Йов 29-31
Ukrainian Bible
29 І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,
3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,
4 як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,
5 коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,
6 коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...
7 Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,
8 як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,
9 зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,
10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...
11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,
12 бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.
13 Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!
14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.
15 Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.
16 Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.
18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:
19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...
20 Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.
21 Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.
22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.
23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...
24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.
25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!
30 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
7 ревіли вони між кущами, збирались під терням,
8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
15 Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...
31 Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на дівчину?
2 І зверху яка доля від Бога, чи спадщина від Всемогутнього із висот?
3 Хіба не загибіль для кривдника, і хіба не нещастя злочинцям?
4 Хіба ж Він не бачить дороги мої, і не лічить усі мої кроки?
5 Якщо я ходив у марноті, і на оману спішила нога моя,
6 то нехай на вазі справедливости зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!
7 Якщо збочує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх нечисть приліпла,
8 то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай вирвана буде з корінням!
9 Якщо моє серце зваблялось до жінки чужої, і причаювався я при дверях мойого товариша,
10 то хай меле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиляються інші!
11 Бо гидота оце, й це провина підсудна,
12 бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддону, і вирве з корінням увесь урожай мій!...
13 Якщо я понехтував правом свойого раба чи своєї невільниці в їх суперечці зо мною,
14 то що я зроблю, як підійметься Бог? А коли Він приглянеться, що Йому відповім?
15 Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утворив нас в утробі?
16 Чи бажання убогих я стримував, а очі вдовицям засмучував?
17 Чи я сам поїдав свій шматок, і з нього не їв сирота?
18 Таж від днів молодечих моїх виростав він у мене, як в батька, і від утроби матері моєї я провадив його!
19 Якщо бачив я гинучого без одежі, і вбрання не було в сіромахи,
20 чи ж не благословляли мене його стегна, і руном овечок моїх він не грівся?
21 Якщо на сироту я порушував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу,
22 хай рамено моє відпаде від свойого плеча, а рука моя від суглобу свого нехай буде відламана!
23 Бо острах на мене нещастя від Бога, а перед величчям Його я не можу встояти...
24 Чи я золото клав за надію собі, чи до щирого золота я говорив: Ти, безпеко моя?
25 Чи тішився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе,
27 то коли б потаємно повабилось серце моє, і цілунки рукою я їм посилав,
28 це так само провина підсудна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Чи я тішивсь упадком свойого ненависника, чи порушувавсь я, коли зло спотикало його?
30 Таки ні, не давав я на гріх піднебіння свого, щоб прокляттям жадати душі його.
31 Хіба люди намету мого не казали: Хто покаже такого, хто з м'яса його не наситився?
32 Чужинець на вулиці не ночував, я двері свої відчиняв подорожньому.
33 Чи ховав свої прогріхи я, як людина, щоб у своєму нутрі затаїти провину свою?
34 Бо тоді я боявся б великого натовпу, і сором від родів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не виходив...
35 О, якби мене вислухав хто! Оце підпис моєї руки: Нехай Всемогутній мені відповість, а ось звій, зо скаргою, що його написав мій противник...
36 Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обвинувся б ним, як вінками?
37 Число кроків своїх я представлю йому; мов до князя, наближусь до нього.
38 Якщо проти мене голосить земля моя, й її борозни плачуть із нею,
39 якщо без грошей я їв плоди її, а її власника я стогнати примушував,
40 то замість пшениці хай виросте терен, а замість ячменю кукіль!... Слова Йова скінчилися.
Иов 29-31
Ukrainian New Testament: Easy-to-Read Version
29 І далі Йов пояснював:
2 «Хотів би я, аби життя моє текло, як в давні часи,
коли мене беріг Господь.
3 Коли Його світильник наді мною сяяв,
коли я йшов крізь морок за Його вогнем,
4 коли у розквіті я був, коли ще дружба Божа
в моїм наметі мешкала,
5 коли ще Всемогутній був зі мною,
коли я жив оточений синами,
6 коли мій кожен крок купався в молоці,
коли зі скель мені текла олива,
7 коли виходив я до брами міста
і на майдані місце посідав[a],
8 переді мною молодь розступалась,
а сивочолі зводились на ноги,
9 коли вельможі при мені змовкали,
і на вуста свої долоні клали,
10 коли правителів змовкали голоси
і язики до піднебіння прилипали.
11 Вони хвалили все, що я казав,
і кожен крок мій схвалювали дружно,
12 оскільки бідний люд я рятував,
коли зверталися за поміччю до мене,
коли підтримував безпомічних сиріт.
