Book of Common Prayer
49 Пам'ятай про те слово Своєму рабові, що його наказав Ти чекати мені.
50 Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене.
51 Гордуни насміхалися з мене занадто, та я не відступив від Закону Твого!
52 Твої присуди я пам'ятаю відвіку, о Господи, і радію!
53 Буря мене обгорнула через нечестивих, що Закона Твого опускають!
54 Співи для мене Твої постанови у домі моєї мандрівки.
55 Я вночі пам'ятаю ім'я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!
56 Оце сталось мені, бо наказів Твоїх я держуся.
57 Я сказав: Моя доля, о Господи, щоб держатись мені Твоїх слів.
58 Я благаю Тебе цілим серцем: Учини мені милість за словом Своїм!
59 Я розважив дороги свої, й до свідоцтв Твоїх ноги свої звернув.
60 Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді.
61 Тенета безбожних мене оточили, та я не забув про Закона Твого.
62 Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї.
63 Я приятель всім, хто боїться Тебе, й хто накази Твої береже!
64 Милосердя Твого, о Господи, повна земля, навчи Ти мене Своїх постанов!
65 Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм.
66 Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!
67 Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова.
68 Ти добрий, і чиниш добро, навчи Ти мене Своїх постанов!
69 Гордуни вимишляють на мене неправду, а я цілим серцем держуся наказів Твоїх.
70 Зробилось нечуле, як лій, їхнє серце, а я розкошую з Закону Твого.
71 Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!
72 Ліпший для мене Закон Твоїх уст, аніж тисячі золота й срібла.
49 Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом. (49-2) Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту,
2 (49-3) і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий,
3 (49-4) мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність,
4 (49-5) нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою!
5 (49-6) Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців,
6 (49-7) які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться?
7 (49-8) Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові,
8 (49-9) бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки,
9 (49-10) щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу!
10 (49-11) Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє...
11 (49-12) Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі,
12 (49-13) та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине!
13 (49-14) Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села.
14 (49-15) Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них...
15 (49-16) Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села.
16 (49-17) Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її,
17 (49-18) бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею!
18 (49-19) Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро,
19 (49-20) вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки!
20 (49-21) Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!
53 Для дириґетна хору. На „Махалат". Навчальний псалом. Давидів. (53-2) Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! Зіпсулись вони, і несправедливість обридливу чинять, нема доброчинця!...
2 (53-3) Бог зорить із неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!...
4 (53-5) Чи ж не розуміють оті, хто беззаконня вчиняє, що мій люд поїдають? Вони споживають хліб Божий, та не кличуть Його!
5 (53-6) Тоді настрашилися страхом вони, хоч страху не було, бо розсипав Бог кості того, хто тебе оточив був, ти їх посоромив, бо ними погордував Бог!
6 (53-7) Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві! Як долю Свого народу поверне Господь, то радітиме Яків, утішатися буде ізраїль!
49 Почуйте Мене, острови, і народи здалека, вважайте: Господь із утроби покликав Мене, Моє Ймення згадав з нутра неньки Моєї.
2 І Мої уста вчинив Він, як той гострий меч, заховав Мене в тіні Своєї руки, і Мене вчинив за добірну стрілу, в Своїм сагайдаці заховав Він Мене.
3 І до Мене прорік: Ти раб Мій, Ізраїлю, Яким Я прославлюсь!
4 І Я відповів: Надаремно трудивсь Я, на порожнечу й марноту зужив Свою силу: Справді ж з Господом право Моє, і нагорода Моя з Моїм Богом.
5 Тепер же промовив Господь, що Мене вформував Собі від живота за раба, щоб навернути Собі Якова, і щоб Ізраїль для Нього був зібраний. І був Я шанований в очах Господніх, а Мій Бог стався міццю Моєю.
6 І Він сказав: Того мало, щоб був Ти Мені за раба, щоб відновити племена Якова, щоб вернути врятованих Ізраїля, але Я вчиню Тебе світлом народів, щоб був Ти спасінням Моїм аж до краю землі!
7 Так говорить Господь, Відкупитель Ізраїлів, Святий його, до погордженого на душі, до обридженого від людей, до раба тих володарів: Побачать царі, і князі повстають, і поклоняться ради Господа, що вірний, ради Святого Ізраїлевого, що вибрав Тебе.
8 Так говорить Господь: За часу вподобання Я відповів Тобі, в день спасіння Тобі допоміг, і стерегтиму Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, щоб край обновити, щоб поділити спадки спустошені,
9 щоб в'язням сказати: Виходьте, а тим, хто в темноті: З'явіться! При дорогах вони будуть пастися, і по всіх лисих горбовинах їхні пасовиська.
10 Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх.
11 І вчиню Я всі гори Свої за дорогу, і підіймуться биті шляхи Мої.
12 Ось ці здалека прийдуть, а ці ось із півночі й з заходу, а ці з краю Сінім.
11 Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд.
12 Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних.
13 А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства.
14 А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?
15 Ми юдеї природою, а не грішники з поган...
16 А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!
17 Коли ж, шукаючи виправдання в Христі, ми й самі показалися грішниками, то хіба Христос слуга гріху? Зовсім ні!
18 Бо коли я будую знов те, що був зруйнував, то самого себе роблю злочинцем.
19 Бо Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом.
20 І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе.
21 Божої благодаті я не відкидаю. Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер!
13 І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли.
14 І прочув про Ісуса цар Ірод, бо ім'я Його стало загально відоме, і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому творяться чуда від нього.
15 Інші впевняли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
16 А Ірод, прочувши, сказав: Іван, якому я голову стяв був, оце він воскрес!
17 Той бо Ірод, пославши, схопив був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, бо він одружився був із нею.
18 Бо Іван казав Іродові: Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!
19 А Іродіяда лютилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бентежився, але слухав його залюбки.
21 Та настав день догідний, коли дня народження Ірод справляв був бенкета вельможам своїм, і тисячникам, і галілейській старшині,
22 і коли прийшла дочка тієї Іродіяди, і танцювала, і сподобалася Іродові та присутнім із ним при столі, тоді цар промовив до дівчини: Проси в мене, чого хочеш, і дам я тобі!
23 І поклявся він їй: Чого тільки від мене попросиш, то дам я тобі, хоча б і півцарства мого!
24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: Чого маю просити? А та відказала: Голови Івана Христителя...
25 І зараз квапливо вернулась вона до царя, і просила, говорячи: Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полумиску голову Івана Христителя!
26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були при столі, не схотів їй відмовити.
27 І цар зараз послав вояка, і звелів принести Іванову голову.
28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його голову на полумискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало її своїй матері...
29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гробу поклали його.