Book of Common Prayer
1 Пісня прочан.
Підводжу очі і вдивляюся у гори,
та звідки ждати допомоги?
2 Від Господа лиш буде допомога,
від Того, Хто створив і небеса, і твердь земну.
3 Упасти Він не дасть,
не задрімає Той, Хто береже тебе.
4 Ніколи не дрімає Той, Хто стереже Ізраїль.
5 Господь—ось Той, Хто нас охороняє,
Він—наша тінь, яка завжди по праву руку,
6 аби удень від сонця не дістав удару,
аби вночі від місяця образ не мав.
7 Господь убереже тебе від будь-якого лиха,
охороняє твою душу Він.
8 Господь тебе завжди оберігати буде,
хоч би куди ти йшов, хоч звідки б повертався[a].
1 Давидова пісня прочан.
Я був щасливий, коли мені сказали:
«Ходімо з нами у Господній храм!»
2 Ми зупинилися під брамою Єрусалима!
3 О так, ти відбудований, Єрусалиме!
Твої будинки ліпляться так тісно!
4 Це місто, де знайшли притулок племена Господні,
це місто, де зібравсь Ізраїль славить Господа ім’я.
5 Бо тут стоять престоли справедливі,
престоли висяться Давидового дому.
6 Просіть у Бога миру для Єрусалима:
«Мир тим, хто полюбив Тебе!»
7 Хай мир поселиться в цих стінах, в цих палацах!
8 Молюсь за мир в Єрусалимі
заради спокою братів моїх, сусідів.
9 Молюсь я за добро для храму Господа мого Бога,
молюся за добро для міста!
1 Пісня прочан.
На Тебе я підводжу погляд,
Хто на престолі возсідає в Небесах!
2 Мов раб, який господаря пасе очима,
так наші погляди до Господа прикуті,
аби Він милостивий був до нас.
3 Будь милосердий, Господи, ласкавий будь до нас,
чимало ми приниження зазнали.
4 Чимало настраждались наші душі,
образ зазнали від ледачих і пихатих.
1 Пісня прочан.
О Господи, не гордий я і не пихатий
і не берусь за ті великі справи,
яких не здужаю зробити.
2 Але клянуся: я спокійний, не гнівливий,
душа моя впокорена, як в дитинча у матері обіймах,
яке от-от лиш відлучили від грудей.
3 Ізраїлю, на Бога покладайся відтепер і назавжди!
1 Пісня прочан.
О Господи, згадай Давида
і всі його страждання!
2 Він присягнувся Господу,
дав клятву Усемогутньому Володарю Ізраїлю.
3 Він сказав: «Не зайду до свого дому
й спочити на ліжко не ляжу,
4 повік не стулю, не дам задрімати очам,
5 аж доки я оселю Господу не відшукаю,
де Всемогутній Якова житло Собі візьме».
6 Про той намет в Ефраті[a] ми почули,
Святий ковчег знайшли в полях лісистих Киріат-Єаримських[b].
7 Зайдемо у Його святу оселю,
вклонімося підніжку[c] Його ніг.
8 Встань, Господи,[d]
й піди з ковчегом у нову оселю.
9 Нехай священики Твої
вдягнуться у освячене вбрання,
нехай на радощах підуть у танок Твої вірні!
10 В ім’я слуги Твого Давида
не відвертайся від Свого царя-обранця[e].
11 Господь Давиду присягнувся,
і Він ніколи не введе в оману:
«Я посаджу твоїх нащадків на твоїм престолі,
12 якщо за Заповітом йтимуть твої діти
і будуть слухати Мої повчання—
усе, чого тебе навчив Я.
Тоді нащадки їхні
посідатимуть престол віднині і довіку.
13 Бог обрав Сіон,
і саме тут Він хоче мати Свій дім.
14 Тут житиму Я відтепер і навіки,
тому що вподобав Собі це місце.
15 Сіон благословлю Я щедрим збіжжям,
Я бідним обіцяю дати хліб.
16 Священиків Я одягну в спасіння шати,
а праведні Сіона підуть в радісний танок.
17 Я піднесу Давидів ріг[f],
прославлю Я Свого царя-обранця.
18 Ганьбою вкрию недругів його,
його ж корона осяйною буде».
Господь судить Свій народ
63 «Хто йде із Едома,
хто з Боцри в червоне убраний?
Хто виступає так потужно у прекрасних шатах?
Це Я, Господь, про перемогу сповіщаю,
це Я, Хто має силу врятувати вас»,—мовить Господь.
