Add parallel Print Page Options

Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву,

Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...

Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день...

Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив,

обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою,

у темноті мене посадив, мов померлих давно...

Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої...

І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою...

Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої...

10 Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі!

11 Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним!

12 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

13 пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака...

14 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день...

15 Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

16 І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

17 і душа моя спокій згубила, забув я добро...

18 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа...

19 Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту,

20 душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені...

21 Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію:

22 Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя,

23 нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя!

24 Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!

25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!

26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє.

27 Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості,

28 нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його;

29 хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія;

30 хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

31 Бо Господь не навіки ж покине!

32 Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю,

33 бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.

34 Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

35 щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути,

36 щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

37 Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав?

38 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре?

39 Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій.

40 Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа!

41 підіймімо своє серце та руки до Бога на небі!

42 Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам,

43 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,

44 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла...

45 Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами,

46 наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота,

47 страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль...

48 Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду...

49 Виливається око моє безупинно, нема бо перерви,

50 аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес,

51 моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

52 Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

53 життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене...

54 Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!...

55 Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями,

56 Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого!

57 Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся!

58 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.

59 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд!

60 Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене,

61 Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене,

62 мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день...

63 Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня!

64 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!

65 Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них!

66 Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!

Як потемніло золото, як відмінилося щире те золото добре, як на розі всіх вулиць каміння святе порозкидане!

Коштовні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за глиняний посуд полічені, за чин рук ганчарських!

Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов струсі в пустині:

язик сосунця до його піднебіння від спраги прилип... Хліба жадають собі немовлята, й немає нікого, хто б їм відломив...

Ті, що їли присмаки, на вулицях з голоду мліють; ті, що виплекані на пурпурі, тепер смітники обіймають...

І більшою стала вина доньки люду мого за прогріх Содому, що був перевернений вмить, і не торкалися руки до нього...

Її можновладці чистіші від снігу були, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов перли, їхній вигляд сапфір,

а тепер їхній вигляд чорніший за сажу, не розпізнають їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості, зробилась сухою, як дерево...

Забитим мечем стало ліпше, ніж повбиваним голодом, що гинуть проколені, за браком плодів польових...

10 Руки жінок милосердних варили своїх діточок, які стали поживою їм під час руйнування дочки мого люду...

11 Закінчив Господь лютість Свою, вилив жар Свого гніву, і запалив на Сіоні огонь, і пожер він основи його!

12 Не вірили земні царі та всі мешканці цілого світу, що ввійде противник та ворог до брам Єрусалиму...

13 Усе сталося це за провини пророків його, за неправду священства його, що кров праведників серед нього лили...

14 По вулицях бродять, немов ті сліпці, поплямовані кров'ю, так що люди не можуть діткнутись до одягу їхнього.

15 Уступіться, нечисті! кричали до них, уступіться, збочуйте, не доторкуйтеся!... І повтікали вони й мандрували, і казали між людьми: Мешкати в нас більш не будуть!

16 Господнє лице розпорошило їх, не дивиться більше на них, бо вони не звертали уваги на обличчя священиків, до старих вони ласки не мали...

17 Уже прогляділи ми очі свої, даремно чекавши на поміч собі, на варті своїй ми чекали народу, який нас не спас...

18 Чатують вони наші кроки, щоб ходити не могли ми по площах своїх. Кінець наш наблизився, сповнилися наші дні, бо прийшов нам кінець...

19 Гнобителі наші скоріші були за орлів піднебесних, вони уганялись за нами по горах, на нас чатували в пустині...

20 Попав в ями живущий наш дух, Господній помазанець, що ми говорили про нього: Ми будемо жити в тіні його серед народів.

21 Веселися та тішся, о дочко Едому, що сидиш в краю Уц, також над тобою перейде злий келіх, уп'єшся й оголишся й ти!

22 Скінчилася кара твоя, дочко Сіону, не буде Він більше тебе виганяти, та твоє беззаконня скарає Він, дочко Едому, відкриє провини твої!

Згадай, Господи, що з нами сталося, зглянься й побач нашу ганьбу,

наша спадщина дісталась чужим, доми наші чужинцям!

Поставали ми сиротами: нема батька, а матінки наші неначе ті вдови!...

Свою воду за срібло ми п'ємо, наші дрова за гроші одержуємо...

У потилицю нас поганяють, помучені ми, і спокою не маємо!

До Єгипту й Асирії руку витягуємо, щоб насититись хлібом!

Батьки наші грішили, але їх нема, а ми двигаємо їхні провини!

Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки...

Наражуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб...

10 Шкіра наша, мов піч, попалилась з пекучого голоду...

11 Жінок на Сіоні безчестили, дівчат по Юдейських містах...

12 Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані...

13 Юнаки носять камінь млиновий, а хлопці під ношею дров спотикаються...

14 Перестали сидіти старші в брамі, юнаки свою пісню співати,

15 втіха нашого серця спинилась, наш танець змінивсь на жалобу...

16 Спала корона у нас з голови, о горе, бо ми прогрішились,

17 тому наше серце боляще, тому наші очі потемніли,

18 через гору Сіон, що спустошена, бродять лисиці по ній...

19 Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід:

20 Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?

21 Приверни нас до Себе, о Господи, і вернемось ми, віднови наші дні, як давніше було!

22 Хіба Ти цілком нас відкинув, прогнівавсь занадто на нас?...

19 Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,

20 новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє,

21 маємо й Великого Священика над домом Божим,

22 то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!

23 Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

24 І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків.

25 Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

26 Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,

27 а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників.

28 Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках,

29 скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

30 Бо знаємо Того, Хто сказав: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!

31 Страшна річ упасти в руки Бога Живого!

32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань.

33 Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так.

34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.

35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.

36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

37 Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!

38 А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає.

39 Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі.

Read full chapter