Add parallel Print Page Options

11 А ґілеадянин Їфтах був хоробрий вояк. А він був син блудливої жінки, і з нею Ґілеад породив Їфтаха.

І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиростали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!

І втік Їфтах перед своїми братами, і осівся в краї Тов. І зібралися до Їфтаха гулящі люди, та й виходили з ним.

І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші, щоб забрати Їфтаха з краю Тов.

І сказали вони до Їфтаха: Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими синами.

І сказав Їфтах до ґілеадських старших: Чи ж не ви зненавидили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?

І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і будемо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх мешканців ґілеадських.

І сказав Їфтах до ґілеадських старших: Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?

10 І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зробимо.

11 І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настановив його собі за голову та провідника, а Їфтах промовляв усі свої слова перед Господнім лицем у Міцпі.

12 І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм краєм?

13 І сказав цар Аммонових синів до Їфтахових послів: Бо Ізраїль забрав мій край, коли він виходив з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йордану. А тепер верни ж їх у мирі.

14 А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

15 і сказав йому: Так сказав Їфтах: Не взяв Ізраїль краю Моавого та краю Аммонових синів,

16 бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Кадешу.

17 І послав Ізраїль послів до едомського царя, говорячи: Нехай я перейду твоїм краєм, та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моавського, та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Кадешу.

18 І пішов він пустинею, і обійшов край едомський та край моавський, і прийшов зо сходу сонця до моавського краю, та й таборували по тім боці Арнону, а в моавські границі не входили, бо Арнон границя Моава.

19 І послав Ізраїль послів до Сихона, царя аморейського, царя хешбонського, і сказав йому Ізраїль: Нехай ми перейдемо твоїм краєм аж до місця свого.

20 І не вірив Сихон Ізраїлеві, щоб він мирно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборували в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

21 І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край амореянина, мешканця того краю.

22 І вони посіли всю аморейську країну від Арнону й аж до Яббоку, і від пустині та аж до Йордану.

23 А тепер Господь, Бог Ізраїлів, вигнав Амореянина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

24 Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

25 А тепер чи справді ти ліпший від Балака, Ціппорового сина, царя моавського? Чи сваритися сварився він з Ізраїлем? Чи воювати воював із ними?

26 Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому не відібрали ви їх за той час?

27 А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими.

28 Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

29 І Дух Господній перебував на Їфтахові, і він перейшов Ґілеад та Манасію, і перейшов ґілеадську Міцпе, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

30 І обіцяв Їфтах обітницю Господеві й сказав: Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою руку,

31 то станеться, виходячий, що вийде з дверей мого дому навпроти мене, коли я вертатимусь з миром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу його в цілопалення.

32 І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

33 І він побив їх дуже великою поразкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокорилися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

34 І прийшов Їфтах до Міцпи до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка його з бубнами та з танцями! А вона була в нього тільки одна, не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки.

35 І сталося, як він побачив її, то роздер одежу свою та й сказав: Ах, дочко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасливлять мене. Бо я дав Господеві обіта, і не можу відмовитися від нього.

36 А вона відказала йому: Батьку мій, ти дав обітницю Господеві, зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пімсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів.

37 І сказала вона до свого батька: Нехай буде мені зроблена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду й зійду на гору, і нехай оплачу дівування своє я та приятельки мої.

38 А він сказав: Іди! І послав її на два місяці. І пішла вона та її приятельки, і оплакувала дівування своє.

39 І сталося в кінці двох місяців, і вернулася вона до батька свого, а він учинив над нею свою обітницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

40 рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

12 І були скликані Єфремові люди, і перейшли на північ та й сказали до Їфтаха: Чому перейшов ти Йордан, щоб воювати з Аммоновими синами, а нас не покликав піти з собою? Ми спалимо огнем твій дім із тобою.

І сказав їм Їфтах: Велику боротьбу мав я та народ мій з Аммоновими синами. І кликав я вас, та ви не спасли мене з його руки.

І коли я побачив, що ви не спасете, то поклав я душу свою на небезпеку, і перейшов Йордан до Аммонових синів, а Господь дав їх у мою руку. І чого прийшли ви до мене цього дня, щоб воювати зо мною?

