Бог розмовляє з Яковом

46 І вирушив Ізраїль у путь з усім своїм майном, і прийшов він до Беершеби. Там він приніс жертви Богу свого батька Ісаака. ² Вночі Бог мовив до Ізраїлю вві сні. І сказав Він: «Якове, Якове». Той озвався: «Я тут». ³ Тоді Бог сказав: «Я—Бог, Бог твого батька. Не бійся йти до Єгипту, бо Я зроблю там тебе великим народом. ⁴ Я піду з тобою до Єгипту і приведу тебе назад, і Йосипова рука закриє очі твої».

⁵ І Яків залишив тоді Беершебу. І повезли Ізраїлеві сини свого батька Якова, дітей своїх і жінок на возах, що їх фараон послав по них. ⁶ Яків, а з ним і вся його родина взяли свої отари і своє майно, що нажили в Ханаанській землі, і подалися до Єгипту. ⁷ Він привіз із собою в Єгипет своїх синів, онуків, дочок, онучок і весь свій рід.

Якова сім’я

⁸ Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли до Єгипту (Якова та його нащадків):

¹⁵ Це Леїні сини, яких вона народила Якову в Паддан-Арамі разом з його дочкою Діною. І всіх синів і дочок було тридцять троє.

¹⁸ Це сини Зілпи, служниці, яку Лаван віддав своїй дочці Леї. Зілпа народила цих шістнадцять душ Якову.

²² Це були сини Рахилі, що їх вона народила Якову. Всього було в цій родині чотирнадцять душ.

²⁵ Це сини Вілхи, служниці, яку Лаван віддав своїй дочці Рахилі. Вілха народила цих сім душ Якову.

²⁶ І всіх людей, що пішли з Яковом до Єгипту, всіх його нащадків було шістдесят шестеро (не рахуючи Якових невісток).

²⁷ У Йосипа було двоє синів, що народилися в Єгипті. Отже, всіх членів Якової родини, що прийшла до Єгипту було сімдесят душ.

Прибуття Ізраїля до Єгипту

²⁸ Яків (Ізраїль) послав Юду поперед себе до Йосипа показати дорогу до Ґошена. Коли вони прийшли в Ґошен, ²⁹ Йосип запріг свою колісницю й виїхав до Ґошена зустріти свого батька Ізраїля. І побачивши його, Йосип міцно стиснув батька в обіймах і довго плакав, стоячи так.

³⁰ І сказав тоді Ізраїль Йосипові: «Тепер я можу помирати, бо я побачив твоє обличчя й дізнався, що ти живий». ³¹ Тоді Йосип сказав своїм братам і всьому батьковому дому: «Я піду й сповіщу фараона. Я йому скажу: „Прийшли до мене мої брати і весь батьків дім, що жив у землі Ханаанській. ³² Ці люди—пастухи, бо вони завжди тримали худобу. Вони привели з собою своїх овець і велику худобу, і все, що мають”. ^33-34 Коли фараон покличе вас і спитає, чим ви займаєтеся, скажіть: „Ми, твої слуги, завжди були вівчарями, з самого дитинства й аж дотепер, і ми, й батьки наші”. Скажіть так, щоб ви могли оселитися в землі Ґошенській, бо вівчарями гидують в Єгипті».

Ізраїль оселяється в Ґошені

47 Йосип пішов і сповістив фараона. Він сказав: «Мій батько й мої брати разом зі своїми вівцями, великою худобою і всім, що мають, прийшли з землі Ханаанської. Вони перебувають зараз у землі Ґошенській. ² І п’ятьох своїх братів він представив фараонові».

³ Фараон спитав його братів: «Чим ви займаєтеся?» Вони відповіли фараонові: «Твої слуги—пастухи, і ми, і батьки наші». ⁴ Далі вони сказали фараонові: «Ми прийшли пожити в цій землі, бо немає пасовиськ для отар твоїх слуг, бо голод у землі Ханаанській. Тож якщо твоя ласка, дозволь нам, твоїм слугам, оселитися в землі Ґошенській».

⁵ Фараон тоді каже Йосипові: «Твій батько й брати твої прийшли до тебе. ⁶ Земля єгипетська відкрита перед ними. Осели своїх батька й братів на кращих землях. Нехай живуть в землі Ґошенській. І якщо знаєш, що серед них є здібні люди, то постав їх наглядати й за моєю худобою».

