Book of Common Prayer
69 Для дириґетна хору. На спів: „Лелії". Давидів. (69-2) Спаси мене, Боже, бо води вже аж до душі підійшли!
2 (69-3) Я загруз у глибокім багні, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глибин, і мене залила течія!
3 (69-4) Я змучився в крику своїм, висохло горло моє, очі мої затуманились від виглядання надії від Бога мого!...
4 (69-5) Тих, хто мене без причини ненавидить, стало більш, як волосся на моїй голові, набралися сили мої вороги, що безвинно мене переслідують, чого не грабував, те вертаю!
5 (69-6) Боже, Ти знаєш глупоту мою, а гріхи мої перед Тобою не сховані!
6 (69-7) Нехай через мене не матимуть стиду оті, хто на Тебе надіється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть сорому ті, хто шукає Тебе, Боже ізраїлів,
7 (69-8) бо я ради Тебе зневагу ношу, ганьба покрила обличчя моє!...
8 (69-9) Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері,
9 (69-10) бо ревність до дому Твойого з'їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене,
10 (69-11) і постом я виплакав душу свою, а це сталось мені на зневагу...
11 (69-12) За одежу надів я верету, і за приказку став я для них:
12 (69-13) про мене балакають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке попиває...
13 (69-14) А я молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичливости; в многоті милосердя Твойого подай мені відповідь про певність спасіння Твого,
14 (69-15) визволь з болота мене, щоб я не втопився, щоб я урятований був від своїх ненависників та від глибокости вод!
15 (69-16) Хай мене не заллє водяна течія, і хай глибінь мене не проковтне, і нехай своїх уст не замкне надо мною безодня!
16 (69-17) Обізвися до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру великости Свого милосердя звернися до мене,
17 (69-18) і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо тісно мені, озвися ж небаром до мене,
18 (69-19) наблизись до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи Ти мене!...
19 (69-20) Ти знаєш наругу мою, і мій сором та ганьбу мою, перед Тобою всі мої вороги!
20 (69-21) Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття та немає його, і потішителів та не знайшов!
21 (69-22) і жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували...
22 (69-23) Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами,
23 (69-24) бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються!
24 (69-25) Вилий на них Свою ревність, а полум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 (69-26) Нехай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!
26 (69-27) Бо кого Ти був збив, вони ще переслідують, і побільшують муки раненим Тобою...
27 (69-28) Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 (69-29) нехай скреслені будуть із книги життя, і хай не будуть записані з праведними!...
29 (69-30) А я бідний та хворий, але, Боже, спасіння Твоє мене чинить могутнім,
30 (69-31) і я піснею буду хвалити ім'я Боже, співом вдячним Його величатиму!
31 (69-32) і буде для Господа краща вона від вола, від бика, що роги він має, що копита роздвоєні має.
32 (69-33) Побачать слухняні, і будуть радіти, хто ж Бога шукає нехай оживе ваше серце,
33 (69-34) бо до вбогих Господь прислухається, і в'язнями Своїми не гордує Він!
34 (69-35) Нехай хвалять Його небеса та земля, море й усе, що в них рухається,
35 (69-36) бо спасе Бог Сіона, і збудує для Юди міста, і замешкають там, і вспадкують його,
36 (69-37) і нащадки рабів Його посядуть його, й ті, хто любить ім'я Його, житимуть в нім!
73 Псалом Асафів. Поправді Бог добрий ізраїлеві, Бог для щиросердих!
2 А я, мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої,
3 бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних,
4 бо не мають страждання до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 на людській роботі нема їх, і разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів.
6 Тому то пиха їхню шию оздоблює, зодягає їх шата насилля,
7 вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися,
8 сміються й злосливо говорять про утиск, говорять бундючно:
9 свої уста до неба підносять, а їхній язик по землі походжає!...
10 Тому то туди Його люди звертаються, і щедро беруть собі воду
11 та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість,
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє?
13 Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої,
14 і ввесь день я побитий, і щоранку покараний...
15 Коли б я сказав: Буду так говорить, як вони, то спроневірився б я поколінню синів Твоїх.
