Book of Common Prayer
106 Алілуя! Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 Хто розкаже про велич Господню, розповість усю славу Його?
3 Блаженні, хто держиться права, хто чинить правду кожного часу!
4 Згадай мене, Господи, в ласці Своїй до народу Свого, відвідай мене спасінням Своїм,
5 щоб побачити добре вибранців Твоїх, щоб я тішився радощами Твого народу, і хвалився зо спадком Твоїм!
6 Ми згрішили з батьками своїми, скривили, неправдиве чинили...
7 Не зважали на чуда Твої батьки наші в Єгипті, многоти Твоїх ласк не пригадували й бунтувались над морем, над морем Червоним.
8 Та Він ради Ймення Свого їх спас, щоб виявити Свою силу.
9 Він кликнув на море Червоне і висохло, і Він їх повів через морські глибини, немов по пустині!...
10 і Він спас їх з руки неприятеля, визволив їх з руки ворога,
11 і закрила вода супротивників їхніх, жоден з них не зостався!
12 Тоді то в слова Його ввірували, виспівували Йому славу.
13 Та скоро забули вони Його чин, не чекали поради Його,
14 і палали в пустині жаданням, і Бога в пустині ізнов випробовували,
15 і Він їхнє жадання їм дав, але худість послав в їхню душу...
16 Та Мойсею позаздрили в таборі, й Ааронові, святому Господньому.
17 Розкрилась земля і Датана поглинула, Авіронові збори накрила,
18 і огонь запалав на їхніх зборах, і полум'я те попалило безбожних...
19 Зробили тельця на Хориві, і били поклони бовванові вилитому,
20 і змінили вони свою славу на образ вола, що траву пожирає,
21 забули про Бога, свого Спасителя, що велике в Єгипті вчинив,
22 у землі Хамовій чуда, страшні речі над морем Червоним...
23 і сказав Він понищити їх, коли б не Мойсей, вибранець Його, що став був у виломі перед обличчям Його відвернути Його гнів, щоб не шкодив!
24 Погордили землею жаданою, не повірили слову Його,
25 і ремствували по наметах своїх, неслухняні були до Господнього голосу.
26 і Він підійняв Свою руку на них, щоб їх повалити в пустині,
27 і щоб повалити їхнє потомство посеред народів, та щоб розпорошити їх по країнах!
28 і служили Ваалові пеорському, й їли вони жертви мертвих,
29 і ділами своїми розгнівали Бога, тому вдерлась зараза між них!
30 і встав тоді Пінхас та й розсудив, і зараза затрималась,
31 і йому пораховано в праведність це, з роду в рід аж навіки.
32 і розгнівали Бога вони над водою Меріви, і через них стало зле для Мойсея,
33 бо духа його засмутили, і він говорив нерозважно устами своїми...
34 Вони не познищували тих народів, що Господь говорив їм про них,
35 і помішались з поганами, та їхніх учинків навчились.
36 і божищам їхнім служили, а ті пасткою стали для них...
37 і приносили в жертву синів своїх, а дочок своїх демонам,
38 і кров чисту лили, кров синів своїх і дочок своїх, що їх у жертву приносили божищам ханаанським. і через кривавий переступ земля посквернилась,
39 і стали нечисті вони через учинки свої, і перелюб чинили ділами своїми...
40 і проти народу Свого запалав гнів Господній, і спадок Його Йому став огидним,
41 і віддав їх у руку народів, і їхні ненависники панували над ними,
42 і їхні вороги їх гнобили, і вони впокорилися під їхню руку...
43 Багато разів Він визволював їх, але вони вперті були своїм задумом, і пригноблено їх через їхню провину!
44 Та побачив Він їхню тісноту, коли почув їхні благання,
45 і Він пригадав їм Свого заповіта, і пожалував був за Своєю великою милістю,
46 і збудив милосердя до них між усіма, що їх полонили!
47 Спаси нас, о Господи, Боже наш, і нас позбирай з-між народів, щоб дякувати Йменню святому Твоєму, щоб Твоєю хвалитися славою!
48 Благословенний Господь, Бог ізраїлів звіку й навіки! і ввесь народ нехай скаже: Амінь! Алілуя!
14 (14-2) Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого, бо спіткнувся ти через провину свою!
2 (14-3) Візьміть із собою слова, та й зверніться до Господа, до Нього промовте: Прости нам усяку провину, та добре прийми, і ми принесемо у жертву плода своїх уст!
3 (14-4) Ашшур не спасе нас, не будемо їздити ми на коні, і не скажемо вже чинові рук наших: боже наш, бо тільки Тобою помилуваний сирота.
4 (14-5) Ворохобність їхню вилікую, добровільно любитиму їх, бо Мій гнів відвернувся від нього.
5 (14-6) Я буду Ізраїлеві, як роса, розцвіте він, неначе лілея, і пустить коріння своє, мов Ліван.
6 (14-7) Розійдуться його пагінці, і буде його пишнота, мов оливне те дерево, а пахощ його мов Ліван.
7 (14-8) Навернуться ті, що сиділи під тінню його, збіжжя оживлять вони й зацвітуть, немов той виноград, будуть згадки про нього, немов про ліванське вино.
8 (14-9) Єфрем, що йому до бовванів іще? Я вислухав вже та побачив його, Я для нього немов кипарис той зелений: з Мене знайдений буде твій плід.
9 (14-10) Хто мудрий, то це зрозуміє, розумний і пізнає, бо прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них!
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
23 І вп'явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!
2 Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах.
3 Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?
4 А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?
5 І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.
6 І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!
7 Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.
8 Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
9 І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.
10 А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.
11 А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!
39 Розповів також приказку їм: Чи ж може водити сліпого сліпий? Хіба не обидва в яму впадуть?
40 Учень не більший за вчителя; але, удосконалившись, кожен буде, як учитель його.
41 Чого ж в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?
42 Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!
43 Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.
44 Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть.
45 Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!
46 Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?
47 Скажу вам, до кого подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх:
48 Той подібний тому чоловікові, що, будуючи дім, він глибоко викопав, і основу на камінь поклав. Коли ж злива настала, вода кинулася на той дім, та однак не змогла захитати його, бо збудований добре він був!
49 А хто слухає та не виконує, той подібний тому чоловікові, що свій дім збудував на землі без основи. І наперла на нього ріка, і зараз упав він, і велика була того дому руїна!