Add parallel Print Page Options

41 (40-25) Чи левіятана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?

(40-26) Чи очеретину вкладеш йому в ніздря, чи терниною щоку йому продіравиш?

(40-27) Чи він буде багато благати тебе, чи буде тобі говорити лагідне?

(40-28) Чи складе він умову з тобою, і ти візьмеш його за раба собі вічного?

(40-29) Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив'яжеш його для дівчаток своїх?

(40-30) Чи ним спільники торгуватимуть, чи поділять його між купців-хананеїв?

(40-31) Чи шпильками проколиш ти шкіру його, а острогою риб'ячою його голову?

(40-32) Поклади ж свою руку на нього, й згадай про війну, і більше того не чини!

(41-1) Тож надія твоя неправдива, на сам вигляд його упадеш.

10 (41-2) Нема смільчака, щоб його він збудив, а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?

11 (41-3) Хто вийде навпроти Мене й буде цілий? Що під небом усім це Моє!

12 (41-4) Не буду мовчати про члени його, про стан його сили й красу його складу.

13 (41-5) Хто відкриє поверхню одежі його? Хто підійде коли до двійних його щелепів?

14 (41-6) Двері обличчя його хто відчинить? Навколо зубів його жах!

15 (41-7) Його спина канали щитів, поєднання їх крем'яная печать.

16 (41-8) Одне до одного доходить, а вітер між ними не пройде.

17 (41-9) Одне до одного притверджені, сполучені, і не відділяться.

18 (41-10) Його чхання засвічує світло, а очі його як повіки зорі світової!

19 (41-11) Бухає полум'я з пащі його, вириваються іскри огненні!

20 (41-12) Із ніздер його валить дим, немов з того горшка, що кипить та біжить.

21 (41-13) Його подих розпалює вугіль, і бухає полум'я з пащі його.

22 (41-14) Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.

23 (41-15) М'ясо нутра його міцно тримається, воно в ньому тверде, не хитається.

24 (41-16) Його серце, мов з каменя вилите, і тверде, як те долішнє жорно!

25 (41-17) Як підводиться він, перелякуються силачі, та й ховаються з жаху.

26 (41-18) Той меч, що досягне його, не встоїть, ані спис, ані ратище й панцер.

27 (41-19) За солому залізо вважає, а мідь за гнилу деревину!

28 (41-20) Син лука, стріла, не примусит увтікати його, каміння із пращі для нього зміняється в сіно.

29 (41-21) Булаву уважає він за соломинку, і сміється із посвисту ратища.

30 (41-22) Під ним гостре череп'я, лягає на гостре, немов у болото.

31 (41-23) Чинить він, що кипить глибочінь, мов горня, і обертає море в окріп.

32 (41-24) Стежка світить за ним, а безодня здається йому сивиною.

33 (41-25) Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,

34 (41-26) він бачить усе, що високе, він цар над усім пишним звір'ям!

42 А Йов відповів Господеві й сказав:

Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе!

Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів... Це чудніше від мене, й не знаю його:

Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, ти ж Мені поясни...

Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе...

Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!...

І сталося по тому, як Господь промовив ці слова до Йова, сказав Господь теманянину Еліфазові: Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов.

А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов.

І пішли теманянин Еліфаз, і шух'янин Білдад, та нааматянин Цофар, і зробили, як говорив їм Господь. І споглянув Господь на Йова.

10 І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє.

11 І поприходили до нього всі брати його, і всі сестри його та всі попередні знайомі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хитали над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спровадив на нього. І дали вони йому кожен по одній кеситі, і кожен по одній золотій обручці.

12 А Господь поблагословив останок днів Йова більше від початку його, і було в нього чотирнадцять тисяч дрібної худоби, і шість тисяч верблюдів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць.

13 І було в нього семеро синів та три дочки.

14 І назвав він ім'я першій: Єміма, і ім'я другій: Кеція, а ім'я третій: Керен-Гаппух.

15 І таких вродливих жінок, як Йовові дочки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спадщину поміж їхніми братами.

16 А Йов жив по тому сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколінні.

17 І впокоївся Йов старим та насиченим днями.

22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.

23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.

24 Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди.

25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх.

26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали...

27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені.

28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!

29 Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

30 І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?

31 А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.

32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.

34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!

36 І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!

37 А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!

38 Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.

39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

40 І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Read full chapter