Book of Common Prayer
102 Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
2 (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
3 (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
4 (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
5 (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
6 (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7 (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
8 (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9 (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
10 (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
11 (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.
13 (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
14 (102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
15 (102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
16 (102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
17 (102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
18 (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
19 (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
20 (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
21 (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
22 (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
23 (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...
24 (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.
25 (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
26 (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...
27 (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
28 (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!
107 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 хай так скажуть ті всі, що Господь урятував їх, що визволив їх з руки ворога,
3 і з країв їх зібрав, від сходу й заходу, від півночі й моря!
4 Блудили вони по пустині дорогою голою, осілого міста не знаходили,
5 голодні та спрагнені, і в них їхня душа омлівала...
6 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
7 і Він їх попровадив дорогою простою, щоб до міста осілого йшли.
8 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
9 бо наситив Він спрагнену душу, а душу голодну наповнив добром!
10 Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в'язні біди та заліза,
11 бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду Всевишнього.
12 Та Він упокорив їхнє серце терпінням, спіткнулись вони і ніхто не поміг,
13 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
14 і Він вивів їх з темряви й мороку, їхні ж кайдани сторощив.
15 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його, та за чуда Його синам людським,
16 бо Він поламав мідні двері, і засуви залізні зрубав!
17 Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня.
18 Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти,
19 і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх,
20 Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби!
21 Нехай же подяку складуть Господеві за милість Його та за чуда Його синам людським,
22 і хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його!
23 Ті, хто по морю пливе кораблями, хто чинить зайняття своє на великій воді,
24 вони бачили чини Господні та чуда Його в глибині!
25 Він скаже і буря зривається, і підносяться хвилі Його,
26 до неба вони підіймаються, до безодні спадають, у небезпеці душа їхня хвилюється!
27 Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п'яний, і вся їхня мудрість бентежиться!
28 Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх!
29 Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі,
30 і раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані.
31 Нехай же подяку складуть Господеві за милість, та за чуда Його синам людським!
32 Нехай величають Його на народньому зборі, і нехай вихваляють Його на засіданні старших!
20 А Самсонова жінка досталася дружкові його, що приятелював із ним.
15 А по часі сталося в днях жнив пшениці, і відвідав Самсон з козлям свою жінку та й сказав: Нехай увійду я до моєї жінки, до кімнати. Та батько її не дав йому ввійти.
2 І сказав її батько: Я дійсно подумав був, що ти справді зненавидів її, а тому я дав її твоєму дружкові. Чи молодша сестра її не ліпша від неї? Нехай же вона буде тобі замість неї.
3 І сказав їм Самсон: Цього разу я не буду винний перед филистимлянами, коли я зроблю їм зло.
4 І пішов Самсон, та й зловив три сотні лисиць. І взяв він смолоскипи, і обернув хвоста до хвоста, і прив'язав одного смолоскипа всередині поміж два хвости.
5 І запалив він огонь у тих смолоскипах, і пустив лисиць в филистимські жита. І попалив він стирти та жита, і оливкові сади.
6 І сказали филистимляни: Хто це зробив? А їм відказали: Самсон, зять тімнеянина, бо він забрав його жінку й віддав її дружкові його. І пішли филистимляни, та й спалили огнем її та батька її.
7 І сказав їм Самсон: Хоч ви й зробили так, як це, та проте я конче пімщуся на вас, і аж тоді перестану.
8 І він сильно побив їх дошкульною поразкою. І пішов він, і осівся в щілині скелі Етам.
9 І посходили филистимляни, і таборували в Юди, і розтяглися до Лехі.
10 І сказали Юдині люди: Чого ви посходили проти нас? А ті відказали: Ми прийшли зв'язати Самсона, щоб зробити йому, як нам він зробив.
11 І пішли три тисячі люда від Юди до щілини скелі Етам. І сказали вони Самсонові: Чи ти не знав, що над нами панують филистимляни? І що це ти нам учинив? А він їм сказав: Як вони зробили мені, так я зробив їм.
12 І сказали йому: Ми зійшли зв'язати тебе, щоб віддати тебе в руку филистимлян. І сказав їм Самсон: Присягніть мені, що ви не заб'єте мене.
13 А вони сказали йому, говорячи: Ні, а тільки зв'яжемо тебе та дамо тебе в їхню руку, а забити не заб'ємо тебе. І зв'язали його двома новими шнурами, і звели його зо скелі.
14 Він прийшов аж до Лехі, а филистимляни зняли крик проти нього. І зійшов на нього Дух Господній, і стали ті сукані шнури, що на раменах його, як лляні, що перегоріли в огні, і поспадали з його рук пута його.
15 І знайшов він свіжу ослячу щелепу, і простяг свою руку й узяв його, та й побив ним тисячу чоловіка.
16 І сказав Самсон: Ослячою цією щелепою дійсно поклав їх на купу, ослячою цією щелепою тисячу люда побив я.
17 І сталося, як скінчив він це говорити, то кинув ту щелепу зо своєї руки, і назвав ім'я тому місцю: Рамат-Лехі.
18 І сильно він спрагнув, і кликнув до Господа та й сказав: Ти дав у руку Свого раба це велике спасіння, а тепер я помру від прагнення, і впаду в руку необрізаних.
19 І пробив Бог джерело, що в Лехі, і вийшла з нього вода, і він напився, і вернувся його дух, і він ожив. Тому назвав він ім'я йому: Ен-Гаккоре, що в Лехі, і так воно зветься аж до цього дня.
20 І судив він Ізраїля за днів филистимлян двадцять літ.
17 А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,
18 аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.
19 Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
20 Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці.
21 А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
22 І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.
23 А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
24 Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.
25 Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.
26 А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?
27 А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?
28 Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?
29 І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
43 Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
44 Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй.
45 А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
46 Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі.
47 Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
48 Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте!
49 Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!
50 Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе! І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов.
51 А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: Син твій живе.
52 А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: Учора о сьомій годині гарячка покинула його.
53 Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: Син твій живе. І ввірував сам і ввесь його дім.
54 Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.