Book of Common Prayer
102 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
2 (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
3 (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
4 (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
5 (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
6 (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7 (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
8 (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9 (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
10 (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
11 (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.
13 (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
14 (102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
15 (102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
16 (102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
17 (102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
18 (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
19 (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
20 (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
21 (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
22 (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
23 (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...
24 (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.
25 (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
26 (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...
27 (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
28 (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!
107 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога,
3 і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!
4 Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили,
5 голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала...
6 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
7 і Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли.
8 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
9 бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!
10 Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в'язні біди та заліза,
11 бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду Всевишнього.
12 Та Він упокорив їхнє серце терпінням, спіткнулись вони і ніхто не поміг,
13 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
14 і Він вивів їх з темряви й мороку, їхні ж кайдани сторощив.
15 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
16 бо Він поламав мідні двері, і засуви залізні зрубав!
17 Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня.
18 Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти,
19 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх,
20 Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби!
21 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його та за чуда Його синам людським,
22 і хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його!
23 Ті, хто по морю пливе кораблями, хто чинить зайняття своє на великій воді,
24 вони бачили чини Господні та чуда Його в глибині!
25 Він скаже і буря зривається, і підносяться хвилі Його,
26 до неба вони підіймаються, до безодні спадають, у небезпеці душа їхня хвилюється!
27 Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п'яний, і вся їхня мудрість бентежиться!
28 Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
29 Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі,
30 і раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані.
31 Нехай же подяку складуть Господеві за милість, та за чуда Його синам людським!
32 Нехай величають Його на народньому зборі, і нехай вихваляють Його на засіданні старших!
10 Ізраїль буйний виноград, що родить подібне собі. Та за многістю плоду свого він намножує жертівники, за добрістю Краю свого бовванські стовпи прикрашає.
2 Облудне їхнє серце, тому винні тепер вони будуть, Він їхні жертівники понищить поруйнує стовпи їхні.
3 Бо тепер вони кажуть: Нема в нас царя, бо ми не боялися Господа, а цар що нам зробить?
4 Говорять порожні слова, клянуться фальшиво, коли заповіта складають, і на грядках польових цвіте їхнє правосуддя, немов той полин.
5 За телят Бет-Авену бояться мешканці Самарії, бо в жалобі опинився через нього народ його, а жерці будуть плакати над ним, за славу його, що пішла на вигнання від нього.
6 Запроваджений буде і він в Асирію цареві великому в дар. Прийме сором Єфрем, і посоромлений буде Ізраїль за раду свою.
7 Самарія загине; її цар немов тріска ота на поверхні води!
8 І поруйновані будуть висоти Авена, Ізраїлів гріх, тернина й будяччя зросте на їхніх жертівниках, і до гір вони скажуть: Накрийте ви нас! а до взгір'їв: На нас упадіть!
9 Від днів Ґів'ї грішив ти, Ізраїлю! Там вони полишились були, чи ж їх не досягне в Ґів'ї війна проти синів беззаконних?
10 За жаданням Своїм покараю Я їх, і зберуться народи на них, і покарані будуть вони за подвійні провини свої.
11 А Єфрем це привчена телиця, що звикла вона молотити, Сам ярмо накладу на її товсту шию, запряжу Я Єфрема, Юда буде орати, Яків буде собі скородити.
12 Сійте собі на справедливість, за милістю жніть, оріте собі переліг, бо час навернутись до Господа, ще поки Він прийде і правду лине вам дощем.
13 Ви беззаконня орали, пожали ви кривду, плід брехні споживали, бо надіявся ти на дорогу свою, на многість лицарства свого.
14 І станеться шум по народах твоїх, і всі твердині твої поруйновані будуть, як Шалман зруйнував Бет-Арбел в час війни, була мати з синами убита.
15 Отак вам учинить Бет-Ел за зло вашого зла, конче згине Ізраїлів цар на світанку!
37 А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось сказати тобі? А той відказав: То ти вмієш по-грецькому?
38 Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?
39 А Павло відказав: Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії. Благаю тебе, дозволь мені до народу промовити!
40 А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи:
22 Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
3 Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
5 як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалиму на кару.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
8 А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти...
9 А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
10 А я запитав: Що я, Господи, маю робити? Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити.
11 А від ясности світла того невидющим я став... І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.
12 А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його...
14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
15 Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!
12 І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.
13 А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав:
14 Симона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломія,
15 Матвія й Хому, Якова Алфієвого й Симона, званого Зилотом,
16 Юду Якового, й Юду Іскаріотського, що й зрадником став.
17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також натовп густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону,
18 що посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися.
19 Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла.
20 А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше.
21 Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви.
22 Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина.
23 Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.
24 Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.
25 Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати.
26 Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!