Add parallel Print Page Options

21 А оце закони, що ти викладеш перед ними:

Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю.

Якщо прийде він сам один, нехай сам один і вийде; коли він має жінку, то з ним вийде й жінка його.

Якщо пан його дасть йому жінку, і вона породить йому синів або дочок, та жінка та діти її нехай будуть для пана її, а він нехай вийде сам один.

А якщо раб той щиро скаже: Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, не вийду на волю,

то нехай його пан приведе його до суддів, і підведе його до дверей або до бічних одвірків, та й проколе пан його вухо йому шилом, і він буде робити йому повіки!

А коли хто продасть дочку свою на невільницю, не вийде вона, як виходять раби.

Якщо вона невгодна в очах свого пана, який призначив був її собі, то нехай позволить її викупити. Не вільно йому продати її до народу чужого, коли зрадить її.

А якщо призначить її для сина свого, то зробить їй за правом дочок.

10 Якщо візьме собі іншу, то не зменшить поживи їй, одежі їй і подружнього пожиття їй.

11 А коли він цих трьох речей не робитиме їй, то вона вийде дармо, без окупу.

12 Хто вдарить людину, і вона вмре, той конче буде забитий.

13 А хто не чатував, а Бог підвів кого в його руку, то дам тобі місце, куди той утече.

14 А коли хто буде замишляти на ближнього свого, щоб забити його з хитрістю, візьмеш його від жертівника Мого на смерть.

15 А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий.

16 А хто вкраде людину і продасть її, або буде вона знайдена в руках його, той конче буде забитий.

17 І хто проклинає батька свого чи свою матір, той конче буде забитий.

18 А коли будуть сваритися люди, і вдарить один одного каменем або кулаком, і той не вмре, а зляже на постелю,

19 якщо встане й буде проходжуватися надворі з опертям своїм, то буде оправданий той, хто вдарив, тільки нехай дасть за прогаяння часу його та справді вилікує.

20 А коли хто вдарить раба свого або невільницю свою києм, а той помре під рукою його, то конче буде покараний той.

21 Тільки якщо той переживе день або два дні, то не буде покараний, бо він його гроші.

22 А коли будуть битися люди, і вдарять вагітну жінку, і скине вона дитину, а іншого нещастя не станеться, то конче буде покараний, як покладе на нього чоловік тієї жінки, і він дасть за присудом суддів.

23 А якщо станеться нещастя, то даси душу за душу,

24 око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу,

25 опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка.

26 А коли хто вдарить в око раба свого, або в око невільниці своєї, і знищить його, той на волю відпустить його за око його.

27 А якщо виб'є зуба раба свого, або зуба невільниці своєї, той на волю відпустить того за зуба його.

28 А коли віл ударить чоловіка або жінку, а той умре, конче буде вкаменований той віл, і м'ясо його не буде їджене, а власник того вола невинний.

29 А якщо віл був битливим і вчора, і третього дня, і було те засвідчене у власника його, а той його не пильнував, і заб'є той віл чоловіка або жінку, буде він укаменований, а також власник буде забитий.

30 Якщо на нього буде накладений викуп, то дасть викупа за душу свою, скільки буде на нього накладене.

31 Або вдарить віл сина, або вдарить дочку, буде зроблено йому за цим законом.

32 Коли вдарить той віл раба або невільницю, то власник дасть панові того тридцять шеклів срібла, а віл той буде вкаменований.

33 А коли хто розкриє яму, або викопає яму й не закриє її, і впаде туди віл або осел,

34 власник ями відшкодує, верне гроші власникові його, а загинуле буде йому.

35 А коли чийсь віл ударить вола його ближнього, і згине той, то продадуть вола живого, а гроші за нього поділять пополовині, і також загинулого поділять пополовині.

36 А коли буде відоме, що віл був битливим і вчора й третього дня, а власник його не пильнував його, то конче нехай відшкодує вола за того вола, а забитий буде йому.

22 (21-37) Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже його або продасть його, то відшкодує п'ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за ту овечку.

(22-1) Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив.

(22-2) Але як засвітило сонце над ним, то є на ньому провина крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде проданий за свою крадіжку.

(22-3) Якщо та крадіжка справді буде знайдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє.

(22-4) Коли хто випасе поле або виноградника, і пустить свою худобу й буде випасати на чужому полі, відшкодує найліпшим із поля свого й найліпшим із свого виноградника.

