Якова втеча

31 Якось Яків почув, Лаванові сини розмовляли між собою: «Яків забрав усе, що належало нашому батькові. Він зробив собі багатство, забравши його в нашого батька». ² І побачив Яків, що Лаванове ставлення до нього стало вже не таким, як раніше.

³ Тоді Господь сказав Якову: «Вертайся до тієї землі, де жили твої прабатьки, до свого народу. Я буду з тобою». ⁴ І послав тоді Яків по Рахиль та Лею і наказав їм прийти в степ до отар. ⁵ І сказав він їм: «Я помітив, що ставлення до мене вашого батька вже не те, що було раніше. Та Бог мого батька був завжди зі мною. ⁶ Ви знаєте, що я всіма своїми силами працював на вашого батька. ⁷ Але він ошукав мене і десять разів міняв мені платню. Та Бог не дозволив йому скривдити мене. ⁸ Якщо Лаван казав, що рябі ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися рябі. Коли він казав, що смугасті ягнята будуть моєю платнею, то всі ягнята народжувалися смугасті. ⁹ Отож Бог забрав худобу вашого батька і віддав її мені».

¹⁰ «Якось коли у худоби була пора злучки, мені привидівся сон, неначе козли, що спиналися на кіз, були смугасті, поплямовані та рябі. ¹¹ Тоді Ангел Господній звернувся до мене вві сні: „Якове!” Я озвався: „Так”. ¹² Він мені й каже: „Озирнися й поглянь, усі козли, що злучаються з козами, смугасті, плямисті та рябі. І це через те, що Я бачив усе, що Лаван чинив тобі. ¹³ Я—Бог, Який явився тобі в Бетелі, де ти поставив пам’ятник і полив його оливою, де ти дав Мені обітницю. Тепер вставай і йди з цієї землі. Повертайся до своїх родичів^[a]”».

¹⁴ І мовили тоді до нього Рахиль та Лея: «Нашому батькові нічого нам залишити, коли він помре^[b]. ¹⁵ Хіба не за чужих він нас вважає? Він продав нас, а потім розтринькав усі гроші, що належать нам. ¹⁶ Тому все багатство, що Бог відібрав у нашого батька, належить нам і нашим дітям. Тож виконуй усе, що Бог наказав тобі!»

¹⁷ Яків зібрався й посадив своїх дітей і жінок на верблюдів. ¹⁸ Він погнав усю свою худобу, з усім нажитим майном, отари, що стали його майном, нажитим у Паддан-Арамі, до землі Ханаанської, де жив його батько Ісаак.

¹⁹ Коли Лаван пішов стригти овець, Рахиль украла батькових домашніх богів. ²⁰ Яків обманув Лавана, не сказавши, що йде геть. ²¹ Він знявся з усім своїм майном. Перебравшись на той бік ріки Євфрат, він намірився йти до гір Ґілеадських.

²² На третій день Лаванові сказали, що Яків утік. ²³ Тоді Лаван зібрав своїх людей і переслідував Якова сім днів, аж доки не наздогнав його в горах Ґілеадських. ²⁴ І тієї ночі Бог явився Лаванові арамійському вві сні й мовив до нього: «Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!»

Пошуки украдених богів

²⁵ Тож Лаван наздогнав Якова. Яків поставив намет у горах. Лаван теж став табором у горах Ґілеаду. ²⁶ І звернувся Лаван до Якова: «Що ж ти наробив? Ти обдурив мене, забравши моїх дочок, неначе полонянок. ²⁷ Навіщо ж ти втік потайки, не сказавши й слова, обдуривши мене? Якби ти мені сказав, я влаштував би тобі веселі проводи з піснями, з бубоном і лірою. ²⁸ Ти не дав мені навіть поцілувати своїх онуків і дочок на прощання. Ти повівся як дурень. ²⁹ У моїй владі завдати вам лиха, але минулої ночі Бог батька твого сказав мені: „Дивись, не кажи Якову ні доброго, ні лихого!” ³⁰ Зараз ти йдеш, бо палко прагнеш повернутися до батькового дому. Та навіщо ж ти покрав моїх богів?»

