Авімелех стає царем

9 Авімелех, син Єруваала, прийшовши до Сихема, до братів своєї матері, сказав їм і всій материній родині: ² «Спитайте у вождів Сихема, що краще, коли сімдесят синів Єруваала будуть правити вами, чи якщо один чоловік? І пам’ятайте, що я родич, плоть від плоті вашої».

³ Отож брати матері переказали все те від його імені вождям Сихема. І ті вирішили піти за Авімелехом і пояснювали так: «Він родич наш». ⁴ Вони дали йому сімдесят злитків срібла з храму Ваал-Верита, й Авімелех на них найняв ледащих, нікчемних людей, які його супроводжували. ⁵ Він пішов до дому батька свого у Офру і повбивав братів своїх, синів Єруваала, всіх сімдесят, на одному камені. Але Йотам, наймолодший син Єруваала, сховався й тому лишився в живих. ⁶ Тоді всі вожді Сихема і Бет-Мілло^[a] зібралися разом і пішли до стовпа, що поблизу дуба в Сихемі, й зробили Авімелеха царем.

⁷ Коли Йотам почув про те, він пішов став на горі Ґеризим^[b] і, піднісши голос, гукнув їм:

«Послухайте мене, о вожді Сихема, і хай Господь вислухає вас.

⁸ Дерева якось почали вибирати царя з-поміж себе. Отож звернулися вони до оливи: „Царюй над нами”.

⁹ Олива їм відповіла: „Хіба ж перестану я родити оливки, за які боги та люди шанують мене, і піду правити деревами?”

¹⁰ Тоді дерева звернулися до фіґового дерева: „Іди й будь царем над нами”.

¹¹ Але фіґове дерево відповіло їм: „Хіба ж перестану я родити добрі солодкі плоди й піду правити деревами?”

¹² Тоді дерева звернулися до виноградної лози: „Ти йди й царюй над нами”.

¹³ Але виноградна лоза відповіла їм: „Хіба ж перестану я давати вино, що веселить правителів і людей, та піду правити деревами?”

¹⁴ Отож, усі дерева звернулися до терну: „Іди й царюй над нами”.

¹⁵ Якщо ви справді хочете, щоб я був царем вашим, ідіть і знайдіть притулок у тіні моїй. Але якщо ні, то нехай вогнем запалають терни і спалять усе, навіть кедри ливанські.

¹⁶ Отож, нехай ви були цілком чесні, призначивши Авімелеха царем і справедливо вчинили з Єруваалом та його родиною, і віддячили йому по ділах його. ^17-18 (А мій батько бився за вас і ризикував життям, і звільнив вас від панування мидіанців, а ви сьогодні повстали проти родини мого батька і вбили його синів—усього сімдесят чоловік на одному камені, а сина його наложниці, Авімелеха, зробили царем, щоби владарював він над вождями Сихема, бо він ваш родич). ¹⁹ Отже, якщо ви вчинили чесно з Єруваалом та його родиною, то втішайтесь Авімелехом, і нехай він радіє з вас. ²⁰ Але якщо ні, то нехай Авімелех вб’є вождів Сихема і Бет-Мілло, і нехай сам Авімелех буде знищений».

²¹ І Йотам побіг звідти і втік. Він пішов до Беера і залишався там, бо боявся свого брата Авімелеха.

Авімелех перемагає армію Сихема

²² Три роки правив Авімелех ізраїльтянами. ²³ Але Бог послав духа незлагоди між Авімелехом та вождями Сихема. Вони повстали проти Авімелеха. ²⁴ Це сталося через убивство сімдесяти синів Єруваалових, бо кров їхня була на ньому та на вождях Сихема, які підтримали його в цьому.

²⁵ Отож вожді Сихема влаштували засідку на вершині гори і грабували усіх, хто йшов тією дорогою. Про це доповіли Авімелеху. ²⁶ Коли Ґаал, син Еведа перебрався до Сихема разом із своїми братами, вожді Сихема вирішили довіритись йому. ²⁷ Якось пішли вони у поле збирати виноград. Вичавили вино і влаштували свято. Вони пішли до храму свого бога, і їли, пили й збиткувалися з Авімелеха.

²⁸ Ґаал, син Еведа промовив: «Хто такий Авімелех? І хто ми такі в Сихемі, що маємо служити йому? Хіба він не син Єруваала? І Зевул його воєначальник. Вони—люди Гамора^[c], Сихемового батька. Чому ж ми маємо служити Авімелеху? ²⁹ Якби я керував цими людьми, я прогнав би Авімелеха! Я сказав би йому: „Збирай своє військо й виходь проти мене”».

³⁰ Зевул, правитель Сихема, почув ті слова Ґаала, сина Еведа, й запалився його гнів. ³¹ Він направив посильних до Авімелеха в Арум^[d]. Вони сказали:

«Ґаал, син Еведа, і брати його прийшли до Сихема й підбурили жителів міста проти тебе. ³² Отож тепер піднімайся просто вночі, ти й твої війська, і зробіть засідку в полі. ³³ А вранці, як тільки зійде сонце, виступіть проти цього міста. Й коли Ґаал та його люди вийдуть на битву проти тебе, зроби з ними все, що в твоїх силах».