(22-5) Коли вийде огонь і попаде на тернину, і буде спалена скирта, або збіжжя стояче, або поле, конче відшкодує той, хто запалив пожежу.

(22-6) Коли хто дасть своєму ближньому срібло або посуд на збереження, а воно буде вкрадене з дому того чоловіка, якщо буде знайдений злодій, нехай відшкодує вдвоє.

(22-7) Якщо ж злодій не буде знайдений, то власник дому буде приведений до суддів, на присягу, що не простягав своєї руки на працю свого ближнього.

(22-8) У кожній справі провини, про вола, про осла, про овечку, про одіж, про все згублене, про яке хто скаже, що це його, нехай справа обох прийде до судді. Кого суддя визнає за винного, той відшкодує вдвоє своєму ближньому.

10 (22-9) Коли хто дасть своєму ближньому на збереження осла, або вола, або овечку, чи яку іншу худобину, а вона згине, або буде скалічена, або буде заграбована, і ніхто того не бачив,

11 (22-10) присяга Господня нехай буде між обома, що він не простяг своєї руки на власність свого ближнього, а власник її нехай забере, а позваний не буде відшкодувати.

12 (22-11) А якщо справді буде вкрадена від нього, то нехай відшкодує власникові її.

13 (22-12) Якщо дійсно буде розшарпана вона, нехай принесе її як свідоцтво, а за розшарпане він не відшкодує.

14 (22-13) А коли хто позичить від свого ближнього худобину, а вона буде скалічена або згине, а власник її не був із нею, то конче відшкодує;

15 (22-14) якщо ж її власник був із нею, не відшкодує. А якщо худобина була найнята, то піде та шкода в заплату її.

16 (22-15) А коли хто підмовить дівчину, яка не заручена, і ляже з нею, то нехай дасть їй віно, і візьме її собі за жінку.

17 (22-16) Якщо батько її справді відмовить віддати її йому, нехай відважить срібла згідно з віном дівочим.

18 (22-17) Чарівниці не зоставиш при житті.

19 (22-18) Кожен, хто зляжеться з худобиною, конче буде забитий.

20 (22-19) Кожен, хто приносить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю.

21 (22-20) А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї.

22 (22-21) Жодної вдови та сироти не будеш гнобити;

23 (22-22) якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк,

24 (22-23) і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.

25 (22-24) Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви.

26 (22-25) Якщо дійсно візьмеш у заставу одежу ближнього свого, то вернеш її йому до заходу сонця,

27 (22-26) бо вона єдине накриття його, вона одіж на тіло його; на чому він буде лежати? І станеться, коли буде він кликати до Мене, то почую, бо Я милосердний.

28 (22-27) Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати.

29 (22-28) Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з плинами твоїми. Перворідного з синів своїх даси Мені.

30 (22-29) Так зробиш волові своєму, і дрібній худобі своїй: сім день буде вона з своєю матір'ю, а восьмого дня даси її Мені.

31 (22-30) І ви будете Мені святими людьми, і не будете їсти м'яса, розшарпаного в полі, псові кинете його!

Закон про рабів

21 Ось ці правила ти даси народові Ізраїлю: коли купиш раба-єврея[a], то він мусить служити шість років, а на сьомий піде на волю без плати. Якщо він прийшов сам, то нехай сам і йде. Якщо ж одружений, то його жінка піде з ним. Якщо його господар дасть йому жінку, і вона народить йому синів або дочок, то жінка з її дітьми належатиме господареві, а він нехай іде собі сам. Та якщо раб скаже: «Я люблю свого господаря, свою жінку й своїх дітей, я не піду на волю». Тоді його господар приведе його до Бога[b], поставить біля дверей чи одвірка й проколе йому вухо шилом, і той служитиме йому довіку.

Коли хтось продасть свою дочку в рабство, то вона не вийде з неволі, як виходить раб. Якщо вона не до вподоби господареві, що призначив її для себе, то він може дозволити викупити її. Він не може вирішити продати її чужинцям, бо виявиться невірним до неї. Якщо він візьме її для свого сина, то має ставитися до неї як до дочки.

10 Якщо це господар візьме іншу жінку для себе, то не повинен відмовляти першій в їжі, вбранні чи подружніх правах. 11 Якщо він позбавить її цих трьох речей, то вона може бути вільна без плати.

