Єремію звільнено

40 Це слово, що було Єремії від Господа після того, як Невузарадан, начальник охорони, відпустив його з Рами. Він знайшов Єремію закутого в кайдани серед невільників, яких вислали з Єрусалима та Юдеї до Вавилона. ² Начальник охорони взяв Єремію і сказав йому: «Господь, твій Бог, прорік страшне лихо на місце це. ³ Та Всевишній наслав його і вчинив саме так, як Він сказав, бо ви згрішили перед Господом, не слухали Його й тому спіткало воно вас. ⁴ Тепер звільняю я тебе від кайданів, що на руках твоїх. Це вибір твій: якщо вважаєш, що тобі краще піти зі мною до Вавилона, ходім, і я про тебе піклуватимуся; коли ж гадаєш, що нерозумно зі мною йти до Вавилона, не йди. Подивись, уся земля перед тобою. Мандруй туди, куди вважаєш за потрібне й правильне, ⁵ або повернися до Ґедалії^[a], сина Агікама, сина Шафана, якого цар вавилонський призначив наглядати за містами Юдеї. Лишайся з ним й мешкай з його народом або йди куди завгодно, як ти забажаєш». Тож начальник охорони дав йому харчів і подарунок, і відпустив його.

⁶ І пішов Єремія до Ґедалії, сина Агікама, у Міцпу і жив там серед людей, що залишились у краї.

Попередження Ґедалії

⁷ Коли всі командири тих військ, що були у вільній країні, і люди їхні почули, що цар Вавилону призначив Ґедалію, сина Агікама, намісником, наглядачем за всіма чоловіками й жінками, й дітьми малими, над нужденними цієї землі, яких не було вислано до Вавилона, ⁸ вони прийшли до Ґедалії в Міцпу: Ізмаїл, син Нетанії, Йоханан і Йонатан, сини Кареа, Серая, син Тангумета, сини Ефаї нетофатійського та Яазанія, син маакатійця, та їхні люди. ⁹ І Ґедалія, син Агікама, сина Шафана, присягнувся їм і їхнім людям: «Не бійтеся служити вавилонянам. Живіть на цій землі і служіть цареві Вавилона, тоді для вас все буде гаразд. ¹⁰ Я сам лишуся в Міцпі, щоб представляти вас перед вавилонянами, що до нас прийшли. А ви збирайте сік винограду і літні плоди, й олію і складайте все це в свої посудини. І лишайтеся в містах своїх, що ви посіли».

¹¹ Коли всі євреї, що були у Моаві й серед аммонійців та в Едомі, і в інших землях почули, що цар вавилонський залишив рештки юдеїв і зробив Ґедалію, сина Агікама, сина Шафана, намісником, ¹² всі вони повернулися з міст, куди їх було порозкидано в землю юдейську, до Ґедалії в Міцпу. І зібрали вони багато вина і плодів.

¹³ Йоханан, син Кареа, й усі начальники військ у краї прийшли до Ґедалії в Міцпу. ¹⁴ І вони сказали: «Чи знаєш ти, що Вааліс, цар аммонійський, послав Ізмаїла, сина Нетанії, щоб тебе вбити?» Але Ґедалія, син Агікама, їм не повірив.

¹⁵ Тоді Йоханан, син Кареа, потай сказав Ґедалії в Міцпі: «Давай я піду і вб’ю Ізмаїла, сина Нетанії, і ніхто про це не знатиме. Навіщо допускати, що він убив тебе, адже тоді всі євреї, що позбиралися навколо тебе, порозкидані будуть, а решту євреїв винищать».

¹⁶ Але Ґедалія, син Агікама, сказав Йоханану, сину Кареа: «Не роби цього, бо ти кажеш неправду про Ізмаїла».

Вбивство Ґедалії

41 На сьомий місяць Ізмаїл, син Нетанії, сина Елішама, прийшов до Ґедалії, сина Агікама, в Міцпу. Він був царського роду й один з вельмож царя, а з ним ще десять чоловік. І їли вони разом у Міцпі. ² Тоді Ізмаїл, син Нетанії, і десять чоловік, що були з ним, підвелися і вбили Ґедалію, сина Агікама, сина Шафана, мечами, тому що цар вавилонський призначив його намісником у краї. ³ Ізмаїл також убив усіх євреїв, що були з Ґедалією в Міцпі, а також воїнів вавилонських, яких він там знайшов.

^4-5 На другий день після вбивства Ґедалії, прийшли люди з Сихему, Шило й Самарії, їх було вісімдесят. Усі вони поголили бороди свої, подрали одяг і порізали себе ножами^[b]. Усі чоловіки несли пожертви й запашне куріння, щоб принести жертву у храмі Господнім, та ніхто з них не знав, про смерть Ґедалії.

