Book of Common Prayer
49 Пам'ятай про те слово Своєму рабові, що його наказав Ти чекати мені.
50 Це розрада моя в моїм горі, як слово Твоє оживляє мене.
51 Гордуни насміхалися з мене занадто, та я не відступив від Закону Твого!
52 Твої присуди я пам'ятаю відвіку, о Господи, і радію!
53 Буря мене обгорнула через нечестивих, що Закона Твого опускають!
54 Співи для мене Твої постанови у домі моєї мандрівки.
55 Я вночі пам'ятаю ім'я Твоє, Господи, і держуся Закону Твого!
56 Оце сталось мені, бо наказів Твоїх я держуся.
57 Я сказав: Моя доля, о Господи, щоб держатись мені Твоїх слів.
58 Я благаю Тебе цілим серцем: Учини мені милість за словом Своїм!
59 Я розважив дороги свої, й до свідоцтв Твоїх ноги свої звернув.
60 Я спішу й не барюся виконувати Твої заповіді.
61 Тенета безбожних мене оточили, та я не забув про Закона Твого.
62 Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї.
63 Я приятель всім, хто боїться Тебе, й хто накази Твої береже!
64 Милосердя Твого, о Господи, повна земля, навчи Ти мене Своїх постанов!
65 Ти з рабом Своїм добре зробив, Господи, за словом Своїм.
66 Навчи мене доброго розуму та познавання, бо в заповіді Твої вірую я!
67 Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова.
68 Ти добрий, і чиниш добро, навчи Ти мене Своїх постанов!
69 Гордуни вимишляють на мене неправду, а я цілим серцем держуся наказів Твоїх.
70 Зробилось нечуле, як лій, їхнє серце, а я розкошую з Закону Твого.
71 Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов!
72 Ліпший для мене Закон Твоїх уст, аніж тисячі золота й срібла.
49 Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом. (49-2) Слухайте це, всі народи, візьміть до ушей, усі мешканці всесвіту,
2 (49-3) і людські сини й сини мужів, разом багатий та вбогий,
3 (49-4) мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого розумність,
4 (49-5) нахилю своє ухо до приказки, розв'яжу свою загадку лірою!
5 (49-6) Чому маю боятись у день лихоліття, як стане круг мене неправда моїх ошуканців,
6 (49-7) які на багатство своє покладають надію, і своїми достатками хваляться?
7 (49-8) Але жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові,
8 (49-9) бо викуп їхніх душ дорогий, і не перестане навіки,
9 (49-10) щоб міг він ще жити навіки й не бачити гробу!
10 (49-11) Та люди побачать, що мудрі вмирають так само, як гинуть невіглас та неук, і лишають для інших багатство своє...
11 (49-12) Вони думають, ніби доми їхні навіки, місця їхнього замешкання з роду до роду, іменами своїми звуть землі,
12 (49-13) та не зостається в пошані людина, подібна худобі, що гине!
13 (49-14) Така їхня дорога глупота для них, та за ними йдуть ті, хто кохає їхню думку. Села.
14 (49-15) Вони зійдуть в шеол, і смерть їх пасе, немов вівці, а праведники запанують над ними від рання; подоба їхня знищиться, шеол буде мешканням для них...
15 (49-16) Та визволить Бог мою душу із влади шеолу, бо Він мене візьме! Села.
16 (49-17) Не лякайся, коли багатіє людина, коли збільшується слава дому її,
17 (49-18) бо, вмираючи, не забере вона всього, її слава не піде за нею!
18 (49-19) Хоч вона свою душу за життя свого хвалить, і славлять тебе, як для себе ти чиниш добро,
19 (49-20) вона прийде до роду батьків своїх, що світла вони не побачать навіки!
20 (49-21) Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине!
53 Для дириґетна хору. На „Махалат". Навчальний псалом. Давидів. (53-2) Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! Зіпсулись вони, і несправедливість обридливу чинять, нема доброчинця!...
2 (53-3) Бог зорить із неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає.
3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!...
4 (53-5) Чи ж не розуміють оті, хто беззаконня вчиняє, що мій люд поїдають? Вони споживають хліб Божий, та не кличуть Його!
5 (53-6) Тоді настрашилися страхом вони, хоч страху не було, бо розсипав Бог кості того, хто тебе оточив був, ти їх посоромив, бо ними погордував Бог!
6 (53-7) Аби то Він дав із Сіону спасіння ізраїлеві! Як долю Свого народу поверне Господь, то радітиме Яків, утішатися буде ізраїль!
29 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
30 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
19 А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він...
20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.
21 І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,
22 душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.
23 І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.
24 Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;
25 і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,
26 а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.
27 А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.
28 І перебували вони немалий час із учнями.
11 Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.
2 А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.
3 Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!...
4 Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.
5 А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6 А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
7 Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.
8 Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?
9 Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.
10 А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.
11 Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.
12 А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.
13 Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.
14 Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.
15 І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.
16 Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.