43 Розсуди мене, Боже, й справуйся за справу мою із людьми небогобійними, визволь мене від людини обмани та кривди!

² Бож Бог Ти моєї твердині, чого ж Ти покинув мене? Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

³ Пошли Своє світло та правду Свою, вони мене будуть провадити, вони запровадять мене до Твоєї святої гори та до місць пробування Твого.

⁴ і нехай я дістанусь до Божого жертівника, до Бога розради й потіхи моєї, і буду на арфі хвалити Тебе, Боже, Боже Ти мій!

⁵ Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його, мого Бога!

44 Для дириґетна хору. Синів Кореєвих. Псалом навчальний. (44-2) Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки нам оповідали: велике Ти діло вчинив за їхніх днів, за днів стародавніх:

² (44-3) Ти вигнав поганів Своєю рукою, а їх осадив, понищив народи, а їх Ти поширив!

³ (44-4) Не мечем бо своїм вони землю посіли, і їхнє рамено їм не помогло, а правиця Твоя та рамено Твоє, та Світло обличчя Твого, бо Ти їх уподобав!

⁴ (44-5) Ти Сам Цар мій, о Боже, звели ж про спасіння для Якова:

⁵ (44-6) Тобою поб'ємо своїх ворогів, ім'ям Твоїм будемо топтати повсталих на нас,

⁶ (44-7) бо я буду надіятися не на лука свого, і мій меч не поможе мені,

⁷ (44-8) але Ти нас спасеш від противників наших, і наших ненависників засоромиш!

⁸ (44-9) Ми хвалимось Богом щодня, і повіки ім'я Твоє славимо, Села,

⁹ (44-10) та однак Ти покинув і нас засоромив, і вже не виходиш із нашими військами:

¹⁰ (44-11) Ти вчинив, що від ворога ми обернулись назад, а наші ненависники грабували собі наш маєток...

¹¹ (44-12) Ти віддав нас на поїд, немов тих овечок, і нас розпорошив посеред народів,

¹² (44-13) Ти за безцін продав Свій народ, і ціни йому не побільшив!

¹³ (44-14) Ти нас нашим сусідам віддав на зневагу, на наругу та посміх для наших околиць,

¹⁴ (44-15) Ти нас учинив за прислів'я поганам, і головою хитають народи на нас...

¹⁵ (44-16) Передо мною щоденно безчестя моє, і сором вкриває обличчя моє,

¹⁶ (44-17) через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й месника...

¹⁷ (44-18) Прийшло було все це на нас, та ми не забули про Тебе, й заповіту Твого не порушили,

¹⁸ (44-19) не вступилось назад наше серце, і не відхилився наш крок від Твоєї дороги!

¹⁹ (44-20) Хоч у місце шакалів Ти випхнув був нас, і прикрив був нас смертною тінню,

²⁰ (44-21) чи й тоді ми забули ім'я Бога нашого, і руки свої простягнули до Бога чужого?

²¹ (44-22) Таж про те Бог довідається, бо Він знає таємності серця,

²² (44-23) що нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних...

²³ (44-24) Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди!

²⁴ (44-25) Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?

²⁵ (44-26) Бо душа наша знижилася аж до пороху, а живіт наш приліг до землі...

²⁶ (44-27) Устань же, о Помоче наша, і викупи нас через милість Свою!

45 Для дириґетна хору. На „Лілеї". Синів Кореєвих. Псалом навчальний. Пісня любови. (45-2) Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!

² (45-3) Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе.

³ (45-4) Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою,

⁴ (45-5) і в величності Своїй сідай, та й верхи помчися за справи правди, і лагідности та справедливости, і навчить Тебе страшних чинів правиця Твоя!

⁵ (45-6) Твої стріли нагострені, а від них під Тобою народи попадають, у серце Царських ворогів.

⁶ (45-7) Престол Твій, о Боже, на вічні віки, берло правди берло Царства Твого.

⁷ (45-8) Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх.

⁸ (45-9) Миро, алое й кассія всі шати Твої, а з палат із слонової кости струни Тебе звеселили.

⁹ (45-10) Серед скарбів Твоїх царські дочки, по правиці Твоїй стала цариця в офірському щирому золоті.

¹⁰ (45-11) Слухай, дочко, й побач, і нахили своє ухо, і забудь свій народ і дім батька свого!

¹¹ (45-12) А Цар буде жадати твоєї краси, бо Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся.

¹² (45-13) А Тирська дочка прийде з даром, будуть благати тебе найбагатші з народу.

¹³ (45-14) Вся оздоба царської дочки усередині, шата ж її погаптована золотом.

¹⁴ (45-15) У шати гаптовані вбрану провадять її до Царя, за нею дівчата, подруги її, до Тебе проваджені.

¹⁵ (45-16) Провадять їх з радощами та потіхою, у палату царську вони війдуть.

¹⁶ (45-17) Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями.

¹⁷ (45-18) Я буду ім'я Твоє згадувати по всіх поколіннях, тому то народи по вічні віки Тебе славити будуть!

²⁷ А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.

²⁸ І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.

²⁹ І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.

³⁰ А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,

³¹ то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!

³² Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.

³³ А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.

³⁴ Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!

³⁵ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.

³⁶ Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.

³⁷ А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.

³⁸ І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.

³⁹ А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.

⁴⁰ Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.

⁴¹ Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...

⁴² Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.

⁴³ Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,

⁴⁴ а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Read full chapter