³⁴ Тож Авімелех і його військо піднялися вночі і влаштували засідку проти Сихема, розбившись на чотири групи. ³⁵ Коли Ґаал, син Еведа, вийшов і зупинився біля входу до міської брами, Авімелех і його військо вийшли з засідки. ³⁶ Побачивши ті війська, Ґаал сказав Зевулу: «Поглянь, з вершини гори спускаються люди». Зевул відповів: «То ти переплутав людей з тінню від гір». ³⁷ Ґаал знову до нього: «Поглянь, люди спускаються з Навелу^[e] і ще група від Чаклунського дуба». ³⁸ Зевул відказав: «Де ж зараз твій хоробрий язик, це ж ти казав: „Хто такий Авімелех, щоб ми служили йому? Хіба не з цих людей ти насміхався? Тож виходь тепер на битву з ними”».

³⁹ Отже, Ґаал очолив вождів Сихема й бився з Авімелехом. ⁴⁰ Авімелех почав його переслідувати, й Ґаал кинувся тікати. Багато воїнів полягло по всій дорозі до міської брами. ⁴¹ Тож повернувся Авімелех і далі правив в Арумі, а Зевул вигнав Ґаала та братів його з Сихема.

⁴² Наступного дня декілька мешканців Сихема вийшли працювати в поле, й Авімелех почув про це. ⁴³ Він зібрав військо й, поділивши його на три загони, поставив чекати в засідці на полі. Як побачив він, що люди виходять з міста, він напав на них. ⁴⁴ Авімелех зі своїм загоном вийшов і став біля міської брами, а інші два погнали людей, що були в полі, й напали на них. ⁴⁵ Цілий день Авімелех бився з ними. Він захопив Сихем і повбивав усіх людей, які були там. Потім він зруйнував місто й руїни посипав сіллю^[f].

⁴⁶ Коли вожді Сихемської вежі і всі, хто там мешкав, почули про це, то пішли вони в найбезпечніше місце храму Ель-Веріт^[g]. ⁴⁷ Авімелеху сказали, що всі вожді Сихемської вежі зібралися разом. ⁴⁸ То Авімелех зі своїми людьми піднявся на гору Залмон. З собою він узяв сокири й нарубав гілля, підняв і поклав собі на плече. Тоді звернувся до своїх людей: «Мерщій робіть те, що й я».

⁴⁹ І кожен нарубав собі гілля, й пішли вони за Авімелехом. Вони поклали те гілля навколо храму й підпалили. Отак усі люди, що були в Сихемській вежі, загинули, приблизно тисяча чоловік та жінок.

Сметь Авімелеха

⁵⁰ Потім Авімелех пішов до Тевеза. Він оточив місто й захопив його. ⁵¹ Там у центрі міста була укріплена вежа, і всі чоловіки та жінки, і всі вожді побігли туди. Там вони зачинилися й піднялися на дах вежі. ⁵² Авімелех підійшов до вежі й розпочав бій, і пробився до входу у вежу, щоб підпалити її.

⁵³ Але жінка кинула каменюку зверху на голову Авімелеха й розкроїла йому череп. ⁵⁴ Він негайно підкликав свого зброєносця й сказав йому: «Витягни меч і вбий мене, щоб люди не казали: „Його вбила жінка”». І його зброєносець проткнув його мечем, і Авімелех помер.

⁵⁵ Коли побачили ізраїльтяни, що Авімелех помер, то всі розійшлися по домівках. ⁵⁶ Отак Бог наказав Авімелеха за те зло, що він заподіяв родині свого батька, вбивши сімдесятьох братів. ⁵⁷ І Бог повернув зло людей Сихема на їхні ж голови. Так прокляття Йотама, сина Єруваала (тобто Ґідеона) впало на нього.

Суддя Тола

10 Після Авімелеха прийшов спасти Ізраїль Тола, син Пуа, сина Додая, з коліна Іссаха́ра. Жив він у Шамірі в горах Ефраїмових. ² Тола був суддею Ізраїлю двадцять три роки. Потім він помер і був похований у Шамірі.

Суддя Яїр

³ Після нього прийшов Яїр ґілеадський, який був суддею Ізраїлю двадцять два роки. ⁴ Він мав тридцять синів, які їздили на тридцяти віслюках^[h] і мали вони тридцять міст на землях Ґілеадських (і по сьогодні вони звуться містами Яїра).

⁵ Коли Яїр помер, його поховали в Камоні. ⁶ Ізраїльтяни знову почали чинити зле в очах Господніх. Вони поклонялися богам Ваалу та Ашторет, а також богам Арама, богам Сидона, богам Моава, богам аммонійців і богам филистимлян. Вони зрадили Господа й не служили Йому.

⁷ Отож Господь розгнівався на них і дозволив филистимлянам та аммонійцям завоювати їх. ⁸ Того року ці народи розбили й підкорили ізраїльтян. Вони пригнічували всі коліна ізраїльські, які жили на березі Йордану на землях амморійців та Ґілеаду.