І зібрав Їфтах усіх ґілеадських людей, та й воював з Єфремом. І побили ґілеадські люди Єфрема, бо ті сказали: Ви Єфремові втікачі, Ґілеад поміж Єфремом та поміж Манасією.

І зайняв Ґілеад йорданські переходи до Єфрема. І сталося, коли говорили Єфремові втікачі: Нехай я перейду, то ґілеадські люди йому говорили: Чи ти єфремівець? Той казав: Ні.

І казали йому: Скажи но шібболет. А той казав: Сібболет, бо не міг вимовити так. І хапали його, і різали при йорданськім переході. І впало того часу в Єфрема сорок і дві тисячі.

І судив Їфтах Ізраїля шість років. І помер ґілеадянин Їфтах, і був похований у місті Ґілеаді.

А по ньому Ізраїля судив Івцан з Віфлеєму.

І було в нього тридцять синів, а тридцять дочок він відпустив заміж назовні, і тридцять дочок впровадив для синів своїх з-назовні. І судив він Ізраїля сім літ.

10 І помер Івцан і був похований в Віфлеємі.

11 А по ньому Ізраїля судив завулонівець Елон, і судив Ізраїля десять літ.

12 І помер завулонівець Елон, і був похований в Айялоні, у Завулоновім краї.

13 А по ньому Ізраїля судив Авдон, син Гіллела, пір'атонянин.

14 І було в нього сорок синів та тридцять онуків, що їздили на семидесяти молодих ослах. І судив він Ізраїля вісім літ.

15 І помер Авдон, син Гіллела, пір'атонянин, і був похований в Єфремовім краї, на горі амаликеянина.

Суддя Єфта

11 Єфта ґілеадський був хоробрим воїном, але сином повії. Батьком Єфти був Ґілеад. Дружина його народила йому ще синів, і коли ті її сини стали дорослі, вони вигнали Єфту. Вони сказали йому: «Ти не матимеш спадщини в батьківській родині, бо ти син іншої жінки». Тож Єфта втік від братів і жив на землі Тов. Навколо нього зібралися такі собі нікчеми, і вони його супроводжували.

Через деякий час аммонійці пішли війною проти Ізраїлю. Коли аммонійці пішли війною на Ізраїль, старійшини Ґілеада прийшли до Єфти з землі Тов. Вони сказали йому: «Стань нашим воєначальником, щоб могли ми битися проти аммонійців». Єфта відповів старійшинам Ґілеада: «Чи не ви ненавиділи мене, чи не ви мене вигнали з батьківської оселі? То чому ж зараз, у лиху годину, ви прийшли до мене?»

Старійшини Ґілеада мовили до Єфти: «Саме тому ми й звернулися до тебе зараз, щоб пішов ти з нами й бився проти аммонійців і став вождем усіх мешканців Ґілеада». Єфта сказав старійшинам Ґілеада: «Якщо ви бажаєте, щоб я повернувся додому, та бився проти аммонійців, то Господь допоможе мені перемогти їх, я буду вашим вождем». 10 Старійшини Ґілеада відповіли Єфті: «Господь свідок, ми зробимо так, як ти кажеш».

11 Отож пішов Єфта зі старійшинами Ґілеада, й люди зробили його своїм вождем і начальником. І Єфта повторив усе обіцяне перед Господом поблизу Міцпи.

Послання Єфти

12 Потім Єфта відіслав посланців до царя аммонійців із запитанням: «Яка сварка між тобою і мною, що ти прийшов воювати на мою землю?» 13 Цар аммонійців відповів посланцям Єфти: «Бо коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони захопили всі землі від ріки Арнон до ріки Яввок і до Йордану. Отож зараз віддайте їх з миром».

14 [a] Знову Єфта вирядив посланців до царя аммонійців. 15 Він відповів царю у своєму посланні: «Ось що сказав Єфта:

„Ізраїль не забирав землі моавські або аммонійські. 16 Коли наші люди вийшли з Єгипту, то йшли пустелею до Червоного моря, аж доки не прийшли до Кадешу. 17 Потім Ізраїль вирядив посланців до царя едомського й попросив: „Дозволь нам, будь ласка, пройти твоїми землями”. Але цар едомський і слухати про це не хотів. Тоді ізраїльтяни вирядили своїх посланців також і до царя моавського, але й він не дозволив їм пройти його землями. Отож ізраїльтяни залишились у Кедеші.

