Закон про рабів

21 Ось ці правила ти даси народові Ізраїлю: ² коли купиш раба-єврея^[a], то він мусить служити шість років, а на сьомий піде на волю без плати. ³ Якщо він прийшов сам, то нехай сам і йде. Якщо ж одружений, то його жінка піде з ним. ⁴ Якщо його господар дасть йому жінку, і вона народить йому синів або дочок, то жінка з її дітьми належатиме господареві, а він нехай іде собі сам. ⁵ Та якщо раб скаже: «Я люблю свого господаря, свою жінку й своїх дітей, я не піду на волю». ⁶ Тоді його господар приведе його до Бога^[b], поставить біля дверей чи одвірка й проколе йому вухо шилом, і той служитиме йому довіку.

⁷ Коли хтось продасть свою дочку в рабство, то вона не вийде з неволі, як виходить раб. ⁸ Якщо вона не до вподоби господареві, що призначив її для себе, то він може дозволити викупити її. Він не може вирішити продати її чужинцям, бо виявиться невірним до неї. ⁹ Якщо він візьме її для свого сина, то має ставитися до неї як до дочки.

¹⁰ Якщо це господар візьме іншу жінку для себе, то не повинен відмовляти першій в їжі, вбранні чи подружніх правах. ¹¹ Якщо він позбавить її цих трьох речей, то вона може бути вільна без плати.

Різні шкоди

¹² Якщо хтось ударить іншого так, що той помре, його самого слід віддати на смерть. ¹³ Але якщо він зробив це не навмисне, а Бог віддав того йому в руки, то Я вкажу тобі місце, куди він може втекти. ¹⁴ Та коли хтось діятиме підступно проти свого ближнього й зумисно вб’є його, то забери його від Мого вівтаря, щоб його самого могли вбити.

¹⁵ Якщо хтось ударить свого батька або свою матір, того скарають на смерть. ¹⁶ Якщо чоловік викраде когось, то смерть йому—однаково, чи продав він невільника в рабство, чи тримає в себе.

¹⁷ Якщо хтось проклинає свого батька чи свою матір, тому смерть. ^18-19 Якщо в сварці хтось вдарить іншого каменем чи кулаком і той, кого вдарили, не помре, а буде прикутий до ліжка то того, хто побив його, буде виправдано. Однак винний зобов’язан підтримувати його, та ще й відшкодує побитому за час, що той втратить.

²⁰ Коли хазяїн вдарить свого раба палицею і той помре, то йому, безперечно, буде відплата за вбивство. ²¹ Та якщо раб житиме і через день чи два одужає, то карати^[c] хазяїна не треба, бо він за цього невільника сплатив гроші.

²² Коли двоє б’ються і вдарять вагітну жінку, і дитина вийде з неї, але їй не буде більше ніякої шкоди^[d], то на винного чоловік тієї жінки накладе стягнення, і йому слід заплатити відповідно до розпорядження суддів. ²³ Якщо ж буде якесь пошкодження, то віддаси життя за життя. ²⁴ Око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу. ²⁵ Тавро за тавро, рану за рану, стусан за стусан.

²⁶ Коли хтось ударить в око свого раба чи рабиню й пошкодить його, то відпустить на волю за око. ²⁷ Якщо виб’є зуба своєму рабові, чи рабині, то відпустить на волю за зуб.

²⁸ Якщо віл буцне рогами чоловіка чи жінку і той чи та помре, то вола слід закидати камінням, але м’яса його не їсти, а власника вола виправдати. ²⁹ Якщо ж віл той буцався й раніше, а власника попереджали та він не догледів, а той забив чоловіка, чи жінку, то вола слід закидати камінням, а власника покарати на смерть. ³⁰ Якщо на нього накладено плату, то він мусить заплатити викуп за своє життя, згідно з усім тим, що йому присуджено. ³¹ Якщо ж бик буцне чийогось сина чи дочку, то слід дотримуватися того ж закону. ³² Якщо бик буцне раба чи рабиню, то слід відшкодувати тридцять шекелів срібла (ціну нового раба) власникові, а вола закидати камінням.

^33-34 Коли хтось відкриє або викопає криницю й не закриє її, а віл, чи осел упаде туди, то власник криниці мусить відшкодувати. Він повинен заплатити хазяїнові худоби, але мертва тварина залишиться йому. ³⁵ Коли чийсь бик на смерть буцне сусідського бика, то слід продати живого бика, а гроші за нього розділити. Сусідам слід також розділити забитого бика. ³⁶ Якщо відомо, що той бик буцався й раніше, а його господар не догледів, то він, безперечно, має заплатити бика за бика, а забитий належатиме йому.

Про захист майна

22 Якщо хтось украде вола чи вівцю і, забивши, продасть її, то він мусить віддати п’ять биків за одного вкраденого або чотири вівці за одну забиту. ^2-4 Якщо ж у нього немає ніякого майна, то злодія буде продано в рабство. У тому ж випадку, коли вкрадена худоба ще знаходиться у крадія, то він мусить відшкодувати по дві тварини за кожну вкрадену. Якщо злодія зловлено, коли він залазить до хати вночі й забито на смерть, то кровної вини не буде на тому, хто вбив його. Якщо ж над ним зійшло сонце, то буде кривавий злочин.