Різні шкоди

12 Якщо хтось ударить іншого так, що той помре, його самого слід віддати на смерть. 13 Але якщо він зробив це не навмисне, а Бог віддав того йому в руки, то Я вкажу тобі місце, куди він може втекти. 14 Та коли хтось діятиме підступно проти свого ближнього й зумисно вб’є його, то забери його від Мого вівтаря, щоб його самого могли вбити.

15 Якщо хтось ударить свого батька або свою матір, того скарають на смерть. 16 Якщо чоловік викраде когось, то смерть йому—однаково, чи продав він невільника в рабство, чи тримає в себе.

17 Якщо хтось проклинає свого батька чи свою матір, тому смерть. 18-19 Якщо в сварці хтось вдарить іншого каменем чи кулаком і той, кого вдарили, не помре, а буде прикутий до ліжка то того, хто побив його, буде виправдано. Однак винний зобов’язан підтримувати його, та ще й відшкодує побитому за час, що той втратить.

20 Коли хазяїн вдарить свого раба палицею і той помре, то йому, безперечно, буде відплата за вбивство. 21 Та якщо раб житиме і через день чи два одужає, то карати[c] хазяїна не треба, бо він за цього невільника сплатив гроші.

22 Коли двоє б’ються і вдарять вагітну жінку, і дитина вийде з неї, але їй не буде більше ніякої шкоди[d], то на винного чоловік тієї жінки накладе стягнення, і йому слід заплатити відповідно до розпорядження суддів. 23 Якщо ж буде якесь пошкодження, то віддаси життя за життя. 24 Око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу. 25 Тавро за тавро, рану за рану, стусан за стусан.

26 Коли хтось ударить в око свого раба чи рабиню й пошкодить його, то відпустить на волю за око. 27 Якщо виб’є зуба своєму рабові, чи рабині, то відпустить на волю за зуб.

28 Якщо віл буцне рогами чоловіка чи жінку і той чи та помре, то вола слід закидати камінням, але м’яса його не їсти, а власника вола виправдати. 29 Якщо ж віл той буцався й раніше, а власника попереджали та він не догледів, а той забив чоловіка, чи жінку, то вола слід закидати камінням, а власника покарати на смерть. 30 Якщо на нього накладено плату, то він мусить заплатити викуп за своє життя, згідно з усім тим, що йому присуджено. 31 Якщо ж бик буцне чийогось сина чи дочку, то слід дотримуватися того ж закону. 32 Якщо бик буцне раба чи рабиню, то слід відшкодувати тридцять шекелів срібла (ціну нового раба) власникові, а вола закидати камінням.

33-34 Коли хтось відкриє або викопає криницю й не закриє її, а віл, чи осел упаде туди, то власник криниці мусить відшкодувати. Він повинен заплатити хазяїнові худоби, але мертва тварина залишиться йому. 35 Коли чийсь бик на смерть буцне сусідського бика, то слід продати живого бика, а гроші за нього розділити. Сусідам слід також розділити забитого бика. 36 Якщо відомо, що той бик буцався й раніше, а його господар не догледів, то він, безперечно, має заплатити бика за бика, а забитий належатиме йому.

Про захист майна

22 Якщо хтось украде вола чи вівцю і, забивши, продасть її, то він мусить віддати п’ять биків за одного вкраденого або чотири вівці за одну забиту. 2-4 Якщо ж у нього немає ніякого майна, то злодія буде продано в рабство. У тому ж випадку, коли вкрадена худоба ще знаходиться у крадія, то він мусить відшкодувати по дві тварини за кожну вкрадену. Якщо злодія зловлено, коли він залазить до хати вночі й забито на смерть, то кровної вини не буде на тому, хто вбив його. Якщо ж над ним зійшло сонце, то буде кривавий злочин.

Коли хтось використає чуже поле чи виноградник як пасовисько й пустить свою худобу пастися на чужому полі, то він має відшкодувати кращу частину свого врожаю.

Якщо хтось вогонь підпалить чагарник, та так, що спалить скирту, жниво чи поле сусіди, то той, хто спричинив пожежу, мусить відшкодувати за збитки.

Коли якийсь чоловік дасть гроші чи речі своєму сусідові на схов, а те буде вкрадене з хати, та злодія буде знайдено, крадій мусить удвічі відшкодувати. Якщо ж злодія не буде знайдено, то власник тієї хати мусить стати перед Богом[e], щоб можна було з’ясувати, чи то не він наклав руку на сусідське майно.