18 Потім ізраїльтяни пішли пустелею в обхід земель Едома та Моава і прийшли на східний край землі Моавської, і розбили табір на іншому боці ріки Арнон. Вони не заходили на Моавську землю, бо її кордоном була ріка Арнон.

19 Далі Ізраїль відіслав посланців до царя Сихона аморійського, царя Хешбона й попросив: „Дозволь нам пройти твоєю землею, щоб дістатися до землі своєї”. 20 Але Сихон не довіряв Ізраїлю й не дозволив пройти тією землею. Отож Сихон зібрав військо, розбив табір біля Ягазу та й виступив проти Ізраїлю. 21 Господь, Бог Ізраїлю, віддав Сихона в руки ізраїльтян, і вони перемогли його. Так Ізраїль зайняв землю аморійців, які там жили. 22 Вони зайняли землі аморійців від ріки Арнон до ріки Яввок, та від пустелі до ріки Йордан.

23 Отож зараз Господь, Бог Ізраїлю, прогнав аморійців і віддав їхні землі ізраїльтянам. А ти хочеш прогнати звідти ізраїльтян? 24 Хіба ви не живете на землі, яку віддав вам Хемош, бог ваш, хіба не володієте нею? Отак і ми житимемо й володітимемо тими землями, які віддав нам Господь, Бог наш. 25 А тепер скажи, чим ти кращий від царя Валака, сина Зиппора моавського[b]? Хіба він коли сварився з Ізраїлем чи воював з ним? 26 Ізраїльтяни жили в Хешбоні й навколишніх селах та в Ароері й навколишніх селах, і в усіх містах уздовж берегів ріки Арнон триста років, чому ж ти не проганяв їх увесь цей час? 27 Я нічого поганого не зробив тобі, а ти чиниш зле і воюєш проти мене. Тож хай Господь, Суддя, вирішить сьогодні, хто правий—ізраїльтяни чи аммонійці”».

28 Але цар аммонійців не захотів дослухатися до послання, яке надіслав йому Єфта.

Клятва Єфти

29 Тоді Дух Господній зійшов на Єфту, і він пройшов через Ґілеад і землі Манассії, і дістався до Міцпи в Ґілеаді, а з Міцпи ґілеадської він вирушив до аммонійців. 30 Єфта поклявся Господу. Він сказав: «Віддай мені аммонійців. 31 І тоді той, хто першим вийде назустріч мені з дверей мого дому, коли я повернусь, перемігши аммонійців, буде відданий Господу, і я принесу це Тобі в жертву».

32 І Єфта пішов війною проти аммонійців, а Господь віддав їх у його руки. 33 Він розбив їх від Ароера до самого Минніта (двадцять міст), і далі аж до Авель-Кераміма. То був страшний удар нанесений аммонійцям, після якого вони підкорилися ізраїльтянам.

34 Коли Єфта повертався додому, назустріч йому вийшла його дочка з бубоном і танцями. Була вона єдина дитина в нього. Крім неї, не мав він ні сина, ані дочки. 35 Як побачив він її, розірвав на собі одяг (в знак туги) і вигукнув: «О дочко моя! Ти занапастила мене і спричинила мені велике горе. Я дав клятву Господу і не можу від неї відступитися». 36 Вона мовила до нього: «Батьку, ти поклявся Господу. Отож зроби зі мною те, що обіцяв, бо це ж Господь віддав тобі перемогу над аммонійцями, ворогами нашими». 37 І ще вона сказала батькові: «Дай мені дозвіл. Дай мені два місяці, щоб пішла я в гори разом зі своїми подругами оплакувати своє дівоцтво».

38 І він погодився: «Йди». І відпустив її на два місяці. Вона пішла разом зі своїми подружками, і вони оплакували її дівоцтво. 39 Як два місяці минуло, повернулась вона до свого батька, і зробив він те, в чому поклявся. Отож оскільки вона не знала мужа, то це стало звичаєм в Ізраїлі. 40 Щороку дочки Ізраїлю йдуть оплакувати дочку Єфти з Ґілеада, чотири дні на рік.

