Book of Common Prayer
49 Пам'ятай про те слово Своєму рабові, що його наказав Ти чекати мені.
50 Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене.
51 Гордуни насміхалися з мене занадто, та я не відступив від Закону Твого!
52 Твої присуди я пам'ятаю відвіку, о Господи, і радію!
53 Буря мене обгорнула через нечестивих, що Закона Твого опускають!
54 Співи для мене Твої постанови у домі моєї мандрівки.
55 Я вночі пам'ятаю ім'я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!
56 Оце сталось мені, бо наказів Твоїх я держуся.
57 Я сказав: Моя доля, о Господи, щоб держатись мені Твоїх слів.
58 Я благаю Тебе цілим серцем: Учини мені милість за словом Своїм!
59 Я розважив дороги свої, й до свідоцтв Твоїх ноги свої звернув.
60 Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді.
61 Тенета безбожних мене оточили, та я не забув про Закона Твого.
62 Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї.
63 Я приятель всім, хто боїться Тебе, й хто накази Твої береже!
64 Милосердя Твого, о Господи, повна земля, навчи Ти мене Своїх постанов!
65 Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм.
66 Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!
67 Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова.
68 Ти добрий, і чиниш добро, навчи Ти мене Своїх постанов!
69 Гордуни вимишляють на мене неправду, а я цілим серцем держуся наказів Твоїх.
70 Зробилось нечуле, як лій, їхнє серце, а я розкошую з Закону Твого.
71 Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!
72 Ліпший для мене Закон Твоїх уст, аніж тисячі золота й срібла.
49 Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом. (49-2) Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту,
2 (49-3) і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий,
3 (49-4) мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність,
4 (49-5) нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою!
5 (49-6) Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців,
6 (49-7) які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться?
7 (49-8) Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові,
8 (49-9) бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки,
9 (49-10) щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу!
10 (49-11) Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє...
11 (49-12) Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі,
12 (49-13) та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине!
13 (49-14) Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села.
14 (49-15) Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них...
15 (49-16) Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села.
16 (49-17) Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її,
17 (49-18) бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею!
18 (49-19) Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро,
19 (49-20) вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки!
20 (49-21) Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!
53 Для дириґетна хору. На „Махалат". Навчальний псалом. Давидів. (53-2) Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! Зіпсулись вони, і несправедливість обридливу чинять, нема доброчинця!...
2 (53-3) Бог зорить із неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!...
4 (53-5) Чи ж не розуміють оті, хто беззаконня вчиняє, що мій люд поїдають? Вони споживають хліб Божий, та не кличуть Його!
5 (53-6) Тоді настрашилися страхом вони, хоч страху не було, бо розсипав Бог кості того, хто тебе оточив був, ти їх посоромив, бо ними погордував Бог!
6 (53-7) Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві! Як долю Свого народу поверне Господь, то радітиме Яків, утішатися буде ізраїль!
23 А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.
24 І впала вона до ніг йому та й сказала: На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.
25 Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я його, такий він: Навал ім'я йому, і глупота з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.
26 А тепер, мій пане, як живий Господь і як жива душа твоя! Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі! А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!
27 А оце дарунок, якого принесла твоя невільниця своєму панові, буде даний хлопцям, що служать моєму панові.
28 Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій провадить війни Господні, і зло не буде знайдене в тобі за твоїх днів.
29 І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв'язана у в'язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх нехай Він її кине, як із пращі!
30 І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настановить тебе володарем над Ізраїлем,
31 то це не буде тобі на спотикання та на спокусу серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!
32 І сказав Давид до Авіґаїл: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!
33 І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.
34 Але живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ранку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!
35 І взяв Давид із руки її те, що вона принесла йому, а їй сказав: Іди з миром до свого дому! Бачиш, я послухався голосу твого, і простив тобі!
36 І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття в його домі, немов прийняття царське! А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п'яний. І вона не розповіла йому нічого, ані малого, ані великого аж до світла ранку.
37 І сталося, вранці, коли Навал витверезився, то жінка його розповіла йому про цю справу. І завмерло йому серце в його середині, і він став, як камінь.
38 І сталося днів через десять, і вразив Господь Навала, і той помер.
39 І почув Давид, що Навал помер, і сказав: Благословенний Господь, що розсудив справу образи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, зло Навала звернув Господь на його голову! І Давид послав, і говорив про Авіґаїл, щоб узяти її собі за жінку.
40 І прийшли Давидові раби до Авіґаїл на Кармел, і промовляли до неї, говорячи: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.
41 А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: Ось твоя служниця готова стати невільницею, щоб мити ноги рабів пана мого!
42 І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п'ятеро служанок її йшли при ногах її. І пішла вона за Давидовими посланцями, та й стала йому за жінку.
43 А Ахіноам узяв Давида з Їзреелу, і вони обидві стали йому за жінок.
44 А Саул віддав дочку свою Мелхолу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.
19 А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він...
20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.
21 І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,
22 душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.
23 І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.
24 Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;
25 і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,
26 а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.
27 А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.
28 І перебували вони немалий час із учнями.
35 І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік.
36 І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.
37 І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!
38 А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?...
39 Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала...
40 І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?
41 А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?