В кожному випадку суперечки з приводу пропажі бика, осла, вівці, вбрання чи будь-чого іншого, якщо один скаже: «Це належить мені»,—а інший відмовляє: «Ні, це моє»,—то справа обох має постати перед Богом. І кого Бог визначить винним, той і має відшкодувати вдвоє.

10-11 Якщо хто дасть сусідові осла, вівцю чи якусь іншу худобу на догляд і вона згине чи буде скалічена або хтось потай забере її, то він має присягнути перед Господом, що не простягав руки на сусідське майно. Господар, у свою чергу, має визнати і прийняти клятву, та тоді не треба буде відшкодовувати. 12 А якщо справді її вкрав сусід, то він має відшкодувати власникові за втрачену худобу. 13 Якщо ж худобу було задерто, хай принесе йому залишки й тоді не відшкодовуватиме.

14 Якщо хтось позичить худобу у свого сусіда, і з тією станеться каліцтво або вона згине, коли власника немає, то слід уповні відшкодувати. 15 У тому випадку, коли власник був присутній при цьому, відшкодовувати не треба. А також, коли її було найнято за гроші, бо ця платня і є ціна худобі.

16 Коли хтось звабить незаручену дівчину[f] й пізнає її, то мусить дати за неї повний викуп і взяти її собі за жінку. 17 Якщо ж її батько рішуче відмовиться віддавати за нього, то той мусить заплатити гроші відповідно до встановленої плати за цнотливу дівчину.

18 Не дозволяйте відьмі жити.

19 Кожному, хто має статеві стосунки з твариною,—смерть.

20 Кожному, хто приносить жертви іншим богам, а не Господу,—смерть.

21 Не зневажайте і не пригноблюйте чужинця, бо й самі ви були чужинцями в єгипетській землі.

22 Не завдавай лиха ні вдовам, а ні сиротам. 23 Якщо ж учиниш їм зле, вони, напевно, звернуться до Мене. І тоді, почувши їхнє волання, 24 Я розгніваюсь і віддам тебе мечу, а твої жінки стануть вдовами, а діти—сиротами.

25 Якщо позичиш гроші якомусь убогому з-поміж Мого народу, то не будь гендлярем і не вимагай користі з нього. 26 Якщо взяв у заставу одяг свого сусіди, то мусиш повернути йому все ще до заходу сонця. 27 Бо то єдине його вбрання, одяг для його тіла. Чим він укриється на ніч? Коли ж він звернеться до Мене, Я неодмінно почую його, бо Я—Господь милосердний.

28 Не шли прокльони на Бога або правителя свого народу. 29 Не зволікай, принось Мені першу частку свого багатого врожаю та сік плодів. Ти також мусиш віддавати Господу первістка з синів своїх. 30 І так само волів та овець: сім днів воно буде зі своєю матір’ю, а на восьмий ти віддаси його Мені.

31 Будьте святими людьми Моїми. Не їжте м’яса тварин, розірваних у полі звіром, а киньте його собакам.

Footnotes

  1. 21:2 єврея Або «ізраїльтянина».
  2. 21:6 до Бога Або «суддів».
  3. 21:21 карати Або «карати за вбивство».
  4. 21:22 їй… шкоди Або «не помре».
  5. 22:8 Богом Або «суддями». Також див.: Вих. 22:9.
  6. 22:16 дівчину Буквально «незайману дівчину».

19 І сталось, як Ісус закінчив ці слова, то Він вирушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на той бік Йордану.

А за Ним ішла безліч народу, і Він уздоровив їх тут.

І підійшли фарисеї до Нього, і, випробовуючи, запитали Його: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?

А Він відповів і сказав: Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?

І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом,

тому то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!

Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?

Він говорить до них: То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було.

А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.

10 Учні говорять Йому: Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись.

11 А Він їм відказав: Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано.

12 Бо бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.

13 Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли.

14 Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким.

15 І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля.

16 І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?

17 Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.

18 Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.

19 Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.

20 Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?

21 Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.

22 Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.

23 Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.

24 Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!

25 Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?

26 А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.

27 Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?

28 А Ісус відказав їм: Поправді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих.

29 І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя.

30 І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими.

