Add parallel Print Page Options

22 І пішов Давид звідти, і втік до печери Адуллам. А брати його та ввесь дім батька його почули про це, та й посходилися до нього туди.

І позбиралися до нього кожен пригноблений, і кожен, хто був задовжений, і кожен огірчений в душі, і він став над ними провідником. І було їх із ним близько чотирьох сотень люда.

І пішов Давид ізвідти до Моавської Міцпи, та й сказав до моавського царя: Нехай прийде батько мій та мати моя, і будуть із вами, аж поки я буду знати, що зробить мені Бог.

І він привів їх до моавського царя, і вони осілися з ним на всі дні Давидового перебування в твердині.

А пророк Ґад сказав до Давида: Ти не будеш сидіти в твердині, іди, і перейдеш собі до Юдиного краю! І пішов Давид, і прийшов до лісу Херет.

І почув Саул, що пізнаний Давид та люди, хто з ним. А Саул сидів у Ґів'ї під тамариском на узгір'ї, а спис його був у руці його, і всі його раби стояли при ньому.

І сказав Саул до слуг своїх, що стояли при ньому: Послухайте, веніяминівці! Чи вже ж Єссеїв син дасть усім вам поля та виноградники? Чи вже ж настановить усіх вас тисячниками та сотниками,

що всі ви змовилися на мене, і не донесли до вуха мого, що син мій склав умову з Єссеєвим сином, і ніхто з вас не змилосердився надо мною, і не відкрив мені, що син мій поставив мого раба чатувати на мене, і те діється і цього дня?

І відповів ідумеянин Доеґ, а він стояв при Саулових слугах, і сказав: Я бачив Єссеєвого сина, що приходив до Нова, до Ахімелеха, Ахітувового сина,

10 і він питав для нього Господа, і дав йому поживи на дорогу, і дав йому меча филистимлянина Ґоліята.

11 І послав цар покликати священика Ахімелеха, сина Ахітувового, та ввесь дім його батька, священиків, що в Нові. І всі вони прибули до царя.

12 А Саул сказав: Слухай но, сину Ахітувів! А той відказав: Ось я, мій пане!

13 І сказав до нього Саул: Нащо ви змовилися на мене, ти та Єссеїв син, коли ти дав йому хліба та меча, і питав для нього Бога, щоб повстав він на мене й чигав, як цього дня?

14 І відповів Ахімелех цареві та й сказав: А хто серед усіх рабів твоїх вірний, як Давид, царів зять, і має приступ до тайної ради, і шанований у твоєму домі?

15 Хіба сьогодні зачав я питати для нього Бога? Борони мене Боже! Нехай цар не кладе закиду на раба свого та на ввесь дім батька мого, бо в усьому тому твій раб не знає нічого, ані малого, ані великого.

16 А цар сказав: Конче помреш, Ахімелеху, ти та ввесь дім батька твого!

17 І сказав цар слугам, що стояли при ньому: Підійдіть, і повбивайте Господніх священиків, бо й їхня рука разом із Давидом, бо вони знали, що втікає він, та не донесли до вуха мого. Та не хотіли цареві раби простягнути своєї руки, щоб діткнутися до Господніх священиків.

18 Тоді цар сказав до Доеґа: Підійди ти, і вдар священиків! І підійшов ідумеянин Доеґ, та й ударив священиків, і вбив того дня вісімдесят і п'ять чоловіка, що носять лляного ефода.

19 А Нов, священиче місто, цар побив вістрям меча все, від чоловіка й аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, і вола, і осла, і дрібну худобину, усе побив вістрям меча.

20 Та втік один син Ахімелеха, Ахітувового сина, а ім'я йому: Евіятар. І втік він до Давида.

21 І Евіятар доніс Давидові, що Саул повбивав Господніх священиків.

22 А Давид сказав до Евіятара: Я знав того дня, що там ідумеянин Доеґ, який конче розповість Саулові. Я став причиною загибелі всіх душ дому твого батька!

23 Зостанься ж зо мною, не бійся, бо той, хто шукатиме моєї душі, шукатиме й душі твоєї, та ти будеш стережений у мене.

23 І донесли Давидові, говорячи: Ось филистимляни облягли Кеїлу, і грабують клуні.

І запитав Давид Господа, говорячи: Чи піду й переможу тих филистимлян? А Господь сказав до Давида: Іди, і поб'єш филистимлян та спасеш Кеїлу.

А Давидові люди сказали до нього: Ось ми боїмося тут у Юді, а що ж буде, коли підемо в Кеїлу, проти филистимських лав?

А Давид ще далі питався Господа, і Господь відповів та сказав йому: Устань, зійди до Кеїли, бо Я даю филистимлян у твою руку.

І пішов Давид та люди його до Кеїли, та й воював із филистимлянами, і зайняв їхню худобу, і наніс їм велику поразку. І спас Давид мешканців Кеїли.

І сталося, коли втікав Евіятар, син Ахімелеха, до Давида в Кеїлу, то ефод був у його руці.

А Саулові донесено, що Давид увійшов у Кеїлу. І сказав Саул: Бог віддав його в мою руку, бо він замкнув себе, коли ввійшов до міста з воротами та засувом.

І скликав Саул увесь народ на війну, щоб зійти до Кеїли облягти Давида та людей його.

І дізнався Давид, що Саул задумує лихо на нього, і сказав до священика Евіятара: Принеси ефода!