2 Чому червоний колір на Твоїм убранні?
Чом одяг в плямах, наче в винороба?
3 Він відповідає: «Один з давильним пресом Я справлявся,
ніхто з народів не допомагав.
Ходив по них Я в гніві, чавив їх у люті.
Ці плями на вбранні—то їхній сік[a].
4 Бо Я призначив день для покарання,
і рік настав, коли народ Мій треба визволяти.
5 Дивився Я, але не мав підмоги.
Я здивований, але ніхто не допоміг.
Мої лиш сили привели до перемоги,
Мій гнів Мені підтримкою служив.
Послання Ісуса до церкви в Фіатирі
18 Напиши до Ангела Фіатирської церкви:
Це говорить Син Божий, Той, в Кого очі блищать, як полум’я, а ноги, немов із блискучої бронзи:
19 «Я знаю про діла твої, любов, віру, служіння, й про твоє довготерпіння. Я знаю те, що ти робила останнім часом,—більше, ніж те, що робила спочатку.
20 Але ось що маю на докір тобі: ти надто багато дозволяєш цій жінці Єзавелі[a], яка називає себе пророчицею. Своїм ученням вона зводить слуг Моїх з путі істинного. Вони чинять розпусту й їдять їжу, яка була принесена в пожертву бовванам. 21 Я дав їй час, аби покаялась, але вона не хоче каятися в своїй розпусті.
22 Отож готовий Я вже кинути її на ложе муки, а тих, хто грішив із нею, віддати на великі страждання, якщо не покаяться вони в злодіяннях, які з нею чинили. 23 Я повбиваю її послідовників, і тоді всі церкви дізнаються, що Я є Той, Хто знає людські думки й почуття. Я відплачу кожному з вас за діла ваші.
24 А тепер є у Мене дещо для решти із вас у Фіатирі, хто не наслідує цього вчення і хто не засвоїв так званих сатанинських „глибинних таємниць”. На вас Я більше не накладатиму ніякого іншого тягаря. 25 Але тримайтеся тієї істини, що маєте, доки Я не прийду.
26 Тим, хто переможе й буде послідовно до кінця виконувати Мою волю, Я дам владу над народами. 27 І керуватимуть вони народами залізним жезлом, і розіб’ють їх на дрібні черепки, мов глиняні горщики[b]. 28 Вони отримають таку ж саму владу, яку Я одержав від Отця Свого, і дам Я їм досвітню зорю. 29 Той хто має вуха, нехай почує, що Дух промовляє церквам!»
Зцілення хворого в купальні
5 Після цього настало юдейське свято, й Ісус пішов до Єрусалиму. 2 Там біля Овечих воріт є купальня, що звалася арамійською Вифезда[a] і мала п’ять критих галерей з колонами. 3 У тих галереях лежало багато хворих, сліпих, кривих та немічних. [Вони чекали, поки вода почне вирувати][b]. 4 [І час від часу Ангел Господній сходив з неба, щоб збовтати воду. І той, хто першим входив у ту воду, одразу видужував, хоч би якою хворобою він страждав][c].
5 І був там чоловік, який хворів на той час уже тридцять вісім років. 6 Коли Ісус побачив, що той чоловік лежить там, і знаючи, що він хворіє так давно, Він запитав: «Хочеш одужати?»
7 Хворий Йому відповів: «Господи, нікому мене занурити у воду, коли вона починає вирувати. Поки я намагаюся дістатися до купелі, як мене завжди хтось випереджає». 8 Ісус сказав йому: «Вставай, візьми постіль свою і ходи». 9 І чоловік одразу ж одужав, узяв постіль свою і почав ходити. І сталося це в суботу.
10 Юдеї почали говорити щойно зціленому: «Сьогодні субота, і Закон забороняє носити постіль у руках!» 11 Той відповів: «Чоловік, Котрий зцілив мене, сказав: „Візьми постіль свою і ходи”». 12 Тоді вони спитали його: «Хто цей Чоловік, Який сказав тобі взяти постіль і йти?» 13 Але зцілений не знав, Хто то був. Оскільки там було багато людей, то Ісус пішов звідти, щоб Його не помітили.
14 Пізніше Ісус знайшов того чоловіка у храмі й мовив до нього: «Ось ти вже й видужав, тож не гріши більше, аби з тобою чогось гіршого не сталося». І той чоловік пішов. 15 І він розповів юдеям, що це Ісус зцілив його.
Свята Біблія: Сучасною мовою (УСП) © 1996, 2019 Bible League International