Иов 17-19
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
17 «Мій дух понищено, життя поволі гасне,
могила—ось на мене що чекає.
2 Усяк мене на глум здіймає,
а я лише дивлюся, як зрадливо мене шпиняють.
3 Прийми, о Боже, безневинності обітницю мою,
бо хто, крім тебе, це підтвердить може?
4 Ти запечатав розум їм, відняв здоровий глузд,
тому від них не жди пошани.
5 Існує істина, що заради друга
можна й про дітей забути;[a]
однак всі мої друзі, зрадою відмінні,
війною на мене йдуть.
6 Бог мене виставив на посміховисько юрбі.
І кожен у лице мені плює.
7 На очі сльози набігають так, що ледве бачу,
від голоду вже перетворився я перетворився я на тінь.
8 Вражає праведних людей мій жалюгідний стан,
тому невинні постають проти безбожних.
9 Людина віддана не схибить з обраного шляху,
зміцниться той, у кого чисте є сумління.
10 Ідіть усі у наступ знову,
немає мудреця між вами, щоб звинуватити мене,
я не знайду такого.
11 Життя скінчилося,
зруйновані всі вимріяні серцем наміри й бажання.
12 Змішалось все у них:
їм день як ніч, а морок світлом виглядає.
13 Якщо Шеол бажаю мати за притулок
і розстеляти ліжко в темряві могильній,
14 якщо кажу могильній ямі, що вона мені за батька,
а червам—що вони мені за матір чи сестру,
15 то де тоді живе моя надія,
хто сподівань моїх побачить може слід?
16 Чи спуститься вона до брам Шеолу,
чи нам разом судилося перетворитися на порох?»
Слово Білдада
18 Тоді відповів Білдат із Шуа:
2 «Як довго ще чекати кінця таких розмов?
Прийди до тями, вніми порадам нашим.
3 Чому в твоїх очах ми виглядаємо дурними,
чому звертаєшся до нас, немов до дурнів?
4 Терзаєш собі душу гнівом марним.
Хіба спустошиться земля заради тебе,
чи скеля з місця рушить?
5 Без сумніву, що світло кривдників погасне,
і їх не грітиме вогонь життя.
6 Вже темрява прокралась у шатро безбожника,
вгас світильник, що висів у нім.
7 Повільною стає його швидка хода,
і з ніг його збивають власні наміри підступні.
8 Піймається нога у пастку, ним поставлену,
коли він ступить в замасковану решітку.
9 Капкан уп’ється в його ногу,
захопить туго, вирватись не дасть.
10 Десь є на світі мотузок прихований,
щоб буть сильцем для нього,
та пастка на його шляху.
11 Його повсюди переслідують нещастя
і звідусюди навздогін йому спішать.
12 Біда за ним полює, зголодніла,
страждання вже крокує поруч,
ладне з ніг звалити вмить.
13 Ввіп’ється в його тіло болячка невситима,
смерть поїсть його і м’язи, і кістки.
14 Його відірвуть від надійного над головою даху
і змусять вирушити до царя жахів[b].
15 В його оселі будь-хто зможе оселитися тоді,
мов сіркою[c] очистять місце, де він жив.
16 Як корінь спраглого деревця відсихає,
а гілля в’яне, відмирає,
17 так само з пам’яті земної зникне він,
на вулицях його ім’я не буде чутно.
18 Його штовхнуть із світла в морок
і викреслять із цього світу.
19 Немає в нього ані сина, ні онука,
ніхто не вижив там, де він селився.
20 На заході народ нажаханий, що випало йому!
На сході люди вражені, як трапитись таке могло.
21 Таке життя, без сумніву, на богохульника чекає,
хто відступається від Бога, той іншого нехай не жде».
Відповідь Йова
19 Озвався Йов на це:
2 «Як довго будете мені ятрити душу,
як довго убивати будете словами?
3 Разів з десяток ображали;
хіба не соромно вам дошкулять мені щораз?
4 Якщо я й справді помилявся, то помилки—мої,
і вам з них немає ніякого діла.
5 Якщо і справді вам здається, що мені до вас далеко,
якщо мої приниження—моя провина,
6 то знайте, то знайте, Бог мене принизив
і розкидав навколо мене Свої сіті.
7 Кричу: „Допоможіть!”—
то ані слова я у відповідь не чую.
Коли ж про допомогу я благаю,
то справедливості нема ніде.
8 Він на шляху мені наставив незборимі перешкоди,
не можу я пройти, коли він мороком стежину перекрив.
9 Позбавив мене шани Він
і збив з моєї голови корону.
10 Він розбивав мене з усіх боків.
Я, переможений, втікаю.
Й надію вже останню вириває Він,
мов дерево, з корінням.
11 Він розпалився, гнівом заярів на мене,
повівся так, неначе ворога зустрів.
12 Його війська, що наступають дружно,
мені перекривають відступ,
намет мій у кільце беруть.
