Книга Суддів 19-21
Ukrainian Bible
19 І сталося тими днями, а царя в Ізраїлі не було і був один Левит приходько на узбіччях Єфремових гір. І взяв він собі жінку наложницю з Юдиного Віфлеєму.
2 А наложниця його чинила перелюб при ньому, та й пішла від нього до дому свого батька, до Віфлеєму Юдиного, і була там чотири місяці часу.
3 І встав її муж та й пішов за нею, щоб поговорити до серця її, щоб вернути її, а з ним був слуга його та пара ослів. І вона ввела його до дому батька свого. І побачив його батько тієї молодої жінки, та й радісно вийшов назустріч йому.
4 І тримав його тесть його, батько тієї молодої жінки, і сидів із ним три дні, і їли й пили вони та ночували там.
5 І сталося четвертого дня, і повставали вони рано вранці, та й встали, щоб іти. І сказав батько тієї молодої жінки до зятя свого: Підкріпи своє серце кавалком хліба, а потім підете.
6 І сіли вони, і обоє разом їли та пили. А батько тієї молодої жінки сказав до того чоловіка: Зволь же й переночуй, і нехай буде добре тобі на серці!
7 Але встав той чоловік, щоб іти, а тесть його сильно просив його. І вернувся він, і переночував там.
8 І встав він рано вранці п'ятого дня, щоб іти, а батько тієї молодої жінки сказав: Підкріпи ж своє серце! І зволікали вони аж до схилку дня, і їли обоє вони.
9 І встав той чоловік, щоб іти, він та наложниця його та слуга його. І сказав йому тесть його, батько тієї молодої жінки: Ось день схилився на вечір, переночуй же! Ось день кладеться, ночуй тут, і нехай буде добре тобі на серці! І встанете взавтра рано, у дорогу свою, та й підеш до намету свого.
10 Та той чоловік не хотів ночувати. І встав він та й пішов, і прийшов навпроти Євусу, це Єрусалим. А з ним пара нав'ючених ослів, і його наложниця з ним.
11 Вони були при Євусі, а день дуже схилився. І сказав слуга до пана свого: Ходім, і зайдімо до цього євусейського міста, та й переночуємо в ньому.
12 І сказав до нього пан його: Не заходьмо до міста чужинців, бо вони не з Ізраїлевих синів, а перейдімо до Ґів'и.
13 І сказав він до слуги свого: Ходім, і прийдемо до одного з тих міст, і переночуємо в Ґів'ї або в Рамі.
14 І перейшли вони та й пішли. А сонце зайшло їм при Ґів'ї, що була Веніяминова.
15 І зійшли вони туди, щоб увійти переночувати в Ґів'ї. І він увійшов та й сів на майдані того міста, та ніхто не брав їх до дому переночувати.
16 Аж ось старий чоловік іде ввечорі з поля з своєї роботи. А цей чоловік був з Єфремових гір, і він був приходько в Ґів'ї. А люди того місця сини Веніяминові.
17 І звів він очі свої та й побачив того чоловіка мандрівника на міському майдані. І сказав той старий чоловік: Куди ти йдеш та звідки приходиш?
18 А той до нього сказав: Ми переходимо з Юдиного Віфлеєму аж до узбіччя єфремових гір, звідти я. І ходив я аж до Юдиного Віфлеєму, і йду до Господнього дому, та нема нікого, хто взяв би мене до дому.
19 Є й солома, і паша для наших ослів, є хліб та вино мені й невільниці твоїй та слузі з твоїми рабами, не бракує жодної речі.
20 І сказав той старий чоловік: Мир тобі, нехай уся недостача твоя на мені, тільки на майдані не ночуй!
21 І він увів його до свого дому, і дав ослам корму, а самі вони пообмивали ноги свої та й їли й пили.
22 Коли вони звеселили серце своє, аж ось люди того міста, люди розпусні, оточили той дім та стукали в двері. І казали вони тому старому чоловікові, власникові того дому, говорячи: Виведи чоловіка, що ввійшов до дому твого, і ми пізнаєм його!
23 І вийшов до них той чоловік, власник того дому, та й сказав їм: Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По тому, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидоти!
24 Ось дочка моя дівчина, та його наложниця, я їх виведу, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї огидної речі!
25 Та ті люди не хотіли слухати його. І схопив той чоловік свою наложницю, і вивів до них назовні. І вони познали її, і безчестили її цілу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла рання зоря.
26 І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу.
27 А пан її встав рано, і відчинив двері дому та й вийшов, щоб іти своєю дорогою, аж ось та жінка, його наложниця, лежить при вході до дому, а руки її на порозі.
28 І сказав він до неї: Уставай і підемо! Та вона не відповіла, бо вмерла. І взяв він її на осла. І встав той чоловік, і пішов до свого місця.
29 І ввійшов він до дому свого, і взяв ножа, і схопив свою наложницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні.
