Book of Common Prayer
5 Для дириґетна хору. До флейти. Псалом Давидів. (5-2) Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій.
2 (5-3) Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду!
3 (5-4) Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати,
4 (5-5) бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати!
5 (5-6) Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти.
6 (5-7) Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь.
7 (5-8) А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм.
8 (5-9) Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою,
9 (5-10) бо в їхніх устах нема правди, нутро їхнє приносить нещастя, гріб відкритий їхнє горло, свій язик вони роблять гладеньким!
10 (5-11) Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують!
11 (5-12) А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім'я Твоє!
12 (5-13) Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!
6 Для дириґетна хору. На струнніх знаряддях. На октаву. Псалом Давидів. (6-2) Не карай мене, Господи, в гніві Своїм, не завдавай мені кари в Своїм пересерді!
2 (6-3) Помилуй мене, Господи, я ж бо слабий, уздоров мене, Господи, бо тремтять мої кості,
3 (6-4) і душа моя сильно стривожена, а ти, Господи, доки?
4 (6-5) Вернися, о Господи, визволи душу мою, ради ласки Своєї спаси Ти мене!
5 (6-6) Бож у смерті нема пам'ятання про Тебе, у шеолі ж хто буде хвалити Тебе?
6 (6-7) Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!...
7 (6-8) Моє око зів'яло з печалі, постаріло через усіх ворогів моїх...
8 (6-9) Відступіться від мене, усі беззаконники, бо почув Господь голос мого плачу!
9 (6-10) Благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме,
10 (6-11) усі мої вороги посоромлені будуть, і будуть настрашені дуже: хай вернуться, і будуть вони посоромлені зараз!
10 Для чого стоїш Ти, о Господи, здалека, в час недолі ховаєшся?
2 Безбожний в своїм гордуванні женеться за вбогим, хай схоплені будуть у підступах, які замишляли вони!
3 Бо жаданням своєї душі нечестивий пишається, а ласун проклинає, зневажає він Господа.
4 У гордощах каже безбожний, що Він не слідкує, бо Бога нема, оце всі його помисли!...
5 Сильні дороги його повсякчасно, від нього суди Твої високо, тим то віддмухує він ворогів своїх...
6 Сказав він у серці своєму: Я не захитаюсь, бо лиха навіки не буде мені...
7 Уста його повні прокляття й обмани та зради, під його язиком злочинство й переступ.
8 Причаївшись, сидить на подвір'ях, мордує невинного, його очі слідкують за вбогим...
9 В укритті він чатує, як лев той у зарості, чатує схопити убогого, хапає убогого й тягне його в свою сітку...
10 Припадає, знижається він, і попадають убогі в його міцні кігті...
11 Безбожний говорить у серці своїм: Бог забув, заховав Він обличчя Своє, не побачить ніколи.
12 Устань же, о Господи Боже, руку Свою підійми, не забудь про убогих!
13 Чому нечестивий ображує Бога і говорить у серці своїм, що Ти не слідкуєш?
14 Але Ти все бачиш, бо спостерігаєш злочинство та утиск, щоб віддати Своєю рукою! На Тебе слабий опирається, Ти сироті помічник.
15 Зламай же рамено безбожному, і злого скарай за неправду його, аж більше не знайдеш його!
16 Господь Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!
17 Бажання понижених чуєш Ти, Господи, серця їх зміцняєш, їх вислуховує ухо Твоє,
18 щоб дати суд сироті та пригніченому, щоб більш не страшив чоловік із землі!
11 Для дириґетна хору. Давидів. Я надіюсь на Господа, як же кажете ви до моєї душі: Відлітай ти на гору свою, немов птах?
2 Бо ось, нечестиві натягують лука, міцно ставлять стрілу свою на тятиву, щоб у темряві до простосердих стріляти...
3 Як основи зруйновано, що тоді праведний зробить?
4 Господь у святім Своїм храмі, Господь престол Його на небесах, бачать очі Його, повіки Його випробовують людських синів!
5 Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насилля, ненавидить душа Його!
6 Він спустить дощем на безбожних горюче вугілля, огонь, і сірку, і вітер гарячий, це частка їхньої чаші.
7 Бо Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його!
1 І було слово Господнє до Йони, Аміттаєвого сина, таке:
2 Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй проти нього, бо їхнє зло прийшло перед лице Моє.
3 І встав Йона, щоб утекти до Таршішу з-перед Господнього лиця. І зійшов він до Яфи, і знайшов корабля, що йшов до Таршішу, і дав заплату його, і ввійшов у нього, щоб відплисти з ними до Таршішу з-перед Господнього лиця.
4 А Господь кинув сильного вітра на море, і знялася на морі велика буря, і вже думали, що корабель буде розбитий.
5 І налякалися моряки, і кликали кожен до своїх богів, і викидали ті речі, що були на кораблі, до моря, щоб полегшити себе. А Йона зійшов до споду корабля, і ліг, і заснув.
6 І приступив до нього керівник корабля, та й сказав йому: Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, може згадає цей Бог про нас, і ми не згинемо.
7 І сказали вони один до одного: Ідіть, і киньмо жеребки, та й пізнаємо, через кого нам оце лихо. І кинули вони жеребки, і впав жеребок на Йону.
8 І сказали до нього: Об'яви ж нам, через що нам це лихо? Яке твоє зайняття, і звідки ти йдеш? Який твій край, і з якого ти народу?
9 І сказав він до них: Я єврей, і боюся я Господа, Небесного Бога, що вчинив море та суходіл.
10 І налякалися ті люди великим страхом, і сказали до нього: Що це ти наробив? Бо ці люди довідалися, що він утікає з-перед Господнього лиця, бо він це їм об'явив.
11 І вони сказали до нього: Що ми зробимо тобі, щоб утихомирилось море, щоб не заливало нас? Бо море бушувало все більше.
12 І сказав він до них: Візьміть мене, і киньте мене до моря, і втихомириться море перед вами; бо я знаю, що через мене оця велика буря на вас.
13 І міцно гребли ці люди, щоб дістатися до суходолу, та не могли, бо море бушувало все більш проти них.
14 І вони кликнули до Господа та й сказали: О Господи, нехай же не згинемо ми за душу цього чоловіка, і не давай на нас неповинної крови, бо Ти, Господи, чиниш, як бажаєш!
15 І підняли вони Йону, і кинули його до моря, і спинилося море від своєї лютости.
16 І налякалися ці люди Господа великим страхом, і приносили Господеві жертви, і складали обітниці.
17 (2-1) І призначив Господь велику рибу, щоб вона проковтнула Йону. І був Йона в середині цієї риби три дні та три ночі.
24 Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
25 А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
26 Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
27 Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
28 Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
29 А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
30 І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
31 І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
32 Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
27 А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.
2 І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
3 А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
5 Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
7 І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
8 І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його.
43 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її,
44 підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!
45 А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне.
46 Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене...
47 А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48 Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі!
49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!
50 Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона.
51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері.
52 А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить!
53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!
55 І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти.
56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.