³¹ Яків йому відповів: «Я боявся, бо думав, що ти забереш у мене своїх дочок. ³² Якщо ти знайдеш у когось своїх богів, того буде вбито. В присутності наших рідних ти можеш вказати на те, що є в мене твого і забрати це». Та Яків не знав, що Рахиль украла Лаванових богів.

³³ Лаван заходив до намету Якова, намету Леї, а також до намету двох служниць, але ніде не знайшов своїх богів. Вийшовши від Леї, Лаван зайшов до намету Рахилі. ³⁴ Рахиль же сховала домашніх богів у сідло верблюда, а сама сиділа на них. Лаван обшукав увесь намет, але нічого не знайшов.

³⁵ Рахиль сказала батькові: «Хай батько не гнівається на мене, що я не можу встати перед ним. У мене зараз місячні». Тож Лаван шукав скрізь, але не знайшов своїх сімейних богів. ³⁶ Яків розлютився й почав сперечатися з Лаваном. Він говорив так: «Яка моя провина? Який мій гріх, що ти переслідував мене? ³⁷ Хоч ти й обшукав усе моє майно, але не знайшов нічого, що належало б тобі. А якщо знайшов, то поклади сюди, щоб і моя і твоя рідня змогли розсудити нас із тобою. ³⁸ За ці двадцять років, що я працював на тебе, жодна твоя вівця чи коза не народжувала мертвого, і не брав я баранів з твоїх отар собі для їжі. ³⁹ Я не приносив до тебе тварину, задерту диким звіром. Я відшкодовував за втрату сам. Ти зробив мене відповідальним за це. Мене ж обкрадали і вдень, і вночі.

⁴⁰ Вдень спека забирала мої сили, а вночі холод не давав мені зімкнути очей. І так я жив. ⁴¹ Ось уже двадцять років, як я у твоєму домі. Я працював на тебе чотирнадцять років за твоїх двох дочок і ще шість за твою худобу. Ти десять разів змінював мою платню. ⁴² І коли б Бог батька мого, Бог Авраама і Страх Ісаака^[c] не був зі мною, ти б, напевно, відіслав мене ні з чим. Бог бачив мої страждання і мій тяжкий труд, і минулої ночі Він довів мою правоту».

Домовленість Якова з Лаваном

⁴³ Тоді Лаван сказав Якову: «Ці жінки—мої дочки, а сини мені належать, отари і все, що бачиш,—все моє. Все, що ти бачиш, моє. Але я нічого не можу зробити, аби утримати дочок моїх та їх дітей поруч себе. ⁴⁴ Тож давай укладемо з тобою Угоду. І хай буде свідок між нами».

⁴⁵ Яків узяв камінь і встановив його як пам’ятник. ⁴⁶ Тоді гукнув до своїх рідних: «Збирайте каміння». І назбирали вони каміння в купу, а потім їли коло неї. ⁴⁷ Лаван назвав те місце Єґар-Сагадута^[d]. Яків же назвав його Ґалеед^[e].

⁴⁸ І сказав Лаван: «Ця купа є сьогодні свідком між мною і тобою». Через те й назвали її Ґалеедом. ⁴⁹ Те місце ще назвали Міцпа^[f], оскільки Лаван сказав: «Нехай стежить Господь за нами обома, як ми розійдемося в різні боки. ⁵⁰ Якщо ти скривдиш моїх дочок або візьмеш собі за дружину ще когось, хоч нікого тут з нами й немає, пам’ятай, що Бог свідок нам з тобою».

⁵¹ Лаван вів далі: «Поглянь на цю купу каміння, поглянь на цей пам’ятник, що я звів поміж нами, а ось той камінь, що стоїть, немов стовп, є свідченням поміж нами. ⁵² Купа каміння є свідченням того, що я не перейду за них на твій бік, а ти—на мій з лихими намірами. ⁵³ Нехай Бог Авраама і Бог Нагора і боги їхнього батька будуть нам суддями». Після цього Яків присягнув Богом батька свого Ісаака, Якого той називав «Страхом». ⁵⁴ А тоді приніс жертву в горах і запросив своїх рідних розділити з ним трапезу. Тож вони поїли й заночували в горах. ⁵⁵ Прокинувшись рано вранці наступного дня, Лаван поцілував своїх онуків і дочок на прощання, благословив їх і подався додому.