30 І сталося, кожен, хто це бачив, то говорив: Не бувало й не бачено такого, як це, від дня виходу Ізраїлевих синів з єгипетського краю аж до цього дня! Зверніть увагу на це, радьте та говоріть!
20 І повиходили всі Ізраїлеві сини, і була зібрана громада, як один чоловік, від Дану аж до Беер-Шеви, а ґілеадський край до Господа в Міцпу.
2 І стали проводирі всього того народу, усі Ізраїлеві племена, на зборах Божого народу, чотириста тисяч пішого люду, хто витягує меча.
3 І почули Веніяминові сини, що Ізраїлеві сини ввійшли до Міцпи. І сказали Ізраїлеві сини: Скажіть, як сталося таке зло?
4 І відповів той чоловік Левит, чоловік тієї замордованої жінки, та й сказав: До Ґів'и, що Веніяминова, увійшов я та наложниця моя, щоб ночувати.
5 І встали на мене господарі Ґів'и, і вночі оточили через мене той дім. Мене замишляли забити, а наложницю мою збезчестили, і померла вона.
6 І схопив я наложницю, і порізав її, та й послав її по всьому полі Ізраїлевого володіння, бо вони вчинили розпусту та гидоту серед Ізраїля.
7 Ось ви всі Ізраїлеві сини, дайте собі тут слово та раду!
8 І встав увесь народ, як один муж, говорячи: Не підемо ніхто до намету свого, і не знайдемо ніхто до дому свого!
9 А тепер оце та річ, що зробимо Ґів'ї: підемо на неї за жеребком!
10 І візьмемо десятеро людей на сотню, щодо всіх Ізраїлевих племен, і сотню на тисячу, і тисячу на десять тисяч, щоб узяли поживи для народу, щоб вони прийшли зробити Ґів'ї Веніямина, згідно з усією гидотою, що він зробив Ізраїлеві.
11 І був зібраний кожен ізраїльтянин до того міста разом, як один чоловік.
12 І послали Ізраїлеві племена людей по всіх Веніяминових родах, говорячи: Що це за зло, що сталось між вами?
13 А тепер давайте тих людей, розпусних синів, що в Ґів'ї, і ми повбиваємо їх, та й вигубимо зло з Ізраїля. Та не хотіли Веніяминові сини слухати голосу своїх братів, Ізраїлевих синів.
14 І Веніяминові сини були зібрані з міст до Ґів'ї, щоб піти на війну з Ізраїлевими синами.
15 І Веніяминові сини з міст були перелічені того дня, двадцять і шість тисяч чоловіка, що витягують меча, окрім мешканців Ґів'и, із них були перелічені сім сотень вибраного чоловіка.
16 З усього того народу було сім сотень вибраного чоловіка, із нечинною рукою правиці своєї, лівші, кожен той кидав каменем із пращі на волос, і не схибував.
17 І були перелічені ізраїльтяни, окрім Веніямина, чотириста тисяч чоловіка, що витягують меча, кожен військовий.
18 І встали вони, і ввійшли до Бет-Елу, і питалися Бога, та й сказали Ізраїлеві сини: Хто піде нам спереду на бій з Веніяминовими синами? І сказав Господь: Юда спереду.
19 І встали Ізраїлеві сини рано вранці, і таборували при Ґів'ї.
20 І вийшов Ізраїльтянин на війну з Веніямином, і сточили ізраїльтяни з ними бій при Ґів'ї.
21 І вийшли Веніяминові сини з Ґів'и, та й повалили між Ізраїлем того дня двадцять і дві тисячі чоловіка на землю.
22 І зміцнився народ, Ізраїлеві мужі, і точили бій далі в тому місці, де точили бій першого дня.
23 І ввійшли Ізраїлеві сини до Бет-Елу, та й плакали перед Господнім лицем аж до вечора. І питалися вони Господа, говорячи: Чи далі піду я на бій з синами Веніямина, мого брата? І сказав Господь: Ідіть на нього!
24 І прийшли Ізраїлеві сини до Веніяминових синів дня другого.
25 А Веніямин вийшов із Ґів'ї другого дня навпроти них, та й повалив між Ізраїлевими синами на землю ще вісімнадцять тисяч чоловіка, усі ті, що витягають меча.
26 І прийшли всі Ізраїлеві сини та ввесь народ, і ввійшли до Бет-Елу, та й плакали, і сиділи там перед Господнім лицем, і постили того дня аж до вечора. І принесли вони цілопалення та мирні жертви перед Господнім лицем.
27 І питалися Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковчег Божого заповіту був там.
28 А Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед Його лицем), говорячи: Чи далі піду ще на бій з синами Веніямина, мого брата, чи спинюся? А Господь сказав: Ідіть, бо взавтра Я дам його в твою руку.
29 І поставив Ізраїль засідку навколо Ґів'ї.
