку на море, і на ріки правицю його.
26 (89-27) Він Мене буде звати: Отець Ти мій, Бог мій, і скеля спасіння мого!
27 (89-28) Я вчиню його теж перворідним, найвищим над земних царів.
28 (89-29) Свою милість для нього навіки сховаю, і Мій заповіт йому вірний,
29 (89-30) і насіння його покладу Я навіки, а трона його як дні неба!
30 (89-31) Коли ж його діти покинуть Закона Мого, і не будуть держатись наказів Моїх,
31 (89-32) коли ізневажать Мої постанови, і не будуть держатись наказів Моїх,
32 (89-33) тоді палицею навіщу їхню провину, та поразами їхнє беззаконня!
33 (89-34) А ласки Своєї від нього Я не заберу, і не зраджу його в Своїй вірності,
34 (89-35) не збезчещу Свого заповіту, а що було з уст Моїх вийшло, того не зміню!
35 (89-36) Одне в Своїй святості Я присягнув, не повім Я неправди Давидові:
36 (89-37) повік буде насіння його, а престол його передо Мною як сонце,
37 (89-38) як місяць, він буде стояти повіки, і Свідок на хмарі правдивий... Села.
38 (89-39) А Ти опустив та обридив, розгнівався Ти на Свого помазанця,
39 (89-40) Ти неважливим зробив заповіта Свого раба, Ти скинув на землю корону його,
40 (89-41) всю горожу його поламав, твердині його обернув на руїну!...
41 (89-42) Всі грабують його, хто проходить дорогою, він став для сусідів своїх посміховищем...
42 (89-43) Підніс Ти правицю його переслідувачів, усіх його ворогів Ти потішив,
43 (89-44) і Ти відвернув вістря шаблі його... у війні ж не підтримав його...
44 (89-45) Ти слави позбавив його, а трона його повалив був на землю,
45 (89-46) скоротив Ти був дні його молодости, розтягнув над ним сором! Села.
46 (89-47) Доки, Господи, будеш ховатись назавжди, доки буде палати Твій гнів, як огонь?
47 (89-48) Пам'ятай же про мене, яка довгота життя людського? Для чого створив Ти всіх людських синів на ніщо?
48 (89-49) Котрий чоловік буде жити, а смерти на бачитиме, збереже свою душу від сили шеолу? Села.
49 (89-50) Де Твої перші милості, Господи, що їх присягав Ти Давидові у Своїй вірності?
50 (89-51) Згадай, Господи, про ганьбу рабів Своїх, яку я ношу в своїм лоні від усіх великих народів,
51 (89-52) якою Твої вороги зневажають, о Господи, і кроки Твого помазанця безславлять!
52 (89-53) Благословенний навіки Господь! Амінь і амінь!
23 І сталося по двох роках, і мав Авесалом стриження овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.
24 І прийшов Авесалом до царя та й сказав: Ось у раба твого стриження, нехай піде цар та раби його з твоїм рабом.
25 І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.
26 І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон! І сказав йому цар: Чого від піде з тобою?
27 Та Авесалом сильно просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
28 А Авесалом загадав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! і ви вб'єте його. Не бійтеся, чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважні!...
29 І зробили Авесаломові юнаки Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла до Давида така: Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного...
31 І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертими шатами.
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: Нехай не каже мій пан: Усіх юнаків, царських синів, повбивали, бо помер тільки сам Амнон. Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські сини повмирали, бо помер тільки сам Амнон.
34 І Авесалом утік. А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.
35 І сказав Йонадав до царя: Ось прийшли царські сини, як слово раба твого, так сталося.
36 І сталося, як скінчив він говорити, аж ось поприходили царські сини, і піднесли свій голос та й плакали. А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем...
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
39 І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
18 І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,
19 і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,
20 як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.
21 І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене...
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже...
26 Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
28 Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
29 Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть...
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...
31 Тому то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав...
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!
36 Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.
37 І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували...
38 А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.
42 Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, та й кинути в море!
43 І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,
44 де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.
45 І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,
46 де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.
47 І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,
48 де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!
49 Бо посолиться кожен огнем, і кожна жертва посолиться сіллю.
50 Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!