⁹ І аммонійці перейшли Йордан, щоб також піти війною проти Юди, Веніамина, людей Ефраїмових. Отож Ізраїль мав великий клопіт. ¹⁰ Й ізраїльтяни заволали до Господа: «Ми вчинили гріх проти Тебе, бо ми покинули нашого Бога й поклонилися Ваалу». ¹¹ На те Господь сказав ізраїльтянам: «Хіба не Я звільнив вас від єгиптян, аморійців, аммонійців та филистимлян? ¹² І сидоняни, амаликійці та моавійці^[i] гнобили вас, а ви молили Мене про допомогу. І Я визволив вас із-під їхнього панування. ¹³ Але ви покинули Мене, ви й далі поклонялися іншим богам. Тому Я ніколи більше не буду вас рятувати. ¹⁴ Ідіть і просіть про допомогу тих богів, яких ви собі вибрали. Хай вони рятують вас у лиху годину».

¹⁵ Та ізраїльтяни сказали Господу: «Ми вчинили гріх. Зроби з нами що завгодно, але зараз, будь ласка, врятуй нас!» ¹⁶ Отож вони відмовилися від чужих богів і почали поклонятися Господу. І Господь не витримав страждань ізраїльтян. ¹⁷ Аммонійці зібрали сили, щоб розпочати війну, й розбили табір у Ґілеаді. Ізраїльтяни теж зібрались і розбили табір поблизу Міцпи. ¹⁸ Воєначальники Ґілеада вирішили між собою: «Хто той чоловік, який розпочне війну проти аммонійців? Він і буде правителем Ґілеада».

Зцілення паралізованого

(Мт. 9:1-8; Мк. 2:1-12)

¹⁷ Сталося так, що одного разу, коли Ісус проповідував людям слово Своє, перед Ним також сиділи фарисеї й вчителі Закону, які посходилися до Нього з різних міст Ґалилеї та Юдеї, а також із Єрусалиму. І сила Господня була з Ісусом, тож міг Він зцілювати людей.

¹⁸ Кілька чоловіків принесли до Ісуса паралізованого, який лежав у ліжку й намагалися пронести його і покласти перед Ним. ¹⁹ Але пробитися крізь натовп вони не змогли, тож, розібравши дах будинку, де був Ісус, спустили хворого на його ліжку посеред натовпу перед Ним. ²⁰ Побачивши, як сильно вони вірують, Ісус мовив до хворого: «Друже, гріхи твої прощені!»

²¹ На те фарисеї та книжники подумали: «Хто Він такий, що так зневажає Всевишнього? Ніхто не може прощати гріхи, крім Самого Бога!»

²² Та Ісусові були відомі їхні думки, тож Він їм відповів: «Чому ви так думаєте? ²³ Що легше сказати: „Твої гріхи прощені” чи „Вставай і ходи?” ²⁴ Але Я доведу, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». І мовив Він до паралізованого: «Кажу тобі, вставай, бери постіль свою і йди додому!»

²⁵ Тієї ж миті паралізований встав перед ними, забрав свої ноші і подався додому, прославляючи Бога. ²⁶ Всі були вражені й хвалили Бога. Благоговіння охопило їх, й вони казали: «Сьогодні ми бачили неймовірні речі!»

Покликання Левія (Матвія)

(Мт. 9:9-13; Мк. 2:13-17)

²⁷ Ісус пішов звідти й згодом побачив чоловіка на ім’я Левій, який сидів у будці, збираючи податки. Ісус сказав йому: «Слідуй за Мною!» ²⁸ Тож Левій полишив усе і вирушив за Ним.

²⁹ У себе вдома Левій влаштував великий обід на честь Ісуса. Разом з ними за столом сиділо чимало збирачів податків та інших людей. ³⁰ А фарисеї та книжники докоряли Ісусовим учням: «Чому ви їсте й п’єте за одним столом зі збирачами податків та грішниками?» ³¹ На це їм Ісус відповів: «Не здоровим потрібен лікар, а хворим. ³² Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння».

Про піст

(Мт. 9:14-17; Мк. 2:18-22)

³³ Вони сказали Ісусові: «Іоанові послідовники й прибічники фарисеїв часто постяться й моляться, а Твої учні їдять і п’ють». ³⁴ Ісус сказав їм: «Чи змусите ви поститися друзів нареченого на весіллі, поки молодий ще з ними? ³⁵ Та прийде час, коли молодого заберуть від них, тоді вони й почнуть поститися».

³⁶ Тоді ж Ісус розповів їм притчу: «Ніхто не відриває латку від нового одягу, щоби пришити на старий. Якщо так зробити, то й нову одежину порвеш, і до старої не припасується латка від нової. ³⁷ Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи. Якщо так зробити, нове вино розірве міхи й розіллється, а міхи зіпсуються. ³⁸ Молоде вино треба наливати в нові міхи. ³⁹ Ніхто не схоче після старого вина пити молоде, бо скаже: „Старе вино краще”».