30 І пішли Ізраїлеві сини на синив Веніяминових третього дня, і сточили бій проти Ґів'ї, як і раніш.
31 І вийшли Веніяминові сини навпроти народу, одірвалися від міста, і зачали класти трупи з народу, як раз-у-раз, на битих дорогах, що одна йде до Бет-Елу, а одна до Ґів'ї, у полі, коло тридцяти чоловіка між Ізраїлем.
32 І сказали Веніяминові сини: Биті вони перед нами, як перше! А Ізраїлеві сини сказали: Утікаймо, і відірвемо їх від міста на дороги.
33 І кожен муж Ізраїля повстав із свого місця, і сточили бій у Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила з свого місця, з Мааре-Ґева.
34 І прийшли перед Ґів'у десять тисяч чоловіка, вибраного з усього Ізраїля, і бій став тяжкий. А вони не знали, що суне на них те зло.
35 І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять і п'ять тисяч і сто чоловіка, усі ті, що витягають меча.
36 І побачили Веніяминові сини, що побиті вони, а ізраїльтяни уступили місце Веніяминові, бо вірили засідці, яку поставили на Ґів'у.
37 А засідка поспішилася, і напала на Ґів'у. І засідка вступилася, і побила все місто вістрям меча.
38 А Ізраїльтянин мав із засідкою умовленого знака, щоб із міста підняла великий дим.
39 І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люда, бо казали вони: Дійсно, справді побитий він перед нами, як за першого бою!
40 А з міста став підійматися стовп диму. І обернувся Веніямин позад себе, аж ось усе місто піднялося димом до неба!
41 І обернувся Ізраїльтянин, а Веніяминівець перестрашився, бо побачив, що досягло його те зло.
42 І обернулися вони перед Ізраїльтянином до дороги на пустиню, та бій досягав його, а ті, що з міст, валили його в середині його.
43 Вони оточили Веніямина, гнали його до Менухи, топтали його аж до Ґів'ї зо сходу сонця.
44 Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч чоловіка, усе це люди хоробрі.
45 І повернулися вони, і втікли в пустиню до Села-Ріммону. А ті побили поодиноких утікачів по дорогах, як дозбирюється останній виноград, п'ять тисяч люда. І гналися за ними аж до Ґід'ому, і побили з нього дві тисячі люда.
46 І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять і п'ять тисяч чоловіка, що витягають меча, усе це люди хоробрі.
47 І обернулися вони, і повтікали в пустиню до Села-Ріммону, шістсот чоловіка. І сиділи вони в Села-Ріммоні чотири місяці.
48 А ізраїльтяни вернулися до Веніяминових синів, та й повбивали їх вістрям меча, мужчин із міста, і худобу, і все знайдене. А всі міста, що знаходились по дорозі, пустили з огнем.
21 І присягнув Ізраїльтянин в Міцпі, говорячи: Жоден із нас не дасть своєї дочки Веніяминові за жінку!
2 І посходився народ до Бет-Елу, та й сидів там аж до вечора перед Божим лицем. І піднесли вони голос свій, та й плакали плачем великим.
3 І сказали вони: Чому, Господи, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одне плем'я?
4 І сталося назавтра, і встав рано народ, та й збудували жертівника, і принесли цілопалення та мирні жертви.
5 І сказали Ізраїлеві сини: Хто зо всіх Ізраїлевих племен не ввійшов до зборів до Господа? Бо та присяга була велика на того, хто не прийшов до Господа, до Міцпи, говорячи: Такий буде конче забитий.
6 І жалували Ізраїлеві сини за Веніямином, своїм братом, та й сказали: Сьогодні відрубане з Ізраїля одне плем'я!
7 Що ми зробимо їм, позосталим, щодо жінок? А ми присягнули Господом, що не дамо їм із дочок наших за жінок.
8 І сказали вони: Яке одне з Ізраїлевих племен не прийшло до Господа до Міцпи? Аж ось виявилось, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на збори.
9 І був переглянений народ, а оце не було там нікого з мешканців Явешу ґілеадського!
10 І послала громада туди дванадцять тисяч чоловіка хоробрих людей, і наказали їм, говорячи: Ідіть, і повбиваєте мешканців ґілеадського Явешу вістрям меча, і жінок і дітей.
11 А це та річ, що ви зробите: Кожного чоловіка та кожну жінку, що пізнала чоловіка, зробите закляттям.
12 І знайшли вони з мешканців ґілеадського Явешу чотири сотні дівчат паннів, що не пізнали чоловіка, і спровадили їх до табору в Шіло, що в ханаанському Краї.
13 І послала вся та громада, а ті говорили до Веніяминових синів, що в Села-Ріммоні, та й кликнули їм: Мир!
14 І вернувся Веніямин того часу, і дали їм тих жінок, яких позоставили при житті, із жінок ґілеадського Явешу. Та не знайшли їм досить.