Яків іде назустріч Ісаву

32 Яків, мандруючи своїм шляхом, зустрів Божих Ангелів. ² Побачивши їх, він мовив: «Це Божий табір!» І назвав те місце Маганаїм^[g].

³ Тоді вирядив Яків посланців поперед себе до свого брата Ісава до землі Сеїрської, до краю Едомського^[h]. ⁴ Він їм наказав: «Перекажіть господареві моєму Ісаву те, що каже його слуга Яків: „Я жив у Лавана, мов чужинець, увесь цей час, аж дотепер. ⁵ Я маю худобу, ослів, овець, слуг і служниць. Я послав поперед себе, щоб сповістити про це тобі, господарю мій, і щоб знайти милість у твоїх очах”».

⁶ Посланці повернулися до Якова і кажуть: «Ми ходили до твого брата Ісава, і він також іде тобі назустріч. А з ним чотириста чоловік». ⁷ Яків дуже злякався й занепокоївся. Він поділив людей, що були з ним, дрібну і велику худобу, а також верблюдів на дві групи. ⁸ Він подумав: «Якщо Ісав прийде до першої і знищить її, то інша, що залишиться, зможе втекти». ⁹ Тоді він сказав: «Боже батька мого Авраама! Боже батька мого Ісаака! Господи, Хто звелів мені: „Повертайся до своєї землі й до родини. І Я сприятиму твоєму процвітанню”. ¹⁰ Я не вартий усіх тих щирої любові й вірності, що Ти виявив до мене, слуги Твого. Бо коли я перейшов цю ріку Йордан, то мав лише свою патерицю, а зараз годен мати два стани. ¹¹ Прошу, порятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава. Бо я боюся, що він прийде і вб’є мене і повбиває матерів з дітьми. ¹² Але Ти сказав: „Я чинитиму добро тобі й примножу нащадків твоїх, і буде їх, як того піску морського, що й полічити неможливо”».

¹³ Яків залишався там цілу ніч. Тоді відібрав дещо з того, що мав, аби віддати Ісаву в дар. ^14-15 То було двісті кіз і двадцять козлів, двісті овець і двадцять баранів, тридцять верблюдів з їхніми жереб’ятами, сорок корів і десять биків, двадцять ослиць і десять ослів. ¹⁶ Яків доручив доглядати кожне стадо одному зі своїх слуг. І сказав їм: «Ідіть переді мною і тримайте відстань між стадами!»

¹⁷ Першому слузі він наказав: «Коли зустрінеш мого брата Ісава, він спитає: „Чий ти слуга? Куди йдеш? Чия худоба йде перед тобою?” ¹⁸ То відповідай так: „Вона належить слузі твоєму Якову. Це дарунок тобі, господареві моєму Ісаву. Он глянь, Яків також іде слідом за мною”».

¹⁹ Те саме Яків наказав другому й третьому слугам, а також усім слугам, що йшли за стадами: «Кажіть те саме Ісаву, коли зустрінете його. ²⁰ Кажіть також: „Поглянь, твій слуга Яків слідом іде за нами”». «Може, я задобрю його дарами, що йдуть попереду,—подумав Яків,—а тоді й сам з’явлюсь перед ним. Можливо, тоді він простить мене й прийме».

²¹ Отже, Яків вислав дари вперед, а сам заночував тієї ночі в таборі. ²² Серед ночі Яків устав, взяв обох своїх жінок, двох їхніх служниць і своїх одинадцятьох дітей і перейшов убрід річку Яввок. ²³ Він усіх їх переправив через річку, а також і все своє майно.

Яків бореться з Богом

²⁴ Коли Яків залишився на самоті, якийсь Чоловік прийшов і боровся з ним аж до сходу сонця. ²⁵ Побачивши, що не може здолати Якова, Той Чоловік ударив його по стегну і вивихнув йому суглоб.