⁷ Тоді Йосип привів свого батька Якова і представив його фараонові. І Яків благословив фараона. ⁸ І спитав фараон Якова: «Скільки тобі років?» ⁹ Яків відповів фараонові: «Я прожив сто тридцять років. Прожив я коротке і тяжке життя, коротше за життя моїх батьків».

¹⁰ Благословив Яків фараона та й пішов собі. ¹¹ Отже Йосип поселив свого батька й братів і дав їм у власність кращі землі Єгипту, на землі Рамзесовій, як і наказав фараон. ¹² Йосип забезпечував харчами свого батька й братів, і весь батьків дім відповідно до кількості дітей.

Йосип скуповує землі для фараона

¹³ Хліба не стало по всій землі, бо голод був страшний. Тож і земля Єгипетська, і земля Ханаанська виснажилися з голоду. ¹⁴ І зібрав Йосип усе срібло, що тільки було в Єгипетській та Ханаанській землях, за хліб, що купували, і Йосип приніс срібло в дім до фараона.

¹⁵ Коли не стало срібла в єгипетській та Ханаанській землі, усі єгиптяни прийшли до Йосипа й сказали: «Дай нам хліба. Навіщо нам помирати перед тобою. У нас уже скінчилися гроші». ¹⁶ І відповів Йосип: «Віддайте ваші стада, а я дам вам хліба за вашу худобу, якщо гроші скінчилися». ¹⁷ І пригнали вони свої стада Йосипові. А він дав їм хліба за їхніх коней, отари овець, стада великої худоби, за їхніх ослів. Того року Йосип давав їм хліб за всю їхню худобу.

¹⁸ І скінчився той рік, і прийшли вони до нього наступного року і сказали: «Не будемо приховувати від нашого господаря, що всі гроші скінчилися, і вся наша худоба—у нашого господаря. Нічого не лишилося у нас, лиш наші тіла і наша земля. ¹⁹ Навіщо ж нам гинути перед очима твоїми, і нам, і нашій землі? Купи нас і наші землі за хліб. І ми станемо рабами фараона разом із нашою землею. Дай нам зерна для сівби, щоб ми жили, а не вмерли, і щоб земля не стала пустелею».

²⁰ І скупив Йосип усю Єгипетську землю для фараона, оскільки кожен єгиптянин продав своє поле, бо страшний голод мордував їх. Так уся земля стала фараоновою. ²¹ А людей він зробив рабами по всьому Єгипту: від краю до краю. ²² І лише землі жреців не скупив він, бо жрецям була призначена частка від фараона, і вони жили з цієї частки, що фараон їм призначив. Тому вони не продали свої землі.

²³ І звернувся Йосип до людей: «Послухайте, сьогодні я купив вас і придбав ваші землі для фараона. Ось насіння для вас, тож засівайте землю. ²⁴ Але в жнива ви повинні віддавати п’яту частину фараонові, а чотири частини залишатимете собі на насіння для поля, на їжу для вас, ваших родин і ваших дітей». ²⁵ Вони відповіли: «Ти врятував наші життя! Ми знайшли милість в очах нашого володаря, то будемо рабами нашому фараонові».

²⁶ І запровадив Йосип закон про землю в Єгипті, що діє і дотепер. І сказано в ньому, що п’яту частину всього слід віддавати фараонові. І лише земля жреців не стала власністю фараона.

Останні дні Якова

²⁷ І оселився Ізраїль в Єгипті, в землі Ґошенській. Його родина нажила там собі майно, вони мали багато дітей і дуже розмножилися. ²⁸ Яків жив у Єгипті сімнадцять років. І прожив він сто сорок сім років. ²⁹ Коли підійшов Ізраїлеві час помирати, він покликав свого сина Йосипа і мовив до нього: «Якщо я й справді маю твою прихильність, то поклади свою руку мені під стегно^[a] й обіцяй, що виявиш до мене щиру любов і чесність. Прошу тебе, не ховай мене в Єгипті. ³⁰ Коли я помру, то забери мене з Єгипту й поховай разом з моїми пращурами в їхній гробниці».

І Йосип відповів: «Я зроблю все, як ти кажеш». ³¹ Тоді Ізраїль промовив: «Поклянись». І Йосип поклявся йому. Й Ізраїль опустив голову на підголів’я^[b].