Єфта і Ефраїм

12 Людей Ефраїмових було зібрано, й вони прийшли до Цафона і сказали Єфті: «Чому ти пішов битися з аммонійцами, а нас із собою не покликав? Ми спалимо тебе і твою хату!» Єфта відповів їм: «Я і мій народ мали великий розбрат з аммонійцами. Я звертався до вас, але ви не схотіли врятувати мене від них. Коли я побачив, що ви не врятуєте мене, я, ризикуючи життям своїм, виступив проти аммонійців. Господь допоміг мені перемогти їх. Чому ж сьогодні ви прийшли воювати зі мною?»

Потім Єфта зібрав усіх чоловіків Ґілеада і побив ефраїмців. Сини Ґілеада розбили Ефраїм, бо їм казали: «Ви, ґілеадці, просто залишки ефраїмців, що жили серед колін Ефраїма та Манассії». Тоді ґілеадці захопили броди річки Йордан, щоб не дати ефраїмцям її перейти. Коли ж хтось із залишків коліна Ефраїмового казав: «Дозвольте мені перейти річку»,—люди Ґілеада питали його: «Ти ефраїмець?» Той, звісно, відказував «Ні!» Але вони завжди просили: «Будь ласка, скажи слово „Шибболет”». І той відповідав неправильно: «Сібболет». То вони хапали його і вбивали біля Йорданських бродів. Сорок дві тисячі ефраїмців було тоді вбито.

Єфта був суддею Ізраїлю шість років. Коли Єфта з Ґілеада помер, його поховали у його рідному місті Ґілеаді.

Після нього суддею Ізраїлю був Ізбан із Віфлеєма. У нього було тридцять синів і тридцять дочок, яких він віддав заміж за чоловіків з інших колін. І синів своїх тридцятьох він теж одружив із дівчатами з інших колін. І він був суддею Ізраїлю сім років. 10 Коли Ізбан помер, його поховали у Віфлеємі.

11 Після нього суддею Ізраїлю був Елон із Завулонового коліна. Він був суддею Ізраїлю десять років. 12 Потім Елон із Завулонового коліна помер, і поховали його в Айжалоні на землі Завулоновій.

13 Після нього суддею Ізраїлю був Авдон, син Хіллела з Піратона. 14 У нього було сорок синів і тридцять онуків, і їздили вони на сімдесяти віслюках[c]. Авдон був суддею Ізраїлю протягом восьми років. 15 Потім Авдон, син Хіллела з Піратона помер, і його поховали в Піратоні на землі Ефраїма, у горах амаликійських.

Footnotes

  1. 11:14 Давньогрецькі тексти Книги Суддів містять тут таке речення: «І посланці повернулися до Єфти і переказали йому слова царя аммонійців». У гебрейських рукописах цього речення немає.
  2. 11:25 Валака… моавського Див.: Числ. 22-24.
  3. 12:14 на сімдесяти віслюках Це означає, що вони були поважні вожді й, очевидно, очолювали міста.

І сталось, як Він переходив ланами, у суботу, Його учні зривали колосся та їли, розтерши руками.

А деякі з фарисеїв сказали: Нащо робите те, чого не годиться робити в суботу?

І промовив Ісус їм у відповідь: Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголоднів, також ті, хто був із ним?

Як він увійшов був до Божого дому, і, взявши хліби показні, яких їсти не можна було, тільки самим священикам, споживав, і дав тим, хто був із ним?

І сказав Він до них: Син Людський Господь і суботі!

І сталось, як в іншу суботу зайшов Він до синагоги й навчав, знаходився там чоловік, що правиця йому була всохла.

А книжники та фарисеї вважали, чи в суботу того не вздоровить, щоб знайти проти Нього оскарження.

А Він знав думки їхні, і сказав чоловікові, що мав суху руку: Підведися, і стань посередині! Той підвівся і став.

Ісус же промовив до них: Запитаю Я вас: Що годиться в суботу робити добре, чи робити лихе, душу спасти, чи згубити?

10 І, позирнувши на всіх них, сказав чоловікові: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала здорова!

11 А вони переповнились лютістю, і один з одним змовлялись, що робити з Ісусом?...

12 І сталось, що часу того Він вийшов на гору молитися, і перебув цілу ніч на молитві до Бога.

13 А коли настав день, покликав Він учнів Своїх, і обрав із них Дванадцятьох, яких і апостолами Він назвав:

14 Симона, якого й Петром Він назвав, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Варфоломія,

15 Матвія й Хому, Якова Алфієвого й Симона, званого Зилотом,

16 Юду Якового, й Юду Іскаріотського, що й зрадником став.

