Book of Common Prayer
118 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
2 Нехай скаже ізраїль, бо навіки Його милосердя!
3 Нехай скаже дім Ааронів, бо навіки Його милосердя!
4 Нехай скажуть ті, хто боїться Господа, бо навіки Його милосердя!
5 У тісноті я кликав до Господа, і простором озвався до мене Господь!
6 Зо мною Господь не боюся нікого, що зробить людина мені?
7 Господь серед тих, що мені помагають, і побачу загибіль своїх ненависників.
8 Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину,
9 краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних!
10 Всі народи мене оточили, я ж Господнім ім'ям їх понищив!
11 Оточили мене й обступили мене, я ж Господнім ім'ям їх понищив!
12 Оточили мене немов бджоли, та погасли вони, як терновий огонь, я бо Господнім ім'ям їх понищив!
13 Дошкульно попхнув ти мене на падіння, та Господь спас мене!
14 Господь моя сила та пісня, і став Він спасінням мені!
15 Голос співу й спасіння в наметах між праведників: Господня правиця виконує чуда!
16 Правиця Господня підноситься, правиця Господня виконує чуда!
17 Не помру, але житиму, і буду звіщати про чини Господні!
18 Покарати мене покарав був Господь, та смерти мені не завдав.
19 Відчиніте мені брами правди, я ними ввійду, буду славити Господа!
20 Це брама Господня, праведники в неї входять.
21 Я буду хвалити Тебе, бо озвався до мене, і став Ти спасінням мені!
22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем,
23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!
24 Це день, що його створив Господь, радіймо та тішмося в нім!
25 Просимо, Господи, спаси! Просимо, Господи, пощасти!
26 Благословен, хто гряде у Господнє ім'я! Благословляємо вас із Господнього дому!
27 Господь Бог, і засяяв Він нам. Прив'яжіте святковую жертву шнурами аж до наріжників жертівника!
28 Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти, мій Боже, я буду Тебе величати!
29 Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!
145 Хвала Давидова. Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку!
2 Я кожного дня Тебе благословлятиму, і хвалитиму Ймення Твоє повік-віку!
3 Великий Господь і прославлений вельми, і недослідиме величчя Його!
4 Рід родові буде хвалити діла Твої, і будуть могутність Твою виявляти!
5 Про пишну славу величчя Твого, про справи чудовні Твої розповім!
6 Будуть казати про силу грізних Твоїх чинів, а про велич Твою розповім я про неї.
7 Пам'ять про добрість велику Твою сповіщатимуть, і будуть співати про правду Твою!
8 Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий й многомилостивий,
9 Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творива!
10 Тебе, Господи, славити будуть усі Твої творива, а святі Твої Тебе благословлятимуть,
11 про славу Царства Твого звіщатимуть, про могутність Твою говоритимуть,
12 щоб людським синам об'явити про могутність Його та про славу величчя Царства Його!
13 Царство Твоє царство всіх віків, а влада Твоя по всі роди!
14 Господь підпирає всіх падаючих, усіх зігнутих Він випростовує!
15 Очі всіх уповають на Тебе, і Ти їм поживу даєш своєчасно,
16 Ти руку Свою відкриваєш, і все, що живе, Ти зичливо годуєш!
17 Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках,
18 Господь близький всім, хто взиває до Нього, хто правдою кличе Його!
19 Волю тих, хто боїться Його, Він сповняє, і благання їх чує та їм помагає,
20 Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить!
21 Славу Господню уста мої будуть звіщати, і благословлятиме кожне тіло святе Його Ймення на віки віків!
4 І рушили вони з Гор-гори дорогою Червоного моря, щоб обійти едомський край. І підупала душа того народу в тій дорозі.
5 І промовляв той народ проти Бога та проти Мойсея: Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа.
6 І послав Господь на той народ зміїв сарафів, і вони кусали народ. І померло багато народу з Ізраїля.
7 І прийшов народ до Мойсея та й сказав: Згрішили ми, бо говорили проти Господа та проти тебе. Молися до Господа, і нехай Він забере від нас цих зміїв. І молився Мойсей за народ.
8 І сказав Господь до Мойсея: Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити.
9 І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!
21 І послав Ізраїль послів до Сигона аморейського царя, говорячи:
22 Нехай я перейду в твоїм краї! Ми не збочимо ні на поле, ні на виноградник, не будемо пити води з криниці, ми підемо царською дорогою, аж поки перейдемо землю твою.
23 І не дав Сигон Ізраїлеві перейти в границі його. І зібрав Сигон увесь свій народ, та й вийшов навпроти Ізраїля на пустині, і прибув до Йогці, і воював з Ізраїлем.
24 І вдарив його Ізраїль вістрям меча, і посів край його від Арнону аж до Яббоку, аж до синів Аммону, бо Аз границя синів Аммону.
25 І позабирав Ізраїль усі ті міста. І осів Ізраїль у всіх аморейських містах: у Хешбоні й по всіх залежних містах його.
26 Бо Хешбон місто Сигона, царя аморейського він; і він воював з першим моавським царем, і забрав увесь його край з його руки аж до Арнону.
27 Тому й розповідають кобзарі: Підіть до Хешбону, нехай він збудується, і хай міцно поставиться місто Сигонове.
28 Бо вийшов огонь із Хешбону, а полум'я з міста Сигонового, він місто моавське пожер, володарів арнонських висот.
29 Горе тобі, о Моаве, ти згинув, народе Кемошів! Він зробив був синів своїх утікачами, а дочок своїх дав у неволю Сигону, царю аморейському.
30 І розбили ми їх, згинув Хешбон до Дівону, і ми попустошили аж до Нофаху, що аж до Медви.
31 І Ізраїль осів в аморейському краї.
32 І послав Мойсей розвідати про Язера, і вони здобули його залежні міста, і заволоділи амореянином, що жив там.
33 І повернулись вони, і пішли дорогою Башану. І вийшов Оґ, цар башанський, насупроти них, він та ввесь його народ, на війну до Едреї.
34 І сказав Господь до Мойсея: Не бійся його, бо в руку твою дав Я його й увесь народ його та край його, і зробиш йому, як зробив ти Сигону, цареві аморейському, що сидів у Хешбоні.
35 І вони побили його й синів його та ввесь народ його, так що нікого не зосталося. І вони заволоділи краєм його.
12 Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
13 Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.
14 Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позосталися там.
15 А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.
16 Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
17 Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.
18 А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов? А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.
19 І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?
20 Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що то значити має?
21 А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.
22 Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
23 Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.
24 Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,
25 і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
26 І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,
27 щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
28 Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!
29 Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.
30 Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,
31 бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.
32 Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом...
33 Так вийшов Павло з-поміж них.
34 А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім'ям, та інші із ними.
10 І навчав Він в одній з синагог у суботу.
11 І ось там була одна жінка, що вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись.
12 А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: Жінко, звільнена ти від недуги своєї.
13 І Він руки на неї поклав, і вона зараз випросталась, і стала славити Бога!
14 Озвався ж старший синагоги, обурений, що Ісус уздоровив у суботу, і сказав до народу: Є шість день, коли працювати належить, приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього.
15 А Господь відповів і промовив до нього: Лицеміре, хіба ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел, і не веде напоїти?
16 Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут?
17 А як Він говорив це, засоромилися всі Його супротивники. І тішився ввесь народ всіма славними вчинками, які Він чинив!