15 А народ той жалував за Веніямином, бо Господь зробив пролома в Ізраїлевих племенах.
16 І сказали старші громади: Що ми зробимо позосталим щодо жінок? Бо вигублена жінка з Веніямина.
17 І сказали вони: Останки насліддя для Веніямина, і не буде витерте плем'я з Ізраїля.
18 А ми не можемо дати їм жінок із наших дочок, бо Ізраїлеві сини присягли, говорячи: Проклятий, хто дає жінку Веніяминові!
19 І сказали вони: Ось буває рік-у-рік свято Господнє в Шіло, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.
20 І наказали вони Веніяминовим синам, говорячи: Ідіть, і будете чатувати в виноградниках.
21 І побачите, аж ось дочки Шіла вийдуть танцювати танці, то ви вийдете з виноградників, та й схопите собі кожен свою жінку з дочок Шіла, і підете в Веніяминів край.
22 І буде, коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали їж, тому цього часу ви винні.
23 І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм із тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і вернулися до наділу свого, і побудували міста, та й осілися в них.
24 І порозходилися звідти Ізраїлеві сини того часу кожен до племени свого та до роду свого, і пішли звідти кожен до спадку свого.
25 Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!
Судьи 19-21
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Левит і наложниця
19 Царя тоді в Ізраїлі не було. А був собі один левит у віддаленому місці гір Ефраїмових. Він узяв собі наложницю з Віфлеєма юдейського. 2 Наложниця та розсердилася на чоловіка й пішла від нього до батьківської хати у Віфлеєм юдейський, і пробула там чотири місяці. 3 Тоді чоловік її зібрався й пішов за нею, щоб сердечно поговорити з нею й повернути її. Узяв він з собою слугу свого й пару ослів. Як підійшов він до оселі її батька, той побачив його, зрадів і вийшов назустріч.
4 Тесть його, батько молодої жінки, умовив левита лишитися на три доби. Отож вони там їли й пили, й ночували. 5 На четвертий день, як повставали, левит налагодився йти. Але тесть сказав йому: «Підкріпися, поїж спершу, а тоді підеш». 6 То вони сіли й разом їли та пили. І сказав йому батько наложниці: «Прошу тебе, прийми моє запрошення! Побудь тут іще ніч і втіш своє серце». 7 Чоловік той зібрався йти, але тесть умовляв його залишитися ще на одну.
8 Левит підвівся рано-вранці на п’ятий день, щоб іти, але батько молодої жінки сказав йому: «Підкріпися, поїж, лишися до вечора». Отак вони вдвох їли й пили. 9 Як підвівся чоловік, щоб іти з наложницею та своїм слугою, тесть каже: «Дивись, день котиться до ночі. Будь ласка, лишайся на ніч. Бач, день кінчається, побудь тут ніч і втіш своє серце. Завтра вдосвіта встанете, й вирушиш до свого намету».
10 Але чоловік не схотів залишатися на ніч. Він підвівся й пішов. І прийшов він до місця навпроти Євуса (тобто Єрусалима). З ним були його наложниця й пара осідланих віслюків. 11 Вони були вже біля Євуса, коли почало сутеніти. Слуга сказав своєму хазяїну: «Давай зайдемо в це місто євуситське і там переночуємо». 12 Хазяїн відповів йому: «Ми не будемо заходити до незнайомого міста, в якому живуть неізраїльтяни. Підемо до Ґівеа[a]». 13 Він сказав своєму служці: «Ходімо, дістанемося до одного з цих місць, заночуємо в Ґівеа чи Рамі».
14 Тож ішли вони далі, і сонце зайшло, як були вони біля міста Ґівеа, яке належало коліну Веніаминовому. 15 Вони звернули в місто, щоб заночувати в Ґівеа. Він увійшов до міста і сів на відкритому майдані[b], але ніхто не запросив його на ніч у дім.
16 Якраз того вечора один старий чоловік повертався додому з роботи в полі. Чоловік той був з гір Ефраїмових, але в той час він мешкав серед людей Ґівеа (люди цієї місцевості належали коліну Веніаминовому). 17 Коли підвів він очі, то побачив подорожнього на відкритому майдані міста. Тоді той літній чоловік спитав: «Куди ти йдеш і звідки ти?»
18 Левит відповів йому: «Ми мандруємо з Віфлеєма юдейського в далекий край у горах Ефраїмових, я родом звідти. Я ходив у Віфлеєм юдейський, а зараз іду додому[c]. Та от ніхто не запросив мене до себе на нічліг. 19 Я маю солому й пашу для ослів, хліб і вино для мене, моєї наложниці та мого слуги. Ми ні в чому не маємо нестатку».