Повчання Ісуса про розлучення

(Мк. 10:1-12)

19 Скінчивши Свою розповідь, Ісус покинув Ґалилею і попрямував до землі юдейської по той бік Йордану. Та великий натовп ішов слідом за Ним, і Він зціляв усіх недужих. Підійшли до Ісуса кілька фарисеїв і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю байдуже з якої причини?»

4-5 Ісус відповів: «Хіба не читали ви у Святому Писанні, що від самого початку створення світу Господь „створив людей чоловіком і жінкою”»(A). І мовив Господь: «Чоловік покине батька й матір своїх, з’єднається з дружиною своєю, і стануть вони єдиною людиною(B). Отже, більше не буде їх двоє, а буде одна плоть, і нехай ніхто не роз’єднає тих, кого Бог з’єднав разом».

Вони запитали: «Чому ж тоді Мойсей заповів, що чоловік може розлучитися з жінкою, давши їй розвідного листа?»[a] Ісус на те відповів: «Мойсей дозволив вам розлучатися з жінкою через упертість сердець ваших, а спочатку цього не було. Кажу вам, що якщо чоловік розлучається зі своєю дружиною не через її розпусту й одружується з іншою жінкою, то він чинить перелюб». 10 Тоді Його учні мовили до Нього: «Якщо такі справи, то й зовсім не варто одружуватися».

11 На те Ісус відповів: «Не кожен може сприйняти це вчення, а лише ті, кому було Богом дано. 12 Бувають такі чоловіки, які народилися скопцями[b], а ще бувають такі, яких люди зробили скопцями, та є ще й такі, котрі вирішили не одружуватися заради Царства Божого. Той, хто може сприйняти це вчення, нехай сприймає його!»

Ісус благословляє дітей

(Мк. 10:13-16; Лк. 18:15-17)

13 Тоді люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх і помолився за них. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. 14 Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Небесне належить таким, як вони». 15 Ісус поклав на дітей руки, і благословивши їх, пішов звідти.

Ісус розмовляє з багатим чоловіком

(Мк. 10:17-31; Лк. 18:18-30)

16 Один чоловік підійшов до Ісуса і запитав Його: «Вчителю, що доброго мушу я зробити, аби успадкувати вічне життя?» 17 На те Ісус мовив: «Чому ти Мене питаєш, що є добре? Ніхто не є добрим, крім Самого Бога. Але, якщо хочеш мати вічне життя, виконуй заповіді». 18-19 Тоді чоловік спитав: «Які заповіді?» На те Ісус відповів: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не бреши, шануй батька й матір своїх(C), люби ближнього[c] свого, як себе самого»(D).

20 І мовив чоловік до Нього: «Я завжди виконував усі ці заповіді. Чого мені ще бракує?» 21 Тоді Ісус мовив: «Якщо хочеш бути досконалим, іди й продай все, що маєш, а що вторгуєш, роздай бідним, й матимеш ти багатство на Небі. Тоді приходь і слідуй за Мною».

22 Та коли чоловік це почув, то глибоко засмутився, бо був він дуже багатий.

23 Ісус звернувся до Своїх учнів: «Істинно кажу вам: тяжко буде багатому ввійти в Царство Боже! 24 Ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».

25 Почувши це, учні Ісуса дуже здивувалися й запитали Його: «То хто ж тоді може бути спасенний?»

26 Подивившись на них, Ісус відповів: «Це неможливо для людей, але не для Бога, бо для Нього немає нічого неможливого».

27 Тоді Петро промовив до Нього: «Поглянь! Ми залишили все й пішли за Тобою! То що ми с того матимемо?»

28 Тоді Ісус сказав: «Істинно кажу вам: коли настане новий світ, Син Людський зійде на престол слави Своєї, і ви, хто за Мною йшли, також сидітимете на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять племен ізраїльських. 29 Кожний, хто залишив хату свою, братів, сестер, батька, матір, дітей або господарство своє заради імені Мого, одержить у сто разів більше, ніж залишив, а також успадкує вічне життя. 30 Багато з тих, хто сьогодні перші, стануть останніми, а останні—першими».

Footnotes

  1. 19:7 розвідного листа Див.: Повт. Закону 24:1.
  2. 19:12 скопцями Або «євнухами». Див.: «євнух».
  3. 19:18-19 ближнього Або «інших». Див.: Лк. 10:25-37, де Ісус говорить, що це стосується усіх, хто потребує допомоги.