Book of Common Prayer
87 Синів Кореєвих. Псалом. Пісня. Основа його на горах святих,
2 Господь любить брами Сіону понад усі селища Яковові.
3 Славне розповідають про тебе, місто Боже! Села.
4 Тим, хто знає мене, нагадаю про Рагав та про Вавилон; ось Филистея та Тир з Кушем кажуть: Отой народився був там.
5 і про Сіон говоритимуть: Той і той народився був у ньому, й Сам Всевишній зміцняє його!
6 Господь буде лічити у книзі народів: Оцей народився був там! Села.
7 і співають у танку вони: У Тобі всі джерела мої!
90 Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
2 Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!
3 Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!
4 Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...
5 Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
6 уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне!
7 Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,
8 Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця!
9 Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...
10 Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...
11 Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою!
12 Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
13 Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів!
14 Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
16 Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам,
17 і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!
136 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 Дякуйте Богу богів, бо навіки Його милосердя!
3 Дякуйте Владиці владик, бо навіки Його милосердя!
4 Тому, хто чуда великі Єдиний вчиняє, бо навіки Його милосердя!
5 Хто розумом небо вчинив, бо навіки Його милосердя!
6 Хто землю простяг над водою, бо навіки Його милосердя!
7 Хто світила великі вчинив, бо навіки Його милосердя!
8 сонце, щоб вдень панувало воно, бо навіки Його милосердя!
9 місяця й зорі, щоб вони панували вночі, бо навіки Його милосердя!
10 Хто Єгипет побив був у їхніх перворідних, бо навіки Його милосердя!
11 і ізраїля вивів з-між них, бо навіки Його милосердя!
12 рукою міцною й раменом простягненим, бо навіки Його милосердя!
13 Хто море Червоне розтяв на частини, бо навіки Його милосердя!
14 і серед нього ізраїля перепровадив, бо навіки Його милосердя!
15 і фараона та війська його вкинув у море Червоне, бо навіки Його милосердя!
16 Хто провадив народ Свій в пустині, бо навіки Його милосердя!
17 Хто великих царів повбивав, бо навіки Його милосердя!
18 і потужних царів перебив, бо навіки Його милосердя!
19 Сигона, царя амореян, бо навіки Його милосердя!
20 і Оґа, Башану царя, бо навіки Його милосердя!
21 і Хто землю їхню дав на спадщину, бо навіки Його милосердя!
22 на спадок ізраїлеві, Своєму рабові, бо навіки Його милосердя!
23 Хто про нас пам'ятав у пониженні нашім, бо навіки Його милосердя!
24 і від ворогів наших визволив нас, бо навіки Його милосердя!
25 Хто кожному тілові хліба дає, бо навіки Його милосердя!
26 Дякуйте Богу небесному, бо навіки Його милосердя!
15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.
16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.
17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.
18 І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.
19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.
20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.
21 І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?
22 А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
23 А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...
24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,
25 і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.
26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.
29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
20 А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.
2 Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
4 Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв'янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.
5 Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.
6 А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п'ять у Троаду до них, де сім день прожили.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.
8 А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.
9 Юнак же один, Євтих на ім'я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого...
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.
12 А хлопця живим привели, і зраділи немало.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.
16 Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
30 І вони вийшли звідти, і проходили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.
31 Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, воскресне Він третього дня!
32 Вони ж не зрозуміли цього слова, та боялись Його запитати.
33 І прибули вони в Капернаум. А як був Він у домі, то їх запитав: Про що міркували в дорозі?
34 І мовчали вони, сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто найбільший.
35 А як сів, то покликав Він Дванадцятьох, і промовив до них: Коли хто бути першим бажає, нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!
36 І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:
37 Коли хто в Ім'я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!
38 Обізвався до нього Іван: Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить.
39 А Ісус відказав: Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене.
40 Хто бо не супроти нас, той за нас!
41 І коли хто напоїть вас кухлем води в Ім'я Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу вам: той не згубить своєї нагороди!