20 Старий сказав: «Прошу до моєї оселі. Я у всьому подбаю про тебе, тільки не ночуй на відкритому майдані міста». 21 Отож забрав його старий до себе додому, нагодував віслюків. Вони ж обмили ноги, поїли й попили. 22 Поки насолоджувалися відпочинком, кілька міських розпусників, оточили дім і почали стукати в двері. Вони сказали старому, господарю оселі: «Віддай нам того чоловіка, який прийшов до твоєї хати, ми його зґвалтуємо».
23 Хазяїн вийшов до них і сказав: «Ні, брати мої, не робіть такої ганьби! Цей чоловік—гість у моєму домі, тож не чиніть гріха. 24 Погляньте, ось моя донька невинна і його наложниця. Давайте я віддам їх вам. Знущайтеся з них і робіть, що хочете. Але не чиніть гріха з цим чоловіком».
25 Однак розпусники відмовилися послухати його. Тож чоловік схопив свою наложницю й виштовхнув до них за двері. Вони зґвалтували її і знущалися з неї всю ніч, аж до самого ранку. І відпустили її аж на зорі. 26 Жінка прийшла на світанку і впала на порозі того дому, де був її володар і лежала там, доки сонце не зійшло. 27 Хазяїн її встав уранці, відкрив двері і вийшов, щоб далі йти своєю дорогою. А там біля входу лежить жінка, його наложниця, розкинувши руки.
28 Він сказав їй: «Вставай і ходімо». Але вона не відповіла, бо була мертвою. Отож підняв він її, поклав на віслюка, сам сів і поїхав додому. 29 Як приїхав він додому, то взяв ніж і розрізав свою наложницю на дванадцять частин і розіслав по всій землі ізраїльській. 30 І кожен, хто бачив те, казав: «Такого не траплялося і не бачено було з часів, коли ізраїльтяни покинули землю єгипетську, аж донині. Подумайте про неї, поміркуйте, що ж нам далі робити».
Підготовка до війни
20 Тоді виступили всі сини Ізраїлю від Дана до Беершеби, навіть із землі Ґілеадської[d]. І зібрались вони всі як один перед Господом у Міцпі. 2 Вожді всього народу, всіх колін ізраїльських були присутні на тому зібранні людей Божих: чотириста тисяч воїнів, озброєних мечами.
3 Люди Веніаминові прочули, що ізраїльтяни зібралися в Міцпі. Ізраїльтяни сказали: «Скажіть, як же таке лихо сталося?» 4 Левит, хазяїн тієї закатованої жінки, відповів: «Я прийшов до Ґівеа, міста, що належить людям Веніаминовим, зі своєю наложницею, щоб заночувати. 5 Але заможні мешканці Ґівеа намірилися на мене. Вночі вони оточили будинок. Вони хотіли вбити мене і зґвалтували мою наложницю, і вона померла. 6 Тоді взяв я наложницю свою, порізав її на шматки й розіслав по всіх усюдах ізраїльських спадкоємних земель, бо вчинили вони ганебний і безглуздий гріх в Ізраїлі. 7 Отож тепер, усі присутні тут ізраїльтяни, давайте зараз зберемося й порадимося!»
8 Всі люди як один підвелися й сказали: «Жоден із нас не піде до свого намету, ніхто не повернеться додому. 9 Але зараз ось що ми маємо зробити з Ґівеа. Ми підемо на нього за жеребом. 10 Ми візьмемо по десять чоловік із кожної сотні з колін ізраїльських і по сотні з кожної тисячі, і по тисячі з кожних десяти тисяч, щоб узяли продовольство для війська, щоб піти й заподіяти Ґівеа Веніаминовому такий же гріх, як і той, що вони заподіяли в Ізраїлі».
11 Отож усі сини ізраїльські як один зібралися проти міста. 12 Коліна ізраїльські розіслали своїх людей по всіх поселеннях коліна Веніаминового з такими словами: «Що то за лихо, що поміж вами скоїлося? 13 Видайте зараз нам тих розпусників, які ховаються у Ґівеа, щоб ми повбивали їх і викорінили зло з Ізраїлю». Але люди Веніаминові не послухалися ізраїльтян.
14 Люди Веніаминові з усіх міст посходилися до Ґівеа, щоб виступити проти ізраїльтян. 15 У той день з різних міст зібралося двадцять шість тисяч воїнів Веніаминових, озброєних мечами. А крім того, ще й сімсот спеціально тренованих воїнів і мешканців Ґівеа. 16 А ще було сімсот відібраних добірних воїнів, навчених вести бій лівою рукою. І кожен міг влучити з пращі у волосинку, і ніколи б не схибив.
17 Отож усі ізраїльтяни, крім людей Веніаминових, зібрали чотириста тисяч людей, озброєних мечами, всі добірні воїни. 18 Вони зібралися й пішли до Бетела, й ізраїльтяни звернулися до Бога: «Хто перший з-поміж нас має йти на битву з веніаминіями?» Господь відповів: «Юда—перший».