⁶ Тоді Ізмаїл, син Нетанії, вийшов із Міцпи зустріти їх і плакав^[c], ідучи. І коли він їх зустрів, він їм сказав: «Йдемо до Ґедалії, сина Агікама». ⁷ А коли вони ввійшли до міста, Ізмаїл, син Нетанії, і люди, що були з ним, позабивали їх і кинули у водозбірню. ⁸ Та серед них було десятеро, які сказали Ізмаїлу: «Не вбивай нас, бо маємо ми пшеницю, ячмінь, оливу й мед, що сховані в полі». Тож він стримався й не повбивав їх разом із іншими.

⁹ Водозбірня, в яку він поскидав тіла всіх людей, яких убив, була тією самою, яку цар Аса зробив, коли на нього напав Вааша, цар Ізраїлю. Ізмаїл заповнив водозбірню тілами.

¹⁰ Ізмаїл забрав у полон решту всіх людей, що були в Міцпі, а також і дочок царя разом з усіма іншими, що лишилися, над ким Невузарадан, начальник охорони, поставив намісником Ґедалію, сина Агікама. Ізмаїл, син Нетанії, взяв їх у полон і відіслав через Йордан до аммонійців.

¹¹ Коли Йоханан, син Кареа, і всі воєначальники, що були з ним, почули про злочин, що скоїв Ізмаїл, син Нетанії, ¹² вони взяли всіх своїх людей і пішли воювати проти Ізмаїла, сина Нетанії. Вони зійшлися біля великого ставу в Ґівеоні. ¹³ Коли всі люди, що були з Ізмаїлом, побачили Йоханана, сина Кареа, і всіх воєначальників, що були з ним, вони зраділи. ¹⁴ І всі люди, що їх Ізмаїл захопив у полон у Міцпі, пішли до Йоханана, сина Кареа. ¹⁵ Але Ізмаїл, син Нетанії, з вісьмома людьми втік від Йоханана до аммонійців.

Втеча в Єгипет

¹⁶ Тоді Йоханан, син Кареа, і всі воєначальники, що були з ним, забрали решту людей, яких Ізмаїл, син Нетанії, вивів із Міцпи, коли вбив Ґедалію, сина Агікама: воїнів, жінок, дітей, та судових приставів (скопців), яких він привів із Ґівеона. ¹⁷ Вони пішли й залишилися в Ґерут-Кімгамі, що біля Віфлеєма, на шляху до Єгипту, ¹⁸ щоб уникнути вавилонян. Вони боялися їх, бо Ізмаїл, син Нетанії, вбив Ґедалію, сина Агікама, якого цар вавилонський призначив намісником у краї.

42 Усі воєначальники, разом з Йохананом, сином Кареа, й Єзанією, сином Гошаї, та усіма людьми від малого до великого, прийшли ² і сказали пророку Єремії: «Хай прохання наше дійде до тебе. Молись Господу Богу нашому за нас всіх, хто лишився, бо колись нас було багато, а стало мало, як сам ти бачиш. ³ Хай Господь Бог твій вкаже, куди нам іти і що робити».

⁴ Пророк Єремія відповів їм: «Я вас почув, я помолюся Господу вашому Богу, як ви бажаєте. І все, що Господь скаже, я розповім вам, не приховавши нічого».

⁵ Тоді вони сказали Єремії: «Нехай Господь буде надійним і правдивим свідком проти нас, якщо не зробимо ми все, що Господь твій Бог через тебе накаже робити. ⁶ Чи до вподоби, чи не до вподоби буде це, ми слухатимемо Господа, до Якого тебе посилаємо, що добре нам було, коли ми Господа нашого Бога слухатимемося».