16 і роздумував я, щоб пізнати оте, та трудне воно в очах моїх,
17 аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив:
18 направду, Ти їх на слизькому поставив, на спустошення кинув Ти їх!
19 Як вони в одній хвилі спустошені, згинули, пощезали від страхів!
20 Немов сном по обудженні, Господи, образом їхнім погордиш, мов сном по обудженні!
21 Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле,
22 а я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!...
23 Та я завжди з Тобою, Ти держиш мене за правицю,
24 Ти Своєю порадою водиш мене, і потому до слави Ти візьмеш мене!
25 Хто є мені на небесах, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічого!
26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог скеля серця мого й моя доля навіки,
27 бо погинуть ось ті, хто бокує від Тебе, понищиш Ти кожного, хто відступить від Тебе!
28 А я, близькість Бога для мене добро, на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіщати про всі Твої чини!
5 І посходилися всі Ізраїлеві племена до Давида в Хеврон та й сказали йому: Оце ми кість твоя та тіло твоє ми!
2 І давніш, коли Саул був царем над нами, ти водив Ізраїля на війну і приводив назад. І Господь тобі сказав: Ти будеш пасти народа Мого, Ізраїля, і ти будеш володарем над Ізраїлем.
3 І прийшли всі Ізраїлеві старші в Хеврон, а цар Давид склав із ними умову в Хевроні перед Господнім лицем. І помазали вони Давида царем над Ізраїлем.
4 Давид був віку тридцяти літ, коли став царювати, і сорок літ царював він.
5 У Хевроні царював він над Юдою сім літ і шість місяців, а в Єрусалимі царював тридцять і три роки над усім Ізраїлем та Юдою.
6 І пішов цар та люди його до Єрусалиму на Євусеянина, мешканця того Краю. А той сказав Давидові, говорячи: Ти не ввійдеш сюди, хіба повиганяєш сліпих та кривих! А це значить: Давид ніколи не ввійде сюди!
7 Та Давид здобув твердиню Сіон, він став Давидовим Містом.
8 І сказав Давид того дня: Кожен, хто заб'є євусеянина, нехай скине до каналу, а з ним і кривих та сліпих, зненавиджених для Давидової душі. Тому говорять: Сліпий та кривий не ввійде до дому!
9 І осівся Давид у твердині, і назвав ім'я їй: Давидове Місто. І будував Давид навколо від Мілло й усередині.
10 І Давид ставав усе більшим, а Господь, Бог Саваот, був із ним.
11 І послав Хірам, цар тирський, послів до Давида, та кедрового дерева, і теслів, і каменярів для стін, і вони збудували дім для Давида.
12 І пересвідчився Давид, що Господь поставив його міцно царем над Ізраїлем, і що Він підніс царство його ради народу Свого Ізраїля.
17 Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.
2 І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання,
3 виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.
4 І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок.
5 А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.
6 А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!
7 А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус...
8 І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.
9 Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.
10 А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
11 Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.
12 Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
13 Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.
14 Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позосталися там.
15 А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.
24 І встав Він, і звідти пішов у землю тирську й сидонську. І, ввійшовши до дому, Він хотів, щоб ніхто не довідавсь, та не міг утаїтись.
25 Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.
26 А ця жінка грекиня була, родом сирофінікіянка. Вона стала благати Його, щоб із дочки її демона вигнав.
27 А Він їй сказав: Дай, щоб перше наїлися діти, не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!
28 А вона Йому в відповідь каже: Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих кришок...
29 І Він їй сказав: За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!
30 А коли вона в дім свій вернулась, то знайшла, що дочка на постелі лежала, а демон вийшов із неї.
31 І вийшов Він знов із країв тирських і сидонських, і подався шляхом на Сидон над море Галілейське, через околиці Десятимістя.
32 І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.
33 І взяв Він його від народу самого, і вклав пальці Свої йому в вуха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика.
34 І, на небо споглянувши, Він зідхнув і промовив до нього: Еффата; цебто: Відкрийся!
35 І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв'язалось негайно, і він став говорити виразно!
36 А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповідали. Та що більше наказував їм, то ще більш розголошували.
37 І дуже всі дивувалися та говорили: Він добре все робить: глухим дає чути, а німим говорити!