13 У злидні скинутий благословляв мене,
і вдів серця від радості співали.
14 І праведність мені служила за вбрання,
а справедливість за тюрбан мені була.
15 Я був очима для сліпого
я був ногами для кривого.
16 Я для нужденних батьком був.
Я навіть розбирав ті справи, яких не знав.
17 Злі приниження володарів спиняв я,
й рятував слабкіших з рук гнобителя[b].
18 Тоді я подумки сказав: „Умру в своєму домі,
я дні свої помножу, мов пісок”.
19 Моє коріння досягне води,
роса нічна мої гілки зволожить.
20 Постійно сили будуть відновлятись,
лишатиметься лук в моїх руках тугим.
21 Уважно прислухалися до мене всі
і мовчки слухали, коли поради я давав.
22 Їм нічого було додати,
мої слова живили їх, мов дощ.
23 Вони мене чекали, як дощу,
роти, як на весняну зливу, спрагло розтуляли.
24 Коли я посміхався їм, не могли повірити,
мій усміх дуже тішив їх.
25 Обрав для них я шлях і став главою,
жив серед них, як цар зі своїм військом,
як втішник для скорботних».
30 «Тепер же з мене насміхаються молодші.
Це ті молодики, батькам яких я б не дозволив
з собаками разом пасти овець.
2 І навіть сила їхніх рук—що мені з неї?
Бо ж їхня сила полишила їх.
3 Нестатками і голодом забиті,
вони вгризаються у те, що вже давно засохло,
все винищене і зруйноване усе.
4 Вони скубуть гіркий просвирник,
а корінь ялівця їх зігріває[c].
5 Їх вигнали і відділили від людей,
кричать на них, немовби на злочинців.
6 І змушені вони тулитись в пересохлих руслах рік,
в печерах, між камінням.
7 Вони сумують, тужать між кущами
або збираються гуртом між колючками.
8 Вони дурні і безіменні,
їх батогами вигнали і знехтували всі.
9 Тепер вони про мене плещуть язиками,
про мене розпускаючи плітки.
10 Вони гидують мною звіддалік,
без сумнівів плюють мені в обличчя.
11 Тому що Він послабив тятиву й мене принизив,
планують знищити мене, як місто, що в облозі.
12 На мене суне справа натовп лютий, збиває з ніг.
Вони мене згубити замишляють.
13 Ось вже прорвались на мою стежину,
мене зживають зо світу.
Немає звідки ждати допомоги.
14 Ось вони сунуть, ніби крізь пролом,
мене вражають в найслабкіше місце.
15 Охоплений я жахом невимовним
мов вітром здуло вдачу мою горду,
хмариною розвіялось спасіння.
16 Тепер із мене виливається душа,
впилися в мене дні мої скорботні.
17 Вночі Він штрикає зсередини мої кістки,
і біль гризе мене і не вщухає.
18 Щодуху шарпає Він одяг мій
і штурхає, вчепившись в комірець хітона.
19 Швиргає Бог мене в багнюку,
і перетворює на пил і попіл.
20 Волаю я про допомогу Твою, Боже,
та не озвався Ти.
Стою перед Тобою,
але Ти уваги не звертаєш.
21 Ти став безжалісним до мене.
Свою ненависть Ти на мене виливаєш.
22 Шторми турбот на мене насилаєш, вітер мене носить,
чи змушуєш від переляку мліти, бо ревеш громами.
23 Я знаю, Ти мене у смерть повернеш,
туди, де зустрічаються усі живі.
24 Ніхто, звичайно, руку не підніме
на того, хто уже на світі не жилець,
як той в смертельну мить на допомогу буде кликати.
25 Хіба не плакав я за тими, хто страждав?
Хіба душа моя за бідними не сумувала?
26 Я справді до добра тягнувся, а обернулося на зле.
Я світло виглядав, а непроглядна тьма спустилась.
27 Кипить у мене все всередині невпинно,
настали дні страждань.
28 Ходжу я почорнілий не від сонця.
На зібранні підвівся я і допомоги попросив.
29 Шакалам став я братом,
для страусів я друг.
30 І шкіра на мені вже почорніла,
горить в гарячці тіло.
31 Пісні жалобні—ось на що налаштовано арфу мою,
а сурми—на жалобний спів».
31 «З очима власними Угоду я уклав,
щоб не дивились на дівчат з жагою.
2 Що Бог відводить людям з висоти,
яку нам спадщину Усемогутній відпускає з неба?