Війна
19 Отож ізраїльтяни вирушили вранці й розбили табір неподалік від Ґівеа. 20 Ізраїльтяни виступили проти Веніамина. Вони підготувалися до битви під Ґівеа. 21 Люди Веніаминові вийшли проти них із міста Ґівеа. І того дня полягло двадцять дві тисячі синів Ізраїлю.
22 Військо ізраїльське зібралося з силами і знову приготувалося до битви на тому ж місці, де збиралося напередодні. 23 Ізраїльтяни ридали й благали Господа до вечора, вони питали Його: «Чи маємо ми йти знову війною проти наших братів—людей Веніаминових?»
Господь відповів: «Ідіть і бийтеся з ними».
24 Отож наступного дня ізраїльтяни виступили проти веніаминіїв. 25 Веніаминові ж люди вийшли з Ґівеа наступного дня їм назустріч і поклали на полі бою ще вісімнадцять тисяч ізраїльських синів (усі вони були озброєні мечами).
26 Тоді всі ізраїльтяни, все військо, піднялися й прийшли до Бетела. Вони сиділи там і плакали, і молили Господа. Вони постилися весь день аж до вечора. А потім принесли Господу жертву всеспалення і мирну пожертву. 27-28 За тим ізраїльтяни запитали Господа (там був тоді ковчег Заповіту Божого, а Фінегас, син Елеазара й онук Аарона, був при ньому священиком): «Чи маємо ми знову виступити з боєм проти наших братів веніаминіїв, чи вже годі?» І Господь відповів: «Ідіть, бо завтра Я віддам їх вам у руки».
Перемога
29 Отже, ізраїльтяни влаштували засідки навколо Ґівеа. 30 І виступили сини Ізраїля проти коліна Веніаминового на третій день. Вони підготувалися до битви біля Ґівеа, як і раніш. 31 Коли люди Веніаминові вийшли назустріч супротивнику, той відтягнув їх від міста. Як і напередодні, веніаминії почали нападати й убивати воїнів на двох головних дорогах, що вели одна до Бетела, а друга—до Ґівеа, а також на відкритому місці. Вони вбили близько тридцяти ізраїльських воїнів. 32 Люди Веніаминові думали: «Ми перемагаємо, як і раніше». А ізраїльтяни сказали: «Давайте відступати, аби відтягнути їх від міста на дороги».
33 Тоді всі ізраїльтяни вискочили зі своїх схованок і згуртувалися на битву при Ваал-Тамарі, і ті ізраїльтяни, що сиділи в засідках в околицях Ґеви, теж вийшли. 34 Десять тисяч тренованих воїнів із усього Ізраїлю напали на Ґівеа. Битва була жорстока. Та люди Веніаминові й гадки не мали, яка халепа на них чигала.
35 І Господь розгромив Веніамина перед Ізраїлем. Ізраїльтяни у той день знищили двадцять п’ять тисяч сто озброєних синів Веніаминових. 36 Нарешті люди Веніаминові зрозуміли, що їх розбито. Ізраїльтяни відступили, бо покладалися на воїнів, що були в засідці біля Ґівеа.
37 Вони з засідки кинулися в Ґівеа, розбіглися по місту і віддали його мечу. 38 Ізраїльтяни домовилися з тими воїнами, які були в засідці, що вони подадуть димовий сигнал із міста, 39 і тоді ізраїльтяни знову розпочнуть битву. Веніаминії кинулися в атаку і вбили близько тридцяти ізраїльтян. І вони, певно, думали собі: «Мабуть, ми вщент розтрощили їх, як і в першій битві».
40 Але сигнал, а то був стовп диму, почав здійматися над містом, і коли люди Веніаминові озирнулися, то ціле місто димом здіймалося в небо! 41 Тоді ж ізраїльтяни знову кинулись в атаку, а люди Веніаминові запанікували, бо зрозуміли, яке лихо спіткало їх. 42 То повернули вони від ізраїльтян до пустелі, але битва наздоганяла їх, і тих, що виходили з міста, знищували разом з людьми Веніаминовими.
43 Людей Веніаминових оточили й невтомно переслідували й винищували далеко на схід від Ґівеа. 44 Вбито було вісімнадцять тисяч людей Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни. 45 Коли вони повернули і врозсип кинулися тікати в пустелю, до скелі Риммон, ізраїльтяни вбили п’ять тисяч із них на головній дорозі й переслідували їх до місцини, що називалася Ґідом, і вбили там дві тисячі чоловік. 46 Отож того дня полягло двадцять п’ять тисяч озброєних воїнів Веніаминових, усі вони були хоробрі воїни.
47 Але шістсот чоловік звернули й зникли в пустелі у напрямку скелі Риммон. Вони провели у скелі чотири місяці. 48 А ізраїльтяни повернулися назад до людей Веніаминових і віддали мечу кожне місто, в яке входили: людей і худобу—все, що знаходили.