²⁶ Тоді Чоловік і каже: «Відпусти мене, бо сонце вже сходить». Але Яків відповів: «Не відпущу, доки не благословиш мене». ²⁷ Чоловік тоді спитав Якова: «Як твоє ім’я?» Той каже: «Яків». ²⁸ А Чоловік йому: «Віднині не Яковом зватимешся ти, а Ізраїлем^[i], оскільки боровся ти з Богом і з людьми і переміг».

²⁹ Яків тоді спитав: «Скажи мені, будь ласка, Своє ім’я». А Чоловік каже: «Навіщо питаєш, як Мене зовуть?» І тоді Він благословив Якова. ³⁰ Яків назвав те місце Пеніел^[j]. Він сказав: «Хоч і бачив я Бога віч-на-віч, але життя моє збережене».

³¹ Сонце зійшло над ним, коли він проходив Пенуел. Яків ішов, кульгаючи через своє вражене стегно. ³² Через те, що Якова вдарили по стегну і пошкодили саме м’язи стегна, народ ізраїльський досі не вживає в їжу стегна.

Воскресіння дочки Яїра та зцілення хворої на кровотечу

(Мк. 5:21-43; Лк. 8:40-56)

¹⁸ Поки Ісус усе це казав, до Нього прийшов голова синагоги, і впавши долілиць, мовив: «Щойно померла моя донька, прийди та торкнутися рукою Своєю до неї, щоб вона ожила». ¹⁹ Тоді Ісус встав і рушив за ним разом зі Своїми учнями.

²⁰ У натовпі, що йшов за ними, була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона підійшла до Ісуса ззаду й торкнулася краю Його плаща. ²¹ Вона зробила так, бо сказала собі: «Якщо я торкнуся Його одягу, то одужаю». ²² Озирнувшись, Ісус побачив її і сказав: «Будь щаслива, дочко! Віра твоя зцілила тебе!» І жінка одразу одужала.

^23-24 Коли Ісус прийшов до оселі Яїра, Він побачив музиків, які грали похоронні мелодії, та приголомшених людей. Ісус сказав: «Вийдіть! Вона не померла, а просто спить». Почувши це, люди почали насміхатися з Нього. ²⁵ Коли ж їх прогнали, Ісус увійшов до кімнати, взяв за руку дівчинку, й вона встала. ²⁶ Чутки про це розійшлися по всій тій країні.

Ісус зціляє інших

²⁷ Коли Ісус подався звідти, двоє сліпців ішли слідом за Ним і кричали: «Сину Давидів, змилуйся над нами!» ²⁸ І коли Він увійшов у дім, сліпці наблизилися до Нього. Тоді Ісус мовив до них: «Чи вірите ви в те, що Я знову зможу зробити вас зрячими?» Ті відповіли: «Так, Господи». ²⁹ Ісус торкнувся їхніх очей і сказав: «Оскільки вірите, що Я зможу зробити вас зрячими, то ж так тому і бути». ³⁰ І зір повернувся до них. Та Ісус суворо застеріг їх, кажучи: «Нехай же ніхто про це не дізнається». ³¹ Але коли вони пішли, то рознесли чутку про це по всіх усюдах.

Ісус виліковує німого

³² В той час, коли вони виходили, до Ісуса привели німого чоловіка, одержимого нечистим духом. ³³ Тільки-но Ісус вигнав біса з нього, як німий почав говорити. Люди в натовпі здивувалися, мовивши: «Нічого подібного ще не траплялося в Ізраїлі». ³⁴ Та фарисеї казали: «Він виганяє нечистих владою володаря демонів!»

Ісус співчуває людям

³⁵ Ісус ходив усіма містами та селами, навчаючи в синагогах, проповідуючи Євангелію про Царство Боже, виліковуючи всі хвороби та недуги. ³⁶ Коли Він бачив натовпи людей, співчуття до них проймало Його, бо були вони знесилені й безпорадні, наче вівці без пастуха. ³⁷ Тоді Ісус сказав Своїм учням: «Жнива великі, та мало робітників. ³⁸ Отже, моліться Господу, власникові врожаю, щоб послав робітників на Свої жнива».