Book of Common Prayer
18 Для дириґента хору. Раба Господнього Давида, коли він промовив до Господа слова цієї пісні того дня, як Господь урятував його з руки всіх його ворогів та від руки Саула, (18-2) то він проказав: Полюблю Тебе, Господи, сило моя,
2 (18-3) Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя!
3 (18-4) Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!
4 (18-5) Тенета смертельні мене оточили, і потоки велійяала лякають мене!
5 (18-6) Тенета шеолу мене оточили, і пастки смертельні мене попередили.
6 (18-7) В тісноті своїй кличу до Господа, і до Бога свого я взиваю, Він почує мій голос із храму Свого, і доходить мій зойк до лиця Його в уші Йому!
7 (18-8) Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, бо Він запалився від гніву:
8 (18-9) із ніздер Його бухнув дим, з Його ж уст пожирущий огонь, і жар запалився від Нього!
9 (18-10) Він небо простяг і спустився, а хмара густа під ногами Його.
10 (18-11) Усівся Він на херувима й летів, і на вітрових крилах понісся...
11 (18-12) Поклав темряву Він як заслону Свою, довкілля Його то темрява вод, а мешкання Його густі хмари!
12 (18-13) Від блиску, що був перед Ним, град і жар огняний пройшли хмари Його...
13 (18-14) і Господь загримів у небесах, і Всевишній Свій голос подав, град і жар огняний!
14 (18-15) Він послав Свої стріли, та їх розпорошив, і стрілив Він блискавками, та їх побентежив.
15 (18-16) Показалися річища водні, і відкрились основи вселенної, від сваріння Твого, о Господи, від подиху вітру із ніздер Твоїх...
16 (18-17) Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих,
17 (18-18) він мене врятував від мого потужного ворога, і від моїх ненависників, бо сильніші від мене вони!
18 (18-19) Напали на мене вони в день нещастя мого, та Господь був моїм опертям,
19 (18-20) і на місце розлоге Він вивів мене, Він мене врятував, бо вподобав мене!
20 (18-21) Нехай Господь зробить мені за моєю справедливістю, хай заплатить мені згідно з чистістю рук моїх,
21 (18-22) бо беріг я дороги Господні, і від Бога свого я не відступив,
22 (18-23) бо всі Його присуди передо мною, і не відкидав я від себе Його постанов!
23 (18-24) і був я із Ним непорочний, і стерігся своєї провини,
24 (18-25) і Господь заплатив був мені за моєю справедливістю, згідно з чистістю рук моїх перед очима Його.
25 (18-26) із справедливим поводишся Ти справедливо, із чесним по-чесному,
26 (18-27) із чистим поводишся чисто, а з лукавим за лукавством його,
27 (18-28) бо народ із біди Ти спасаєш, а очі зухвалі принижуєш,
28 (18-29) бо Ти світиш мого світильника, Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву!
29 (18-30) Бо з Тобою поб'ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур.
30 (18-31) Бог непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього!
31 (18-32) Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога?
32 (18-33) Цей Бог мене силою оперезав, і дорогу мою учинив непорочною,
33 (18-34) Він зробив мої ноги, мов у лані, і ставить мене на висотах моїх,
34 (18-35) мої руки навчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає.
35 (18-36) і дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч.
36 (18-37) Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться.
37 (18-38) Женуся я за ворогами своїми, і їх дожену, і не вернуся, аж поки не винищу їх,
38 (18-39) я їх потрощу, й вони встати не зможуть, повпадають під ноги мої!
39 (18-40) Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників.
40 (18-41) Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх!
41 (18-42) Кричали вони, та немає спасителя, взивали до Господа, і не відповів їм.
42 (18-43) і я їх зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях, їх потопчу!
43 (18-44) Ти від бунту народу мене бережеш, Ти робиш мене головою племенам, мені будуть служити народи, яких я не знав!
44 (18-45) На вістку про мене слухняні мені, до мене чужинці підлещуються,
45 (18-46) в'януть чужинці і тремтять у твердинях своїх...
46 (18-47) Живий Господь, і благословенна будь, скеле моя, і нехай Бог спасіння мойого звеличиться,
47 (18-48) Бог, що помсти за мене дає, і що народи під мене підбив,
48 (18-49) що рятує мене від моїх ворогів, Ти звеличив мене над повстанців на мене, спасаєш мене від насильника!
49 (18-50) Тому то хвалю Тебе, Господи, серед народів, і Йменню Твоєму співаю!
50 (18-51) Ти Своєму цареві спасіння побільшуєш, і милість вчиняєш Своєму помазанцеві Давиду й насінню його аж навіки.
3 І було Господнє слово до Йони вдруге таке:
2 Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього те слово, що Я говорив був тобі!
3 І Йона встав, і пішов до Ніневії за Господнім словом. А Ніневія була місто велике-превелике, на три дні ходи.
4 І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!
5 І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого.
6 І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі.
7 І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п'ють води!
8 І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках.
9 Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, і ми не погинемо!
10 І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив.
4 І було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився.
2 І молився він до Господа та й казав: О Господи, чи ж не це моє слово, поки я ще був на своїй землі? Тому я перед тим утік до Таршішу, бо я знав, що Ти Бог милостивий та милосердий, довготерпеливий та многомилостивий, і Ти жалкуєш за зло.
3 А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя!
4 А Господь відказав: Чи слушно ти запалився?
5 І вийшов Йона з міста, і сів від сходу міста, і поставив собі там куреня, і сів під ним у тіні, аж поки побачить, що буде в місті.
6 І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю.
7 А при сході зірниці другого дня призначив Бог червяка, і він підточив рицинового куща, і той усох.
8 І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східнього гарячого вітра, і вдарило сонце на Йонину голову, і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: Краще мені смерть від мого життя!
9 І промовив Бог до Йони: Чи слушно запалився ти за рициновий кущ? А той відказав: Дуже розлютився я, аж на смерть!
10 І сказав Господь: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким не трудився, і не плекав його, який виріс за одну ніч, і за одну ніч згинув.
11 А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30 А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31 то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32 Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33 А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35 А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36 Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38 І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40 Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
41 Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
42 Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
43 Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
44 а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
18 І сталось, як насамоті Він молився, з Ним учні були. І спитав Він їх, кажучи: За кого Мене люди вважають?
19 Вони ж відповіли та сказали: За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, що воскрес один із давніх пророків.
20 А Він запитав їх: А ви за кого Мене маєте? Петро ж відповів та сказав: За Христа Божого!
21 Він же їм заказав, і звелів не казати нікому про це.
22 І сказав Він: Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і буде Він убитий, але третього дня Він воскресне!
23 А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде.
24 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже.
25 Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але занапастить чи згубить себе?
26 Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Анголів.
27 Правдиво ж кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Царства Божого.