Помилування
21 Ізраїльтяни присягнули в Міцпі: «Жоден із нас не віддасть своїх дочок заміж за синів коліна Веніаминового». 2 Коли люди прийшли до Бетела, вони сіли перед Богом і до вечора вголос кричали й гірко ридали. 3 Вони голосили: «О Господи, Боже Ізраїлю, чому таке сталося в Ізраїлі, що сьогодні одним ізраїльським коліном стало менше?»
4 Наступного дня люди повставали рано, спорудили вівтар і принесли жертву всеспалення та мирну пожертву. 5 Тоді ізраїльтяни сказали: «Які з колін Ізраїлю не прийшли на зібрання до Господа?» Бо велика клятва була щодо тих, хто не прийшов до Господа в Міцпу: «Смерть йому».
6 Але ізраїльтянам стало шкода братів своїх із коліна Веніаминового. Вони сказали: «Сьогодні одне коліно ізраїльське винищене. 7 Як же бути з тими, хто з веніаминіїв залишився? Де знайти їм дружин? Адже ми поклялися Господу не віддавати заміж за них наших дочок».
8 Потім вони спитали: «Чи є хто з ізраїльських колін, хто не прийшов до Господа у Міцпу?» Та, звісно, ніхто не прийшов на зібрання з Явеш-Ґілеада. 9 Коли зробили перекличку, то з’ясувалося, що жодного мешканця Явеш-Ґілеада не було.
10 Отож громада послала туди дванадцять тисяч воїнів і наказала їм: «Ідіть і повбивайте всіх мешканців Явеш-Ґілеада, разом із жінками й дітьми. 11 Ось що ви мусите зробити: вбийте всіх чоловіків і тих жінок, які пізнали чоловіка, а невинних дівчат залиште в живих». Так вони й зробили[e].
12 Поміж мешканців Явеш-Ґілеада знайшли вони чотириста молодих невинних дівчат, які не пізнали ще чоловіка. Вони привели їх у табір поблизу Шило, що на землі Ханаанській. 13 Тоді вся громада послала сказати веніаминіям, які переховувалися у скелі Риммон, про мир із ними. 14 І веніаминії повернулися. Ізраїльтяни віддали їм жінок з міста Явеш-Ґілеад, але тих жінок було недостатньо для всіх чоловіків цього коліна.
Викрадення в Шило
15 Люди жаліли веніаминіїв, бо Господь завдав втрат колінам ізраїлевим. 16 Старійшини громади сказали: «Як же нам бути з дружинами тих, хто залишився, адже всі жінки коліна Веніаминового знищені?» 17 І вони казали: «Треба було б щоб ті, хто залишився в живих, мали нащадків, аби не зникло одне з колін Ізраїлю. 18 Але ми не можемо віддати за них своїх дочок. Бо ізраїльтяни поклялися: „Прокляття тому, хто віддасть свою дочку за чоловіка з коліна Веніамина”».
19 Отож вони сказали: «Слухайте, тепер якраз щорічне свято на честь Господа в Шило, що на північ від Бетела, на схід від дороги, що веде від Бетела до Сихема, і на південь від Левони». 20 Вони навчили веніаминіїв: «Ідіть і заляжте у виноградниках. 21 Чатуйте. Коли дівчата з Шило вийдуть водити танок, то вибігайте з виноградників і кожен крадіть собі жінку з дівчат Шило й повертайтеся на землю Веніаминову. 22 Коли їхні батьки й брати прийдуть до нас скаржитися, ми їм скажемо: „Вибачте їх на нашу поруку, бо не могли дати кожному з них дружину, захоплену в бою. Ви ж, звісно, не могли віддати за них своїх дочок, бо тоді ви були б винні”».
23 Веніаминії так і зробили. Вони вибрали собі дружин з-поміж тих дівчат, які танцювали, і викрали їх. Вони втекли на свої спадкоємні землі, відбудували міста й оселилися в них. 24 Отож розійшлися ізраїльтяни по своїх колінах та родинах. І кожен пішов у свою спадкоємну землю. 25 У ті дні в Ізраїлі не було свого царя. Кожен робив, що заманеться.
Footnotes
- 19:12 Ґівеа Місто, розташоване за декілька кілометрів на північ від Євуса (Єрусалима).
- 19:15 майдан Громадське місце біля брами міста. Люди проводили там зібрання, а пришлі люди часто розбивали там табір.
- 19:18 додому Цей варіант міститься виключно у деяких древньогрецьких текстах. Древньогебрейські рукописи мають «до Оселі Господньої».
- 20:1 земля Ґілеадська Земля на схід від Йордану.
- 21:11 А… зробили Останніх двох речень в гебрейському тексті немає, вони є тільки в давньогрецьких перекладах.