10 І Давид сказав: Господи, Боже Ізраїлів! Дослухуючися, чув Твій раб, що Саул хоче ввійти до Кеїли, щоб вигубити місто через мене.

11 Чи видадуть мене громадяни Кеїли в його руку? Чи зійде Саул, як чув твій раб? Господи, Боже Ізраїлів, розповіж же Своєму рабові! І сказав Господь: Зійде.

12 І запитався Давид: Чи видадуть громадяни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку? А Господь сказав: Видадуть.

13 І встав Давид та його люди, близько шости сотень чоловіка, та й вийшли з Кеїли, і ходили, де можна було ходити. А Саулові донесено, що Давид утік із Кеїли, і він занехаяв похід.

14 І осівся Давид у пустині в твердинях, і осівся на горі в пустині Зіф. А Саул шукав його повсякденно, та Бог не дав його в руку йому.

15 І побачив Давид, що Саул вийшов шукати душі його, а Давид пробував у пустині Зіф у Хореші.

16 І встав Йонатан, Саулів син, і пішов до Давида до Хорешу, і зміцнив його на дусі в Бозі,

17 та й сказав до нього: Не бійся, бо не знайде тебе рука мого батька Саула! І ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі заступником. І це знає й батько мій Саул.

18 І вони обидва склали умову перед Господнім лицем. І осівся Давид у Хорешу, а Йонатан пішов до свого дому.

19 А зіфеяни прийшли до Саула до Ґів'ї, говорячи: Ось Давид ховається в нас у твердинях у Хорешу, на взгір'ї Хахіла, що з півдня від Єшімону.

20 А тепер, за всім жаданням своєї душі, о царю, конче зійди, а нам хіба видати його в цареву руку.

21 І сказав Саул: Благословенні ви в Господа, бо змилосердилися надо мною!

22 Ідіть же, приготуйте ще, і розпізнайте, і побачте місце його, де буде нога його, хто його там бачив, бо казали мені: сильно хитрує він!

23 І подивіться, і розізнайте всі схованки, де він ховається, і вернетесь до мене з певною звісткою, і я піду з вами. І буде, якщо він є в Краю, то пошукаю його по всіх Юдиних тисячах.

24 І встали вони, і пішли в Зіф перед Саулом. А Давид та його люди були в Маонській пустині в Араві, на південь від Єшімону.

25 А Саул та його люди пішли шукати. І донесли про це Давидові, і він зійшов до Сели, і спинився в Маонській пустині. А Саул прочув, та й гнався за Давидом до Маонської пустині.

26 І пішов Саул з цього боку гори, а Давид та його люди з того боку гори. І поспішав Давид відійти перед Саулом, а Саул та люди його оточували Давида та людей його, щоб схопити їх.

27 І прийшов посланець до Саула, говорячи: Іди поспішно, бо филистимляни кинулися на Край!

28 І вернувся Саул з погоні за Давидом, і пішов навперейми филистимлян. Тому то назвали ім'я тому місцю: Села-Гаммахлекот.

29 (24-1) А Давид вийшов звідти, і осівся в твердинях Ен-Ґеді.

24 (24-2) І сталося, як вернувся Саул із погоні за филистимлянами, то донесли йому, говорячи: Ось Давид у пустині Ен-Ґеді.

(24-3) І взяв Саул три тисячі війська, вибраних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.

(24-4) І прийшов він до кошар на отари при дорозі, а там печера. І Саул увійшов туди для потреби, а по боках печери сиділи Давид та люди його.

(24-5) І сказали люди Давида до нього: Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах. А Давид устав, і тихо відтяв полу Саулового плаща.

(24-6) І сталося потім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.

(24-7) І сказав він до своїх людей: Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому помазанцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він помазанець Господній!

(24-8) І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула. А Саул устав із печери, і пішов дорогою.

(24-9) А потому Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: Пане мій, о царю! А Саул озирнувся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.

(24-10) І сказав Давид до Саула: Нащо ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?

10 (24-11) Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері. І радили мені забити тебе, та я змилосердився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він помазанець Господній!

11 (24-12) І подивися, батьку мій, і поглянь на полу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю полу плаща твого, то я не забив тебе. Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чигаєш на душу мою, щоб забрати її!

12 (24-13) Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімститься Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!

13 (24-14) Як говорить стародавня приказка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!

14 (24-15) За ким вийшов Ізраїлів цар? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою?

15 (24-16) І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки.

16 (24-17) І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова до Саула, то Саул сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде? І підняв Саул голос свій, та й заплакав.

17 (24-18) І сказав він до Давида: Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.

18 (24-19) Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.

19 (24-20) Як чоловік знайде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою? І Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.

20 (24-21) А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царювати, і стане в руці твоїй Ізраїлеве царство.

21 (24-22) А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого.

22 (24-23) І Давид заприсягнув Саулові. І пішов Саул до дому свого, а Давид та люди його ввійшли до твердині.

12 Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, аж топтали вони один одного, Він почав промовляти перш до учнів Своїх: Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство!

Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться.

Тому все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах проповідане буде.

Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!

Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!

Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.

Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!

Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.

Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.

10 І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому проститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься.

11 А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити,

12 Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!

13 І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною.

14 А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?

15 І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його.

16 І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була.

17 І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?

18 І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток.

19 І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!

20 Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...

21 Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.

22 І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.

23 Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.

24 Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!

25 Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?

26 Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?

27 Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!

28 І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!

29 І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.

30 Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.

31 Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

Read full chapter