17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також натовп густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону,

18 що посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися.

19 Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла.

20 А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше.

21 Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви.

22 Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина.

23 Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.

24 Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.

25 Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати.

26 Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!

Read full chapter

Син Людський—Господь суботи

(Мт. 12:1-8; Мк. 2:23-28)

Якось у суботу Ісус проходив пшеничним полем, а учні по дорозі почали зривати колоски, та, розлущуючи їх між пальцями, їли зерно. Дехто з фарисеїв запитав: «Поглянь, чому вони збирають зерно? Хіба Закон Мойсеїв не забороняє робити це в суботу?» У відповідь Ісус сказав їм: «Хіба не читали ви, що зробив Давид, коли він і його супутники зголодніли? Він зайшов до Божого дому і з’їв священні хліби, що були наготовані Богові, ще й дав тим, хто був з ним, хоч ті підношення, за Законом Мойсея, ніхто не міг їсти, крім священиків». Й Ісус додав: «Син Людський—Господь і над суботою».

Зцілення сухорукого в суботу

(Мт. 12:9-14; Мк. 3:1-6)

Якось іншої суботи Ісус прийшов до синагоги й навчав там. Серед присутніх був чоловік із усохлою рукою. Книжники й фарисеї уважно пильнували за Ісусом, аби мати підставу звинуватити Його в тому, що Він зціляє того чоловіка в суботу.

Ісусові були відомі їхні думки, але Він сказав сухорукому: «Підведися й стань перед усіма!» І чоловік підвівся й став там. Тоді Ісус сказав книжникам і фарисеям: «Я вас питаю: чи годиться робити в суботу добро, а чи зло? Рятувати життя, чи вбивати?» 10 Ісус обвів їх поглядом і сказав сухорукому: «Простягни руку свою!» Той простягнув руку, й вона зцілилася. 11 Фарисеї та книжники були розлючені й почали міркувати поміж собою, що б таке заподіяти Ісусові.

Ісус обирає дванадцять апостолів

(Мт. 10:1-4; Мк. 3:13-19)

12 Кількома днями пізніше, Ісус подався на гору помолитися. Цілу ніч Він провів у молитвах до Бога. 13 Коли настав день, Він покликав Своїх учнів і обрав з-поміж них дванадцятьох і назвав апостолами Своїми. 14-16 Це були

Симон, якому Ісус дав ім’я Петро,

його брат Андрій,

Яків та Іоан,

Пилип,

Варфоломій,

Матвій,

Хома,

Яків, син Алфія,

Симон, якого також називали Зилот,

Юда (син Якова),

та Юда Іскаріот, котрий пізніше зрадив Ісуса.

Ісус навчає та зціляє людей

(Мт. 4:23-25; 5:1-12)

17 Ісус разом із апостолами зійшов з гори й зупинився в долині, де стояв великий натовп Його учнів і дуже багато людей з усієї Юдеї, з Єрусалиму, з узбережжя поблизу Тира і Сидона. 18 Вони зійшлися, щоб послухати Його, а також щоб зцілитися від хвороб. І ті, хто страждав від нечистих духів, були зцілені. 19 І всі в натовпі намагалися торкнутися Ісуса, бо з Нього йшла сила, яка зціляла всіх їх.

20 Поглянувши на своїх послідовників, Ісус сказав:

«Благословенні ви, бідні,
    бо Царство Боже належить вам.
21 Благословенні ви, хто зараз голодні,
    бо будете насичені.
Благословенні ви, хто зараз плаче,
    бо ви будете радіти і сміятися.

22 Благословенні ви, коли вас ненавидять, ображають і відлучають, й визнають ваше ім’я злим за вашу вірність Синові Людському. 23 Радійте того дня, веселіться, бо на вас чекає велика нагорода на небесах! Бо від предків цих людей так само діставалося й пророкам.

24 Та горе вам, багатим,
    бо свою втіху ви вже отримали.
25 Горе вам, ситим тепер,
    бо вам доведеться спізнати голод.
Горе вам, хто тепер радіє і сміється,
    бо бідування і сльози чекають на вас.

26 Горе вам, про кого всі добре говорять, так їхні предки вихваляли лжепророків».

Read full chapter