⁵ Коли хтось використає чуже поле чи виноградник як пасовисько й пустить свою худобу пастися на чужому полі, то він має відшкодувати кращу частину свого врожаю.

⁶ Якщо хтось вогонь підпалить чагарник, та так, що спалить скирту, жниво чи поле сусіди, то той, хто спричинив пожежу, мусить відшкодувати за збитки.

⁷ Коли якийсь чоловік дасть гроші чи речі своєму сусідові на схов, а те буде вкрадене з хати, та злодія буде знайдено, крадій мусить удвічі відшкодувати. ⁸ Якщо ж злодія не буде знайдено, то власник тієї хати мусить стати перед Богом^[e], щоб можна було з’ясувати, чи то не він наклав руку на сусідське майно.

⁹ В кожному випадку суперечки з приводу пропажі бика, осла, вівці, вбрання чи будь-чого іншого, якщо один скаже: «Це належить мені»,—а інший відмовляє: «Ні, це моє»,—то справа обох має постати перед Богом. І кого Бог визначить винним, той і має відшкодувати вдвоє.

^10-11 Якщо хто дасть сусідові осла, вівцю чи якусь іншу худобу на догляд і вона згине чи буде скалічена або хтось потай забере її, то він має присягнути перед Господом, що не простягав руки на сусідське майно. Господар, у свою чергу, має визнати і прийняти клятву, та тоді не треба буде відшкодовувати. ¹² А якщо справді її вкрав сусід, то він має відшкодувати власникові за втрачену худобу. ¹³ Якщо ж худобу було задерто, хай принесе йому залишки й тоді не відшкодовуватиме.

¹⁴ Якщо хтось позичить худобу у свого сусіда, і з тією станеться каліцтво або вона згине, коли власника немає, то слід уповні відшкодувати. ¹⁵ У тому випадку, коли власник був присутній при цьому, відшкодовувати не треба. А також, коли її було найнято за гроші, бо ця платня і є ціна худобі.

¹⁶ Коли хтось звабить незаручену дівчину^[f] й пізнає її, то мусить дати за неї повний викуп і взяти її собі за жінку. ¹⁷ Якщо ж її батько рішуче відмовиться віддавати за нього, то той мусить заплатити гроші відповідно до встановленої плати за цнотливу дівчину.

¹⁸ Не дозволяйте відьмі жити.

¹⁹ Кожному, хто має статеві стосунки з твариною,—смерть.

²⁰ Кожному, хто приносить жертви іншим богам, а не Господу,—смерть.

²¹ Не зневажайте і не пригноблюйте чужинця, бо й самі ви були чужинцями в єгипетській землі.

²² Не завдавай лиха ні вдовам, а ні сиротам. ²³ Якщо ж учиниш їм зле, вони, напевно, звернуться до Мене. І тоді, почувши їхнє волання, ²⁴ Я розгніваюсь і віддам тебе мечу, а твої жінки стануть вдовами, а діти—сиротами.

²⁵ Якщо позичиш гроші якомусь убогому з-поміж Мого народу, то не будь гендлярем і не вимагай користі з нього. ²⁶ Якщо взяв у заставу одяг свого сусіди, то мусиш повернути йому все ще до заходу сонця. ²⁷ Бо то єдине його вбрання, одяг для його тіла. Чим він укриється на ніч? Коли ж він звернеться до Мене, Я неодмінно почую його, бо Я—Господь милосердний.

²⁸ Не шли прокльони на Бога або правителя свого народу. ²⁹ Не зволікай, принось Мені першу частку свого багатого врожаю та сік плодів. Ти також мусиш віддавати Господу первістка з синів своїх. ³⁰ І так само волів та овець: сім днів воно буде зі своєю матір’ю, а на восьмий ти віддаси його Мені.

³¹ Будьте святими людьми Моїми. Не їжте м’яса тварин, розірваних у полі звіром, а киньте його собакам.

Повчання Ісуса про розлучення

(Мк. 10:1-12)

19 Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. ² Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. ³ Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»

^4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”»^(A). І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною^(B). ⁶ Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».

⁷ Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?»^{[a] 8} Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. ⁹ Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». ¹⁰ Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».

¹¹ На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. ¹² Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями^[b], а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»

Ісус благословляє дітей

(Мк. 10:13-16; Лк. 18:15-17)

¹³ Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. ¹⁴ Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». ¹⁵ Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.

Ісус розмовляє з багатим чоловіком

(Мк. 10:17-31; Лк. 18:18-30)

¹⁶ Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» ¹⁷ На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». ^18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх^(C), люби ближнього^[c] свого, як себе самого»^(D).

²⁰ І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» ²¹ Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».

²² Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.

²³ Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! ²⁴ Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».

²⁵ Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»

²⁶ Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».

²⁷ Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»

²⁸ Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. ²⁹ Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. ³⁰ Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».