Від Луки 7:31-50
Ukrainian Bible
31 І промовив Господь: До кого ж уподоблю людей цього роду? І до кого подібні вони?
32 Подібні вони до дітей, що на ринку сидять й один одного кличуть та кажуть: Ми вам грали були, а ви не танцювали, ми співали вам жалібно, та не плакали ви...
33 Бо прийшов Іван Христитель, що хліба не їсть і вина не п'є, а ви кажете: Має він демона.
34 Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митників і грішників.
35 І виправдалася мудрість усіма своїми ділами.
36 А один із фарисеїв просив Його, щоб спожив Він із ним. І, прийшовши до дому того фарисея, Він сів при столі.
37 І ось жінка одна, що була в місті, грішниця, як дізналась, що, Він у фарисеєвім домі засів при столі, алябастрову пляшечку мира принесла,
38 і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми Йому ноги, і волоссям своїм витирала, ноги Йому цілувала та миром мастила...
39 Побачивши це, фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи: Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка до Нього торкається, бож то грішниця!
40 І озвався Ісус та й говорить до нього: Маю, Симоне, дещо сказати тобі. А той відказав: Кажи, Учителю.
41 І промовив Ісус: Були два боржники в одного вірителя; один був винен п'ятсот динаріїв, а другий п'ятдесят.
42 Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?
43 Відповів Симон, говорячи: Думаю, той, кому більше простив. І сказав Він йому: Розсудив ти правдиво.
44 І, обернувшись до жінки, Він промовив до Симона: Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм.
45 Поцілунку не дав ти Мені, а вона, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно.
46 Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила...
47 Ось тому говорю Я тобі: Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить.
48 А до неї промовив: Прощаються тобі гріхи!
49 А ті, що сиділи з Ним при столі, почали гомоніти про себе: Хто ж це Такий, що прощає й гріхи?
50 А до жінки сказав Він: Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі!
Read full chapter
От Луки 7:31-50
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
31 «З ким можна порівняти це покоління людей? На кого вони подібні? 32 Вони, немов діти, які сидять на базарі й гукають один до одного:
„Ми грали для вас на сопілці,
але ж ви не танцювали.
Ми співали вам жалісних пісень,
та ви не ридали”.
33 Бо коли прийшов Іоан Хреститель, який не їв хліба й не пив вина, ви казали: „Він одержимий нечистим”. 34 Коли ж прийшов Син Людський, Який їсть, як інші, і п’є вино, ви кажете: „Погляньте на Нього! Він ненажера та п’яниця! Він друг збирачів податків та грішників!” 35 Та мудрість виявляється у вчинках»[a].
Намащення Ісуса запашною олією
36 Один із фарисеїв запросив Ісуса пообідати з ним. Ісус прийшов до фарисеєвої оселі й зайняв місце за столом.
37 Була в тому місті одна жінка, про яку усі знали, що вона грішниця. Почувши, що Ісус обідає в домі фарисея, вона принесла алебастровий глечик з пахощами. 38 Жінка стала за Ісусом, припала до Його ніг; вона плакала, омивала Його ноги сльозами й витирала їх волоссям своїм. Жінка цілувала Його ноги й намащувала їх пахощами. 39 Усе те бачив фарисей, який запросив Ісуса на обід. Він подумав: «Якби це був пророк[b], Він би знав, що це за жінка торкається Його. Йому було б відомо, що це грішниця».
40 У відповідь на його думки Ісус сказав: «Симоне, мушу тобі дещо сказати». Симон промовив: «Говори, Вчителю».
41 І сказав Ісус: «Двоє чоловіків заборгували ґендляреві. Один із них був винен п’ятсот динарів, а другий—п’ятдесят. 42 Оскільки сплатити вони не могли, ґендляр шляхетно подарував їм їхні борги. Так хто з тих двох дужче любитиме його?» 43 Симон відповів: «Я вважаю, той, кому було подаровано більший борг». Ісус сказав йому: «Ти маєш рацію».
44 І, повернувшись до жінки, Ісус додав: «Чи бачиш ти цю жінку? Я прийшов до твого дому, та ти не запропонував Мені води, щоб омити ноги, а вона омила їх своїми сльозами й витерла своїм волоссям. 45 Ти не поцілував Мене, вітаючи, а вона не перестає цілувати Мої ноги, відколи Я ввійшов. 46 Ти не помазав голову Мою оливою, а вона змащує ноги Мої парфумами. 47 Ось чому Я кажу тобі, що її численні гріхи прощені. Це засвідчено її великою любов’ю. А той, кому прощено мало, і любить мало».
48 А жінці Ісус сказав: «Гріхи твої прощені». 49 Тут усі, хто обідав з ними разом, почали питати один одного: «Хто Він такий, що береться гріхи прощати?» 50 А Він додав, звертаючись до жінки: «Твоя віра спасла тебе. Іди з миром».
Read full chapterCopyright © 2007 by Bible League International