3 Хіба це не страждання для злостивих,
чи не погибель для неправедних людців?
4 Хіба не Бог за кожним стежить кроком,
хіба не Він пильнує за моїм шляхом?
5 Якщо я марнославно жив,
чи поспішив когось обшахрувати,
6 хай тоді Бог на терезах надійних зважить,
щоб пересвідчитися міг в моїх чеснотах.
7 Якщо звернув я з правильного шляху,
якщо мене ввели в спокусу очі,
якщо до рук моїх прилипло щось чуже,
8 тоді нехай те, що я посадив, хтось інший з’їсть,
нехай мої посіви вирвуть із корінням.
9 Якщо не витримало серце зваб жіночих
і я у двері друга заглядав,
аби до жіночки його пробратись,
10 нехай тоді для іншого моя дружина зерно змеле,
хай інші схиляться над нею уночі.
11 Тому що перше—це поганий вчинок,
а друге—це вже злочин, за який судити треба.
12 Бо це—вогонь, що спалить все,
він міг би зжерти все моє добро.
13 Якби я був несправедливий до слуги й служниці,
коли вони до мене скаржитись прийшли,
14 що б я тоді робив, коли Господь підвівся,
щоб перевірить, що б Йому я відповів?
15 Чи не так само, як і їх, мене
Господь у материнськім лоні сформував?
16 Якщо відмовив бідним я у тім, що потребують,
якщо я змусив очі вдів від сліз почервоніти,
17 якщо не розділив із сиротою хліба шмат,
18 бо з юних днів про нього піклувався, наче батько,
і з народження мого я піклувався про вдову,
19 якщо я бачив, що комусь нема у що вдягнутись,
чи бачив я нужденного, ледве прикритого лахміттям,
20 чи ж він не дякував мені за всі турботи,
чи ж не зодягнений,
зігрітий був він вовною з моїх овець?
21 Якщо підняв я руку на сирітку,
що допомоги просив біля брами[d],
22 тоді нехай плече звихнеться,
нехай рука зламається у лікті.
23 Бо я найбільш боюся посланої Богом кари,
Його велич лякає мене[e].
24 Якби упевненість від золота я мав,
якби сказав, що лиш йому я вірю,
25 якби радів я з власного добра,
чи з того, що розбагатів зненацька,
26 якби я сонця помічав сіяння,
чи місяця величного ходу,
27 щоб серце від краси зачарувалось,
і поклонявся б їм, і поцілунки слав,
28 то навіть це за злочин би вважалось, вартий кари,
бо я б тоді був Бога зрадив.:
29 Якби радів я з того, що мій недруг потерпає,
чи святкував його страждання,
30 але я не сказав йому нічого злого,
ані проклять на голову його не слав.
31 Хіба з мого намету люди не казали:
„Хто з тих, кому дав м’ясо Йов, не мав утіхи?”
32 Не довелося подорожньому провести ніч надворі,
бо я відкрив для нього двері й запросив зайти.
33 Якби я замовчав свої гріхи, як інші це зробили б,
щоб приховати в серці злочини свої,
34 злякавшись натовпу великого довкола,
чи боячись зневаги родичів близьких,
не вийшов би з намету, затаївся б,
35 як би хотів я, щоб хтось вислухав мене!
Ось підпис мій, хай відгукнеться Всемогутній!
Хай вороги письмово звинувачення Свої підтвердять.
36 Я б на плечі носив той знак, звичайно,
і на корону переніс би його теж.
37 Йому б я звіт давав про все, що я зробив
і шанобливо, як до князя, я б звертався.
38 Якщо проти мене голосить земля,
і борозни разом зайшлися у риданнях,
39 якщо я висотав із неї силу, не сплативши,
чи жителів її призвів на смерть,
40 нехай тоді колючками зійде пшеничний лан
і бур’яни замість ячменю вродять».
На цьому скінчилося слово Йова.
Footnotes
- 29:7 на майдані… посідав Майдан був центром міського життя, де збиралися впливові городяни, щоб обговорити судові справи, все, що впливало на життя міста.
- 29:17 Злі приниження… гнобителя Буквально «Я вибив зуби лихим та врятував невинних з їхніх пащ».
- 30:4 їх зігріває Або «то наче хліб для них».
- 31:21 що допомоги… брами Або «навіть якщо я мав підтримку у суді».
- 31:23 Його велич лякає мене Або «я не зможу стояти перед величчю Його».
Copyright © 2007 by Bible League International