Яків благословляє Йосипових синів

48 Згодом Йосип дізнався, що його батько дуже захворів. Тоді Йосип узяв двох своїх синів Манассію та Ефраїма з собою. ² Якову сказали: «Поглянь, твій син Йосип прийшов до тебе». І зібравши всі сили, Ізраїль підвівся в ліжку. ³ І Яків сказав Йосипу: «Бог Усемогутній явився мені в Лузі, що в землі Ханаанській, і благословив мене. ⁴ Він сказав мені: „Послухай, я дам тобі багато дітей, Я зроблю твою сім’ю чисельною, Я поведу від тебе низку родів, Я віддам цю землю твоїм нащадкам у вічне володіння”. ⁵ А зараз обидва твої сини, що народились у тебе в землі Єгипетській до того, як я прийшов до тебе в Єгипет, стануть моїми. Ефраїм і Манассія стануть моїми так само, як Рувим і Симеон. ⁶ А діти, що народяться в тебе після них, будуть твоїми. І матимуть вони свою частку землі разом з Ефраїмом та Манассією. ⁷ Коли я йшов з Паддан-Арама, на моє нещастя, по дорозі померла Рахиль в землі Ханаанській. Тоді залишалося зовсім недалеко до Ефрата. Я поховав її на шляху до Ефрата (тобто Віфлеєма)».

⁸ Побачивши Йосипових синів, Ізраїль спитав: «А це хто?» ⁹ І Йосип відповів батькові: «Це мої сини, яких Бог дарував мені тут». Яків сказав: «Будь ласка, підведи їх до мене, я благословлю їх». ¹⁰ Ізраїлеві очі вже були слабкі, бо він був старий, і погано бачив. Коли Йосип підвів своїх синів до нього, той обняв і поцілував їх. ¹¹ Тоді сказав Ізраїль Йосипові: «Я вже й не сподівався побачити обличчя твоє, та бачиш, Бог дав мені побачити ще й нащадків твоїх».

¹² Тоді Йосип відвів їх від Ізраїлевих колін і вклонився йому до землі^[c]. ¹³ Йосип поставив їх обох: Ефраїма по праву руку від себе, ліворуч від Ізраїлю, а Манассію по ліву руку від себе, праворуч від Ізраїлю—і підвів синів до нього. ¹⁴ Ізраїль простягнув свою правицю й поклав її Ефраїмові на голову (той був молодший). Тоді свою ліву руку—Манассії на голову, схрестивши руки, хоча Манассія був старший. ^15-16 І благословив Ізраїль Йосипа, мовивши:

¹⁷ Йосип був незадоволений, побачивши, що Ізраїль поклав свою правицю Ефраїмові на голову. То він узяв батькову руку, щоб перекласти її з голови Ефраїма на голову Манассії. ¹⁸ Він сказав батькові: «Не так, тату! Цей первісток. Поклади свою правицю йому на голову».

¹⁹ Але його батько відмовився це зробити, сказавши: «Я знаю, синку, знаю. Від нього також піде народ і він також буде великий. Та його молодший брат стане більший від нього, а нащадки його стануть чисельними народами».

²⁰ Отже, того дня він благословив їх, кажучи:

І поставив він Ефраїма перед Манассією.

²¹ Тоді Ізраїль сказав Йосипові: «Ось я вже вмираю. Та Бог буде з тобою, Він приведе тебе назад на землю твоїх предків. ²² Я дарую тобі плече гори на перевагу^[d] перед братами твоїми. Я виборов цю землю в аморійців мечем та луком».

Притча про сіяча

(Мк. 4:1-9; Лк. 8:4-8)

13 Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера. ² Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі. ³ Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.

Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти. ⁴ Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його. ⁵ Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко, ⁶ та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння. ⁷ Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки. ⁸ Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного. ⁹ Той, хто має вуха, нехай почує!»

Чому Ісус навчав за допомогою притч

(Мк. 4:10-12; Лк. 8:9-10)

¹⁰ Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?»

¹¹ У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм—не дано. ¹² Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить. ¹³ Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють. ¹⁴ В цих людях справджується пророцтво Ісаї:

¹⁶ Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха—бо чують. ¹⁷ Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули».

Пояснення притчі про сіяча

(Мк. 4:13-20; Лк. 8:11-15)

¹⁸ «Послухайте пояснення притчі про сіяча. ¹⁹ Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці. ²⁰ Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його. ²¹ Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри. ²² Зерно, що впало серед теренів—це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів^[a]. ²³ А зерно, що впало на добру землю—це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного».

Притча про бур’ян

²⁴ І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі. ²⁵ Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі. ²⁶ Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс. ²⁷ Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?” ²⁸ Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?” ²⁹ „Ні,—відповідає хазяїн,—бо ви при тому вирвете і пшеницю. ³⁰ Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”».