13 В краї далекі Він моїх братів заслав,
а близькі й друзі відвернулися від мене, мов не знають.
14 Не стало в мене родичів,
приятелі давно мене забули.
15 І гості мої, й слуги, навіть,
поводяться зі мною, як з чужинцем.
Здається їм, що зайда я, не свій.
16 Звертаюсь я до служки, той мовчить,
хоч я прошу у нього співчуття.
17 Моє дихання спротивіло дружині,
від мене відвернулися гидливо діти.
18 А що вже дітки, й ті ненавидять мене,
кепкують, ледь почну я говорити.
19 Усі найближчі друзі зневажають,
бридким я став для тих, кого любив.
20 Перетворився я на шкіру та кістки,
я ледве животію.
21 Благаю, заклинаю, згляньтесь, любі друзі,
бо вразила мене Божа рука.
22 Чому мене ви переслідуєте так, як Бог,
чому постійно відчуваю ваші збиткування на собі?
23 О, як би я хотів, аби мої слова записані були,
щоб в книзі слід вони лишили.
24 Нехай би стилом і різцем залізним
закарбували їх на скелі на віки.
25 Тому що знаю: Рятівник—живий,
на захист встане він на цій землі.
26 І навіть після того, як залишу я це тіло,
як зотліє моя шкіра, я побачу Бога.
27 Я сам Його побачу,
на власні очі, не чужі, побачу Бога!
Затамувавши подих, дня того чекаю.
28 Коли ви кажете: „Як можем переслідувати Його?”—
коли у Ньому корінь всіх нещасть.
29 Про меч караючий самі не забувайте,
бо гнів ваш, то є гріх, також меча достойний.
Тоді ви зрозумієте, що справедливість є на все».
Деяния 10:1-23
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
Навернення Корнилія
10 У Кесарії жив собі чоловік на ймення Корнилій, який був сотником у так званому Італійському полку. 2 Він був побожним чоловіком й поклонявся істинному Богу, як і вся його родина; щедро подавав бідним милостиню і завжди молився Господу.
3 Якось о третій пополудні Корнилію було видіння. Він виразно побачив Ангела Божого, який ввійшов до нього й покликав: «Корнилію!» 4 Корнилій зі страхом подивився на нього й запитав: «Що Ти бажаєш, Господи?» Ангел відповів: «Твої молитви й милостині бідним стали відомі Богу, Він пам’ятає про тебе. 5 Зараз пошли когось до Йоппії, нехай приведуть сюди чоловіка на ймення Симон, який ще зветься Петром. 6 Він зупинився у кожум’яки Симона, будинок якого стоїть біля моря».
7 Коли Ангел, з яким він розмовляв, зник, Корнилій покликав двох слуг і одного побожного воїна з числа своїх підлеглих. 8 Він розповів їм про все, що сталося, й послав їх до Йоппії.
9 Наступного дня, коли вони були в дорозі й уже наближалися до міста, Петро піднявся на дах[a] будинку помолитися. 10 Опівдні він відчув, що зголоднів, і захотів їсти. І поки Петрові готували обід, йому було видіння. 11 Петро побачив, як небеса розкрилися й щось подібне до великого простирадла, яке хтось тримає за чотири ріжки, злетіло додолу. 12 А на ньому були різноманітні тварини й гади земні, а також птахи небесні.
13 Тоді голос долинув до нього: «Встань, Петре. Вбий і їж!» 14 Петро відповів: «Звісно, я не можу, Господи! Я ніколи не їв нічого брудного або нечистого». 15 І вдруге пролунав голос: «Не вважай нечистим те, що очищене Богом». 16 І так тричі голос промовив до Петра, і тричі Петро відмовлявся, а після того все знову піднялося на небо.
17 Петро був збентежений, міркуючи, що б усе це могло означати. Аж ось надійшли люди, яких послав Корнилій, й тепер вже стояли біля воріт. 18 Прибульці голосно запитали, чи гостює тут чоловік на ймення Симон, якого ще називають Петро.
19 Тим часом Петро все ще розмірковував про з’яву, яку він бачив. І тут Дух Святий сказав йому: «Послухай! Троє чоловіків шукають тебе. 20 Вставай і зійди вниз, й рушай з ними без зволікань, бо то Я послав їх».
21 Петро зійшов униз і сказав прибульцям: «Я саме той, кого ви шукаєте. Що привело вас?» 22 Вони відповіли: «Нас послав сотник Корнилій. Він чоловік праведний і богобійний. Весь люд юдейський його поважає. Ангел святий звелів йому запросити тебе до його оселі й послухати твоє слово». 23 Петро запросив їх зайти й відпочити. Наступного дня він зібрався й вирушив. Разом з ними пішло й кілька віруючих з Йоппії.
Read full chapterFootnotes
- 10:9 на дах Дахи будинків часто використовувалися як додаткова кімната або комора.
Copyright © 2007 by Bible League International