⁷ Через десять днів слово Господа було Єремії. ⁸ І покликав він Йоханана, сина Кареа, і всіх воєначальників, що з ним були, і всіх людей від мала до велика. ⁹ Він сказав: «Ось що Господь, Бог Ізраїлю, каже, до Якого ви мене послали, щоб передати прохання ваше: ¹⁰ „Якщо й справді ви лишитесь жити на цій землі, то Я вас відбудую, а не повалю, Я насаджу вас, а не повириваю, бо Я буду добрішим через усі нещастя, що накликав на вас. ¹¹ Не бійтеся царя вавилонського, якого зараз боїтеся”». «Не бійтеся його,—Господь каже,—бо Я з вами, щоб рятувати вас, щоб визволити з рук його. ¹² Я буду милосердним і він змилосердиться над вами і поверне вас на землю вашу. ¹³ Однак якщо ви скажете: „Не житимемо ми на цій землі”,—і не послухаєте Господа Бога вашого, ¹⁴ а також скажете: „Ні, ми підемо жити в землю єгипетську, де не побачимо війни, й не почуємо голосу бойової сурми, й не голодуватимемо, дозволь нам жити там”. ¹⁵ Якщо таке бажання ваше, то почуй слово Господа, народе Юдеї, що лишився». Ось що Господь каже: «Якщо й справді вирішили ви йти до Єгипту й підете туди жити чужинцями, ¹⁶ тоді той меч, якого ви так боїтеся, там, у землі Єгипетській, вас наздожене. І голод, що вас так лякає, піде за вами слідом у Єгипет. І там ви помрете. ¹⁷ Всі люди, що вирішили піти в Єгипет і жити там чужинцями, від меча поляжуть або від голоду, або від чуми. Жоден не врятується й не втече від страшного лиха, яке нашлю Я на них». ¹⁸ Бо ось що Господь Всемогутній Бог Ізраїлю каже: «Так само, як Мій гнів і лють Моя вилилися на мешканців Єрусалима, так гнів Мій виллється на вас, коли ви підете до Єгипту. Ви станете прокляттям і жахом, наругою і посміховиськом, і ніколи більше не побачите Юдеї».

¹⁹ Господь каже вам, решткам Юдеї: «Не ходіть до Єгипту. Запам’ятайте добре, що нині Я вас застеріг». ²⁰ Ви тяжко помилилися, коли послали мене до Господа, Бога вашого, зі словами: «Помолися за нас Господу нашому Богу. Скажи нам усе, що Господь наш Бог каже, і ми це зробимо». ²¹ Сьогодні ж я сказав вам, але ви не послухалися Господа вашого Бога, і нічого того, що Він послав мене вам переповісти. ²² Тож тепер знайте, що загините ви чи від меча, чи від голоду, чи від чуми в місці тому, куди надумали йти, щоб жити чужинцями.

Будемо прагнути ввійти у світ Його спочинку

4 Оскільки в силі лишається обітниця Божа про вхід до Його спочинку, пильнуймо, аби з жодним із вас не сталося таке, що він не зможе туди ввійти. ² Бо ж ми так само, як і люди Ізраїлю, одержали Благовість. Та Послання, яке вони почули, не стало їм у пригоді. Почувши його, вони не сприйняли його з вірою. ³ Тільки ті з нас, хто вірує, ввійде в світ Його спочинку. Адже Бог сказав:

Але Його ж справа від створення світу була завершена. ⁴ Адже є у Святому Писанні такі слова про сьомий день: «А на сьомий день Бог відпочивав від усієї Своєї праці»^(B). ⁵ І також слова, вже згадані: «Їм не ввійти ніколи у світ Мого спочинку».

⁶ Отак воно і є, що існує ще можливість для віруючих ввійти у світ Господнього спочинку, але ж ті, хто першими почули Благовість, не ввійшли в нього через свій непослух. ⁷ Бог знову призначає день: «Сьогодні». Через багато років Він сказав про цей день Давидовими устами. Ці слова ми вже згадували:

⁸ Бо якби Ісус привів їх тоді до спочинку, Бог не мав би потреби пізніше говорити про інший призначений день. ⁹ Отже, це є свідченням, що спочинок сьомого дня^[b] для людей Божих ще не прийшов. ¹⁰ Бо кожен, хто ввійде в світ спочинку Божого, відпочине від справ своїх так само, як і Бог відпочиває від Своєї праці. ¹¹ Тож прикладаємо всі зусилля для того, щоб ввійти в той спочинок. І щоб ніхто з нас не загубився, наслідуючи той приклад непослуху.

¹² Бо Слово Боже^[c]—живе й діяльне, і гостріше, ніж будь-який двосічний меч. Воно здатне відтинати душу від духу, та судити найпотаємніші помисли й наміри. Воно проникає аж до суглобів, аж до мозку кісток. ¹³ І немає нічого у цьому світі, щоб могло б сховатися від Господа: все на світі явне й відкрите перед Його очима. Йому ми й звітуватимемо про наше життя.

Ісус—наш Первосвященик

¹⁴ У нас є великий Первосвященик, Який пішов на небо і тепер живе з Господом. Це Ісус, Син Божий. Тож давайте міцно триматися нашої віри в Нього. ¹⁵ Христос, наш Первосвященик, здатний співчувати нашим слабкостям, бо, пройшовши через усі випробування, через які й нам доводиться йти, жодного разу не згрішив. ¹⁶ Тож рушаймо впевнено до Божого престолу благодаті, щоб здобути милість і підтримку в тяжкі часи нашої скрути.