Book of Common Prayer
37 Давидів. Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрости до беззаконних,
2 бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов'януть!
3 Надійся на Господа й добре чини, землю замешкуй та правди дотримуй!
4 Хай Господь буде розкіш твоя, і Він сповнить тобі твого серця бажання!
5 На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить,
6 і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою немов південь.
7 Жди Господа мовчки й на Нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі.
8 Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло,
9 бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують!
10 А ще трохи й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його і не буде його,
11 а покірні вспадкують землю, і зарозкошують миром великим!
12 Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами,
13 та Господь посміється із нього, бачить бо Він, що наближується його день!
14 Безбожні меча добувають та лука свого натягають, щоб звалити нужденного й бідного, щоб порізати людей простої дороги,
15 та ввійде їхній меч до їхнього власного серця, і поламані будуть їхні луки!
16 Краще мале справедливого, ніж велике багатство безбожних, і то багатьох,
17 бо зламані будуть рамена безбожних, а справедливих Господь підпирає!
18 Знає Господь дні невинних, а їхня спадщина пробуде навіки,
19 за лихоліття не будуть вони посоромлені, і за днів голоду ситими будуть.
20 Бо загинуть безбожні, і Господні вороги, як овечий той лій, заникнуть, у димі заникнуть вони!
21 Позичає безбожний і не віддає, а праведний милість висвідчує та роздає,
22 бо благословенні від Нього вспадкують землю, а прокляті від Нього понищені будуть!
23 Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;
24 коли ж упаде, то не буде покинена, бо руку її підпирає Господь.
25 Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.
26 Кожен день виявляє він милість та позичає, і над потомством його благословення.
27 Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи!
28 Бо любить Господь справедливість, і Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені, а насіння безбожних загине!
29 Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній.
30 Уста праведного кажуть мудрість, язик же його промовляє про право,
31 Закон Бога його в його серці, кроки його не спіткнуться.
32 А безбожний чатує на праведного, і пильнує забити його,
33 та Господь не зоставить його в руках того, і несправедливим не вчинить його, коли буде судити його.
34 Надійся на Господа, та держися дороги Його, і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю, ти бачитимеш, як понижені будуть безбожні.
35 Я бачив безбожного, що збуджував пострах, що розкоренився, немов саморосле зелене те дерево,
36 та він проминув, й ось немає його, і шукав я його, й не знайшов!
37 Бережи неповинного та дивися на праведного, бо людині спокою належить майбутність,
38 переступники ж разом понищені будуть, майбутність безбожних загине!
39 А спасіння праведних від Господа, Він їхня твердиня за час лихоліття,
40 і Господь їм поможе та їх порятує, визволить їх від безбожних і їх збереже, бо вдавались до Нього вони!
24 І сховався Давид у полі. І було новомісяччя, а цар засів до їжі.
25 І сів цар на стільці своїм, як раз-у-раз, на стільці при стіні. І встав Йонатан, а Авнер сів збоку Саула, а Давидове місце було порожнє.
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: Це випадок, Давид не чистий, бо не очистився.
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, було порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: Чому не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?
28 І відповів Йонатан Саулові: Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в очах твоїх, нехай я побіжу та побачу братів моїх. Тому не прийшов він до царського столу.
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи його до мене, бо він призначений на смерть.
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: Чому він буде забитий? Що він зробив?
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.
34 І встав Йонатан від столу, розпалений гнівом, і не їв хліба і другого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його образив його батько.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умовлений з Давидом час, а з ним був малий хлопець.
36 І сказав він до хлопця свого: Побіжи, знайди ті стріли, що я вистріляю. Хлопець побіг, а він пустив стрілу поза нього.
37 І прийшов хлопець до місця стріли, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: Он та стріла за тобою далі!
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: Скоро, поспіши, не ставай! І зібрав Йонатанів хлопець стріли, та й прийшов до свого пана.
39 А той хлопець нічого не знав, тільки Йонатан та Давид знали ту справу.
40 І віддав Йонатан свою зброю юнакові, якого мав, та й сказав йому: Іди, занеси це до міста!
41 Той юнак пішов, а Давид устав із південного боку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав.
42 І сказав Йонатан до Давида: Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, нехай буде аж навіки! (21-1) І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.
13 А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл.
2 Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!
3 Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
4 Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули.
5 Як були ж в Саламіні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до послуг же мали й Івана.
6 А коли перейшли аж до Пафи ввесь острів, то знайшли ворожбита одного, лжепророка юдеянина, йому на ім'я Варісус.
7 Він був при проконсулі Сергії Павлі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Савла, і прагнув послухати Божого Слова.
8 Але їм опирався Еліма ворожбит той, бо ім'я його перекладається так, і намагавсь відвернути від віри проконсула.
9 Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув,
10 і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг?
11 І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора...
12 Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
23 І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати.
24 Фарисеї ж казали Йому: Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?
25 А Він їм відказав: Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним?
26 Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?
27 І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,
28 а тому то Син Людський Господь і суботі.
3 І Він знову до синагоги ввійшов. І був там один чоловік, який мав суху руку.
2 І, щоб обвинуватити Його, наглядали за Ним, чи Він у суботу того не вздоровить.
3 І говорить Він до чоловіка з сухою рукою: Стань посередині!
4 А до них промовляє: У суботу годиться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти, чи погубити? Вони ж мовчали.
5 І споглянув Він із гнівом на них, засмучений закам'янілістю їхніх сердець, і сказав чоловікові: Простягни свою руку! І той простяг, і рука йому стала здорова!
6 Фарисеї ж негайно пішли та з іродіянами раду зробили на Нього, як Його погубити.